2. Суб’єкти та система міжнародного економічного процесуального права.

Розглядаючи питання про систему суб’єктів міжнародного економічного процесуально права, перш за все, необхідно виділити дві групи таких суб’єктів.

До першої групи варто віднести держави та міжнародні організації, які є в першу чергу носіями норм матеріально права, тобто які наділені системою прав та обов’язків у сфері міжнародного публічного права, зокрема, і у сфері міжнародного економічного співробітництва. Саме вони і використовують можливості міжнародного економічного процесуального права для успішної реалізації своїх прав та обов’язків, які становлять основу міжнародного економічного матеріального права.

Другу групу суб’єктів міжнародного економічного процесуального права становлять міжнародні судові та арбітражні структури, які покликані розглядати міжнародні спори, зокрема і спори міжнародного економічного характеру, тобто здійснювати юрисдикційну діяльність.

Одним із основних суб’єктів міжнародного економічного процесуального права безперечно є держава. Навіть міжнародні організації, хотілось би зазначити, займають другу позицію після держав, оскільки вони є похідними від держав, так як міжнародна організація це об’єднання держав на основі багатостороннього установчого договору. Роль держав у міжнародному співробітництві, зокрема і у міжнародному економічному співробітництві, визначається відповідними конституціями. Наприклад, у статті 18 Конституції України зазначено, що зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки, шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права. Керуючись цією нормою, Україна, як і інші держави світу, укладає багатосторонні та двухсторонні договори з іншими державами світу, а в ряді випадків і з міжнародними організаціями, вступає до їх складу, приймає участь у спільних з ними заходах у різних напрямах міжнародного співробітництва, зокрема і міжнародного економічного співробітництва.

Кожна держава, співробітничаючи з іншими державами світу, на основі двосторонніх та багатосторонніх договорів, намагається не лише визначитись зі своїми правами та обов’язками, а й належним чином захистити свої інтереси, зокрема і економічного характеру. Цьому процесу сприяє Хартія економічних прав та обов’язків держав, затверджена Генеральною Асамблеєю ООН 12 грудня 1974 року, в якій закріплені основи міжнародних економічних відносин (Глава І), економічні права та обов’язки держав (Глава ІІ), загальна відповідальність перед міжнародним співтовариством (Глава ІІІ) і прикінцеві положення (Глава ІV). Загалом в цих главах закріплено 33 статті, спрямованих на успішний розвиток міжнародних економічних відносин між державами. У багатьох договорах за участю держав визначається не лише їх права та обов’язки, що визначають зміст матеріальних норм конкретного договору, а й положення, які становлять зміст процесуальних норм. Взяти, наприклад, Віденську Конвенцію про право міжнародних договорів 1969 року, в якій закріплена значна кількість норм міжнародного процесуального права, обов’язкових для країн, які ратифікували її. До таких процесуальних норм можна віднести положення про те, що текст договору приймається за згодою всіх держав, які приймають участь в його укладенні, а договори, які приймаються на міжнародній конференції, шляхом голосування за нього двох третин держав, які були присутні і приймали участь і голосуванні, якщо тією ж більшістю голосів вони не вирішили застосувати інше правило (ст. 9); способи виявлення згоди на обов’язковість договору здійснюється державою, шляхом його підписання обміну документами, які лежать в основі договору, ратифікації договору, його прийняттям, затвердженням, приєднанням до нього або будь-яким іншим способом, про який було домовлено (ст. 11); умови формулювання застережень, їх прийняття та заперечення проти них (ст.ст. 19-20). Ряд процесуальних норм стосується набуття сили договорами (ст. 24), внесення поправок до багатосторонніх договорів (ст. 40), припинення договорів та призупинення їх дії (ст.ст. 54-64), визначена процедура судового розгляду, арбітражу та примирення (ст. 66) та інші.

Іншим досить активним суб’єктом міжнародного економічного процесуального права слід розглядати міжнародні організації, зокрема, міжнародні економічні організації. Коли йдеться про міжнародну організацію взагалі, то слід зазначити, що окремі з них, крім інших напрямів міжнародної діяльності, покликані займатися і організацією міжнародного економічного співробітництва. Так, відповідно до Статуту ООН, ця організація покликана здійснювати міжнародне співробітництво у справах вирішення міжнародних проблем економічного, соціального, культурного та гуманітарного характеру (ст.1, п. 3). Таким чином ми бачимо, що міжнародні економічні проблеми, крім інших, є предметом діяльності ООН. З метою забезпечення діяльності в цьому напрямі в системі ООН створюються спеціальні міжнародні економічні організації. Економічна та соціальна рада ООН, Коференція ООН по торгівлі та розвитку, Всесвітня продовольча Рада, Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку,Міжнародний валютний фонд,Організація Об'єднаних Націй з промислового розвитку,Міжнародний банк реконструкції та розвитку,  Міжнародний центр з врегулювання інвестиційних спорів,Міжнародна фінансова корпорація  та інші. Вони здійснюють процесуальну діяльність у відповідній сфері міжнародного економічного співробітництва. Крім цих організацій в структурі ООН знагодиться головний судовий орган ООН – Міжнародний суд, якому присвячена спеціальна Глава XIV Статату ООН (ст.ст. 92-96). Його міжнародна юрисдикційна діяльність, в процесі якої будуть реалізуватись норми міжнародного процесуального права, буде висвітлена у відповідному розділі цієї роботи.

В такому плані буде розглядатися діяльність Співдружності Незалежних Держав (СНД) та деяких інших міжнародних організацій.

Міжнародні економічні організації, так як й інші міжнародні організації, також здійснюють міжнародну економічну процесуальну діяльність через свій інституційний механізм, зокрема, і через органи, які покликані розглядати міжнародні економічні спори. В цьому плані можна вести мову про Європейські співтовариства, Світову організацію торгівлі, які мають свої юрисдикційні органи та інші.

Міжнародно-правова процесуальна діяльність всіх міжнародних організацій передбачена у відповідних їх установчих документах, а також в інших міжнародно-правових актах. Наприклад, у Віденській конвенції про право договорім між державами та міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями (1986 р.), міститься немало норм міжнародного процесуального характеру. Це норми, які стосуються прийняття тексту договору (ст. 9), визначення способів вираження згоди на обов’язковість договору (ст.ст. 11-14), прийняття застережень та заперечень проти них (ст.ст. 20-23). Відповідні процесуальні норми містяться у Розділі 2 цієї Конвенції, норми якого регламентують застосування договорів. Певним чином процесуально урегульовані питання внесення поправок та змін до договорів, припинення та призупинення договорів та інші.

До системи суб’єктів міжнародного економічного процесуального права також відносяться міжнародні судові та арбітражні органи, діяльність яких буде висвітлена у цій роботі.

Як і в будь-якій системі, так і в міжнародному економічному процесуальному праві, його норми теж об’єднуються у певну систему, яка враховує структурно-функціональні зв’язки між ними. В юридичній літературі сформульовані певні підходи до структури системи міжнародного економічного процесуального права. Так Вільямінов Г.М. до цієї системи включає наступні правові нормативно-процесуальні засоби:

• застосування в міжнародному публічному процесуальному праві загальних засобів і методів урегулювання економічних спорів;

• засоби і методи міжнародних спорів галузевого економічного характеру;

• методи і засоби регулювання міждержавних економічних спорів на регіональному рівні;

• норми міжнародно-правового забезпечення регулювання міжнародних приватноправових спорів.¹⁵

В основному погоджуючись із запропонованою системою міжнародного економічного процесуального права, варто було б, щоб ця система не обмежувалась нормами процесуального права лише юрисдикційного характеру, а й враховувала ті позитивні міжнародно-правові процесуальні норми економічного права, які використовуються в організації і здійсненні діяльності, зокрема, міжнародних економічних організацій та їх інститутів, про які буде вестись мова у подальшому в цій роботі.