68. Космогонія і астрономія

Знання і уявлення хлібороба про світобудову і розташування небесних світил покладено в основу як астрономічного, так і народного календарів, а також припущень щодо організації Всесвіту. Згідно з давніми уявленнями, світ складався із Землі, яка начебто трималась у морі-океані на трьох китах, Сонця, Місяця і, що найважливіше, — семисферного Неба, де у відповідному порядку розташовані усі світила. «Сьоме небо» служило місцем перебування богів. Тому і вираз «сьоме небо» набув у народній творчості значення чогось недосяжного, казкового і загадкового.

Відповідно до місця розташування на небосхилі Сонця люди поділили рік на пори року, а водночас визначили назви сторін світу — Південь, Північ, Схід, Захід. Саме з рухом Сонця пов'язаний поділ доби на певні часові проміжки.

Однак найбільш пізнаним у народі небесним світилом, пов'язаним із селянським побутом, був Місяць, якому приписувалась дивна сила, зокрема вплив на всі рослини і усе живе. Багато залежало від фаз Місяця; декотрі з яких були слабшими для рослин, але активнішими для живої природи і навпаки. Звичайно вирізняють чотири фази Місяця, проте на етнографічному Поділлі Місяць ділили на три фази: молодик, підповня і старик; на Волині — на п'ять: молодик, або нив, перша квартира, підповня, повня, остання квартира; на Бойківщині фази Місяця поділялися на квартири: перша — на весну, друга — на літо, третя — на осінь, четверта — на зиму.

Відповідно до кожної фази усталилося виконання тих чи інших польових робіт, за ними ж визначали активний розвиток рослин і навіть тварин. Сільськогосподарські роботи намагалися проводити при повні Місяця — сіяти озимі та ярі культури, садити картоплю, починати оранку тощо.

Завдяки ретельним спостереженням людина збагнула серед безлічі зірок певне розташування окремих з них. Пильне око помітило, що сім зірок побіжно окреслюють добре відомі у побуті віз із дишлом. Згодом було зауважено ще одну подібну небесну фігуру, але більшу за розміром. Так у народі стали відомими сузір'я Малий Віз і Великий Віз (Мала і Велика Ведмедиця), а також сузір'я Волосожар (Плеяди), Хрест (Лебідь) та ін. Дороговказом для чумаків у їх тривалих, часто драматичних подорожах служив Молочний Шлях, який у народі назвали Чумацьким Шляхом.

Вирізняли на небі й окремі планети (зорі). З планетою Венера, яку пестливо називали Зірниця, Вечірня зіронька, Вранішня зоря тощо, пов'язано чимало прикмет. За нею орієнтувались про пору ночі: опівночі сходила Зірниця, а надранок мерехтіла яскравим світлом Вранішня зоря. Помічена була ще одна планета — Марс, яку впізнавали за жовтуватим відтінком світила.

Серед інших небесних тіл були відомі людям комети і метеорити, з якими часто пов'язували негаразди в господарстві, в сім'ї, навіть майбутню війну.

Отже, у сфері народної космології та астрономії фрагментарні емпіричні знання українців щонайчастіше були переплетені з віруваннями, уявленнями. Раціональна їх частина втілювалась у прикметах.

69. Найдавніші знаки-символи в Україні.

Серед найдавніших європейських культур найбагатшою і найвиразнішою по праву визнана трипільська археологічна культура.

Трипільські племена займали великий простір між Карпатами і Дніпром. Щоб відновити філософію української етнічної культури, потрібна наукова реконструкція знаків-символів, понять, якими давні трипільці позначали життя і своє розуміння Всесвіту.

Найархаїчнішими знаками визнано сонячні та місячні символи, які були тісно пов'язані з календарем (солярні та люнарні).

Знаки сонця: коло, колесо з шістьма спицями, концентричні кола, круг з хрестом всередині. Знаки місяця: дуги, повернуті в різні боки, що символізувало фази місяця; півмісяці, повернуті «рогами» догори. Цікавою є одна знахідка — чарка, на якій зображено 12 місяців, що підтверджує саме календарність цих зображень.

Такими ж давніми є зображення рослинних символів: деревце з піднятими гілками, ялинка, колос; малюнки у вигляді квітки (коло з шістьма пелюстками довкруг), світове дерево.

Символ дерева — один із найстійкіших в українському космосі, який дійшов до наших днів.

Життя складається з трьох сфер: стовбур, верхів'я, коріння. Стовбур означає земне життя людей (Яв), крона дерева (гілки й листя) — духовний світ Богів (Прав), коріння — підземний, потойбічний світ (Нав).

Ці три яруси світу зображені й на трипільських глеках. їхні арійські назви зберегли індійці: свах — верхнє небо із запасами води; бхувах — повітряний простір із сонцем, місяцем, зірками; бхух — земля, грунт.

Найбільше зображень дійшло до нас на ритуальному посуді, скульптурках богинь плодючості («рожаниць») тощо.

Такий посуд символізував прохання дощу — це підтверджується малюнками жіночих фігур, що підносять чару до неба (пор. укр. «чарувати» — замовляти над чарою води, ворожити чи робити «живу воду»).

Магія плодючості полів була тісно пов'язана з магією плодючості людей. Тому у складі глини, з якої ліпилися фігурки Рожаниць, було замішане зерно пшениці або мука. Символом засіяного поля вважають квадрат або ромб, розділений хрестом на чотири частини, в кожній з яких зображена крапка, що символізує зерно. Такі ж зображення іноді малювалися на животі жіночої статуетки, що означало вагітність.

Як вважає Борис Рибаков, «трипольские статуетки юных матерей были, по всей вероятности, одними из ранних предшественниц христианской Богородицы».

Цікавий обряд, що пояснює «трипільський квадрат», записали білоруські етнографи: перед будівництвом хати малювали квадрат, ділили його ще на 4 квадрати. Батько йшов на 4 поля, які оточували це місце з чотирьох боків, з кожного поля брав камінь, клав його на голову й так ніс, щоб покласти на кожну чверть квадрата. Отже, на місці майбутньої хати утворювався «трипільський квадрат».

Підтвердженням думки, що квадрат був символом поля, є також сам спосіб оранки та боронування. Поле орали в двох напрямках «туди і назад», а боронували впоперек оранці, тобто навхрест.

Одним із найпоширеніших знаків на трипільській кераміці є орнаментальний мотив змії: змії обвивають груди Богині-Матері, зображуються на посуді, статуетках Рожаниць. Такі малюнки прийнято називати «трипільськими спіралями», «хвилями» або «меандром».

У багатьох народів існував культ вужа як охоронця сім'ї, дому. Отже, це був охоронець всього найціннішого, носій добра, миру і злагоди. На скульптурах Рожаниць він — оберег живота, що виношує плід. Вуж також пов'язаний з культом води, вологи, дощу, а, отже, плодючості землі.

Слов'яни мали два «зміїних» свята: 25 березня — поява зміїв і 14 вересня — їх відхід під землю. Вважалося, що, з'явившись навесні, змії допомагають хліборобам, беруть участь у сільськогосподарських роботах. Цікаве повір'я записане Миколою Маркевичем, що змія, котра протягом літа когось укусила, буде покарана, її не пустять «у вирій», і вона змушена буде мерзнути на морозі.

Другим значенням «трипільської спіралі» можна вважати вічність життя, безперервний біг сонця (спіраль, зображена навколо посудини, не має ні початку, ні кінця). Ідея руху сонця по небу виразно простежується в тих спіралях, де на закрутах зображені сонячні знаки — кола з хрестами посередині. Причому, напрямок такої спіралі знизу вгору, зліва направо, як і напрямок ходу сонця.

Заслуговує на увагу і дослідження знаку хреста, який в сучасному християнстві цілком переосмислений. Первісно хрест був знаком життя: вертикаль — чоловіче, батьківське начало, горизонталь — жіноче, материнське; їхнє поєднання утворювало третю силу — синівську (сам хрест). Хрестом також позначалося сонце, небесний вогонь, світло.

Сонячні знаки малювали здавна на хатах, перед дверима, на сволоці, вважаючи їх оберегами проти злих сил. Ось як передав це в своїй «Молитві» видатний поет Богдан-Ігор Антонич:

Накреслю взір його неземний, Святий, арійський знак таємний, Накреслю я його на хаті І буду спати вже спокійний.