8 Політичні і правові ідеї Реформації (Мартін Лютер, Томас Мюнцер (Німеччина), Жан Кальвін (Швейцарія).

У першій половині XVI ст. в Західній Європі розгорнувся широкий суспільний рух, антифеодальний за соціально-економічною і політичною сутністю, релігійний за ідеологічною формою. Цей рух дістав назву Реформації, оскільки його найближчими цілями були «виправлення» офіційної доктрини римо-католицької церкви, зміна церковної організації, перебудова взаємовідносин церкви й держави. Реформація залишалася в рамках середньовічного світу думок людини і в цих межах пропонувала її новий, спрощений шлях до Бога. Антична наукова спадщина справила певний вплив на політико-правову думку Реформації. Але все ж головним її джерелом стали Святе Письмо, Біблія, особливо - Новий Заповіт. Серед найбільш далекоглядних і діяльних теологів тієї пори слід вирізнити М. Лютера, Т. Мюнцера, Ж. Кальвіна. Головним вогнищем європейської Реформації стала Німеччина.

Вождем бюргерської Реформації у Німеччині був Мартін Лютер (1483— 1546). Спершу Лютер виступив досить різко проти церкви, папи, священиків. Церква, на його думку, не є єдиним посередником між Богом і людиною. А спасіння людини не залежить від церковних таїнств, обрядів і жертв на користь церкви, а досягається безпосередньо, чистою вірою в Святе Письмо, у Слово Боже, як воно є в Євангелії. Лютер мав на увазі: заклик до повстання проти феодалізму, до боротьби за свободу, проти католицької церкви, проти земельної власності світських і духовних феодалів, до революційного виступу проти церковних і світських властей. Лютер доводив, що абсолютну монархію в Німеччині встановлено Богом і всі повинні безумовно їй коритися, а вона не може допустити, щоб над нею була ще якась інша влада. Бог, писав Лютер, створив два царства: Боже і світське. І зробив він це через двоїсту природу людини, що є водночас і духовною, і тілесною. Особливістю Реформації було те, що вона живилася теологією. Але Лютер часто відмовлявся від ідеології середньовіччя. Це було тоді, коли йшлося про здійснення державної влади, а також у питаннях права. Зокрема, він вважав вищим законом і кращим законодавцем розум. Завдяки розумові досягається відповідність світських законів Слову Божому. А коли такої гармонії немає, керуватися цими законами не можна. До тогочасного права Лютер ставився досить критично. Особливій критиці піддавав право канонічне. Лютер визнавав, що всяке писане право випливає з природного розуму, природного права, яке, будучи врешті-решт похідним від волі Божої, все ж таки являє собою якісно інший феномен, ніж право божественне. На перше місце він поставив божественний закон, однаковий для всіх. На друге - закон природний, властивий людям. На третьому місці опинився імператорський закон, який регламентує все світське управління. І на четвертому місці розташовані закони міст і земель, обов´язкові лише для окремих місцевостей.

Дещо іншим шляхом пішла народна реформація, очолена Томасом Мюнцером (близько 1490-1525), який надав реформаторському рухові характер відкритої безкомпромісної боротьби проти всяких феодальних порядків, гнобительської влади князів, засилля церкви. Вважав, що весь світ повинен зазнати такого потрясіння, в результаті якого зверхників над народом буде скинуто з трону правління. Але скинути гнобителів не можна, покладаючись лише на Бога. Тут потрібні люди, які володіють мечем. Мюнцер, вважав, що простий народ стане в ньому джерелом і суб´єктом політичної влади. Однак Мюнцер залишився в цілому теологом, а тому черпав докази правоти своїх переконань у Біблії. він прагнув до практичного втілення Царства Божого на землі, яке може бути досягнуто тільки в результаті боротьби. Під Царством Божим Мюнцер розумів такий суспільний лад, в якому більше не існуватиме ні класових відмінностей, ні приватної власності, ні відокремленої державної влади, яка є чужою і протистоїть суспільству. В ньому всі люди будуть рівними.

До відомих ідеологів і впливових діячів Реформації належав Жан Кальвін (1509-1564). Однією з центральних ідей Кальвіна була ідея абсолютної визначеності. За його вченням, Бог завчасно твердо визначив одних людей до спасіння та блаженства, інших - до загибелі. Люди безсилі змінити волю Бога, але можуть здогадатися про неї з того, як складається у них життя на землі. У питаннях про державу Кальвін був досить обережним. Критикуючи феодальну державу, беззаконня та насильство в ній, він, водночас, усяку владу оголошував божественною. Право опору тиранії Кальвін визнавав тільки за підпорядкованими правителеві представницькими установами. Перевагу він віддавав олігархічній організації управління держави.

9 Загальна характеристика міфологічних та релігійних уявлень про політику, державу та право.

Процес формування політичних та правових ідей і теорій у стародавньому світі на початковому етапі є тільки частиною самостійною, міфологічних уявлень. Тільки пізніше вони отримують своє закріплення в різноманітних концепціях політичної і правової філософії, науки про політику, юриспруденції.

Політична та правова думка у давніх народів — давніх єгиптян, індусів, китайців, вавілонян, персів, євреїв, греків, римлян та інших — бере витоки з міфологічних джерел і оперує міфологічними уявленнями про місце людини в світі. На ранньому етапі свого розвитку політико-правові погляди, ще не встигли виділитися у відносно самостійну ділянку людських знань і були тільки складовим елементом цілісного міфологічного світогляду.

Для міфів стародавніх народів, характерне уявлення про божественне (небесне, надлюдське) походження існуючих відносин влади і порядку.

Різні версії міфів дають можливість прослідкувати різноманітність форм впорядкування суспільних відносин і різних шляхів формування і розвитку держави та права. Так, у стародавньому Китаї, відповідно до міфу про божественне походження і характер земних порядків, вся влада безпосередньо сконцентрована в особі верховного правителя. В Єгипті, Вавілоні, Індії можна спостерігати дещо інший підхід, згідно з яким боги, будучи джерелом влади правителя, разом з тим і самі продовжують вирішувати земні справи та людські долі.

Право і закон на стадії початкових релігійно-міфологічних уявлень ще не виділилися в особливу систему норм й існували у вигляді органічної частини релігійно-міфологічно схвалюваного порядку державного і суспільного життя. В законах цього часу тісно перепліталися міфологічні, релігійні, моральні, соціально-політичні та інші аспекти, а законодавство, в цілому, виводилося з божественного першоджерела. Закони походили або прямо від богів, або від їхніх ставлеників — правителів. Безпосередньо з богами пов'язували право і законодавство давні індуси, єгиптяни, євреї, греки. Раціоналізація державно-правових уявлень, яку можна спостерігати в I тисячолітті до нашої ери, означала відхід від міфологічної ідеології і, одночасно, усунення монополії жерців. Цей процес йшов у напрямку десакралізації та етизації змісту міфів. В різних державно організованих суспільствах він проходив по різному, маючи відмінні форми і наслідки. Але, в цілому, тенденція відходу від початкових релігійно-міфологічних уявлень до більш раціонального погляду на державу і право в 8-6 ст.ст. до н.е. спостерігається скрізь. Особливо значні успіхи цей процес мав в античній Греції та Римі.