4.1. Перелік основних термінів, параметрів, характеристик, які повинен засвоїти студент при підготовці до заняття:

Термін	Визначення
1. Пропедевтика	– вступний курс до спеціальної дисципліни
2. Діагностика	– це зміст і процес цілеспрямованого медичного обстеження хворого, основаного на застосуванні діагностичних прийомів і методів з метою визначення сутності хвороби, тобто її діагнозу.
3. Симптом	– ознака патологічного стану чи хвороби
4. Синдром	– сукупність симптомів, повязаних однією патологе­не­тичною основою
5. Семіотика	– сукупність знань про ознаки (симптоми) хвороб і патологічних станів, їх діагностичне значення
6. Анамнез	– інформація пацієнта про хворобу (хвороби) на основі неприємних відчуттів, пригадування фактів, подій, причин виникнення недуги, її розвитку, а також чинників і обставин, пов`язаних з нею
7. Збирання анамнезу	– методика субєктивного обстеження, заснована на детальному розпитуванні хворого, яке проводиться за спеціальним планом
8. Скарга хворого	– суб`єктивне відчуття хворим своєї недуги
9. Історія захворювання	– детальні дані про розвиток та перебіг захворювання від моменту появи перших ознак недуги до дня курації
10. Загальний анамнез	– суб`єктивна інформація пацієнта про функціональ­ний стан його найважливіших органів і систем, в тому числі не залучених до основного патологічного процесу
11. Анамнез життя	– частина анамнестичного розділу історії хвороби, яка містить дані про умови життя та побуту хворого від моменту народження, відомості про навчання та трудову діяльність, шкідливі звички, перенесені захворювання, травми, операції, а також дані стосовно розвитку алергії (алергологічний анамнез), спадковості та сімейного стану хворого.

4.2. Теоретичні питання до заняття:

1. Які основні методи діагностики Вам відомі?

2. Назвіть складові розділи анамнезу.

3. Що включає в себе паспортна частина?

4. Що таке основні скарги хворого?

5. З якою метою проводиться деталізація скарг?

6. Що включає в себе розділ "Анамнез захворювання"?

7. Що таке "Загальний анамнез", з якою метою його збирають?

8. Що включає в себе "Анамнез життя"?

9. Яке значення має професійний анамнез?

10. Яке значення має спадковий анамнез хворого?

11. Що таке алергологічний анамнез, його значення?

12. Як провести оцінку анамнестичних даних?

13. Що таке симптом захворювання?

14. Що таке синдром?

4.3. Практичні роботи (завдання), які виконуються на занятті:

1. З‘ясування паспортної частини анамнезу хворого.

2. З‘ясування скарг хворого, розподіл їх на основні групи.

3. Розпитування з приводу історії захворювання.

4. Проведення розпитування хворого про стан органів та систем.

5. З‘ясування історії життя хворого за схемою.

6. Аналіз даних анемнезу хворого та сформулювання висновку.

5. Зміст теми:

Діагностичні методи дослідження хворого поділяються на основні та додаткові. До основних методів дослідження належать: розпит хворого (interrogatio aegroti), огляд хворого (inspection aegroti), пальпація (palpatio), вистукування (percussio), вислуховування (auscultatio). Ці методи дослідження проводяться безпосередньо лікарем, за їх допомогою лікар має вирішити, які додаткові методи дослідження слід застосувати для підтвердження діагнозу, контролю за перебігом хвороби та проведенням лікування. Додаткові методи включають лабораторні, інструментальні, генетичні, експериментальні та інші. Перше знайомство лікаря з хворим починається з розпитування.

Найперші історичні відомості про роль розпитування хворого у пізнанні хвороби пов`язані зі славетними іменами древніх медиків – Гіппократа, Діоскірида, Галена, Авіценни. Велике значення у впровадженні у клінічну практику методу анамнезу належить французькому клініцисту А.Юшару, і особливо, відомому російському клініцисту – одному із засновників Московської терапевтичної школи М.Я. Мудрову.

Однак найбільша заслуга в опрацюванні класичних засад анамнезу належить відомому вітчизняному клініцисту ХІХ століття Г.А. Захар`їну, який за влучним висловом Юшара, “довів анамнез до висоти мистецтва”. Саме Г.А. Захар`їним опрацьовані методологія і структурна послідовність збирання анамнезу, які використовуються і до сьогодні у вітчизняній клінічній практиці, зокрема, у пропедевтичній підготовці лікарів. Важлива роль у визначенні окремих аспектів анамнестичного обстеження хворого належить фундаторам Київської терапевтичної школи - В.П.Образцову, М.Д. Стражеску, Т.Г. Яновському, а також їх продовжувачам – М.М. Губергріцу, В.М. Іванову, А.П. Пелещуку, Б.С.Шкляру. Г.Й. Бурчинському.

Анамнез складається із таких п`яти послідовних розділів: 1) паспортна частина (pars officialis); 2) скарги хворого (molestiae aegroti); 3) анамнез хвороби (anamnesis morbi); 4) загальний анамнез (anamnesis communis) – розпитування про функціональний стан органів і систем; 5) анамнез життя (anamnesis vitae). З практичної точки зору лікарю, насамперед початківцю – медику, анамнестичні матеріали доцільно записувати на окремому паперовому аркуші або зареєструвати у вигляді магнітофонного запису, а потім перенести їх до офіційного медичного документу – історії хвороби. У такий спосіб найповніше зберігається інформація, насамперед, субєктивна, про хворобу пацієнта.

Умови проведення. Збирання анамнестичних даних повинне розпочинатися і здійснюватися після максимального забезпечення умов його проведення. Ці умови стосуються зовнішнього антуражу оточуючої обстановки – санітарно-гігієнічних і естетичних вимог до приміщення, в якому проводиться обстеження, певних побутових деталей, естетичного вигляду лікаря, його розташування стосовно обстежуваного пацієнта, етичних, лексичних та фонетичних аспектів, яких слід дотримуватись в процесі обстеження. Професійний одяг лікаря має відповідати традиційним стандартам – чистий білий і ретельно випрасуваний халат, на голові – біла шапочка. Гігієнічні, етичні і естетичні вимоги обов`язкові не лише при суб`єктивному обстеженні, але й на всіх наступних його етапах. Лише у разі виняткових, екстремальних ситуацій, зумовлених гострим проявом недуги або форс мажорними суміжними чинниками, в дотримання цих попередніх умов можуть бути внесені відповідні зміни.

Клінічне обстеження хворого (суб`єктивне і об`єктивне фізичне), здійснюється за таких основних умов:

- приміщення, в якому проводиться обстеження повинно бути чистим, ретельно провітреним, помірно сухим і добре освітленим – сонячними променями або штучними джерелами світла;

- температура приміщення не повинна бути нижчою 18˚С;

- в лікарняній палаті або кабінеті поліклініки (амбулаторії) під час обстеження повинна зберігатися тиша і не знаходитися посторонніх осіб;

- при обстеженні лікар повинен зайняти стосовно хворого положення, яке називається класичним, або академічним: при перебуванні хворого у ліжку лікар розташовується на стільці (табуреті) праворуч обличчям до пацієнта в ділянці тазової його частини; в умовах поліклінічного прийому лікар сідає на стілець навпроти пацієнта і дещо праворуч від нього.

Перша зустріч із хворим, за винятком екстремальних ситуацій, повинна проходити у такій послідовності: взаємне знайомство, за якого лікар (студент-медик) повинен представити свої основні дані – прізвище, імя, по-батькові, посаду, фах, мету і ціль спілкування. Розмова з недужою людиною повинна здійснюватися в атмосфері виняткової довіри, поблажливості, такту, доброзичливості, ввічливості та інших моральних чинників, які не лише створюють атмосферу духовного єднання між пацієнтом і лікуючим лікарем, але і стають одним із оздоровчих засад у комплексному лікуванні хворого.