Тема 8. Розлади поведінки у дітей і підлітків з розумовою відсталістю план

1. Розповсюдженість розладів поведінки в розумово відсталих.

2. Класифікації поведінкових розладів.

3. Делінквентна поведінка.

4. Гіпердинамічні порушення поведінки.

5. Види поведінкових розладів.

Соціальна адаптація (абілітація) розумово відсталих дітей і підлітків практично завжди визначається не лише глибиною психічного недорозвинення, але й їх особливостями поведінки. Незважаючи на це, психічні порушення при розумовій відсталості зазвичай стосуються пізнавальної сфери. Більше того, деякі автори звертають увагу на розбіжність симптомів олігофренії та психопатії і навіть на їх несумісність (Азбукін Д. І., 1936). У той же час існує розуміння розумової відсталості як такого тотального порушення психіки, при якому обов'язково є й психопатичні зміни особистості (Гиляровський В. А., 1954). Компромісний погляд припускає можливість, але не обов'язковість поєднання розумової відсталості з психопатичним складом особистості (Тимофєєв Н. Н., 1957; Фрейеров О. Е., 1964).

Розладом поведінки вважається поведінка, що звертає на себе увагу порушенням норм, невідповідністю отримуваним порадам і рекомендаціям і що відрізняється від поведінки тих, хто укладається в нормативні вимоги сім'ї, школи й суспільства. Поведінка ж, що характеризується відхиленням від прийнятих моральних, а в деяких випадках і правових норм, кваліфікується як девіантна.

Девіантна поведінка визначається як такий ведучий до поглиблення середової дезадаптації стереотип поведінкового реагування, який пов'язаний з порушеннями соціальних норм, що відповідають віку, і правил поведінки, характерних для мікросоціальних стосунків (сімейних, шкільних) і малих половікових соціальних груп (Вострокнутов Н. В., 1996).

Ці визначення з деякими додаваннями можуть бути прийняті й для оцінки відхилень поведінки розумово відсталих дітей і підлітків.

Діагноз порушеної поведінки зазвичай ґрунтується на надмірній забіякуватості або хуліганстві, жорстокості до інших людей або тварин, важких руйнуваннях власності; підпалах, брехливості, прогулах у школі і втечах з дому, незвично частих і важких спалахах гніву, зухвалій провокаційній поведінці, відвертій постійній неслухняності.

Питома вага порушень поведінки в дітей і підлітків з різною вираженістю зниження інтелекту різна. Так, серед легко розумово відсталих дітей і підлітків 28,2% мають порушення поведінки, серед помірно розумово відсталих — 55,2%, а серед важко розумово відсталих — 33,3%.

1. Розповсюдженість розладів поведінки в розумово відсталих

Клініко-епідеміологічне дослідження популяції розумово відсталих дітей 8-14 років, що мешкають у великому промисловому місті, виявило, що серед усіх обстежених розумово відсталих дітей порушення поведінки зустрічаються в 31,1%. Серед різних форм девіантної поведінки найчастіше зустрічається синдром підвищеної збудливості (11,8%), що поєднується з психомоторною розгальмованістю, значно рідше відмічені синдроми відходів і бродяження (4,0%), психічної нестійкості(1,6%) і агресивно-садистських проявів (1,3%). Гіпердинамічний синдром, що не включався в психопатоподібні розлади, виявлений в 8,9% від загального числа спостережень (Сосюкало О. Д. з сотр., 1986).

З усіх учнів із розумовою відсталістю, що випускаються корекційними навчальними закладами, — близько половини з порушеннями поведінки.

Серед загального числа хворих з девіантною поведінкою, що поступили в дитячий психіатричний стаціонар, — 27% дітей і підлітків з розумовою відсталістю (у 90% з легким ступенем і 10% з середнім і вираженім ступенем дебільності). Девіантна поведінка у підлітків з легким ступенем проявлялася переважно правопорушеннями. У підлітків з середнім і вираженим ступенями поведінка була агресивною, руйнівною і пов'язаною з розгальмованими потягами (Ілюнін В. Д., 1986).

Вони звертають на себе увагу порушенням соціальних норм, а також режиму і правил, прийнятих у школах. Їх поведінка не відповідає отримуваним порадам і рекомендаціям, вони ігнорують вимоги й накази. Дії і вчинки відрізняються від поведінки тих, хто, навіть незважаючи на свою інтелектуальну неповноцінність, укладається в нормативні вимоги сім'ї, школи й суспільства.