Лекція 9

Тема. Особливості вивчення розділу «Частини мови»

План

1. Результати порівняльного аналізу матеріалу з розділу «Частини мови».

2. Роль усного мовлення у засвоєнні граматичних форм.

3. Особливості граматичних вправ.

Література

1. Горбунова Т.Ю. Розвиток методики української мови в початкових класах шкіл з російською мовою навчання/ Педагогіка і методика початкової освіти. Вип.. 4 – К. 1967.

2. Коваль Г.П. Методика викладання російської мови в школах з українською мовою навчання: Навчальний посібник для студентів. — К.:Вища школа, 1989 (рос. мовою).

3. Коваль Г. П., Деркач Н. І. Пасічник Я. А. Захарчук 3. О. та інші. Дидактичні структури уроків, їх зміст та методичне забезпечення в початкових класах. Сучасні вимоги до уроків. — Рівне, 1997.

4. Савченко О. Я. Сучасний урок у початкових класах: Посібник для вчителя. — К.: Магістр — 5, 1997

5. Хорошковська О.Н. Лінгводидактична система початкового навчання української мови у школах з російською мовою викладання. – К., 1999.

6. Хорошковська О.Н., Кутенко Л.О. Уроки усного українського мовлення в 1 кл. чотиріч. почат. шк.. з рос. мовою навч.: Посіб. для вчителя. – К.: «Початкова школа», 2002. – 128 с.

7. Хорошковська О.Н.Методика навчання української мови у початкових класах шкіл з російською мовою викладання. – К.: Промінь, 2006.- 256 с

1. Результати порівняльного аналізу матеріалу з розділу «Частини мови».

Порівняльний аналіз зазначеного матеріалу в росій­ській і українській мовах свідчить про те, що повний збіг в обох мовах мають усі граматичні поняття. Однак поряд зі спільним спостерігаються певні відмінності та специфічні ознаки (наприклад, наявність в україн­ській мові кличного відмінка, належність деяких імен­ників до різного роду (боль — біль, насыпь — насип). Ряд відмінностей спостерігається також у граматич­них формах слів — різних частин мови. Вони зумов­лені різними причинами — графічними (земли — землі), граматичними (розбіжності у системі закін­чень землёй — землею), фонетичними — відмінності у твердості / м'якості кінцевих приголосних основи: (си­ницы — синиці); явищами чергування голосних і при­голосних у корені (стіл — стола, нога — на нозі), по­довженням м'яких приголосних перед закінченням -ю (міддю, сіллю) тощо.

У результаті порівняльного аналізу граматичний матеріал української мови можна розділити на дві ве­ликі групи:

1.Матеріал, що повністю збігається (граматичні по­няття та деякі граматичні форми).

1. Матеріал, який збігається частково (в основному граматичні форми).

Здавалось би, якщо всі граматичні поняття збіга­ються, то для вивчення можна було б обрати лише матеріал, який має певні розбіжності, адже саме йому надається найбільше уваги під час засвоєння. Однак якщо здійснити такий підхід, буде порушена сис­темність викладу. Тому А. Супрун зазначає, що курс граматики має бути побудовано і як навчаючий, і як систематизуючий. Наявність часткових розбіжностей дало право вченому говорити про побудову курсу гра­матики як корекційного, тобто визначаючи зміст на­вчання, потрібно брати до уваги все те, що не збігається, має відмінності. Це повинно враховуватись і в методиці. Якою ж має бути методика навчання гра­матики?

Зважаючи на наявність спільного і відмінного май­же в кожній граматичній темі, у методиці враховують­ся всі варіанти збігу і розбіжностей, тобто вона має варіативний характер. Якщо вивчається матеріал, що стосується граматичних понять, методика буде транс­позиційною, якщо ж вивчаються граматичні форми, що не збігаються або мають специфічні риси (відмінності в роді, наявність чергування при зміні слів, явище подовження тощо), — корекційною, а точніше — корекційно-формуючою.

Завдяки повному збігу змісту граматичних понять у російській та українській мовах вони не потребують спеціальних пояснень. Завдання полягатиме не у фор­муванні граматичних понять, а в активізації знань й ор­ганізації їх транспозиції. Однак перенос можливий буде лише за додержання умов, про які йшлося у І розділі 1 частини.

Деякі дослідники зазначають, що з метою транспо­зиції знань доцільно використовувати таке унаочнення, як таблиці, схеми, які б вказували на ідентичність виучуваного матеріалу в російській та українській мо­вах, а також застосовувати метод укрупнених оди­ниць. Це сприяє кращому усвідомленню спільного в обох мовах, дає змогу економніше використовувати на­вчальний час. Крім того, застосування методу укруп­нених одиниць дає змогу системніше викладати ма­теріал української мови, що забезпечує сприйняття не окремих, розрізнених фактів, які зводяться в систему, як правило, на останніх уроках з теми, а одразу — сис­теми знань з тієї чи іншої теми (розділу).

Дослідники вважають, що для вільного володіння мовою достатньо опанувати 2-3 % лексичного фонду (одинадцятитомний «Словник української мови» містить понад 136 тис. слів), а граматичною будовою — у межах 90-95 %. Саме тому оволодіння граматичним ладом є обов'язковою умовою розвитку практичних на­вичок усного мовлення й грамотного письма. Під час вивчення української мови як другої вирішення по­ставленої проблеми тим більш важливе, оскільки основним завданням є формування комунікативних умінь і навичок учнів, і забезпеченню його мають бути підпорядковані всі уроки.

За висловом А. Супруна, «граматика починається там, де учасник повідомлення постає перед потребою побудувати текст або навіть найпростіше словосполу­чення» . І це справедливо, оскільки граматика — це су­купність правил словозміни й сполучуваності слів. Не знаючи їх, неможливо грамотно побудувати най­простіше словосполучення.

В українській мові так само, як і в російській, основ­ним показником граматичного значення слова є закін­чення. Воно може вказувати на число, рід, відмінок або час, особу, дієвідміну. Найточніше граматичне значен­ня слова виявляється в реченні, оскільки слова в ньому перебувають у певних смислових і граматичних зв'яз­ках з іншими, що входять до складу речення.

Лінгвістичною основою граматичних умінь є понят­тя про частини мови, рід, число, відмінок, основу і закінчення. Засвоєння цих понять забезпечується на­самперед на уроках російської мови.

Зазначимо, що ці знання та володіння терміно­логією становлять лінгвістичну компетенцію учнів. Оскільки зазначені знання засвоєні, основна увага має зосереджуватися саме на формуванні граматичних умінь під час вивчення граматичних форм різних час­тин мови.

У чому ж полягатимуть відмінності в опрацюванні зазначеного матеріалу на уроках російської (першої) і української (другої) мов? Насамперед у тому, що у по­чаткових класах курс української граматики має суто практичну спрямованість. Тому в основі не аналіз граматичного зразка, що властиво рідній мові, або, точніше, не тільки аналіз, а передусім синтез на основі порівняння, визначення відмінностей тих чи інших граматичних форм російської й української мов з метою корекції їх. Основне завдання — формування мовленнєвих умінь, тобто умінь граматично правильно оформляти думку в усному мовленні й на письмі. Тому не потрібно захоплюватись відмінюванням окремих слів (іменників, прикметників чи змінюванням за осо­бами дієслів) або визначенням відмінків (особи, дієвідміни), як це часто буває на уроках першої мови, а вчити учнів вживати слова — певні частини мови — у потрібному відмінку (особі) під час побудови словоспо­лучень і речень.

Як уже зазначалося, граматичний матеріал україн­ської мови має не лише спільні ознаки з відповідним матеріалом російської, а й ряд відмінностей. Ці відмін­ності спостерігаються в основному у відмінкових закінченнях іменників, прикметників та особових закінченнях дієслів. їх засвоєння найбільше піддається інтерференції, оскільки найчастіше подібні в обох мо­вах лексеми мають розбіжності в парадигмі закінчень.

Опрацьовуючи граматичні форми, учитель має бра­ти до уваги, що й тут є спільне в знаннях, уміннях і на­вичках. Зокрема, це вміння визначати відмінок, став­лячи запитання від головного слова в словосполу­ченні, що входить до складу речення, до залежного. Так само — вміння визначати рід, число, особу. Тому під час засвоєння граматичних форм перед учителем постійно виникатимуть завдання як транспозиції, так і корекції знань, умінь і навичок. Отже, важливо добре орієнтуватися, щоб розуміти, які знання та вміння слід перенести на український мовний матеріал і як найдоцільніше це зробити, а які потребують корекції. Так, уміння визначати відмінок іменників чи прик­метників у реченні за питаннями (система питань ук­раїнською мовою має засвоїтись) в основному фор­мується на уроках російської мови і мусять бути пере­несеними, уміння ж вживати іменники (прикметники) у тій чи іншій граматичній формі в усному і писемному мовленні мають спеціально відпрацьовуватись.

Спостереження показують, що під час вивчення гра­матичного матеріалу на етапі пояснення досить поши­реним видом роботи є аналіз дидактичного матеріалу, запропонованого вчителем, і підведення на основі цього до висновку про закінчення того чи іншого відмінка. На жаль, наведений спосіб пояснення не сприяє усвідомленню відмінностей у граматичних фор­мах одного й того самого відмінка в російській і ук­раїнській мовах, тобто не сприяє корекції знань. Крім того, такий підхід забирає багато часу. Завдання ж по­лягає у корекції вмінь і навичок. З цією метою на етапі ознайомлення з новим матеріалом доцільно використо­вувати прийом міжмовного зіставлення граматичних форм. При цьому важливо ставити такі завдання і за­питання, які активізують розумову діяльність, спря­мовують до потрібних висновків.

Зіставляти треба не окремі слова, а конструкції (словосполучення), де спільні лексеми мають різні закінчення в російській та українській мовах. Напри­клад:

гордиться песней пишатися піснею

школой школою

Марией Марією

Такі зіставлення зазвичай демонструють на табли­цях і супроводжують запитаннями, спрямованими на усвідомлення суті відмінностей. Наприклад:

— Поміркуйте, що спільного, а що відмінного у вживанні іменників у обох мовах (спільне — іменники жіночого роду із закінченням -а, -я, вжиті в одному й тому самому відмінку; відмінне — мають різні закінчення).

— Чим саме відрізняються закінчення?

Якщо учні під час відповіді відчувають деякі труд­нощі, слід зробити частковий звуко-буквений аналіз закінчень. Можна дати завдання повільно вимовити слова української мови і сказати, який звук є в ук­раїнських закінченнях, а в російських немає (звук [у]). Чому він позначений буквою ю? (Після голосного вимовляються два звуки [йу].) Висновок може зробити вчитель:

— Отже, в російській мові коротка форма закінчень: -ой, -ей, а в український — повна: -ою, -ею, -єю.

Корекція вмінь і навичок та автоматизація їх потре­бують достатньої кількості різних видів вправ, під час виконання яких учні вчилися б правильно застосову­вати граматичні форми.

Вимога достатності вправ, як уже зазначалося, ви­пливає ще й з того, що в результаті інтерференції вміння і навички оперувати граматичними формами української мови складаються повільніше, ніж під час оволодіння першою мовою, а тому потребують більшої кількості вправлянь. Оскільки розбіжності у граматич­них формах зумовлені відмінностями у фонетичній, графічній та граматичній системах обох мов, у кожно­му випадку під час проведення корекцій слід брати до уваги ці причини. Саме вони є визначальними у доборі методичних прийомів, дидактичного матеріалу, форму­люванні навчальних завдань для вправ тощо.

Зміст корекційної роботи під час засвоєння грама­тичних форм української мови у кожному випадку визначається особливостями і змістом розбіжностей відмінкових чи особових закінчень.

Навчальні завдання, добір дидактичного матеріалу для вправ, вибір їх видів і способів пояснення та за­своєння мають підпорядковуватися оволодінню грама­тичним ладом української мови.