10 Погляди на державу та право вчених-юристів Київського, Харківського та ін. Університетів України (к.А. Неволін, н.Д. Іванішев, м.Ф. Владимирський-Буданов, о.Ф.Кістяківський та ін.)

Костянтин Неволін (1806—1855). Досліджував проблеми держави і права. Свої ідеї виклав у працях «Енциклопедія законознавства» «Історія російських цивільних законів».

Неволін був послідовником гегелівської правової філософії та історичної школи права. Основу права Неволін вбачав у «божественному єстві, яке відкриває себе в світлі моральному через волю людей». У теоретико-практичному сенсі право конституюється на кількох рівнях: міжособистісні стосунки індивідів (приватне право); відносини індивіда зі спільнотою загалом (державне право); відносини спільноти з будь-якою іншою (міждержавне, чи міжнародне, право). Закон Неволін розглядав як «образ буття правди», що має внутрішню силу для совісті людини. Поняття «закон» він трактував як моральний закон (діє на рівні внутрішніх особистісних стосунків людей); суспільний (державний) закон (правило, згідно з яким формуються взаємини між людьми). На думку Неволіна, метою закону є не лише турбота про відновлення порушеного права, а й запобігання порушенню прав. Втілення ідеї природних законів у позитивні залежить від «особливого характеру народу, рівня його розвитку, історичного ставлення до інших народів». Одним з найважливіших положень теорії Неволіна є ідея про необхідність виховання у народу почуття законності, яке дасть змогу самим судити про праведне й неправедне.

Видатний фахівець в галузі кримінального права і процесу, історії пра­ва, один із дослідників права України Олександр Кістяківський (1833 -1885) одним із перших обгрунтував вчення про кримінальне покарання, яке базувалось на принципі його невідворотності. Заслугою вченого є розробка ним "теорії прогресивного конституціо­налізму", яка містилася на таких засадах:

• у конституційній монархії він вбачав перший крок до політичної свободи Росії;

• саме в конституційній державі можуть мати втілення такі засади: мі­сцеве та державне самоврядування; недоторканість особи, крім випадку скоєння нею злочину; право зборів і об'єднань, свобода слова і віроспові­дання; відповідальність правителя перед підданими;

• реальними умовами реалізації загальнодемократичних засад є зага­льний виборчий процес, право відкликання посадових осіб, судова підзвіт­ність чиновників, законність у діяльності органів влади та управління.

Будучи прихильником юридичного позитивізму, О. Кістяківський, на противагу прибічникам цієї концепції, виступав проти визнання закону як єдиного джерела права. Він підкреслював, що судова практика є більш діє­вою формою правоутворення у порівнянні із законом.

Михайла Владимирського-Буданова У своїй фундаментальній праці "Огляд історії руського права" вчений розглядає "західноруське право" як окрему самостійну правову систему.Вчений послідовно впроваджував думку, що не існує держави і права без конкретного етносу (народу), підкреслюючи, що відправним джерелом походження держави є національно-етнічна група з її особливостями. Що стосується права, то воно розглядалось як окремий продукт діяль­ності нації, а не держави; його джерелом є народна свідомість і воля, а не держава. А держава у формі закону формує лише те, що вже створено на­родною свідомістю. Іванішеву – одному з перших українських. Правова концепція вченого орієнтована на глибоке вивчення численних історичних фактів Іванішев не просто систематизував сучасні закони у відповідних ділянках права, але подавав цілу розгорнуту схему історичного розвитку законодавства в кожному конкретному питанні”. М. Іванішев намагався показати справедливу історію народу, розкриваючи при цьому і її негативні сторони, а також загальний розвиток права та його національні особливості. Для цього він використовував достовірні пам’ятки права – вітчизняні, зарубіжні, приватні, офіційні, які допомагали встановити дійсну історію.