3.Зміст діяльності спеціального психолога з абілітації розумово відсталих дітей і підлітків

Основна мета служби спеціальної психологічної допомоги в системі освіти — виявлення, усунення й запобігання дисбалансу між процесами навчання й розвитку дітей з особливими освітніми потребами та їх індивідуальними можливостями, створення умов для соціально-психологічної адаптації, включаючи подальше професійне самовизначення тих, що навчаються і вихованців.

Ця основна мета реалізується в наступних видах діяльності спеціального психолога:

1. Диференціальна психологічна діагностика, спрямована на виявлення психологічної структури порушення, визначення підлягаючих зберіганню зон розвитку для підбору відповідної освітньої установи.

2. Розробка індивідуальної психологічної корекційної програми, погодженої з навчальним процесом, психологічною структурою розвитку дитини.

3. Оцінка навчального й соціального мікросередовища для організації оптимальних умов навчання й розвитку дитини.

4. Формування та реалізація індивідуальної корекційної програми, вбудованої в цілісний процес психолого-медико-педагогічної корекції розвитку дитини з особливими освітніми потребами; спільна з педагогом робота з розвитку когнітивних функцій і емоційно-вольової сфери, корекція поведінкових проблем.

5. Надання допомоги педагогам в організації адекватних умов навчання і виховання для дитини з особливими освітніми потребами, рекомендації відносно навчального навантаження, параметрів і форми оцінки результатів навчання з урахуванням індивідуальних особливостей дитини, пропозиції з підбору і розподілу дітей в класі.

6. Консультування й надання допомоги педагогові в організації і розвитку взаємодії між учнями в навчальному процесі і за його межами.

7. Забезпечення психологічної підтримки батьків і осіб, їх замінюючих. Психологічне консультування сімей, спрямоване на формування адекватного виховного підходу до дитини з проблемами в навчанні, поліпшення емоційного контакту з нею, співвідношення можливостей дитини з вимогами навчального процесу.

8. Забезпечення соціально-психологічних передумов ефективної інтеграції дітей і підлітків в освітнє соціокультурне середовище на різних вікових етапах розвитку дитини.

9. Формування психологічної культури суб'єктів освітнього простору з метою підготовки процесів інтеграції дітей, що мають відхилення в розвитку, в соціокультурне середовище освітньої установи.

10. Формування у педагогів, вихователів освітніх установ батьків, а також дітей і підлітків потреби в психологічних знаннях, бажання використати їх в роботі з дитиною або в інтересах власного розвитку, створюючи умови для повноцінного особистісного розвитку (Шипіцина Л. М., Жданова М. А., 1999).

4. Корекційна педагогічна робота з дітьми, що мають різні форми розумової відсталості

Зміст корекційної педагогічної роботи з дітьми і підлітками, що відстають в розвитку, охоплює широкий спектр усього того, що необхідно для соціальної адаптації. При цьому доводиться враховувати можливості розумово відсталого індивіда і відповідність їм пропонованих навантажень. Дуже важливо якомога раніше почати корекційне виховання й навчання розумово відсталої дитини, визначити тривалість цієї роботи, час її завершення і виходу індивіда з порушеннями розвитку в самостійне життя.

Одне з перших місць у цій корекції розвитку займає вироблення навичок спілкування, встановлення взаємовідносин в групах однолітків і з дорослими людьми.

Для розробки навичок спілкування використовуються програми, розроблені Л. М. Шипіциною (1994, 2000), Т. Д. Зинкевич-Євстигнєєвою, Л. А. Нисневич (2000), І. Н. Мамайчук (2003) та ін.

Виховання у цих дітей правильного відношення і здатності до навчання, позитивної реакції на допомогу, інтересу до навколишнього світу, пізнавальної активності поліпшить освоєння не лише шкільної програми, але і зробить ефективнішим придбання умінь, необхідних для пристосування до життя. Формування адекватної самооцінки викличе у дитини більше довіри до себе, зменшить її страх перед будь-якою активністю і полегшить її виконання. Для формування самооцінки дитини (підлітка) необхідно проводити вправи і виробляти у неї в процесі будь-якої діяльності відповідну реакцію на успіх і неуспіх, заохочувати довірою, оскільки це може стати додатковим стимулом пізнавальної активності.

На спеціальну увагу заслуговує тренування в дітей з розумовою відсталістю тактильної, глибокої чутливості, слуху, зору та інших почуттів з тим, щоб розвивати більш диференційоване й активне сприйняття навколишнього світу. Удосконалення грубої і особливо тонкої моторики, просторової оцінки рухів не лише розширять можливості переміщення і знайомства з навколишнім світом, участі в рухливому занятті та іграх, але й поліпшать формування мовлення і мислення. Розвитку розумово відсталих дітей може сприяти використання різних педагогічних прийомів, у тому числі й одного з найбільш ефективних — методу порівняння як конкурентної форми аналізу й синтезу, що підвищує їх загальну розумову активність у процесі комунікативного навчання і виховання. Цей метод — первинний засіб, за допомогою якого забезпечується перехід об'єктивного «зовнішнього протиріччя» у «внутрішнє протиріччя», яке стимулює розвиток. Через порівняння розумово відсталі індивіди зможуть сприймати відмінність, подібність і схожість. Вони зможуть співвіднести теперішній час і реальне з майбутнім, розглядаючи, таким чином, протиріччя як джерело розвитку. Порівняння як інтелектуальний процес викличе у індивіда властиві йому почуття і прагнення, набуваючи великого значення для становлення особи.

Корекційна педагогічна робота з розумово відсталими дітьми (підлітками), що страждають на церебрастенію, проводиться з урахуванням наявних у них разом з порушеннями в пізнавальній сфері психічної слабкості, стомлюваності, виснажуваності, порушень пам'яті. У зв'язку з цим доводиться користуватися прийомами, що полегшують запам'ятовування. Допомогти може ширше використання зорових образів. Створення наочних посібників самими учнями також сприяє кращому засвоєнню матеріалу. Полегшення матеріалу, що викладається, і зниження вимог, що поєднуються з наданням додаткового відпочинку, — важливі умови лікувальної педагогіки при цій формі психопатології. При підвищеній афективній збудливості, дратівливості і схильності до сварок діти потребують заняття, що відповідає можливостям і до яких вони проявляють схильність. Залучення їх до громадських обов'язків полегшує адаптацію.

Лікувальна педагогіка розумово відсталих підлітків(дітей) з розладами особистості (психопатією) спрямована на корекцію патологічних особистісних реакцій, пов'язаних із підвищеною загальною збудливістю або ж із загальмованістю, на ліквідацію педагогічної і соціальної занедбаності і пов'язані з нею асоціальні тенденції і негативне ставлення до навчання. Успіху в корекційній виховній роботі можна добитися лише при погоджених діях психологів, соціальних працівників, педагогів, медиків і членів сім'ї. Строгий режим, чергування навчання, праці і відпочинку мають бути головною умовою лікувально-педагогічних заходів. Серед різних форм трудового виховання виділяють залучення до корисної і цікавої діяльності: роботі в городі і саду, в столярних, швацьких майстернях, заняттю в художніх гуртках і т. ін. Велике значення для перевиховання хворих має участь в колективній роботі та громадській діяльності.

При переважанні підвищеної афективної збудливості найбільш ефективним можуть виявитися систематичне заняття працею і спортом, регулярні доручення, дія колективу, що обговорює поведінку підлітка (дитини).

При синдромі емоційно-вольової нестійкості, що спостерігається у розумово відсталих дітей, необхідно виробити розуміння почуттів оточення, позитивну трудову установку, відповідальність за доручену справу, що може зменшити несамостійність, пасивність і безвідповідальність.

Розумово відсталим дітям і підліткам з істероідними рисами особистості потрібно рівне, без всяких знижок відношення, цікаве і посильне для них заняття, подолання їх уявлень про власну винятковість, навчання умінню підпорядковувати власні інтереси інтересам сім'ї, колективу, виховання почуття товариства.

Тормозимі, боязкі, неініціативні діти, що відстають у розвитку, зможуть здолати ці риси залученням до колективних форм діяльності з постійним заохоченням кожного навіть щонайменшого успіху.

Організація корекційної психолого-педагогічної роботи з розумово відсталими дітьми (підлітками), що мають розлади особистості, повинна враховувати, що вони із-за попереднього негативного досвіду не мають інтересу до навчання. Увесь навчальний процес має бути струнким і чітким. Матеріал слід викладати максимально доступно й різноманітно. Для відновлення спонукань до навчання завдання доцільно давати в чіткій формі, супроводжуючи їх планом виконання, гарантуючи майбутні успіхи.

Лікувально-педагогічні прийоми, що є основними в абілітації індивідів з відставанням у розвитку, повинні поєднуватися з психотерапією. Сумнівам, що стосуються відсутності ефективності цього підходу в процесі соціалізації розумово відсталих індивідів, вже в 1911 році поклав край В. М. Бехтєрєв, що сказав у своїй доповіді на 1-му педологічному конгресі наступне: «У станах відсталості, залежної від яких-небудь індивідуальних умов, а також і у випадках яких-небудь інших психічних відхилень у дітей одне просте виховання виявляється майже завжди безсилим, і лише психотерапія виявляється тим прийомом, який виправляє іноді навіть дуже важкі й запущені вихованням випадки».

Проте до останнього часу систематична психотерапевтична корекція не знаходила свого застосування. У минулі роки педагог більшою чи меншою мірою інтуїтивно використав елементи психотерапії (навіювання, раціоналізацію, окремі прийоми поведінкової терапії і т. ін.). Від істинної психотерапії такий підхід відрізнявся тим, що ця дія не спиралася на неусвідомлювану частину психіки, не ставилися цілі, які розумово відсталий індивід не міг собі поставити, а тим більше закріпити нові більше адаптивні типи поведінки.

Можливість використання психотерапії визначається навіюваністю індивідів з розумовою відсталістю. Ефективність цього методу підтверджується експериментально. Під впливом навіювання продуктивність виконання завдань у підлітків, що піддалися психотерапії, збільшується приблизно на 20%. Під впливом сугестії в поєднанні з подальшою психокорекційною роботою у розумово відсталих дітей і підлітків підвищується психічна активність, працездатність, а при порушеннях поведінки (крадійстві, брехливості, грубій лайці, втечах та ін.) покращується соціальна адаптація, а також підвищується особистий статус (Вайзман Н. П., 1992). Гіпнотерапія і лікувальний сон показані для лікування невротичних реакцій (енурез, фобії, рухове збудження) у розумово відсталих дітей.

Трудове навчання — невід'ємна частина корекційно-педагогічного процесу. Г. М. Дульнєв (1969) виділяє його завдання: підготовка до участі в продуктивній праці у складі звичайних трудових колективів, використання процесу трудового навчання для виправлення істотних недоліків пізнавальних процесів і виховання позитивних якостей особистості відстаючого індивіда, що полегшують його включення в трудові стосунки людей у звичайному колективі на виробництві.

Завершити цей розділ можна словами Л. М. Шипіциної (2002), яка вважає, що програма перехідного віку від дитинства до дорослості осіб з розумовою відсталістю повинна включати: соціалізацію (особисту адаптацію та інтеграцію в суспільство, навчання спілкуванню, міжособистісну взаємодію, організацію дозвілля); професійну підготовку (підготовку для роботи у сфері обслуговування); забезпечення рівних можливостей проживання (розвиток самооцінки і саморозуміння, прояв себе поза звичними домашніми і шкільними умовами, уміння незалежного функціонування).