Висновки

Виходячи з нашого дослідження можна зробити такі висновки:

1. Основним змістом процесу індустріалізації були структурні зміни в національних економіках окремих країн, внаслідок чого з'являлися нові та модернізувалися старі галузі, міцнішала їх роль в економіці, тобто їхній внесок у виробництво валового національного продукту і національного доходу.  2. Завершення індустріалізації забезпечувало перевагу промисловості над сільським господарством, важкої промисловості над легкою. Машинне виробництво перемогло в усіх сферах економіки. Відбулися зміни в організації та управлінні виробництвом. Провідне місце стало належати системі акціонерного підприємництва. 3. Торговий і промисловий капітал поступився першістю фінансовому. Були створені акціонерні монополістичні об'єднання - картелі, трести, синдикати, концерни. Темпи та строки індустріалізації залежали від конкретних історичних умов кожної країни вихідного рівня промислового виробництва, загальносвітового рівня економічного розвитку. 4. Світове співтовариство того часу включало близько 200 національних, формально незалежних самостійних держав, які пов'язані між собою багатосторонніми економічними, політичними та історичними зв'язками. У той же час кожна країна має свою національну, географічну, релігійну та соціально-політичну специфіку, самостійність. Кожна країна прагне до незалежності, і одночасно жодна країна світу не може жити в сучасному світі ізольовано. В основі формування і становлення світового господарства лежить процес інтернаціоналізації господарського життя. 5. Світове господарство - це сукупність національних економік як макроекономічних організмів, пов'язаних між собою міжнародними економічними відносинами в цілісну систему, формуванню якого сприяла технічна революція кінця XIX ст.  6. Міждержавні економічні відносини виникають і встановлюються передусім між державами як політичними формами організації суспільства, що виражають обумовлену економічним ладом певну політичну владу економічно пануючого класу або всього народу. Вони можуть виникати також, як уже зазначалося, і між державами та міжнародними організаціями, між міжнародними організаціями. Отже,  міжнародні економічні відносини — це особлива форма суспільно-виробничих зв’язків між окремими державами, між державами та міжнародними організаціями, між міжнародними організаціями.     7. Важливою передумовою реалізації економічного потенціалу будь-якої держави, а також найголовнішою гарантією забезпечення її національної безпеки стає активна участь цієї держави у міжнародному економіч­ному співробітництві на основі належного дотримання принципів і норм міжнародного права, всебічного розвитку передусім міждержавних торговельних зв’язків та взаємопроникнення економік. 8. Наприкінці ХІХ ст. спеціалізація країн уже чітко визначалася. Так, Англія займала провідне місце в експорті різних машин і механізмів; Німеччина — сільськогосподарських машин, паровозів, верстатів, спирту, цукру, виробів електротехніки, хімічної промисловості; Франція — дорогих шовкових тканин, парфумів, одежі, взуття, текстильних машин; США — виробів чорної металургії, машин, тканин, сільськогосподарських продуктів, особливо пшениці. 9. Колонії відігравали велику роль в економіці всіх без винятку країн. Вони були ринками збуту товарів, сферою вкладання капіталів, важливим джерелом цінної сировини, тому нерівномірність у розмірах колоній між провідними державами загострювала відносини між ними. Наприкінці ХІХ ст. колонії були вже остаточно поділені між провідними державами, відбувся економічний розподіл світу, ринків збуту товарів та капіталу. В таких умовах перерозподіл сфер впливу окремих країн та заволодіння колоніями могло здійснитися тільки воєнним шляхом. 10. Утворення монополій позитивно вплинуло на подальшу індустріалізацію, формування та розвиток світового ринку. Процес монополізації та одержання монополіями надвисоких прибутків створювали сприятливі умови для накопичення та вивозу капіталу. Все більшу роль в економіці провідних держав світу почали відігравати колонії як ринки збуту промислових товарів та джерела одержання цінної сировини. Чітко проявилася тенденція нерівномірного економічного розвитку провідних країн світу, що також залежало від конкретних історичних умов та рівня їх економічного розвитку. 11. Таким чином, основні тенденції розвитку провідних країн світу в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. полягали в тому, що під впливом кардинальних технічних та технологічних зрушень відбулися суттєві зміни в промисловому виробництві, що вплинуло на обсяги виробництва та галузеву структуру промисловості, привело до укрупнення підприємств завдяки концентрації виробництва та капіталу. Все це створило сприятливі умови для виникнення монополій, які почали відігравати провідну роль в економіці країн.