106. Конфлікт у педагогічному спілкуванні. Сутність та наслідки

Навчання у певному сенсі можна уявити як організова­ну форму спілкування. Від того, як організоване це спілкування, будуть залежати поточні, проміжні і кінцеві цілі навчання.

Індивідуальні і групові цілі вчителів і учнів, викладачів і студентів, спо­соби, до яких усі вони вдаються для здійснення своїх намірів, помітно розрізняються. У наслідок названих розходжень виникають протиріччя в їхніх оцінках, поглядах, відносинах, думках, у пове­дінці та вчинках, що можуть розвитися В конфліктну ситуацію.

Суб'єктивними причинами виникнення конфліктних ситуацій з боку тих, кого навчають, можуть бути: невідповідність вчинків учнів нормам суспільної поведінки, розбіжність особистих ін­тересів і цілей навчання, що задаються ззовні; індивідуальних і колективних цілей; протиріччя між особистим внеском у спільну справу 1 Рівнем домагання на Соціальне визнання; недоліки ми­нулого досвіду спілкування та ін. З боку педагога причинами конфлікту часто виступають його неправильна і ригідна власна поведінка, що не змінюється згідно з віковим і Психічним розвит­ком учнів, педагогічний егоцентризм, тобто небажання бачити учня як активного і рівноправного суб'єкта діяльності, спілку­вання 1 поводження.

Отже, основна психологічна проблема в діяльності викладача, що може бути причиною його підвищеної агресивності і конфлі­ктності, - це періодичний стан напруженості, пов'язаний з не­обхідністю внутрішнього настроювання на певну поведінку, мо­білізації всіх сил на активні і доцільні дії.

107. Характеристика стилів поведінки викладача у конфліктних ситуаціях

Аналіз конфліктів учнів з педагогами показує, що одна з них - безтактність педагога, яка виявляється в його грубих за­уваженнях щодо зовнішнього вигляду, розуму, здібності підо­пічних. З цього нерідко починається конфлікт.

Е. І. Кіршбаум виділив шість типів поведінки педагога в кон­фліктній ситуації і дав їм наступні умовні назви і позначення: «репресивні заходи» (Р3), «ігнорування конфлікту» (ІК), «рольо­вий вплив» (РВ), «стимул до власної зміни» (С3), «з'ясування мотивів» (3М), «рефлексію (Р).

Розглянемо кожен тип поведінки. Р3 - спосіб дії, за якого агресивну поведінку школярів вчителі намагаються Змінити застосуванням репресивних заходів. ІК - реакція вчителя на конф­лікт, за якої викладач веде заняття далі, начебто нічого не сталося. РВ - поведінка педагога, у якій виявляються спроби по­зитивного вирішення конфлікту в рамках рольової взаємодії. 3М - реакція викладача на конфлікт, за якої головне зусилля спрямовується на з'ясування причин і мотивів його виникнення. С3 - спосіб дій у конфліктній ситуації, коли викладач змінює власну поведінку стосовно учня. Р - це такий тип. поведінки педагога, за якого головна увага звертається на раціональне вирішення конфлікту: він за своїм змістом близький до типу поведін­ки «з'ясування мотивів».

108. Стилі поведінки викладача у конфлікті та їх доцільність

Існують наступні стилі поведінки:

1. Конкуренція- використовується, коли викладач не зацікавлений у співробітництві, воліє йти на конфлікт і вирішувати його самостійно.

Цей стиль використовується : коли рішення треба прийняти швидко; у критичній ситуації; коли у супротивників немає іншого вибору

2. Відхилення – вчитель не відстоює свої права і нічого не робить для вироблення правильного рішення . Використовується: коли проблема не важлива для вчителя, коли позиція вчителя безнадійна; коли вчитель почуває себе не правим; коли нема рації відстоювати власну позицію; коли вчителю необхідний час для прийняття рішення.

3. Пристосування – вчитель співробітничає з учнем, але не відстоює свої права. Використовується: коли вчитель знає, що результат конфлікту дуже вадливий для учня;для пом”якшення ситуації

4. Співробітництво- вчитель бере активну участь у розв”язанні конфлікту, відстоює свої інтереси, активно співробітничає з учнем. Використовується6 коли проблема важлива для обох сторін.

5 Компроміс- вчитель часто уступає у своїх інтересах, щоб частково задовольнити іншу сторону.

Часто педагогами використовуються й інші психозахисні механізми, такі як: раціоналізація, проекція і редукція. За раціоналізації викладачі звертаються до псевдообгрунтування своєї непорядної поведінки. За проекції учню чи студенту приписуються власні недоліки і негативні якості, потім здійснюється прийняття їх у вигляді підстави для обвинувачення й осудження учнів. Редукція пов”язана зі звуженням „Я”, що виявляється в ухиленні від загрози, у виході з конфлікту без конструктивного вирішення ситуації.

109. Методи запобігання конфліктів у професійному спілкуванні економіста-керівника. Приклади їх використання.

Існують наступні методи запобігання конфліктів:

1) Принцип зацікавленості в психологічних наслідках конфлікту. Цей принцип означає необхідність побачити виховне значення конфлікту, можливе використання його для морального розвитку особистості, витяг позитивного досвіду для кожного з його учасників.

2) Принцип системності аналізу причин конфлікту має на увазі використання всіх трьох рівнів аналізу, розуміння співвідношення об'єктивних і суб'єктивних факторів у його виникненні, оскільки ефективні способи вирішення конфлікту самим тісним образом зв'язані з правильним розумінням взаємозв'язку і взаємозумовленості різних факторів, що вплинули на виникнення конфліктної ситуації.

3) Принцип виключення однобічної відповідальності за виникнення конфлікту. У конфлікті беруть участь дві сторони, і кожна вносить свій "внесок" у розвиток конфлікту. Приписування однобічної відповідальності і пошук винного, як правило, не є кращою стратегією в роботі з конфліктом. Потрібна повага до кожної з конфліктуючих сторін, прагнення зрозуміти її проблеми і мотиви, що штовхнули її на конфліктну взаємодію.

4) Принцип нейтралітету. Нейтральна позиція стосовно ворогуючого сторонам зовсім необхідна для ефективного вирішення конфліктної ситуації, так як втрата нейтралітету людиною, що займає в конфлікті позицію "третейського судді" та працює з конфліктом, грозить лише розростанням конфліктної ситуації, підключенням до неї нових учасників.

5) Принцип профілактики конфліктів. У процесі спілкування потенційних конфліктів набагато більше, ніж вже існуючих, і краще запобігати конфлікти, чим вирішувати й усувати тоді, коли вони виливаються в конфліктні взаємодії. Запобігання конфлікту пов'язане з умінням визначати основу конфлікту - конфліктну ситуацію й усунути її. Діюча профілактика конфліктів складається не в ігноруванні конфліктних ситуацій, а у виявленні їх в індивідуальній роботі з ними.

Отже, як видно з вищесказаного, сучасні психологія та конфліктологія мають масу способів вирішення протиріч і конфліктних ситуацій. Проблема залишається в тім, щоб правильно і вчасно користатися даним багажем знань, використовувати його професійно і цілеспрямовано.

109. Емоції, їх роль у педагогічному спілкуванні під час виникнення конфлікту.

Емомоції – різновид соціальної комунікації, під час якого особистості збагачуються духовно, вчаться розуміти почуття інших і адекватно реагувати на них: виявляють симпатію чи антипатію, спокій чи роздратування, захоплення чи обурення.

Педагог постійно стикається з дитячою, підлітковою і молоді­жною агресією. Будь-яке його зауваження про допущену помилку чи про недоречну форму поведінки викликає фрустрацію. До то­го ж сам педагог фрустрований «безглуздістю», «неприборканіс­тю» і «некерованістю» учнів, він відчуває страх за реалізацію своїх задумів. У нього виникає агресія. Але його зауваження мо­же стати останньою краплею в чаші фрустрації, що наповнилася в підлітка у світі міжособистісних конфліктів. Страхи дітей по­чинаються зі страхів дорослих. Не можна бути педагогом, знаю­чи свій предмет, але не вміючи розуміти справжні причини вчин­ків учнів.

Поряд зі стресогенними факторами, спільними для всіх лю­дей, у діяльності викладача наявна низка професійних стрес-факторів: відповідальність, необхідність бути об'єктом спостере­ження й оцінювання, постійно підтверджувати свою компетент­ність, а також тимчасова мінливість діяльності. Суть тимчасової мінливості діяльності полягає в тому, що викла­дач повинен у певні дні тижня, у певний час бути готовим до контакту з певною аудиторією, до розкриття, пояснення-певної теми. При цьому навчальна робота організована таким чином, що конкретна педагогічна діяльність постійно змінюється, і тому неможливо налагодити викладачу регулярну за часом роботу. Однак відомо, що саме регулярність у роботі, певний режим дня сприяють зни­женню стомлюваності за рахунок звикання до ритму зміни праці і відпочинку. У діяльності викладача наявна і змістовна мінливість: під час одного заняття потрібно бути настроєним на один предмет чи тему, а під час іншого — на зовсім інший, причому теми та предмети задані ззовні і можуть не відповідати внутріш­ньому настрою й логіці міркувань викладача. Нарешті, треба пам'ятати, що викладач — це фахівець, що не тільки трансфор­мує і передає чуже знання учням, але і сам створює нове знання.

Отже, основна психологічна проблема в діяльності викладача, що може бути причиною його підвищеної агресивності і конфлі­ктності, — це періодичний стан напруженості, пов'язаний з не­обхідністю внутрішнього настроювання на певну поведінку, мо­білізації всіх сил на активні і доцільні дії.