24 Політико-правові погляди Сократа

У 30-х роках V ст. до н. е. в умовах розвитку рабовласницької демократії в Греції поруч із софістами в Афінах виступив і своєю діяльністю набув великої популярності відомий політичний мислитель Греції Сократ. Сократ нічого не писав, свої погляди викладав усно. Про них ми можемо судити з творів інших мислителів, зокрема Ксенофонта і Платона.

Сократ усе своє життя присвятив критиці демократії, особливо крайньої демократії, за панування якої Афіни зазнали поразки від Спарти і втратили свої провідні позиції в усій Елладі.

Він першим запропонував критерії й оцінки форм правління: царська влада — влада за згодою народу і на основі законів. Тиранія — влада проти волі народу і на беззаконні, сваволі правителя. Аристократія — де посадові особи обираються з «знаючих» і вони додержуються законів. Плутократія (олігархія) — правління на основі цензу, в угоду багатим. Демократія — правління всіх громадян на основі законів. Таким чином, критеріями тут виступають воля народу, компетентність правлячих, законність. У теоретичному плані це плідна спроба виявити і сформулювати морально-розумну природу і сутність держави, її форми.

Ідеалом Сократа була аристократія, яку він зображав як державу, якою управляють небагато людей, але ці люди - компетентні, підготовлені до справи державного управління і дотичні до справжнього знання. Сократ, як уже було зазначено, впродовж усього життя критикував афінську демократію. Але в грецькій державі він критикував не демократизм установ, а насильство, некомпетентність і випадковість. Сократ вважав, що в афінських народних зборах засідали самі лише купці й торговці, які зовсім не дбали про державні справи, а переймалися лише тим, як купити дешевше і продати дорожче..Як і софісти, Сократ розрізняв природниче право і закон. На відміну від софістів, Сократ вважав, що й природниче право, і позитивний закон беруть початок від розумного божественного начала, а тому вони є абсолютними, загальними і тривалими, незалежними ні від часу, ні від волі того чи іншого законодавця.

25 Загальна характеристика політико-правової думки у Росії першої половини хix сторіччя /Михайло Сперанський /. Політичні програми декабристів. Слов’янофіли і західники.

Гостра економічна криза, складна зовнішня ситуація сприяли появі реформістських проектів і конституційних настроїв у передової та освіченої частини російського суспільства, спонукаючи її до складання радикальних планів державних перетворень. Сперанський метою будь-якої держави вважав забезпечення безпеки особистості, власності і честі кожного. Різко критикував рабство кріпаків — половини населення країни. Пропонував провести скасування кріпосництва в два етапи: спочатку врегулювати законом селянські повинності, відносини селян і поміщиків, а потім надати селянам право вільного переходу від одного поміщика до іншого. Конституційна монархія в Росії — шлях від феодального правління до республіканського. пов´язується з устроєм самої державної влади зв´язаним з її поділом на законодавчу, виконавчу і судову. Для складання законів пропонувалося створити Державну думу, що працює в сесійно­му режимі. Виконавчу владу здійснює система органів управління: волосних, окружних, губернських і міністерства. За тим же принципом будується і судова система, з судом присяжних і «вищим судилищем для всієї імперії — Сенатом». Тільки в перетвореній державі, за Сперанським, можливо найкращим чином забезпечити права підданих — права політичні, , і права громадянські. Проекти конституції декабристів: М. Муравйов, П. Пестель У Північному товаристві обговорювалися проекти конституції, складені Микитою Муравйовим (1795—1843). По-перше, його проект 1822 р. проголошував народ єдиним джерелом верховної влади і засуджував абсолютну монархію, вважаючи її протиприродною. Народ, утворивши свою державу за договором, зберігає свій суверенітет і не втрачає свої природні права, По-друге, муравйовський проект передбачав рівність прав і обов´язків усіх громадян, скасування всіх станів і чинів. По-третє, внутрішній устрій держави передбачав федерацію . Фактично мова в проекті йде не про федерацію, а про нову систему адміністративно-територіального устрою Росії, яка враховує не національний, а історичний, економічний і географічний фактори. По-четверте, формою правління, найкращою для Росії, Муравйов вважав конституційну монархію, засновану на принципі поділу влади. Законодавчою владою наділяється, за проектом, Народне віче Верховна виконавча влада належить монарху. Його влада спадкова Вищим органом судової влади є Верховне судилище . Більш радикальним проектом державних перетворень була «Руська правда» Павла Пестеля (1793—1826 Суспільство (громадянське суспільство) Пестель називає об´єднанням людей із загальною метою: благоденство всього суспільства і кожного його члена. Він розрізняє суспільний і державний устрій, визначаючи державу як влаштоване і приведене в законний порядок суспільство Право «без обов´язку є ніщо». Соціальна програма Пестеля є радикальною. Він вимагає скасування кріпосного права, наділення селян землею, перетворення всіх росіян у власників. У «Руській правді» обґрунтовується необхідність введення загальнодемократичних прав і свобод Політичним ідеалом Пестеля є республіка. Політико-правові погляди слов'янофілів і західників Сходячись в критиці російської дійсності, західники і слов'янофіли різко розходилися в пошуках шляхів розвитку країни. Слов'янофіли, відкидаючи сучасну їм Росію, з ще гірше дивилися на сучасну Європу. Найбільшою цінністю вважали слов'янофіли православну релігію, що протистоїть раціоналістичному католицизму. «Спотворення» в російській історії слов'янофіли пов'язували з діяльністю Петра Великого, який «прорубав вікно в Європу» і тим самим порушив договір, рівновагу в житті країни, збив її з накресленого Богом шляху. слов'янофілів часто відносять до політичної реакції в силу того, що їхнє вчення містить три принципи «Офіційної народності»: православ'я, самодержавство, народність. Західники на відміну від слов'янофілів російську самобутність оцінювали як відсталість. З точки зору західників, Росія, як і більшість інших слов'янських народів, довгий час була ніби поза історією. Головну заслугу Петра I вони бачили в тому, що він прискорив процес переходу від відсталості до цивілізації. Західники підкреслювали, що Росія і Західна Європа ідуть однаковим історичним шляхом. Тому Росія повинна запозичити досвід Європи.