II. Макрорівень

Макрорівень соціальної роботи виступає як теорія соціально-адміністративної роботи, де основним суб'єктом допомоги виступає суспільство й держава. Основні завдання даного рівня розкриваються в такій логіці:

• дати уявлення про функції держави як суб'єкта, що регулює й здійснює соціальну підтримку й захист населення;

• розкрити сутність державних методів і технік допомоги, контролю й підтримки;

• сформувати цілісне уявлення про громадянське суспільство як суб'єкт допомоги в його соціоісторичній і культурно-психологічній своєрідності.

1. Феноменологія допомоги:

• теорія соціально-адміністративної допомоги.

2. Феноменологія діяльності:

• теорія організації служб допомоги й захисту;

• теорія соціально-економічного планування;

• теорія прогнозування й фінансування соціальної допомоги;

• теорія законодавчої діяльності у сфері соціального захисту;

• теорія медіа-соціальної роботи.

3. Феноменологія суб'єкта допомоги:

• теорія інституціональної допомоги;

• теорія державної допомоги;

• теорія регіональної допомоги;

• теорія суспільної допомоги й підтримки.

4. Феноменологія об'єкта допомоги:

• соціоповедінковий хронотоп етносу;

• соціопсихопедагогіка локальної спільності;

• соціальна патопедагогіка;

• соціальна ортопедагогіка.

III. Мезорівень

Понятійне поле мезорівня пов'язано з груповими процесами. Вони розглядаються в контексті процесів допомоги і взаємодопомоги. Основними завдання в даному кластері пізнання є:

• усвідомлення генезису різних девіаційних, адаптаційних, дезадапта-ційних груп;

• виявлення тактики і стратегії роботи з різноманітними групами;

• виявлення принципів допомоги, самодопомоги, організації й самоорганізації.

1. Феноменологія допомоги:

• теорія соціокультурної групової роботи;

• теорія соціотерапевтичної групової роботи;

• теорія територіальної групової роботи;

• теорія сімейної соціальної роботи.

2. Феноменологія діяльності:

• техніка й технологія групової роботи з різними категоріями населення (дитяча, геронтологічна, психіатрична, комунальна тощо).

3. Феноменологія суб'єктів допомоги:

• теорія групової допомоги.

4. Феноменологія об'єкта допомоги:

• соціопсихопедагогіка дезадаптивних груп;

• соціопсихопедагогіка девіаційних груп;

• соціальна ортопсихопедагогіка.

IV. Мікрорівень соціальної роботи

Розкривається в логіці підходів до особистості, її проблем. Вони обумовлені індивідуальними особистісними драмами, пов'язаними з повсякденними смислами, із життєвою стратегією. Основними завданнями даного кластера пізнання є:

• осмислення життєвого сценарію особистості (виходячи з його статевовікових, біосоціальних, етнічних, суспільних проблем);

• розгляд технік і технологій допомоги на основі особистісних запитів клієнтів.

1. Феноменологія допомоги:

• теорія індивідуальної роботи.

2. Феноменологія діяльності:

• техніка й інструментарій індивідуальної роботи;

• теорія соціального патронажу й асистування.

3. Феноменологія суб'єкта допомоги:

• професійні ресурси й техніки соціального працівника;

• теорія ролей соціального працівника;

• професійна міфологія.

4. Феноменологія об'єкта допомоги:

• соціоморфологія клієнта;

• життєвий сценарій особистості [10, 22–26].

Соціальна робота як організуюча парадигма різноманітних явищ має свій диктат мови. Постійними поняттями і смислами тут виступають поняття з інших суміжних наук, що мають відношення до людини й суспільства (з філософії, соціології, психології, педагогіки та інших). Саме з цих наук і був сформований понятійний апарат соціальної роботи. Виступаючи в ролі універсальних констант, вони відіграють роль організуючих структур мовного простору соціальної роботи. Така тенденція пов'язана з тим, що “вирощені” в лоні тих або інших наукових дисциплін дослідники не тільки переносять понятійний апарат у сферу соціальної роботи, але й розглядають соціальну роботу в контексті їхніх професійних міфів і вимог. Дослідники в цьому випадку розглядають соціальну роботу як якусь даність, частину реальності педагогіки, психології, соціології, політології тощо.

Такий підхід установлює “дитячо-батьківські” стосунки між сформованими галузями знань (філософія, соціологія, психологія, педагогіка тощо) і “молодою” наукою – соціальною роботою, ідентифікує нову галузь знання як інтегративну дисципліну. У цьому виявляється також і антропологічний підхід до понятійного простору, що на сьогоднішній день відбиває сутність наукового мислення в підходах до гуманітарного знання.

Інший підхід, застосовуваний при розгляді методологічних питань співвідношення знання соціальної роботи й інших наукових дисциплін, пов'язаний із проблемами співвідношення не тільки “соціальної роботи й філософії”, “соціальної роботи й соціології” та ряду інших дисциплін (де дисципліни виступають на паритетних засадах), але й зворотного співвідношення, де ці дисципліни розглядають соціальну роботу як частину свого “колишнього понятійного” простору. Логіка такого підходу переходить від “дитячо-батьківських” до “шлюбно-сімейних” стосунків. Процеси утворення нового знання (соціальна робота) у цій логіці не уявляються вже у вигляді деякої суми існуючих наукових істин, а дозволяють знайти природу нових смислоутворень у парадигмі соціальної роботи як самостійного знання, але генетичними когнітивними “коренями” пов'язаних не тільки з парадигмою науки, але й тими дисциплінами, що дали їй “життя” й принципи для самоорганізації. При такому підході вибудовується інша логіка номінацій. Не філософія в соціальній роботі, а філософія соціальної роботи; не психологія в соціальній роботі, а психологія соціальної роботи; не педагогіка в соціальній роботі, а педагогіка соціальної роботи тощо.