18. Дифтерія гортані.

Дифтерія гортані часто зустрічається в комбінації з дифтерією горла, носа, тому цей стан називають низхідним крупом. Ізольована дифтерія гортані (первинний круп) буває рідше.

Зараження переважно відбувається повітряно-крапельним шляхом, у разі прямого контакту з хворим на дифтерію, бацилоносієм, який одужує або здоровим, рідше – через предмети або продукти харчування.

Клініка дифтерії визначається розвитком гострого стенозу гортані, в патогенезі якого можна виділити такі чинники: утворення фібринозних плівок у порожнині гортані; набряк слизової оболонки гортані; спазм внутрішніх м'язів гортані.

Перебіг дифтерії гортані характеризується поступовим розвитком симптоматики, що дозволяє виділити 3 стадії захворювання: 1-ша – дисфонічна, або крупозного кашлю; 2-га – стенотична; 3-тя – асфіксична.

Перша стадія характеризується появою симптомів загальної інтоксикації, високої температури тіла. З'являється та поступово посилюється кашель, що стає гавкаючим. Змінюється голос, з'являється охриплість і навіть афонія. Кашель стає хриплим, а згодом беззвучним. Голосові розлади пояснюються тим, що голосові складки вкриті фібринозними плівками. Ця стадія може тривати від декількох годин до декількох діб.

На тлі афонії та малозвучного кашлю з'являється утруднене дихання, що відповідає 2-й стадії. Ця стадія зумовлена зменшенням просвіту гортані через наявність плівок та рефлекторного спазму внутрішніх м'язів гортані внаслідок подразнення нервових закінчень дифтерійним токсином. З'являється інспіраторна задишка, яка супроводжується втягненням податливих місць грудної клітки. Шкірні покриви стають блідими, вкриваються потом, з'являється акроціаноз, пульс частішає, дихання стає шумним.

Наступна стадія – асфіксична – відповідає переходу стенозу в термінальну стадію. Хворий стає млявим, сонливим, дихання дуже частішає, пульс – ниткоподібний з випадінням окремих пульсових хвиль. На цьому тлі може настати смерть.

Діагноз ставиться на підставі поступового наростання стенозу гортані. Під час фарингоскопії в горлі виявляються нальоти. Ларингоскопія – на слизовій оболонці гортані виявляється плівка, що важко знімається; слизова оболонка кровоточить. Діагноз підтверджується бактеріологічним дослідженням мазків з носа, горла та гортані.

Лікування. Для усунення спазму м'язів гортані внутрішньовенно призначають 2,4% розчин еуфіліну з розрахунку 0,2 мл на 1 кг маси тіла дитини. Призначають аскорбінову кислоту, комплекс вітамінів групи В. Поліпшують стан хворого лужні інгаляції, котрі сприяють відходженню дифтерійних плівок. Для боротьби з вторинною інфекцією призначають антибактеріальні препарати, переважно антибіотики. У разі переходу стенозу гортані зі стадії неповної компенсації в декомпенсовану виконують трахеостомію.

19. Хронічний ларингіт.

Етіологія і патогенез. Хронічний ларингіт частіше виникає внаслідок невилікуваного гострого. Нерідко його виникнення зумовлене патологічними змінами в носі, приносових пазухах, горлі, а також нижніх дихальних шляхах. Серед найчастіших причин хронічного ларингіту необхідно виділити підвищене голосове навантаження, паління, різні професійні шкідливості, зловживання алкоголем або подразнюючою їжею.

Унаслідок тривалої дії наведених вище чинників порушується трофіка тканин, змінюється їх реактивність, розвивається дистрофічний процес. Залежно від глибини цього процесу хронічний ларингіт поділяється на катаральний, гіперпластичний та атрофічний.

У хворих на катаральний ларингіт на перший план виступають розлади місцевого кровообігу та зміни з боку покривного епітелію, котрий на окремих ділянках може метаплазуватися з циліндричного в плоский, розрихлюється та злущується. У підепітеліальному шарі відзначається круглоклітинна інфільтрація.

Морфологічна суть гіперпластичного ларингіту характеризується розростанням сполучної тканини у власний шар слизової оболонки за рахунок появи ексудату, що веде до стовщення м'яких тканин. Хронічний гіперпластичний ларингіт може бути дифузним та обмеженим.

У хворих на атрофічний ларингіт спостерігаються більш глибокі зміни, які виявляються в гіалінізації сполучної тканини переважно в стінках вен та капілярів. У залозах також спостерігаються патологічні процеси аж до жирового переродження та розпаду. Нерідко вивідні протоки слизових залоз здавлюють гілерплазовану сполучну тканину.

Клініка залежать від локалізації. Одним з основних симптомів є охриплість.

У хворих на катаральний ларингіт відзначається підвищена втомлюваність голосу, хрипота, покашлювання, підсилене виділення мокротиння.

Об'єктивна картина характеризується зміною забарвлення слизової оболонки при катаральному ларингіті, при гіперпластичному вона стовщена, а при атрофічному – стоншена, суха, вкрита кірками. Гіперемія неоднакова. Зміни забарвлення найбільше помітні на голосових складках: вони стають рожевими. Звичайно зв'язки при цьому стовщені, вільний їх край дещо округлений.

При дифузній формі гіпертрофічного ларингіту гіпертрофії піддається слизова оболонка майже всієї гортані, менше – надгортанника, більше – присінкових та голосових складок. Розрізняють 4 основних види обмеженої форми гіперпластичного ларингіту.

1. Вузлики голосових складок, що утворюються на межі передньої та середньої третини голосових складок, на симетричних ділянках, у вигляді півколових випинань розміром з макове чи просяне зерно

2. Дискератози гортані. Пахідермія – гіперплазія слизової оболонки з ороговінням покривного епітелію у вигляді горбикових або гребінцевих розростань сірувато-білого або рожево-білого кольору, котра зустрічається в міжчерпакуватому просторі та в ділянці задньої третини голосових складок. Лейкоплакія – характеризується появою білуватих плям на гіперемійованій слизовій оболонці гортані

3. Ларингіт Гейєка – характеризується набряклою припухлістю в передніх відділах голосових складок у вигляді паруса

4. Гіперплазія слизової оболонки гортанного шлуночка, внаслідок чого відбувається її випадіння, пролапс

Хворих на атрофічний ларингіт турбує сухість, першіння, відчуття стороннього тіла, кашель із мокротинням, яке важко відходить. Характерними є зміни голосу протягом доби. У разі важкого атрофічного процесу в гортані спостерігається стійке порушення голосу аж до афонії та порушення дихання внаслідок скупчення кірок. При ларингоскопії визначається атрофія всієї слизової оболонки гортані. Виглядає сухою, шорсткою, позбавлена блиску на всьому протязі. Кірки розміщені як на голосових складках, так і на присінкових та міжчерпакуватих ділянках.

Лікування. У хворих на хронічний катаральний та дифузний гіпертрофічний ларингіт застосовують в'яжучі та припікаючі речовини, які здатні скорочувати об'єм тканин, зменшувати секрецію залоз (інстиляція в гортань 1-2% олійного розчину ментолу, змащування слизової оболонки гортані 1-3% розчином ляпісу, 2-3% розчином коларголу або протарголу, 2-3% розчином таніну на гліцерині). Широко застосовують інгаляційну терапію.

Обмежені форми хронічного гіпертрофічного ларингиту лікують за допомогою хірургічного методу.

Складним завданням є лікування хворих на пахідермію та лейкоплакію. Лікування цих захворювань має бути спрямоване на зняття запальних явищ у гортані та усунення механічної перешкоди змиканню голосових складок (відхаркувальні засоби, інгаляційна терапія з хімотрипси-ном, трипсином, хімопсином).

При атрофічних формах, крім пульверизацій слабким сольовим або лужним розчином, застосовують вливання у гортань люголівського розчину, евкаліптових препаратів, хлоробутанолгідрату. Доцільне використання протеолітичних ферментів для інгаляційної терапії або вливання в гортань, можливе застосування лізоциму по 100 мг на процедуру.