18. Розвиток форм навчання в історії педагогіки. Типи та структура сучасного уроку. Учитель як автор та співавтор уроку.

З історії форм організації навчання.

У різні періоди розвитку суспільства перевага надавалася тим чи іншим організаційним системам навчання. Найстаршою формою, яка бере свій початок у глибокій давнині, є індивідуальна форма навчання. Суть її полягає в тому, що учитель спілкується з учнем "сам на сам".

Починаючи з XVI століття значення індивідуального навчання зменшується і поступається індивідуально-груповій формі організації навчального процесу, за якої вчитель працює не з одним учнем, а з групою різновікових дітей, неоднакових за рівнем підготовки.

Бурхливий розвиток виробництва, мистецтва, науки в епоху Відродження спричинив необхідність масового навчання дітей. Виникла концепція групового навчання.

Наприкінці XIX століття розпочалися активні пошуки шляхів удосконалення класно-урочної системи. Першу спробу модернізації класно-урочної системи організації навчання здійснили у 1798 році англійський священик Л. Белл і вчитель Дж. Ланкастер, основною метою якої було збільшення кількості учнів, яких навчає один учитель. Це було обумовлено потребою великого машинного виробництва у значній кількості кваліфікованих робітників.

У кінці XIX - на початку XX століття особливої актуальності набуває питання індивідуалізації навчання учнів з різним рівнем розумового розвитку. З'являються відповідні форми вибіркового навчання.

У 50-их роках XX століття у США з'явилася нова система навчання у вигляді плану Трампа, суть плану Трампа полягає в тому, щоб максимально стимулювати індивідуальне навчання за допомогою гнучкості форм його організації. Вона поєднує три форми навчальної взаємодії учителя з учнями: індивідуальну роботу, роботу з групами учнів від 10-15 осіб, лекційні заняття для великих груп від 100 до 1500 осіб.

Сучасна дидактика в цілому зберігає розроблену К.Д. Ушинським класифікацію уроків, але дещо її уточнює. Основними типами уроків, які проводяться в школі, є такі:

1) комбіновані (змішані);

2) уроки засвоєння нових знань;

3) уроки засвоєння навичок і умінь;

4) уроки застосування знань, навичок і умінь;

5) уроки узагальнення і систематизації знань;

6) уроки перевірки, оцінки і корекції знань, навичок і умінь (В.О. Онищук, М.А Сорокін, М.І. Махмутов та ін.).

Вищеназвані типи уроків входять до системи, створеної на основі дидактичної (навчальної) мети занять. Класифікація уроків за основною дидактичною метою є найзручнішою для вчителя.

19. Зміст освіти як категорія дидактики. Компоненти змісту освіти на різних історичних етапах. Загальні принципи відбору змісту освіти.

Зміст освіти (З/О) - спеціально відібрана і визнана суспільством (державою) система елементів об'єктивного досвіду людства, засвоєння якої необхідне для успішної діяльності в певній сфері. На методологічному рівні зміст освіти можна визначити як педагогічну модель соціального замовлення, яке звернено до школи. Соціальна сутність змісту освіти визначається тим, що саме вона служить головним засобом передачі соціального досвіду підростаючим поколінням. Сьогодні освіта виділилась у число пріоритетних галузей розвитку. Причина цього — абсолютно новий характер виробництва, всього життя і діяльності людей.

Зміст освіти — це педагогічна категорія. Він не копіює соціальне замовлення, а інтерпретує його засобами педагогічної науки. Школа повинна дати дитині тільки те, що вона здатна взяти. Підготовка високопрофесійних спеціалістів завжди була, є і буде одним з головних зав­дань освіти.

Навчання - процес соціально обумовлений, викликаний необхідністю відтворення людини як суб'єкта суспільних відносин. Означає, найважливіша соціальна функція навчання полягає у формуванні особи, відповідної соціальним вимогам. У вітчизняній дидактиці найбільш визнана концепція І.Я.Лернера, який виділив такі елементи як: 1) звання; 2) встановлені і виведення в досвіді способи діяльності; 3) досвід творчості; 4) емоційно-ціннісне відношення до об'єктів, що вивчаються, і до реальної дійсності, в тим числі і відношення до інших людей і до самому себе, потреби і мотиви суспільної, наукової, професійної діяльності. Процес навчання в своїй суті є цілеспрямований, соціально обумовлений і педагогічно організований процес розвитку («створення») особи учнів, що відбувається на основі оволодіння систематизованими науковими знаннями і способами діяльності, що відображають склад духовної і матеріальної культури людства.

*З/О на всіх його ступенях повинне бути направлено на здійснення основної мети виховання - формування всесторонньо і гармонійно розвиненої особи, тобто забезпечувати розумовий розвиток, технічну, трудову підготовку, фізичне, етичне і естетичне виховання.

*З/О повинне будуватися на строго науковій основі, включати тільки твердо сталі в науці факти і теоретичні положення; учбовий матеріал повинен відповідати сучасному стану науки, сприяти формуванню життєвої позиції.

*З/О по кожному учбовому предмету повинне відповідати логіці і системі тієї або іншої науки, а також будуватися на основі взаємозв'язку між окремими учбовими предметами.

*У з/о теорія повинна з'єднуватися з практикою, навчання - з похідною працею.

*З/О повинно відповідати віковим можливостям учнів.

Загальна освіта в школі повинна поєднуватися з технічними і трудовим навчанням, сприяти професійною орієнтація учнів. Загальна освіта має своїй на меті