5. Функції сім’ї.

Під функціями сім'ї розуміються способи та форми прояву активності сім’і. Оскільки функції сім'ї відбивають систему взаємодії сім'ї та суспільства і сім'ї та особи, тому їх поділяють на суспільні та індивідуальні, залежно від еволюції суспільства і зміни вимог, які ставляться до сім'ї як соціального інституту, змінюється зміст і ієрархія функцій сім'ї.

Сучасна сім'я в основному зберегла усі функції попередніх форм сім'ї, але при цьому суттєво змінилося місце, значення і вага кожної з функцій, їх ієрархія.

Основні функції сучасної сім'ї

Сфера сімейної діяльності	Суспільні функції	Індивідуальні функції
Репродуктивна	Біологічне відтворення	Прагнення мати дітей
Виховна	Соціалізація молодого покоління; підтримка культурної безперервності суспільства	Задоволення потреби в батьківстві, контактах з дітьми, їх виховання
Господарсько-побутова	Підтримка фізичного здоров'я членів суспільства догляд за дітьми	Одержання господарсько-побутових послуг одними членами сім'ї від інших
Економічна	Економічна підтримка неповнолітніх і непрацездатних членів	Одержання матеріальних засобів одними членами сім'ї від інших (у випадку непрацездатності або в обмін на послуги)
Первинного соціального контролю	Моральна регламентація поведінки членів сім'ї у різних сферах життєдіяльності	Формування і підтримка правових і моральних санкцій за негативну поведінку і порушення моральних норм взаємовідносин між членами сім'ї
Духовно-емоційна	Духовний розвиток членів сім'ї, емоційна стабілізація індивідів, їх психологічна терапія	Духовне взаємозбагачення членів сім'ї, психічний захист, емоційна підтримка
Соціально-статусна	Відтворення соціальної структури, надання певного соціального статусу членам сім'ї	Задоволення потреб у соціальному просуванні
Дозвільна	Організація раціонального дозвілля, соціальний контроль у сфері дозвілля	Задоволення потреб у спільному проведенні дозвілля
Сексуальна	Сексуальний контроль	Задоволення сексуальних потреб

Сім’я відіграє ключову роль у практичному розв’язанні соціально-економічних та духовно-моральних питань життєдіяльності суспільства. У сім’ї відображаються всі суспільні процеси, вона випробовує на собі вплив усіх суспільних диспропорцій, суперечностей. Успішне виконання сім’єю своїх функцій визначається не тільки її внутрішнім станом, а й соціальним здоров’ям суспільства.

5. Тенденції розвитку сучасної української сім’ї.

Інститути шлюбу і сім'ї переживають сьогодні в Україні складний процес перебудови, що супроводжується низкою суперечливих і небажаних наслідків, зокрема:

- зростання розлучень (абсолютне і відносне);

- розширення масштабів позашлюбної народжуваності та зростання кількості неповних сімей;

- зменшення середньої тривалості шлюбу;

- проживання подружніх пар без оформлення шлюбу;

- зменшення розмірів сім'ї і народжуваності дітей з наступним постарінням населення та його депопуляцією;

- збільшення кількості одиноких людей, які не беруть шлюб;

- зменшення кількості повторних шлюбів.

Для української сім'ї завжди були характерними багатодітність, сталість шлюбних відносин, духовна єдність поколінь, повага до батьків. Абсолютна більшість дітей народжувалися у сім'ях із укладеним шлюбом, що позитивно позначалося на стабільності сім'ї, на відповідальності батьків за виховання дітей.

У даний час все яскравіше проявляється тенденція до збільшення кількості неповних сімей: сьогодні їх 6% до загальної кількості. Серед неповних сімей 7,8% – багатодітні. Зберігається тенденція до підвищення частки позашлюбних дітей у загальній кількості народжених. Кількість таких дітей у матерів, віком до 30 років, складає 11,8% усіх народжених.

Основними показниками, що характеризують зміни сімейно-шлюбної структури, є коефіцієнти шлюбності та розлучуваності, тобто відношення чисельності зареєстрованих протягом року шлюбів (розлучень) до середньорічної чисельності населення.

Якщо проаналізувати динаміку шлюбів та розлучень за останнє десятиліття, то можемо побачити, що кількість зафіксованих шлюбів скоротилася, однак це не означає, що люди не одружуються. Зміна шлюбної структури населення України відбувалася переважно внаслідок помітного зниження кількості офіційно зареєстрованих шлюбів і доповнюється зростанням розлучень.

В Україні в 1990 році було укладено 9,3 шлюби у розрахунку на 1000 осіб, а в 2000 р. – лише 5,5. Однак, трансформація шлюбної поведінки аж ніяк не суто український феномен. Зразки такої поведінки доволі поширені в більшості країн світу й схвалені там громадською думкою. Така ситуація спостерігається сьогодні й в усіх регіонах України: за різними статистичними даними, на 2006 рік близько 20 відсотків українських сімей не реєструють своїх стосунків, однак на час Всеукраїнського перепису населення 2001 року таких пар було зафіксовано 7%. Переважно не реєструють шлюбу молодята 15 -19 років. У старших вікових групах відсоток таких шлюбів значно нижчий. Зростання частки консенсуальних (незареєстрованих) шлюбів значною мірою засвідчує кризу інституту сім'ї і створення нового типу сімейно-шлюбних стосунків. Дослідниками зафіксовано тенденцію до зростання середнього віку вступу в шлюб, за останні десять років цей показник зріс на півтора року.

Викликає тривогу значна кількість розлучень. Україна посідає провідне місце у світі за кількістю розлучень. Хвилеподібною була динаміка розлучень у 1990-х роках. В Україні збільшення чисельності розлучень мало місце з 1989 по 1993 року. З 1993 року абсолютні й відносні розміри зареєстрованих розлучень почали скорочуватися. Найімовірніше, пік розірвання шлюбів, зафіксований на початку 1990-х років, виявився безпосередньою реакцією на різке погіршання умов життя в країні. На 2005 рік у нас розпалося шість із десяти зареєстрованих шлюбів. Найбільший відсоток розлучень – у східній частині України. За даними досліджень, найчастіше шлюби розпадаються в інтервалі тривалості 5 – 9 років. Слабшає міцність сімейних стосунків після 10 років спільного життя. Дослідження показують, що шлюби, які проіснували понад 20 років, розпадаються частіше, ніж подружні союзи, які тривають 15 – 19 років. Найбільш міцними є шлюби у західних областях України – Івано-Франківській, Закарпатській, Чернівецькій, Львівській. У зазначений областях шлюбів фіксується більше, аніж в інших. І відсоток розлучень тут значно менший. Важливу роль у цьому відіграє обряд церковного вінчання.

Загальний коефіцієнт шлюбності в Україні скоротився з 9,5 у 1991 році до 7,1 у 2005 році. У 2000 та 2004 (як і в інші високосні роки) є найменшою чисельність зареєстрованих шлюбів, що пояснюється упередженим ставленням населення до високосних років.

Існують вікові розбіжності вступу в шлюб чоловіків і жінок. Так у 2005 році найбільша кількість зареєстрованих шлюбів у чоловіків спостерігається у віці 21 – 25 років і складає 40,4% від загальноукраїнської шлюбності молоді. Після 25 років інтенсивність вступу в шлюб чоловіків поступово зменшується. Дівчата значно раніше вступають у шлюб, ніж юнаки. Найбільша кількість зареєстрованих шлюбів припадає на вік 19-23 роки і становить 44,2% від кількості всіх шлюбів молоді.

Рік у рік в Україні зростає кількість консенсуальних (незареєстрованих) шлюбів. Громадська думка до нового виду стосунків стає все більш толерантною.

1990-і роки в Україні характеризуються стрімким падінням рівня народжуваності. Одним з вагомих факторів, з яким пов'язують падіння народжуваності, є кризові процеси і падіння усіх життєвих стандартів в українському суспільстві. Економічні труднощі перехідного періоду відіграли важливу роль у розвитку сучасних демографічних процесів, спровокувавши перегляд своїх шлюбних і репродуктивних планів, відклавши до кращих часів шлюби і народження дітей.

Поряд з названими, існують також інші вагомі причини погіршення параметрів відтворення населення і зумовлене цим зростання кількості літніх людей, зокрема, перехід сучасної української сім'ї до однодітної моделі, яка не забезпечує розширеного відтворення населення. Народження дітей стає цариною свідомого, раціонального вибору, а автономізація особистості визначає орієнтацію на малодітність. Як ключові чинники зниження народжуваності різні дослідники розглядають урбанізацію, емансипацію жінок, зростання доходів та рівня освіти тощо.

Про погіршення демографічної ситуації в Україні свідчить динаміка сумарного коефіцієнта народжуваності, тобто середньої кількості дітей, народжених жінкою за усе її життя, який у 1958 – 59 рр. складав 2,29 дитини, 1969 – 1970 рр. – 2,05, 1986 – 1987 рр. -2,09, 1991 – 1992 рр. – 1,7, а на початку 1998 року скоротився до 1,2. Слід зазначити, що для простого відтворення населення цей показник повинен складати не менш ніж 2,2 дитини, а для розширеного відтворення населення – не менш ніж 2,5.

В останнє десятиліття спостерігалося істотне збільшення позашлюбної народжуваності. З одного боку, зростання частки дітей, народжених незаміжніми жінками, характеризує зниження ролі та авторитету інституту сім'ї в сучасному суспільстві. З іншого боку, частково таку ситуацію можна пояснити збільшенням кількості сімей, які офіційно не реєстрували свій шлюб і тому це не знаходить свого відображення у статистичних даних.

Незважаючи на високу питому вагу позашлюбних народжень в Україні, Львівська область суттєво відрізняється за ними показниками в позитивний бік. Низька питома вага позашлюбних народжень – це характерна риса західних областей Країни. Так, за даними Держкомстату України у 1997 році у Івано-Франківській області зафіксовано 8,2% позашлюбних народжень, Рівненській – 9,1%, Тернопільській – 7,0%, Волинській – 9,3%. Натомість, найвищі показники частки народжених незаміжніми жінками характерні для південних та східних областей України, окрема Херсонської (31,1%), Миколаївської (29,9%), Дніпропетровської (27,1%), Донецької (26,6%), Одеської (25,9%) та ін.

Сім'я як фундамент суспільства, його первинний осередок, має забезпечувати відтворення та продовження людського роду, бути джерелом духовного росту та матеріального добробуту людини, саме в ній мають закладатися основи виховання та кермування майбутньої особистості, передаватися нащадкам духовні цінності, життєвий досвід, трудові навички, національні і традиції, зрештою, все те, що формує менталітет нації.

Проте в даний час збільшується кількість "нездорових" в соціальному плані сімей, тобто де один з батьків чи обидва зловживають алкоголем, вживають наркотики, схильні до кримінальних дій, асоціальної чи аморальної поведінки. Діти, які виховуються у таких сім'ях, потребують особливого захисту. Дослідження свідчать, 90 – 97% неповнолітніх правопорушників – вихідці з неблагополучних сімей.

Подолання несприятливої демографічної ситуації, що склалася на сьогодні в Україні, пов’язане з проведенням такої соціальної та демографічної політики, яка б спиралася на міцну економічну базу та знання й використання соціальних законів, які регулюють репродуктивну поведінку людей. Соціологічний аналіз сім’ї надає інформацію, яка повинна стати основою корекції соціальної політики у сфері сімейно-шлюбних відносин.