3. Світові освітні системи.

У світі існує безліч освітніх систем. У кожній країні своя освітня система. І усі системи відрізняється одна від одної. Розглянемо декілька прикладів освітніх систем різних країн.

В Японії своя система освіти. Повні середні школи Японії поділяються на трирічні денні, чотирирічні вечірні та заочні школи та відділення. Підготовка кадрів із середньою спеціальною освітою прово­диться в молодших і технічних коледжах. Потреба в нетривалому і практичному навчанні зумовила впровадження за американським зразком дво- і трирічних молодших коледжів. А випускники неповних середніх шкіл, які поступають до технічних коледжів, за три роки закінчують середню освіту і ще два роки оволодівають спеціальністю. На всіх факультетах, крім медичного, студенти повинні наб­рати для отримання ступеня бакалавра не менш як 120 кредитів у тому числі 45 із загальних предметів (один кредит відповідає 45 годинам навчальних занять).

Процедура вступних іспитів у Японії, як одна з найгостріших, отримала назву «екзаменаційного пекла».

На відміну від західноєвропейських країн, де важливу роль ві­діграє конкурс атестатів, і на відміну від США, де приватні уні­верситети користуються результатами єдиних національних тес­тів, у Японії вирішальне значення мають письмові вступні іспити, які проводяться окремо і самостійно в кожному вузі.

Так звана ескалаторна система, яка завершується прести­жним університетом, починається тепер з початкової школи і на­віть дитячого садка.

Усі заклади вищої освіти в Німеччині поділяються на такі групи: університети (класичні, технічні, загальноосвітні), а також спеціалізовані заклади університетського рівня — вищі школи для підготовки вчителів, теологів, лікарів тощо (група А); вищі фахові школи зі спеціалізовано-фаховою підготовкою (група В); вищі школи (коледжі) мистецтв і музики (група С).

Для того, щоб вступити у вищий навчальний заклад необхідно мати атестат за середню школу, який бу­ває трьох типів: «загальний», який дає право на вступ до всіх вищих закладів освіти; фаховий, що відкриває доступ до певних факультетів; атестат для вступу лише до вищих фахових шкіл і на відпо­відний факультет загальноосвітнього університету.

У ФРН не застосовується система кредитів, яка вимагає отримання мінімальної кількості балів для набуття права на присудження звання чи диплома. Оцінки у ФРН ставляться за шестибальною шкалою: 1 — дуже добре; 2 — добре; 3 — задовільно; 4 — доста­тньо (прохідний бал); 5 — недостатньо; 6 — незадовільно.

Одна із особливостей структури британських університетів — система коледжів. Досить специфічні тип коледжів і стосунки, які існують між коледжами і старовинними університетами. Коледжі практично не підпорядковуються університету. Вступивши до одного з них, абітурієнт фактично стає студентом університету. Типовою особливістю організації навчаль­ної роботи в коледжах є тьюторська система.

Основними законодавчими органами більшості британських університетів є так званий суд, рада і сенат.

Англійські педагоги вважають, що семінар як форма навчання важливіший, ніж лекція, оскільки базується на активній участі студента в процесі навчання, а не на пасивному прослуховуванні, а також надає можливість студентові прямо поспілкуватися з ви­кладачем.

Найціннішим елементом англійської освітньої системи вважа­ють тьюторський метод, типовий та унікальний англійський ме­тод виховання і навчання, який виник у середньовічному англійському університеті. Пізніше він розвивається як метод вихо­вання та навчання дітей англійського правлячого класу, як засіб класової диференціації в англійській університетській освіті.

У традиційному розумінні тьюторська система — це регулярні заняття одного-двох студентів з викладачем-тьютором про­тягом усього курсу навчання.

Поняття «тьюторська система» трактується і ширше, коли, зо­крема, маються на увазі різні форми спілкування між адміністра­цією університету і студентами.

Американському університетові в його сучасному вигляді близько 100 років. Віднесення навчального закладу до категорії університету можливе сьогодні в С1ІІА за наявності трьох умов: 1) права присуджувати крім ступеня бакалавра також науко­вий ступінь доктора; 2) активної дослідницької роботи (члени професорсько-викла­дацького складу повинні постійно публікувати свої праці); 3) наявності декількох програм підготовки фахівців (більшість університетів крім традиційних курсів у галузі вільних мистецтвта природничих дисциплін здійснюють підготовку за програмами в галузі менеджменту та інженерії). АДМІНІСТРАТИВНОЮ ОДИНИЦЕЮ УНІВЕРСИТЕТУ Є КОЛЕДЖ, відповідальний за підготовку в якійсь одній галузі (наприклад коледж інженерії).

У США існує два типи університетів: об'єднані інститути з декількома коледжами і професіональними школами та універси­тети, які мають ті самі підрозділи, а також дослідницькі та аспі­рантські відділення.

Складна організаційна структура американського університе­ту зазвичай включає в себе з тими чи іншими відхиленнями такі інституції: молодший коледж, чотирирічний коледж, професійні спеціалізовані школи, аспірантські школи, науково-дослідні ін­ститути чи центри або інші модифікації їх чи об'єднання, експе­риментальні станції та лабораторії.

Структура університетів закріплює чіткий поділ післясередньої освіти на три цикли:

• перший — загальноосвітній, здійснюваний молодшими дво­річними коледжами;

• другий — представлений старшими дворічними або чотири­річними коледжами гуманітарних та природничих наук, які здій­снюють загальну та фахову підготовку;

• третій — аспірантський рівень, який забезпечує так звану аспірантську підготовку.