Глава 3. Економічне районування та територіальна організація господарства

Процес зближення рівнів соціального розвитку областей і регіонів має супроводжуватись відповідними змінами в структурі промислового і сільськогосподарського виробництва, що сприятиме подальшому вдосконаленню територіальних пропорцій, уточненню меж районів, підрайонів і мікрорайонів. Всі ці зміни мають ефективно впливати на зростання виробництва і піднесення добробуту населення, його духовного збагачення.

("7") Запитання і завдання для самоконтролю:

1. Сутність і завдання економічного районування.

2. Наука про економічне районування.

3. Основні районоутворюючі фактори.

4. Принципи економічного районування.

5. Форми і типи економічних районів.

6. Практичне значення економічного районування.

7. Особливості економічного районування та сучасна мережа економічних районів.

8. Територіальна структура виробничо-територіального комплексу економічного району.

9. Шляхи вдосконалення територіальної організації і структури народного господарства. •

94

95

Глава 4. Регіони у системі територіального поділу праці

Я План викладу матеріалу

1. Територіальний поділ праці - основа формування економічних районів.

2. Спеціалізація економічних районів та методики її оцінки.

4.1. Територіальний поділ праці - основа формування економічних районів

Територіальний поділ праці (ТИП) - це об'єктивний процес виробничої спеціалізації території, зумовлений посиленням міжрегіональної кооперації, обміном спеціалізованою продукцією та послугами. Це просторовий вияв поділу суспільної праці, який зумовлений економічними, соціальними, природними, національно-історичними особливостями різних територій та їхнім географічним положенням. Розвиток суспільного виробництва постійно супроводжується поділом праці між різними сферами людської діяльності і територіями (район, область, регіон, країна). Поділ праці, в процесі якого закріплюються галузі господарства за певними територіями, називають територіальним (географічним). Він розкриває дію законів господарської спеціалізації і комплексного розвитку території в цілому. В ггроцесі територіального поділу праці формуються різноманітні населені пункти цілі економічні райони внаслідок виробничої і невиробничої діяльності.

Основне поняття суспільний поділ праці - це форма організації праці, за якої окремі групи виробництв закріплюється на тривалий період за певними видами виробничої діяльності. Це одн із основних факторів підвищення продуктивності суспільної праці, він є формою

прояву розвитку продуктивних сил і, водночас, умовою формування економічних районів.

Поглиблення територіального поділу праці між економічними районами країни сприяє також вдосконаленню спеціалізації виробництва, підвищенню якості товарів та обміну виробленою продукцією.

Розглядаючи територіальний поділ праці як об'єктивний процес, ми наголошуємо на тісному взаємозв'язку двох його сторін - спеціалізації та обміну товарів.

Спеціалізація—найбтьш активна сторона цього процесу. Вона проявляється у відокремленні певних видів людської діяльності з метою ефективного її використання. За допомогою обміну товарами, ресурсами встановлюються взаємозв'язки між різними сферами, які стають взаємозалежними на певною/ етапі виробничої діяльності, з метою спеціалізації, піднесення рівня виробництва, якості продукції. Як правило, спеціалізація районів передбачає у кожному з них розвиток тих видів діяльності, які найбільш характерні для даного району і найбільш ефективні порівняно з іншими районами, тобто характеризуються нижчими витратами на виробництво одиниці продукції та нижчими затратами праці. Розвиток і поглиблення територіальної спеціалізації диференціює господарство районів країни, що є необхідною умовою взає-морозвитку і обміну між ними. Таким чином, спеціалізація районів і територіальний товарообмін - це дві нерозривні і взаємопов'язані сторони процесу територіального поділу праці.

Територіальний поділ праці між економічними районами країни має винятково важливе значення в прогнозуванні розвитку господарських комплексів економічних макрорегіонів, в проведенні регіональних наукових досліджень перспективи розміщення продуктивних сил і їх розвитку. Якщо розглядати наявний економічний потенціал на території держави як складну цілісну систему, що поділяється на територіальні частини, то об'єктивний процес поділу праці між ними є основою для встановлення просторових відношень у народному господарстві. Даючи визначення територіального поділу праці ^{в своїй} науковій праці «Економічна географія. Економічна картогра-

7 Per. t

97

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМИШ

Щ-—■■—^ —— ^——,—„ , _т„_та___,_мц___._тдтд^

фія», М. Баранський писав: «Всяка зміна цілого - якісна чи кількісна, - не може не відбитись так чи інакше на кожній з його частин, а з іншого боку, зміни у кожній окремій частині не можуть не позначитись на цілому. Механізмом, що передає ці зміни, є знову ж таки система географічного поділу праці». [З с. 79]

Найбільш важливими факторами, що впливають на територіальний поділ праці і спеціалізацію економічних районів, є ггриродні і економічні. Природні умови і ресурси - це об'єктивно існуючі передумови для виникнення і розвитку територіальних відміності у господарстві, їх реалізація обумовлена відповідними суспільними умовами виробництва та обміну товарними ресурсами, які визначають можливі напрями територіальної спеціалізації. Однак ефективність виробництва залежить від економічних факторів, оскільки в одному районі можна виробляти декілька основних видів продукції. Разом з тим, одна й та сама продукція в різних районах буде вироблятися з неоднаковими суспільними затратами. І, безперечно, перевага буде надаватись тим районам, в яких суспільні виробничі затрати найнижчі.

Україна, як і будь-яка держава, має свої специфічні особливості щодо територіальної диференціації в просторовому розподілі населення І засобів виробництва. Такий географічний розподіл елементів продуктивних сил зумовлює передусім актуальність проблем раціоналізації розміщення виробництва. У сучасних умовах господарювання суспільство втрачає значні кошти на перевезення сировини і матеріалів, комплектуючих деталей, напівфабрикатів і агрегатів, паливних ресурсів, готової продукції. Територіальне віддалення елементів виробництва, як правило, призводить до зростання витрат на переміщення певних видів ресурсів. Удосконалення розміщення виробництва передбачає впровадження комплексу противитратних заходів і, особливо, зниження транспортних витрат. Вирішальну роль тут має відігравати раціоналізація розміщення продуктивних сил з точки зору екологічного обґрунтування розміщення нового виробництва, оптимізації міжгалузевих зв'язків комплексного розвитку території. Тому райони з найбільш сприятливими умовами виробництва завжди матимуть низькі виробничі затрати і ефективну спеціалізацію.

Гмшва 4. Регіони у системі територіамьніоао поділу праці

Територіальний поділ праці великою мірою залежить від регіональної економічної політики, яка ведеться на державному рівні. Цілеспрямована регіональна політика сприяє підвищенню рівня механізації і автоматизації виробничих процесів за рахунок спеціалізації і кооперації виробництва, а також зростанню продуктивності праці та зниженню собівартості продукції. Рівень зростання продуктивності праці дає змогу реально оцінити місце України в міжнародному поділі праці, визначити рівень розвитку її продуктивних сил та стратегічну перспективу.

Сьогодні формується нова система міжнародного поділу праці, спеціалізації та інтернаціоналізації економічної діяльності, де основними факторами високої конкурентоспроможності виступають науково-технічний потенціал, освіта, передові методи маркетингу та менеджменту. Нині домінує інноваційний шлях розвитку серед розвинутих країн світу. Орієнтація на новітні прогресивні світової тенденції розвитку і розміщення продуктивних сил з урахуванням національної специфіки є невідкладним завданням для держави. У зв'язку з цим необхідно у найближчій перспективі досягти якісно нових зрушень в основних структурних, функціональних і відтворювальних характеристиках продуктивних сил на основі процесів їх модернізації і оновлення.

Ступінь ТПП залежить від рівня суспільного поділу праці у даній країні й таким чином може "характеризувати рівень розвитку її продуктивних сил.

Деякі вчені дають своє визначення територіального поділу праці. М. Баранський так визначає ТПП: «Під географічним поділом праці ми розуміємо просторову форму суспільного поділу праці. Необхідна умова географічного поділу праці полягає в тому, щоб різні країни (або райони) працювали одна на одну, щоб результат праці перевозився з одного місця до іншого, щоб, таким чином, утворювався розрив між місцем виробництва та місцем споживання».

Таким чином, ТПП між країнами або районами передбачає наявність просторового розриву між окремими стадіями виробництва ^а»о між виробництвом і споживачем. До ТПП включають не лише обмін товарами, але й переміщення їх з одного місця до іншого.

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТМЧНІЗАЄАДМ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМШ

Отже, в основі ТПП лежать не тільки природні умови і ресурси, різноманітність територій, але також відмінність між народами, що там проживають, та історично сформованими навичками праці. Це і сприяє концентрації виробництва і територіальному поділу праці, в наслідок чого виготовлення одного й того ж продукту на одній території потребує менших витрат праці, ніж на іншій. Тому доцільно зосереджувати зусилля на виробництво саме того продукту, витрати на який найнижчі, відмовившись від виробництва деяких інших товарів, виробництво яких ефективніше на інших територіях.

Розглядаючи народногосподарський комплекс у територіальному аспекті, можна виділити систему виробничо-територіальних утворень різної величини, що склались на основі внутрідержавного територіального поділу праці. Такі утворення М. Колосовський розглядав як «організовану в певних технічних формах суспільну людську працю з енергетичним і машинним її озброєнням, прикладену до певного поєднання природних ресурсів»¹. Враховуючи, що природні умови є об'єктивними передумовами для появи і розвитку ТІШ, Ю. Саушкін виділив шість різновидів територіального поділу праці:

■S генеральний ТПП-розвивається між державами і великими економічними районами. Наприклад, між Росією і Україною за експортом нафти і газу; між країнами Середньої Азії (Казахстан, Узбекистан, Туркменістан) та Україною за експортом бавовни, газу тощо;

•/ внутрішньорайонний — між промисловими вузлами й містами. Як правило, в одному з них розташовується головне підприємство, в іншому - його філії, або в порядку кооперації йдуть комплектуючі вироби між виробництвами;

•S навколо економічного центру (міста, концерна, комбінату). Тут може відбуватись взаємна кооперація ТПП. Крім цього, за рахунок організації приміського сільського господарства, - постачання його продукції економічному центру;

¹ КолосовскийМ.М. Основи зкономического районирования-М: Госполитиздат, 1958. -С. 140