4. Поширеність розумової відсталості

Епідеміологічний аналіз розумової відсталості важливий для виявлення випадків розумової відсталості в популяції з метою створення необхідних служб і установ. Крім того, він потрібний для виявлення причин і умов виникнення випадків розумової відсталості, що необхідно для профілактики й лікування. Точна оцінка істинної поширеності може залежати від обліку різних діагностичних підходів, нерівномірного розвитку психіатричних та інших служб, які повинні виявляти розумову відсталість, а також культурних та етнічних особливостей суспільства, що впливають на цей процес. Різна поширеність у різних регіонах багато в чому визначається медико-географічними умовами (наприклад, недоліком йоду в питній воді).

Поширеність розумової відсталості в різних країнах у середині XX століття складає близько 1% популяції. За матеріалами ВОЗ того ж часу, число осіб, що відстають в розвитку, більше — 1-3%. Приблизно ці ж цифри (0,39-2,7%) приводять в різних країнах і нині. Фактичне число розумово відсталих індивідів в Данії складає — 0,43%; у Швеції — 0,32%.

У СРСР епідеміологічне дослідження в декількох містах виявило від 4,89 до 2,38 «олігофренів» на 1000 населення (Гольдовська Т. І., Тімофєєва А. І., 1970).

У 1997 році А. А. Чуркін приводить цифри поширеності в Росії — 608,1 на 100 000 (0,6%) і захворюваності — 0,39%. Кількість осіб з розумовою відсталістю постійно росте. Так, з 1991 по 1995 рік сталося їх збільшення в абсолютних цифрах на 17,2% і в інтенсивних — на 14,7%. В основному це зростання відбувалося за рахунок найменш легких форм (на 23,7% і на 23,8% відповідно).

У населення найбільше число складають легко розумово відсталі суб'єкти — 0,7 — 2,1% . За даними А. А. Чуркіна (1997), в нашій країні їх не більше 0,47%.

Серед усього контингенту розумово відсталих осіб число легко розумово відсталих, за різними даними, коливається від 68,9% до 88,9%.

Відсоток помірно, важко і глибоко відсталих індивідів в населення — 0,39%-0, 28%. У СРСР в 60-70-х роках було — від 11,1% до 31,1% (Гольдовська Т. І., 1970), а в 90-х роках — 0,13% (Чуркін А. А., 1997).

За період з 1991 до 2000 року число уперше виявлених розумово відсталих дітей і підлітків зросло з 77,6 до 139,8 на 100 тис. населення, тобто збільшилося на 80,2%. Амбулаторний контингент розумово відсталих дітей і підлітків за цей же час збільшився на 18,1% (Гурович І. Я., Волошин В. М., Голланд В. Б., 2002).

У структурі психічної патології у дітей, що одержують допомогу в психіатричних установах, розумова відсталість зустрічається в 28,65%, а у підлітків — в 50,71%. Таке зростання пояснюється виявленням цієї патології в основному в дитячому віці. Значення розумової відсталості — в соціальній дезадаптації, до якої вона приводить дітей і підлітків. Близько 60% усіх молодих інвалідів з психічного захворювання складають особи з розумовою відсталістю. Вона виявляється тісно пов'язаною з молодіжною злочинністю, раннім алкоголізмом і наркоманією. Доля легкої розумової відсталості в загальній масі цієї патології — 80% (Миронов Н. Б., 2000).

Інваліди складають 24,9% серед усіх психічних хворих. На третьому місці (13,3%) серед причин інвалідності — олігофренія (Анашкіна Л. М. з сотр., 1995). На думку А. А. Чуркіна (2001), їх число більше — 31,3%. За 10 років (1985-1995) число інвалідів внаслідок розумової відсталості зросло на 39%. Розумово відсталих — інвалідів 1-ої групи — майже в 3 рази більше, ніж хворих шизофренією.

За даними Л. А. Прокопенко (1995) серед інвалідів дитинства група розумово відсталих — на першому місці (53,7%). Число дітей-інвалідів збільшилося в 4,8 рази за 15 років, причому серед них 99,4% — діти-олігофрени. З них легко розумово відсталі — 32,9%, важко й глибоко відсталі — 67,1% (Свинцов А. А., Мотора И. В., 1995). Порівняно з інвалідами внаслідок психічних захворювань розумово відсталі інваліди відрізняються найбільш низькими рівнями соціальної адаптації.

Причини явного зростання поширеності розумової відсталості різноманітні: поліпшення умов пологів, роботи служб охорони здоров'я матері й дитини, що забезпечує кращу виживаність навіть дітей з важкими вадами розвитку. Велике значення мають також алкоголізація, наркотизація й паління майбутніх матерів, погіршення екологічної ситуації в країні, що призводить до зростання мутагенних чинників і в той же час до збільшення числа спадкових форм розумової відсталості. 3. Н. Нургалієв (1995), порівнявши один із сприятливих за екологічними показниками район із несприятливим районом, показав, що в другому виявляється більше число вад розвитку психічно хворих дітей, а з ним і розумово відсталих (32 дитина на 30 000 населення, порівняно з 22 — в першому). Це видно в регіонах, постраждалих від техногенних катастроф (наприклад, від наслідків Чорнобиля). Г. С. Маринчева (1999) вказує на генетичні чинники, що приводять до збільшення популяції розумово відсталих дітей у зв'язку з тим, що, наприклад, 36,1% з них народжується від матерів з психічним недорозвиненням.

Поширеність розумової відсталості залежить і від частоти вад розвитку. Так, збільшення числа вад у новонароджених з 1,23% в 1986-1990 роках до 1,50% в 1997 році в Санкт-Петербурзі позначилося в появі більшого числа випадків розумової відсталості (Бутомо І. В., Ковальова Н. В., 2000).

Число розумово відсталих дітей і підлітків у популяції збільшується з віком, досягаючи максимуму до 12 років, а потім зменшується до 22-34 років. У результаті на обліку в диспансерах серед дорослих розумово відсталих понад 60% молодих людей (18-25 років), 12,5% дорослих і 0,75% відсталих старших 55 років. Ці цифри не відбивають істинної кількості розумово відсталих, оскільки одна значна частина, будучи компенсованою, знімається з обліку, а інша — кодифікується під іншими діагнозами: органічна поразка ЦНС — 6,8%, шизофренія — 7,6% (Сухотіна Н. К., 1982).

Серед розумово відсталих переважають особи чоловічої статі. Це співвідношення різне в різних вікових групах. Мінімальна різниця — в дитинстві, але вже в дошкільному віці вона складає 1,5: 1 і вище. У корекційній школі навчаються 80,6% учнів і 75,8% учениць. Максимальна відмінність за статевою ознакою — в 18-24 роки. Співвідношення числа розумово відсталих чоловічого й жіночого роду залежить від ступеня вираженості інтелектуального дефекту, при найважчих ступенях воно найменше, при легких — найбільше.

Близько половини олігофренів обох статей у ступені дебільності, що досягли 18 років, одружуються, що значно вище приведених даних за кордоном. У 39% чоловіків і 24,7% жінок, що одружилися, немає потомства. Частина дітей з числа тих, що народилися у розумово відсталих батьків, помирає в ранньому віці. Серед дітей, що залишилися в живих, в 8,5% у чоловіків і в 18,5% у жінок діти були олігофренами, а в 1% — психічно хворими. Високий відсоток розумово відсталих серед потомства олігофренів пояснюють не лише спадковістю, але й захворюваннями батьків: сифілісом, токсоплазмозом і т. д. (Гольдовська Т. І., Тимофєєва Т. І., 1970).

На завершення слід визнати, що усі ці дані представляють велику цінність як для організації превентивних заходів, так і для розуміння ступеня тяжкості проблеми.