Тема 14. Абілітація дітей і підлітків з розумовою відсталістю план

1. Абілітація дітей і підлітків з розумовою відсталістю.

2. Лікувальна педагогіка як засіб здійснення абілітації.

3.Зміст діяльності спеціального психолога з абілітації розумово відсталих дітей і підлітків.

4. Корекційна педагогічна робота з дітьми, що мають різні форми розумової відсталості.

1. Абілітація дітей і підлітків з розумовою відсталістю.

Виховання й навчання розумово відсталих дітей і підлітків — частина лікувально-відновної роботи і фактично являється абілітацією.

Абілітація дітей і підлітків з порушеннями розвитку — процес, мета якого — попередити розвиток інвалідності в період лікування і допомогти інвалідам в досягненні максимальної фізичної, психічної і соціальної повноцінності, на яку вони придатні, у рамках існуючого захворювання або стану.

Мета абілітації цих дітей і підлітків — досягнення такого соціального статусу, навчальної, професійної діяльності й рівня активності, який відповідає їх можливостям і дозволить їм соціально адаптуватися.

Виховання дітей із порушеннями розвитку спрямоване на компенсацію. «Соціальна повноцінність є кінцева цільова точка виховання, оскільки усі процеси надкомпенсації спрямовані на завоювання соціальній позиції»(Виготський Л. С., 1983).

Завдання психологічної абілітації — створення, якщо тому не перешкоджає тяжкість психічних порушень, рівноваги в психіці й поведінці дитини, що відповідає вимогам середовища, в якому вона живе. Кінцева мета психологічної абілітації — включення й інтеграція поведінки розумове відсталого підлітка (дитини) в соціальне середовище відповідно до вимог життя.

Зусилля психолого-педагогічної габілітації (корекційного виховання) спрямовані саме на створення системи методів і засобів соціальної адаптації з урахуванням усієї складності порушень розвитку психіки в дітей і підлітків. У той же час вони мають бути доступні для здійснення в звичайних умовах освітніх або лікувальних установ за наявності керівної допомоги з боку психологів, педагогів і лікарів.

Відхилення в психіці й поведінці дітей і підлітків з порушеннями розвитку визначаються багатьма чинниками: існуванням стійких інтелектуальних порушень, наявністю в клінічній картині емоційних, рухових порушень і т. ін.; незмінністю основної психічної патології; періодичністю появи і перебігу інших ускладнюючих порушень психіки або поведінки.

Психічна патологія в дітей із порушеннями розвитку різна не лише за своїми проявами, але й за тяжкістю й походженням. Природно, що їх поведінка залежить від вікових та індивідуальних особливостей.

Які б не були особливості психічного відставання дітей і підлітків, що породжують різні за проявами й вираженістю відхилення в поведінці, в усіх випадках порушується рівновага між ними й довкіллям, що призводить до виникнення утруднень в пристосуванні до нього.

У зв'язку з порушеною адаптацією ці діти й підлітки зазнають великих або менших утруднень, що заважають їм проявити себе подібно до більшості інших інтелектуально повноцінних дітей, і потребують допомоги, оскільки без неї вони не здатні інтегруватися в соціальному середовищі й зайняти своє місце в суспільстві.

Свідчення, що обумовлюють необхідність психолого-педагогічної абілітації, різні. Соціально-економічні свідчення виникають у тих випадках, коли підліток (дитина) із-за порушеної психічної рівноваги, обмежених здібностей при відставанні в психічному розвитку не в змозі повноцінно включитися в навчання й працю і вписатися в режим навчального закладу. Громадські засоби, зусилля вихователів витрачаються неефективно, підліткам (дітям) не забезпечується можливість розвитку, необхідного для того, щоб вони стали повноцінними членами суспільства.

Нездатність підлітка (дитини) мобілізувати свою активність і здібності навіть при незначних відхиленнях від норми може виявитися серйозною перешкодою для повноцінного розвитку особистості. Переживання своїх утруднень створить додаткові розлади, безпосередньо не пов'язані з основним порушенням: тривожність, пригніченість, невіра у свої сили, що погіршить і без того невисоку працездатність, адаптивні можливості й може привести до серйозних додаткових розладів психіки. Саме у цих випадках з'являються психологічні свідчення для абілітації, в ході якої повинні будуть сформовані нові стосунки, нові навички, що відповідають віковим та індивідуальним особливостям підлітка (дитини) і необхідні для соціальної адаптації і працездатності.