Глава 8. Природний та ресурсно-трудовий потенціал екомошіки України
ш , -—- ■—v
рія, яку займають ліси, становить 15,6%. Це значно нижче оптимального розрахункового показника (22 %), необхідного для збалансування його між запасами лісосировини та обсягами лісоспоживання і екологічними вимогами.
У структурі лісового фонду переважають хвойні (42,2 %) та твердолистяні насадження (43,2 %), м'яколисті займають 13,6 %. Загальна площа і структура лісів показана у табл. 8.3. Як видно із таблиці, найвища лісистість спостерігається у Закарпатській (57,3 %), Івано-Франківській (46,4 %), Рівненській областях (40,6 %), а найменша -у Миколаївській (5,2 %), Запорізькій (4,6 %) та Херсонській (6,3 %).
Вікова структура лісів також нерівномірна. Зокрема, на молодняк припадає 32 %, середньовікові - 44 %, достигаючі - 14 %, стиглі і перестиглі - тільки 10 %.
Причина цьому - безпланові, хаотичні надмірні вирубки лісу в післявоєнний період та 50-ті роки (вік зрілості хвойних лісів - 80 років, твердолистих - 100-110 років).
За своїми властивостями і цілеспрямованим використанням лісо-фонду ліси поділені на дві групи:
# ліси першої категорії (санітарно-гігієнічного, оздоровчого тр природоохоронного призначення) займають близько 60 %;
% ліси другої категорії (в основному експлуатаційного призначення) -до 40%лісового фонду.
Сьогодні ліси перебувають у різних формах власності, зокрема, в Дер-жлісгоспі Мінагропромполітики, Міноборони тощо. Це негативно впливає на збереження і збільшення лісонасаджень, доведення їх до умовно нормативних вимог.
В Україні всі ліси перебувають у зоні промислового забруднення. Значної шкоди лісовим насадженням завдають пожежі, які за останні роки почастішали внаслідок різних причин: кліматичних коливань, неправильного поводження населення, пов'язаного з використанням лісу як зон проведення дозвілля і відпочинку.
Загальний стан лісів не відповідає екологічно-економічним вимогам. Низька їх продуктивність спостерігається у господарствах неспеціа-
192
193
лїзованих відомств. Це стосується, зокрема, агропромислового комплексу та Міноборони, де на значних площах незадовільно ведеться використання лісів. Негативний вплив на стан лісових насаджень чинить надмірна інтенсивність деяких видів рубок, пов'язаних з веденням лісового господарства незалежно від відомчого підпорядкування.
Збільшення площі лісів і доведення їх до обґрунтованих нормативів можливі за рахунок використання низькопродуктивних та еродованих сільськогосподарських угідь, розширення мережі та площі природоохоронних територій. За науковими дослідженнями і експертними оцінками лісонасадження доцільно провести на площі 4-4,5 млн. га неугідь та низькопродуктивних земель сільськогосподарського призначення. Спеціалісти і науковці пропонують використати земельні ресурси Криму - понад 390 тис. га, Луганської області - 360 тис. га, Донецької - 340 тис. га, Одеської- 280 тис. га, Запорізької -280 тис. га, разом з тим, працювати над реконструкцією і оновленням лісового фонду в усіх інших регіонах країни. Нарощування лісового фонду створить умови для оздоровлення регіонів в екологічному плані, а також сприятиме очищенню і відродженню малих річок.
Разом з тим потрібно і надалі створювати захисні насадження на неугіддях (за межами існуючого лісового фонду), в ярах, балках, на піщаниках та ін. Це сприятиме оптимізації розміщення лісових ресурсів у регіональному розрізі, що позитивно позначиться на екологічній стабілізації території. Значну частину захисних лісових насаджень доцільно було б створювати у прибережних смугах уздовж річок і навкруг ставків, водоймищ.
Створення захисних насаджень на неугіддях тісно пов'язане з охороною земельних ресурсів. Це важливо для регіонів, де значні площі сільськогосподарських угідь зазнають згубного впливу водної і повітряної ерозії. За довгорічними спостереженнями, в Україні кожен третій ріктрааіяються посухи, тому проблема захисту земель не втрачає своєї актуальності. Життєвий досвід переконливо засвідчує необхідність оптимального заліснення територій.
Сучасний стан лісоресурсного потенціалу України та її регіонів не можна вважати задовільним ні в потребі сировинних ресурсів, ні в плані забезпечення стабільності екологічної ситуації. Нині для оптимального забезпечення потреб в сировині існуючих потужностей деревообробної і целюлозно-паперової промисловості є потреба в імпорті лісосировини з-поза меж України, зокрема з Росії. У недалекій перспективі, за рахунок збільшення площ лісів, є реальні можливості забезпечення споживачів України власними ресурсами лісу.
З цією метою потрібно йти шляхом вирощення високопродуктивних насаджень необхідного породного складу, підвищення їх якості та відповідного приросту. Ліс вимагає постійного догляду за ним, санітарної очистки від захаращеності. Вирубку лісу треба вести за розрахунковою лісосікою, тобто приріст лісу повинен випереджувати його виробничу вирубку.
Й Мінеральні ресурси. Мінерально-сировинні ресурси належать до невідновних, оскільки процес їх природного відновлення дуже тривалий - десятки мільйонів років. За способом їх використання мінеральні ресурси поділяють на три групи: паливно-енергетичні, рудні і нерудні (рис. 8.1.). Основною особливістю розміщення мінеральних ресурсів є їхнє нерівномірне поширення в надрах землі. Походження і розміщення їх родовищ тісно пов'язане з геологічною будовою території. *
Основними районами нагромадження паливних, хімічних, будівельних та інших видів копалин осадового походження є платформа з товщами осадових порід і їх крайові прогини, а місцями утворення більшості скидів рудних копалин - рухомі геосинкліналі й щити. Райони земної поверхні, в надрах яких стикувалися геологічні структури, мають назву геохімічних вузлів, які характеризуються поєднанням різноманітних за походженням видів ресурсів.
Й Паливні ресурси України представленні в основному кам'яним і бурим вугіллям. Запаси кам'яного вугілля, насамперед, зосередженні в Донецькому (98 %) і Львівсько-Волинському (2 %) басейнах. Більше третини цих запасів - коксівне вугілля. Враховуючи ве-
ликі виробітки видобутку вугілля, умови його видобування постійно ускладнюються: глибина залягання близько 1200 м, товщина пластів - 0,5 - 2,0 м, спостерігається висока крутизна пластів. Все це надзвичайно ускладнює видобуток вугілля і призводить до постійного зростання його собівартості.
Видобуток вугілля у Львівсько-Волинському басейні менш складне, товщина пластів тут досягає 2,0 м.
Запаси бурого вугілля зосереджені в Придніпровському басейні. Найбільшими родовищами є Коростишівське (Житомирська обл.), Звенигородське (Черкаська обл.) та Олександрійське (ТСіровоградсь-ка обл.), запаси оцінюються до 6 млрд. т, в тому числі 0,5 млрд. т придатні для відкритого способу добування. Буровугільні запаси є у Донбасі, Поділлі, Закарпатті та в Івано-Франківській обл. В с. Кова-лівка Косівського району Івано-Франківської обл. буре вугілля видобувалось і використовувалось населенням у виробництві будівельних матеріалів, та через високу собівартість три останні шахти були закриті у 1962 р.
Родовища нафти і газу зосереджені в трьох регіонах: Прикарпатському, Придніпровському, Причорноморському. Основні запаси містяться на північному сході України та в шельфах Чорноморського узбережжя. Найбільші нафтові родовища - Прилуцькі; і Леляківське (Чернігівське обл.), Рибальське і Качанівське (Сумська обл.), Зачепи-лівське, Радченківське, Сагайдацьке (Полтавська обл.), а також Бо-риславське, Битківське і Долинське (на Прикарпатті) тощо.
Найбільшими родовищами природного газу є Шебе.іинське, Єфре-мівське, Кегичівське (Харківська обл.), Перещипинське (Дніпропетровська обл.), Малишівське і Диканське (Полтавська обл.), Качанівське (Сумська обл.) [8, с. 71]. У Прикарпатському регіоні - Дашавсь-ке, Вільче-Волицьке, Угерське, Опарське, Битківське та ін.
На межі Кіровоградської і Черкаської областей є відкриті запаси горючих сланців (3,7 млн. т), значні запаси менілітових сланців є у Карпатах.