25. Культура і техніка мовлення вчителя. Функції, форми та комунікативні якості мовлення вчителя. Взаємозв'язок вербальних та невербальних засобів у педагогічній діяльності вчителя.

-Мовлення вчителя є показником його педагогічної культури, засобом самовираження і самоутвердження його особистості.

-Мовлення вчителя – це мовлення, пристосоване для розв’язання специфічних завдань, що виникають у педагогічній діяльності, спілкуванні

-Отже, рівень майстерності мовленнєвої діяльності вчителя визначається рівнем культури його мовлення і спрямуванням його комунікативної поведінки:-По-перше, професійне мовлення вчителя повинно відповідати вимогам культури мови. Це важливий показник рівня його інтелігентності, освіченості, загальної культури. Його умовою є знання мови, адже мовлення є засобом існування, використання мови.-По-друге, професійне мовлення вчителя має бути своєрідною “словесною дією”, мета якої – здійснення інтелектуального, емоційно-вольового, морального впливу на учнів-Третя умова ефективності професійного мовлення вчителя – його спрямованість, зверненість до учнів. Головна мета спрямованості мовлення – викликати учнів на діалогу з учителем, залучити їх до співпраці, створити атмосферу співроздумів і співпереживання.

Обов’язковою передумовою ефективності професійного мовлення вчителя є також володіння його технікою.

-Компоненти техніки мовлення – голос, темп, дикція, інтонація – визначаються як акустична система відтворення людини людиною. Вони виконують при цьому важливі функції: створюють імідж людини, який закріплюється у свідомості довколишніх; дають змогу виявити психічну індивідуальність людини, визначити її емоційний стан.

-Існуються такі шляхи у формуванні мовленнєвої культури: 1. Самоконтроль і розвиток культури мовлення, створення установки на оволодіння літературною мовою в різних ситуаціях спілкування. 2. Самоконтроль і розвиток умінь виразного мовлення. 3. Самоконтроль і розвиток комунікативних умінь, здібностей, соціальних установок у спілкуванні. 4. Розвиток загальних психофізичних особливостей своєї особистості, які є передумовою оволодіння вміннями професійно-педагогічного мовлення.

26. Основні методи педагогічної взаємодії. Методи педагогічної взаємодії в діяльності а.Макаренка.

Педагогічна взаємодія - це основа пед. спілкування, яке в сучасній школі реалізується у вигляді пед. діалогу. Для пед. діалогу важливо конкретна взаємодія. Щодо пед. діалогу ми називаємо контактом особливе положення об'єднання педагога і учнів, які характеризуються взаєморозумінням, співпереживанням і готовністю до взаємодії. Ознаками того, що у педагога є контакт а учнем, його батьками в процесі спілкування є: взаємне індивідуальне сприйняття вчителя і учнів, відвертість у відносинах у висловах; угода з основним змістом положеннями взаємодії. Сприйняття думок педагога і учнів як значних, розвиток в подальшому спілкуванні; спільність важливих думок; показова емоційного резонансу; збереження інтересів до детальної взаємодії; високий рівень контакту очей в бесіді; узгодженість пози, міміки, інтонації в діалозі.

Досягнення контакту як психологічної угоди можливо за умови, коли педагог вибирає доречну ролеву позицію, яка приймається партнера в конкретній ситуації.

Система взаємодії: учень-вчитель (індивідуальні); вчитель-учень (колективне); колезі вчителя (групове).

Правила, які оптимізують взаємодію: 1) формування відчуття «ми», демонстрація спільності поглядів, що прибирає соціальні бар'єри, зіставлення і об'єднання для досягнення загальної мети; 2) встановлення особового контакту, щоб кожен учень відчував звернення саме на нього. Це реалізують і мовними здібностями (частіше називаємо по імені, повторюємо вдало сказаний роздум учня), і невербального (візуальний контакт); 3) демонстрація власного відношення, що виражається в тому, як ми посміхаємося (відкрито, невимушено або скептично), з якою інтонацією говоримо (доброзичливо, сухо, з тиском на учня), як експресивно жестикулюють наші руки ( спокійно стримано або нешанобливо, нервово); 4) демонстрація яскравих цілей загальної діяльності - встановлення загального «ми» в майбутньому, що демонструє зацікавленість в співбесіднику, фортеця єдності; 5) передача педагогом розуміння внутрішнього стану учнів – враховуючи настрої співбесідника, що указує на зацікавленість у взаємодії, взаєморозумінні; 6) постійний прояв інтересу до учнів - слухати учнів, ставити питання і доводити їх думку, співпереживати, підкреслювати позитивне, говорити компліменти, тобто робити все, що підтримує учня в його позитивних прагненнях; 7) моделювати ситуації успіху, здійснюється постійними похвалами потенційних можливостей, підкресленням індивідуальної значущості кожного, зняттям страху перед можливою помилкою, уміння допомогти і уміння вчителя попросити допомоги.

Реалізувати всі ці правила можна, якщо вчитель правильно вибирає стиль спілкування з дітьми і дорослими (авторитетний, демократичний, ліберальний). Справжнє призначення методів пед. дії полягає в тому, щоб зробити вплив на всю сферу психіки і поведінки дитини, стимулюючи для вирішення виховного завдання його власну активність.

педагог повинен уміти розпізнавати особливості й основні причини протилежностей, знаходити компроміс, поєднувати інтереси, будувати партнерство з вихованцем. Лише за умов взаємоповаги, бажання та уміння вірити одне одному взаємодія педагога і вихованця стає досяжною. Це є найбільш надійним «соціальним клеєм» (А.С. Макаренко), людською основою педагогічного процесу, якщо він прагне бути людським.