92. Загальна характеристика засобів спілкування.

Основним засобом комунікації, властивим тільки людині, є мова. Разом з тим люди передають одна одній інформацію, використовуючи не тільки слова, але й безліч інших засобів, серед яких – жести, міміка, пози, одяг, зачіска, навіть предмети, що оточують їх (дизайн кімнати, квартира, машина). Те, чим людина захоплюється, як вона говорить, як поводиться – усе це є також певним видом повідомлень, що мають назву «невербальні повідомлення», чи невербальна комунікація.

Невербальні повідомлення можуть передаватися за допомогою: 1) виразних рухів тіла, так званої експресивної поведінки особистості (міміка, жести і т.д.); 2) звукового оформлення мови (висота, голосність, швидкість, ритмічність і т.д.); 3) певним чином організованого простору, що оточує людину, і який ця людина контролювати, змінювати ; 4) візуального контакту, 5) використання матеріальних предметів, що мають символічне значення.

Таким чином, розрізняють вербальну комунікацію (що використовує мову як знакову систему) і невербальну комунікацію (де використовуються різні немовні знакові системи). Остання, у свою чергу, підрозділяється на 4 форми: кінетика, пара лінгвістика, проксеміка, візуальне спілкування.

Вербальна комунікація як знакову систему використовує мову. Мова є найуніверсальнішим засобом комунікації, тому що при передачі інформації за допомогою мови найменше втрачається зміст повідомлення.

Невербальна комунікація являє собою обмін невербальними повідомленнями між людьми, а також їхню інтерпретацію.

Невербальна комунікація надає тим, хто спілкується, велику кількість додаткової інформації, яку вони в принципі не можуть отримати по вербальних каналах спілкування

Невербальна і вербальна комунікація, супроводжуючи одна одну, знаходяться у складній взаємодії.

Невербальна комунікація: 1. Обмін повідомленнями про те, що відбувається « тут і зараз», у рамках конкретної ситуації, з людьми, що вступають у безпосередню взаємодію; 2. невербальне повідомлення важко розкласти на окремі одиниці, їхнє ядро складають різні рухи тіла, обличчя, голосу, просторових переміщень тощо; 3. Невербальна поведінка спонтанна, довільні рухи переважають над контрольованими, неусвідомлені над усвідомленими; 4. невербальну мову люди, як правило, засвоюють самі спостереженнями, копіюванням, наслідуванням.

Вербальна комунікація:1. обмін повідомленнями, що можуть існувати окремо від людини, яка передає їх, дозволяють інформувати про відсутні предмети чи явища; 2. складові елементи вербального повідомлення (букви. Слова, речення, фрази) чітко відділені один від одного, їхнє співвідношення підпорядковане певним правилам; 3. вербальні висловлення в значній мірі усвідомлені, їх легше піддати аналізу, оцінити, зрозуміти, проконтролювати; 4. говорити дітей вчать соціально, родина і суспільство приділяють цьому багато сил і часу.

93. Мовлення як основний засіб спілкування, його характеристики.

До вербальних засобів спілкування відноситься людська мова. Саме з її допомогою люди передають і отримують інформацію, «упаковану» у тому чи іншому тексті. У реальній практиці взаємодії мільйони людей щодня займаються створенням текстів та їхньою передачею, а мільярди – їхнім сприйняттям.

Мова – це система засобів мовної діяльності.

Мовлення – це процес, в якому мова використовується як інструмент, за допомогою якого людина передає свої думки та почуття.

Функції мовлення в житті людини:

1. Комунікативна – обслуговує процес передачі інформації. 2. Формоутворення – допомагає надати нашим думкам словесної форми. 3. Активаційна – мовленнєва активність підвищує рівень свідомості. 4. Експресивна – виражає емоційний стан людини. 5. Фактична – спрямована на встановлення, підтримку контактів між людьми.

Функції мовл. в педагогічному спілкуванні: інформативна, розвивальна, емоційна, регулятивна.

Основні види мовлення: 1. Зовнішнє і внутрішнє, 2. усне і письмове, 3. Монологічне (усна розповідь, доповідь, виступ, лекція ) і діалогічне ( бесіда, обговорення, суперечка, диспут, дискусія, полеміка).

93. Структура невербальних засобів спілкування та доцільність їх використання у педагогічній діяльності.

Невербальна комунікація: 1. Обмін повідомленнями про те, що відбувається « тут і зараз», у рамках конкретної ситуації, з людьми, що вступають у безпосередню взаємодію; 2. невербальне повідомлення важко розкласти на окремі одиниці, їхнє ядро складають різні рухи тіла, обличчя, голосу, просторових переміщень тощо; 3. Невербальна поведінка спонтанна, довільні рухи переважають над контрольованими, неусвідомлені над усвідомленими; 4. невербальну мову люди, як правило, засвоюють самі спостереженнями, копіюванням, наслідуванням.

Невербальна комунікація структурно представлена наступними системами:

Візуальна (міміка, жести, погляд, фізіономіка – наука, що вивчає зв'язок між типом обличчя і характером людини, осанка, поза, одяг, зачіска, аксесуари, проксеміка (просторово-часова організація спілкування).

Акустична (паралінвістична система – система вокалізації, тобто тембр голосу, діапазон, тональність, гучність, швидкість, висота і окраса звуку; екстралінгвістика – включення в мову пауз, сміху).

Тактильна (дотики, рукостискання).

Ольфакторна ( запахи оточуючого середовища, природній та штучний запахи людини).