95. Вплив на ефективність спілкування розміщення за столом партнерів по діловому спілкування.

Творческий вопрос. Оталкивайтесь от того, что стол – это препятсвие для проникновения на вашу територію (теость вы чувствуете себя комфртней корда он есть. При чем партнер сидит по ту сторону).

Розміщення за столом:

- позиція співробітництва. Для людей, які заняті спільним проектом. Вона дуже вдала для обговорення та вироблення спільних рішень.

- кутове розташування. Для людей, зайнятих дружньою бесідою, надає простір для жестикуляції.

- незалежна позиція. Займають люди, які небажають спілкуватися один з одним

- позиція суперництва – стіл є бар’єром спілкування

96. Складові взаємодії у спілкуванні.

Міжособистісне спілкування – це інструментально–технологічна сторона спілкування, взаємні дії учасників спілкування, спрямовані на співвіднесення цілей кожної зі сторін і організацію їхнього досягнення в процесі спілкування.

Відповідно до цілей визначається і стратегія спілкування. Яка може мати такі варіанти: 1) відкрите –закрите спілкування; 2) монологічне –діалогічне; 3) рольове – особистісне.

Цілі та стратегія спілкування зумовлюють вибір тактики та техніки спілкування. Тактика спілкування – реалізація конкретної комунікативної стратегії на основі знання технік і правил спілкування. Техніка спілкування – сукупність конкретних комунікативних умінь.

У залежності від ступеня особистісного залучення у створення відносин можна умовно виділити три рівні спілкування:

1) соціально –рольовий – рівень спілкування, на якому від людини очікується виконання певної рольової функції, демонстрація знання норм соціального середовища, підтвердження себе, свого статусу;

2) діловий рівень спілкування – на якому людей поєднують інтереси справи, спільна діяльність, пошук засобів підвищення ефективності співробітництва, спілкування є психологічно відстороненим;

3) інтимно-особистісний рівень – на якому основною метою у спілкуванні є задоволення потреби розумінні, співчутті, від партнерів очікується психологічна близькість, емпатія, довіра.

В залежності від рівня заглибленості у процес спілкування, а також від цілей, які вирішуються, можна виділити наступні види спілкування: 1) контакт масок» - формальне спілкування, в якому відсутнє прагнення зрозуміти та враховувати особливості особистості співрозмовника, використовуються звичні маски; 2) примітивне спілкування – коли оцінюють іншу людину, як потрібний об’єкт чи той об’єкт, що заважає; 3) формально –рольове спілкування, коли регламентовані зміст і засоби спілкування, а замість знання особистості співрозмовника використовується знання його соціальної ролі; 4) ділове спілкування, коли враховують особливості особистості, хар-ру, віку, настрою співрозмовника, однак інтереси справи більш значимі; 5) духовне, міжособистісне спілкування друзів, коли можна торкнутися будь-якої теми і не обов’язково вдаватися до допомоги слів – друг зрозуміє вас за виразом обличчя, рухами, інтонацією; 6) маніпуляція спілкування –спрямована на отримання вигоди від співрозмовника з використанням різних прийомів (лестощі, залякування і т.д.); 7) світське спілкування – суть: в його безпредметності, тобто люди говорять не те, що думають, а те, що прийнято говорити в подібних ситуаціях, це закрите спілкування.

97. Позиції суб'єктів у спілкуванні. Що впливає на їх формування ?

Позицією у спілкуванні називатимемо стійку усвідомлену су­купність ставлень учителя до учнів (батьків, колег), що реалізую­ться в процесі взаємодії. За концепцією Е. Берна, звертаючись до іншої людини, ми звичайно несвідомо обираємо один з трьох ста­нів нашого «Я»: позицію Батька, Дорослого чи Дитини. Незважа­ючи на те, що цей вибір здійснюється мимовільно, спілкування у кожній з трьох позицій відбувається за своїми правилами

Назви позицій умовні і не пов'язані з віком людини, яка хара­ктеризується. Ці позиції можна стисло охарактеризувати таким чином.

Позиція Батька у спілкуванні — система реалізації певних ставлень особистості до співрозмовника, в якій демонструються незалежність, впевненість, навіть агресивність, бажання взяти всю відповідальність на себе.

Позиція Дорослого у спілкуванні — система реалізації певних ставлень особистості до співрозмовника, в якій демонструються коректність і стриманість, уміння зважати на ситуацію, розуміти інтереси інших і розподіляти відповідальність між усіма.

Позиція Дитини у спілкуванні — система реалізації певних ставлень особистості до співрозмовника, в якій демонструються залежність, підпорядкованість, невпевненість, небажання брати відповідальність на себе,

97. Характеристика стилів спілкування.

Вибір того чи іншого основного стилю спілкування людини визначається дуже різними та складними причинами — досві­дом її спілкування, її уявленнями про людей і про життя взага­лі, її особистісними рисами. Але найістотніше, що сам цей ви­бір формує потім і досвід людини, і її ставлення до людей, і її очікування в різних життєвих колізіях — стає складовою її особистості.

Існує три базових стилі спілкування, які пов'язані з базовими ситуаціями спілкування: ритуальний, маніпулятивний і гума­ністичний.

Ритуальне спілкування — стереотипні моделі поведінки, що виконують функції стабілізації відносин і соціального контролю. Вони є обміном прийнятими у суспільстві фразами і жестами, доречними в певній ситуації.

У ритуальному спілкуванні головне - підкріплення свого зв`язку зі своєю групою, підкріплення своїх настанов, цінностей, думок і т. ін., підвищення самооцінки і самоповаги. Відзначені риси цього спілкування — неспрямованість, неінформативність, беззмістовність, незалученість чи мала залученість партнерів у спілкування —багато в чому характерними ознаками ритуаль-ного спілкування.

Наступним дуже поширеним стилем спілкування є маніпулятивне спілкування. Розглядаючи його, необхідно мати на увазі, що практично всі характеристики і складові маніпулятивного спілкування безпосередньо залежать чи випливають з основного визначення: маніпулятивне спілкування — це таке спілкування, за якого до партнера ставляться як до засобу досягнення зовніш­ніх стосовно нього цілей.

Характеристика: порджене діловими ситуаціями, головна мета – досягнення необхідності знайти підхід до партнера, партнер розглядається як засіб досягнення цілей.

97. Маніпуляції. Їх місце та роль у

Маніпулювання — це вид прихованого управління, зумовлений егоїстичними, непорядними цілями маніпулятора, що завдає збитки (матеріальні чи психологічні) своїй жертві.

Маніпуляцію часто ототожнюють із впливом. Дійсно, у повся­кденному спілкуванні маніпуляція й особистісний вплив бувають так тісно переплетені, що їх важко розрізнити.

Під маніпуляцією звичайно розуміється один з видів психоло­гічного впливу, який використовується для досягнення однобіч­ного виграшу.

Можна назвати чотири джерела маніпулювання:

1. Людьми керують їхні потреби.2. Кожна людина має якісь слабкості.3. Кожний характеризується деякими пристрастями.4. Усі люди звикли діяти за певними правилами, дотримува­тись ритуалів.

Види маніпуляцій.

«Мене рвуть на шматки»Мета — під видимістю надмірної завантаженості не виконувати ніяких до­ручень

«Казанська сирота»Мета — не виконує ні­якої роботи, а під вигля­дом виправдання посилає­ться на те, що їй ніхто не сказав, ніхто не допоміг.

«Дитя на роботі»Мета — прикидаючись

нездарою змушувати своїх колег робити її роботу

«А тобі під силу?» Мета — вирішувати свої проблеми, експлуатуючи небажання співрозмовни­ка здаватися нерішучим, який боїться ризику. Кину­вши виклик, можна під­штовхнути людину до дії, яку та назбиралася робити

«Шкода»Мета викликаючи жа­лість і співчуття у спів­розмовника, домагатися своєї мети

«Образився»Мета — завдяки незначному охолодженню відносин ухилитися від

виконання якого-небудь завдання.

«Якби не було тебе»Мета — розбудити по­чуття провини у спів­розмовника, щоб легше було керувати ним

«Мавпа на шиї»Мета — перекласти свої обов'язки на плечі своєму колезі, використовуючи такі людські слабкості, як бажання відчувати свою перевагу, значимість

97. Типи маніпулятивної поведінки у навчанні та заходи з її обмеження.

Маніпулювати можна по-різному, тобто, використо­вуючи різні маніпулятивні ролі. При цьому на вибір тієї чи іншої ролі впливають як особистісні характеристики маніпулятора, так і особливості конкретної ситуації.

Системи маніпулятивної поведінки:

Активна: маніпулятор прагне очолювати і панувати за будь-яку ціну, за допомогою активних методів, користаючись більш високим положенням у відносинах. Спирається на безсилля ін­ших і домагається контролю над ними.

Пасивна: маніпулятор ніколи не виявляє роздратування; мля­вий і пасивний. Прикидається безпомічним і дурним. Дозволяє іншим думати і працювати за себе. Виграє, терплячи поразку.

Змагальна: маніпулятор прагне виграти за будь-яку ціну. Життя — постійний турнір, а люди — суперники чи вороги. Пи­льний боєць. Сполучення активної і пасивної системи.

Байдужна: відкидання турботи; маніпулятор грає в байдуж­ність, індиферентність. Намагається піти, відсторонитися від кон­тактів. Йому нібито на все «наплювати».

У рамках тієї чи іншої маніпулятивної системи кожен з тих, що маніпулюють, прагне вибрати ту роль, яка йому більше зна­йома, була ним використана раніше і принесла бажаний резуль­тат; найбільшою мірою відповідає ситуації та цілям; відповідає його внутрішнім уявленням й особистісним якостям.

Захист від маніпулювання може бути активним та пасивним. Пасивний захист рекомендується використовувати, якщо лю­дина не знає, що робити, як відповісти маніпулятору. У цьому ви­падку не треба нічого говорити. Можна зробити вигляд, що ви не розчули, не зрозуміли або взагалі перевести розмову на щось інше.

Якщо звертатися до активного захисту, то треба, не соромля­чись, сказати, що вас турбує у пропозиції партнера. Після цього психологічна перевага переходить до вас.

Якщо названі заходи не допомагають, можна використати активну форму захисту від маніпуляції, чи контрманіпуляцію. Зміст контрманіпуляції — зробити вигляд, що не розумієш, що тобою намагаються маніпулювати, почати зустрічну гру і за­вершити її раптовим питанням, яке показує маніпулятору вашу психологічну перевагу. Але в цьому випадку наростає конфлікт­на ситуація.

97. Асертивна поведінка та її роль у спілкуванні.

Асертивність - це практичний метод в галузі міжособистісної комумунікації. Цей метод дозволяє висловлювати свою думку, не боячись заперечувати. Цей метод є тактикою задоволення справедливих вимог і відмови від неправомірних домагань у відповідь так, щоб при цьому не уражалися права інших людей. Цей метод дозволяє знаходити шляхи примирення з критикою і з власними помилками; дає уміння просити іншого про послугу, не відчуваючи незручності.

Асертивність однозначно відкидає усі форми маніпуляцій. Вона учить спокійно без агресії протидіяти маніпуляторам, залишаючись на висоті положення, тобто асертивна поведінка припускає також відмову як від агресивної, так і від пасивної поведінки.

Реалізація асертивної поведінки передбачає використання різ­них асертивних технік, їх застосування залежить від конкретних ситуацій взаємодії, відносин між тими, хто спілкується, і деяких інших факторів:

1. Дуже поширеною є техніка, образно названа «заїждженою платівкою». Нею можна користатися завжди, коли хочете домог­тися задоволення своїх справедливих вимог. Але мова повинна йти про що-небудь таке, на що ви дійсно маєте незаперечне право.

Якщо не ясно, мова йде про ваші права чи про добру волю протилежної сторони, краще удатися до іншої техніки, що нази­вається «прохання про послугу».

2. Техніка «перманентної відмови», по суті, мало чим відрізня­ється від «задоволення справедливих вимог». Різниця в тому, що замість «я хочу» той, хто говорить, невпинно повторює «я не хочу».

3. Техніка «прохання про надання люб'язності».

4. «Компроміс» — досягнення консенсусу, коли обидві сторо­ни вважаються «не в програмі» — одна з головних задач техно­логії асертивності.

5. Критика — це великий маніпулятор. Людям рекомендується уникати критики, бачачи те добре, що роблять для них ближні.

Краще обмежитися лише описом поведінки, тобто використо­вувати так звану позитивну критику. Замість того, щоб форму­лювати те, чого ви не бажаєте, краще придумати фразу, щоб вона насамперед відбивала те, чого вам хочеться.

97. Асертивні права людини. Можливості їх використання.

Асертивна поведінка — це така поведінка, що дає можливість спокійно, без агресії протидіяти маніпуляторам і задовольняти свої справедливі вимоги

Правила асертивної поведінки: при бажанні з ким-небудь домовитися чітко ясно і позитивно формулюйте свої пропозиції. Ставтеся до свого партнера по спілкуванню не як до супротивника, а як до рівного. Навіть якщо Ваші думки не збігаються, спілкування повинне бути позитивним. Розвивайте впевненість у собі, навчіться слухати співрозмовника. Будьте готові до компромісу. Хваліть усе, що варте похвали

Асертивні права людини

1. Ви маєте право самі судити про свою поведінку, думки й емоції І нести відповідальність за наслідки.

2. Ви маєте право не давати ніяких пояснень і обґрунтувань, що виправдовують Вашу поведінку.

3. Ви масте право вирішити, чи від­повідаєте і якою мірою за проблеми інших людей.

4. Ви масте право змінювати свої погляди.

5. Ви масте право робити помилки і відповідати за них.

6. Ви масте право сказати: «Я не знаю».

7. Ви масте право не залежати від доброї волі інших людей.

8. Ви масте право на нелогічні рі­шення.

9. Ви маєте право сказати: «Я тебе не розумію».

10. Ви маєте право сказати: «Мене це не хвилює»