6.3. Причини недостатності вольової регуляції поведінки

Вивчення психології волі через дослідження її патологічних проявів (С.Л. Рубінштейн та ін.), здійснене С. Л. Рубінштейном, дає змогу зробити аналіз психофізіологічних причин недостатності вольової регуляції поведінки учнів з розумовою відсталістю.

На вольових якостях особистості відображаються загальмованість кори головного мозку, її підвищена виснажливість, занадто слабка (абулія) або занадто сильна імпульсивність (зниження функції контролю кори великих півкуль головного мозку і відповідно свідомої регуляції). Як відомо, унаслідок дифузного пошкодження кори головного мозку в дітей з розумовою відсталістю діяльність вищої нервової системи характеризується високою виснажливістю та інертністю.

Важливою також є роль порушення здатності оперувати поняттями при недостатності вольового акту. Такі люди не можуть визначити мету та спланувати, уявити свою дію, попередньо обміркувати наміри, самостійно обрати спосіб досягнення мети і тому не здатні до довільності, залежні від конкретної ситуації, проявляють мимовільні імпульсивні реакції, які викликаються зовнішніми подразниками. Це саме ми можемо сказати і про школярів з недорозвиненим інтелектом, для яких характерні конкретність і ситуативність мислення.

Значення самостійності прийняття рішення є дуже вагомим для нормального вольового акту. Проте, як зазначалося, характерною особливістю розумово відсталих учнів є знижена критичність та висока сугестивність. При навіюванні відбувається автоматичне перенесення рішення від однієї особи до іншої. Таку саму природу мають негативізм та впертість, які також досить часто виявляються у поведінці учнів з недорозвиненим інтелектом.

Таким чином, властива розумово відсталим інертність нервових процесів, недостатність мислення, знижена критичність, висока навіюваність зумовлюють труднощі формування вольової регуляції поведінки.

В. А. Іванніков розглядає волю як процес довільної регуляції мотивації, як здатність особистості посилювати або послаблювати спонукальну силу мотивів. Отже, основною умовою здатності індивіда до вольових зусиль є підпорядкованість мотивів.

В учнів допоміжної школи, як зазначалося, спостерігається несформованість ієрархії мотивів. У них рідко виявляється конфлікт бажань, боротьба мотивів, що лежать в основі вольового зусилля. Характерною особливістю мотивів дітей-олігофренів є їхня невисока спонукальна сила. Щонайменша перешкода, необхідність докласти зусилля призводять до відмови від бажаного.

Основною причиною низької здатності до регуляції поведінки у розумово відсталих учнів є слабкість регулювальної функції внутрішнього мовлення.

Одними з перших роль мовлення у генезисі вольових процесів досліджували Л.С. Виготський та О.Р. Лурія. Л.С. Виготський доводить, що функція регуляції поведінки дитини належить внутрішньому мовленню. Спочатку поведінка дитини підпорядковується мовним вказівкам дорослих. Згодом, у міру розвитку власного мовлення, дитина сама починає давати собі команди. З цього моменту, крім комунікативної, мовлення дитини починає виконувати ще й регулювальну функцію. Таким чином, виникає егоцентричне мовлення, тобто мовлення для себе, яке поступово скорочується, автоматизується й інтеріоризується, перетворюючись у внутрішнє.

Особливості регулювальної функції мовлення у розумово відсталих дітей вивчали О.Р. Лурія, В.І. Лубовський. Вони встановили, що у дітей з інтелектуальною недостатністю друга сигнальна система виявляється ще більш інертною, ніж перша, і тому не може її собі підпорядкувати. Вимога використання мовлення для регуляції дії у розумово відсталих школярів не покращує (як це буває в нормальних дітей), а, навпаки, погіршує її результати. Такі учні погано розуміють словесні інструкції, які не підкріплюються показом, не можуть розповісти про виконану ними самими дію, оскільки погано усвідомлюють її. Ще складніше їм осмислити і спланувати дію, передбачити її наслідки.

Низький рівень особистісної рефлексії є ще однією причиною слабкості вольової регуляції учнів допоміжної школи. Дітям з розумовою відсталістю важко усвідомити власний внутрішній світ. Не маючи інформації про свої потреби, прагнення, здібності, індивідуальні особливості, людина не може передбачити власну поведінку, а отже, і керувати нею.

Більшість учнів допоміжної школи, навіть старших класів, не усвідомлюють власного дефекту, але разом з тим, вони не можуть не помічати особливого ставлення до себе з боку однолітків та дорослих, не можуть не відчувати своєї безпорадності в окремих ситуаціях. Ці переживання породжують почуття власної малоцінності, які, в свою чергу, зумовлюють формування механізмів психологічного захисту, відмову від психічної активності та саморегуляції.

Отже, слабкість довільної регуляції поведінки у дітей з вадами інтелекту зумовлена властивою їм психічною пасивністю та інертністю, недорозвитком уявлень, критичного мислення, внутрішнього мовлення, особистісної рефлексії, а також негативним впливом переживань почуття власної неповноцінності.