7.Кодифікація мп.

Кодифікація-це процес систематизації й удосконалення принципів і норм мп з метою заміни застарілих норм новими, заповнення прогалин, вирішення протиріч. К. здійс-ся шляхом: - встановлення точного змісту і чіткого формулювання вже чинних норм мп; -зміни або перегляду застарілих норм; -розробки нових норм і принципів; -закріплення у погодженому вигляді всіх цих принципів та норм у єдиному м\н-правовому акті. Розрізняють офіційну к.-здій-ся державами та організаціями і неофіційну- здій-ся без участі держав громадськими об‘єднаннями, фіз особами. Доктринальна к. –різновид неофіційної, здійс-ся вченими. Перша спроба створити кодифікаційний акт (ad hoc)- Віденський конгрес 1815. На ряді м\н конференцій продовжувався цей процес стосовно кодифікації правил щодо методів і засобів ведення війни (Женевська, Петербурзька, Гаазька конференції). Ст 13 статуту ООН ставить кодифікацію мп на рівень завдань ООН. Ген Асамблея створила Комісію мп (скл-ся з 34 юристів міжнародників), до завдань якої входить код. Мп. Кодифікацією займ-ся у відповідних галузях і інші органи ООн:МОП, ЮНЕСКО.

8.Характеристика процесу нормотворення у мп.

У мп існує концепція узгодження позицій суб‘єктів мп при творенні м/п норм. На процес нормотворення впливає багато чинників, основний з них- м/п позиція держав чи інших суб‘єктів мп.М/п позиція включає: загальне ставлення суб‘єкта до мп, уявлення про характер мп, його роль у суспільстві; принципи і норми за впровадження яких у мп виступає суб‘єкт ітд. Однією з форм нормотв-ня є визнання правила нормою права (opinio juris). саме opinio juris надає виникаючому звичаєвому правилу поведінки якості юридично обов‘язкової норми мп. Для створення звичаю потрібна загальна практика держав визнана правовою нормою. Ще один метод нормотворення – акти м/н орг-цій. Відповідно до своїх статутів м/н орг-ції приймають акти-рекомендації чи акти правозастосовчого характеру. Зазначені акти набирають сили при явно вираженому прийнятті їх державами (ратифікація) або при мовчазному прийнятті. Механізм мовчазного прийняття передбачає що держава вважається такою, що прийняла норму, коли вона протягом певного періоду часу не повідомила м/н орг-цію про своє неприйняття норми або про застереження щодо неї (норми прийняті ВООЗ, ІКАО). Інший метод нормотв-ня це створення договірних норм. Характерна риса сучасного мп – зростання чисельності і ролі м/н багатосторонніх договорів.

9. Спввідношення мп та національного зак-ва України.

М/правова практика У. До початку 90-х р була прорадянських поглядів. Але вже в Декларації про держ суверенітет проголошув-сь визнання пріоритету загальновизнаних норм мп над нормами внутр-го права. У ЗУ “Про дії м/н договорів на терит У.” встановлено що, укладені і належним чином ратифіковані (ратифікації підлягають такі м/н договори У: політичні(про дружбу, нейтралітет, співробітництво), економічного хар-ра, із загальних фінансових питань, про мир, що стосуються прав і свобод людини, про громадянство тощо) Україною м/н договори складають невід‘ємну частину нац-го зак-ва. Це записано і в Конст У. Якщо належно укладеним м/н договором У. Встановлені інші правила, ніж у законодавстві У. То застос-ся норми м/н договору. У разі виявлення розбіжностей між договором, поданим на ратифікацію і КУ, договір має направлятися до Констит Суду Укр для визначення його відпов-ті КУ. КУ передбачає, що ЗЕД України спрямована на забезпечення її нац-х інтересів і безпеки шляхом мирного співробітництва на основі загальновизнаних принципів і норм мп. Це положення КУ є прикладом імплементації норм мп в національному зак-ві У.