- •Розділ 2. Основи фізіології, гігієни праці та виробничої санітарії
- •2.1. Основні поняття фізіології, гігієни праці та виробничої санітарії
- •2.1.1. Основні поняття фізіології праці
- •2.1.2. Основні поняття гігієни праці
- •2.1.3. Основні поняття виробничої санітарії
- •2.2. Загальні санітарно-гігієнічні вимоги до промислових підприємств, виробничих приміщень та організіції праці на робочому місці
- •2.2.1. Вимоги до розміщення та планування території підприємств
- •2.2.2. Вимоги до виробничих і допоміжних приміщень
- •2.2.3. Організація праці на робочому місці
- •2.3. Мікроклімат виробничих приміщень
- •2.3.1 Загальні положення
- •2.3.2. Дія параметрів мікроклімату на людину
- •2.3.3. Нормування мікроклімату виробничих приміщень
- •2.3.4. Загальні заходи та засоби нормалізації мікроклімату та теплозахисту
- •Оздоровлення повітряного середовища
- •2.4.1 Загальні положення
- •2.4.2 Структура і склад атмосфери
- •2.4.3 Забруднюючі речовини, дія на людину, нормування
- •2.4.4 Методи регулювання якості повітряного середовища і зниження негативного впливу забруднюючих речовин на працівників
- •2.4.5 Вентиляція
- •2.4.6. Природна вентиляція
- •2.4.7 Механічна вентиляція
- •2.4.8 Кондиціонування повітря
- •2.5. Освітлення виробничих приміщень
- •2.5.1. Загальні уявлення
- •2.5.2 Основні світлотехнічні поняття та одиниці
- •2.5.3 Види виробничого освітлення
- •2.5.4 Основні вимоги до виробничого освітлення
- •2.5.5 Природне освітлення
- •2.5.6 Штучне освітлення
- •2.5.7 Експлуатація освітлювальних установок
- •2.6. Захист від шуму у виробничому середовищі
- •2.6.1. Загальні положення
- •2.6.2. Дія шуму на людину
- •2.6.3. Нормування та вимірювання шумів
- •2.6.4. Захист від шумів
- •2.6.5. Захист від ультра - та інфразвуку
- •2.7 Захіст від Вібрації
- •2.7.1. Основні положення
- •2.7.2. Вплив вібрації на людину
- •2.7.3. Методи гігієнічної оцінки та нормативні параметри виробничої вібрації
- •Гранично допустимі рівні загальної вібрації категорії 3 (технологічна типу "в")
- •2.7.4. Методи захисту від вібрацій
- •2.8. Захист від електромагнитних випромінювань радіочастотного діапазону
- •2.8.1 Основні положення
- •2.8.2 Основні характеристики електромагнітних полів
- •2.8.3. Дія емв радіочастотного діапазону на людину
- •2.8.4. Нормування електромагнітних випромінювань
- •2.8.5 Захист від електромагнітних випромінювань
- •2.9. Захист від випромінювань оптичного діапазону
- •2.9.2. Захист від ультрафіолетових випромінювань (уфв)
- •2.9.3. Захист від лазерних випромінювань
- •2.10. Захист від іонізуючих випромінювань
- •2.10.1. Загальні положення
- •2.10.2. Основні поняття і характеристики іонізуючих випромінювань
- •2.10.3. Біологічна дія іонізуючих випромінювань
- •2.10.4. Нормування іонізуючих випромінювань
- •2.10.5. Захист від іонізуючих випромінювань
- •Перелік запитань для самоперевірки до розділу 2
2.5.2 Основні світлотехнічні поняття та одиниці
Світлові випромінювання – це електромагнітні випромінювання певної частки оптичного діапазону. За довжиною хвилі оптичні випромінювання знаходяться в діапазоні довжини хвилі від 10 до 340000 нм. У цьому діапазоні видимі випромінювання займають незначну ділянку — діапазон від 380 до 760 нм. Таким чином, при однаковому енергетичному рівні оптичні випромінювання з довжиною хвилі 380-760 нм сприймаються органами зору людини, а за межами цього хвильового діапазону не сприймаються.
Тому при вирішенні питань світлотехніки такі питання як енергія випромінювання чи потужність недоречні. У зв’язку з цим у світлотехніці введена система світлотехнічних величин і одиниць.
Основними поняттями цієї системи є світловий потік, сила світла, освітленність і яскравість, фон (характерується коефіцієнтом відбиття (ρ), пропускання (τ) та поглинання (β)), яркісний контраст і видимість.
Світловий потік F це потік випромінювання, що оцінюється за його дією на людське око. За одиницю світлового потоку прийнято люмен (лм). Наприклад, лампа розжарювання потужністю 40 Вт створює світловий потік 415-460 лм, а люмінесцентна лампа ЛД 40 такої же потужності — 2340 лм.
Сила світлаІпросторова щільність світлового потоку, яка визначається відношенням світлового потоку F (лм) до тілесного кута, у якому цей потік поширюється: І = F/. За одиницю сили світла прийнято канделу (кд). Тілесний кутчастина простору сфери, обмежена конусом, що спирається на поверхню сфери з вершиною у її центрі. За одиницю тілесного кута прийнято стерадіан (ср). Кут в 1 ср вирізає на поверхні сфери площину, рівну квадрату радіуса сфери. Кандела це сила світла еталонного джерелав перпендикулярному напрямку при температурі затвердіння платини 2046,65 К і тиску P=101325 Па.
Освітленість Е поверхнева щільність світлового потоку. При рівномірному розподілі світлового потоку F, перпендикулярного освітлюваній поверхні S, освітленість Е = F/S. Наприклад, освітленість поверхні у повний місяць — 0,2-0,3 лк, білої ночі 2-3 лк, опівдні (літо) — 68000–99000 лк.
Яскравість поверхні В поверхнева щільність сили світла, визначається як відношення сили світла І у даному напрямі до проекції поверхні, що світиться, на площину, перпендикулярну до напряму спостереження. В = І/Scos , де кут між нормаллю до поверхні і напрямом зору. За одиницю яскравості прийнято канделу на квадратний метр (кд/м2 або ніт ). Наприклад, яскравість люмінесцентних ламп – 5103- 105 кд/м2, лампи розжарювання – 5,5106 кд/м2. Око людини спроможне нормально функціонувати у діапазоні 10-6–104 кд/м2. Осліплююча яскравість залежить від розміру поверхні, яка світиться, яскравості сигналу та рівня адаптації зору і має розбіг 6,410–15,9104 кд/м2. Для ефективного бачення об‘єкту фонова яскравість повинна знаходитися у діапазоні 10-500 кд/м2.
Коефіцієнти відбиття , пропускання та поглинання поверхонь вимірюються у процентах або частках одиниці ( + + = 1): = F/F; = F/F; = F/F, де F, F, F відповідно відбитий, поглинений та той, що пройшов через поверхню, світлові потоки; F – світловий потік, що падає на поверхню. Наприклад, коефіцієнт відбиття білої поверхні дорівнюється 0,8 – 0,75 , світло синьої – 0,55, коричневої – 0,23, чорної – 0,1 – 0,07.
Фон – поверхня, що безпосередньо прилягає до об`єкта. Він оцінюється коефіцієнтом відбиття. Фон вважають світлим при 0,4, середнім при 0,4 0,2 та темним при 0,2.
Контраст K об`єкта спостереження та фону визначається різницею між їх яскравостями: К= (Во – Вф)/Вф, де Во та Вф відповідно яскравості об`єкта та фону. Контраст вважають великим при К0,5, середнім при 0,2 K0,5, малим при K 0,2.
Видимість V характеризує здатність ока сприймати об’єкт. Видимість залежить від освітлення, розміру об’єкта розпізнавання, його яскравості, контрасту між об’єктом і фоном, тривалості експозиції: V = К/Кпор , де К — контраст між об’єктом і фоном; Кпор – пороговий контраст, тобто найменший контраст, що розрізняється оком за даних умов. Для нормального зорового сприйняття V повинна бути рівною 10–15.
Час зберігання зорового відчуття — 0,2-0,3 с. Сприйняття мерехтливого світла має специфічні особливості. Серія світлових імпульсів сприймається як безупинний сигнал, якщо інтервали між імпульсами порівняні з часом інерції зору. Критична частота мерехтіння дорівнює 15-70 Гц. Таким чином, для забезпечення стабільного зображення частота регенерації сигналу повинна бути не нижчою 70 Гц. Наприклад, у сучасних моніторах частота регенерації зображення складає 85 Гц і вище.
Для вимірювання рівнів освітленості на робочих поверхнях використовують люксметри (наприклад, Ю-116), які складаються з фотоелемента та увімкненого до нього міліамперметра. При надходженні світлового потоку на фотоелемент у колі приладу виникає фотострум, пропорційний світловому потоку, що падає. Шкала приладу градуюється в одиницях освітленості – люксах, що дає змогу за показаннями приладу оцінити освітленість поверхні.