23 Політико-правові концепції національної української держави у хх ст.

Націоналістична концепція державності

Найбільш радикальне вирішення «українського питання» запропонував на початку століття харківський адвокат Микола Міхновський Проблемі самостійності прагне дати правове обґрунтування, показати, що нинішній колоніальний статус України — грубе порушення природного права її народу.. Таким чином, йдеться про етнічну державність, ідею національного солідаризму .Такий ригоризм не враховував реалій в Україні (несформованість нації панування соціалістичних ідей серед національної інтелігенції та ін.) і не мав реальних перспектив. Міхновський — автор проекту «Основного закону «Самостійної України» визначає територію «нової України», її устрій як союз вільних проголошує винятковий суверенітет українського народу, передбачає чіткий поділ влади, повноваження місцевих органів влади,. Тут детально виписані республіканські, знизу доверху, механізми управління, двопалатний парламент (Рада представників і Сенат), його повноваження Автор проекту запропонував змішану, президентсько-парламентську форму республіки, де президент призначає і відсторонює міністрів. Ідеолог українського націоналізму Дмитро Донцов (1883— 1973) теж критично оцінював досвід відродження української державності в 1917—1920 рр . Його суспільна природа є виразно тоталітарною, співзвучною фашистським течіям, які ширились тоді в багатьох країнах.

Консервативна державницька концепція

Консервативна державницька концепція черпала ідеї відродження української державності в минулому. В´ячеслав Липинський (1882—1931), розробляючи теоретичні питання української державності, виходив з універсальної передумови — права кожної нації на самовизначення і власну державність,відстоював демократичний шлях відродження української державності та її республіканський лад. Політичні реалії вплинули і на його програму державних перетворень. Тепер у центрі концепції Липинського не ідея «трудової демократії», а «трудової монархії», де носієм державної ідеї, як і раніш, виступає «хліборобський клас» як консолідуючий фактор державності. Виділяв форми правління: олігархію, демократію і класократію. Саме класократія, на його думку, є найбільш прийнятною для України за тих умов формою і методом організації керівної еліти. Знаючи про недоліки монархії, з огляду на історичні традиції українського народу, Липинський пропонував модель «трудової монархії» у формі гетьманату, заснованого на принципах конституціоналізму і демократії. Стабільності державі додають юридичні гарантії недоторканності особи і приватної власності.

Соціал-демократична концепція української державності

До їх числа віднести таких ведучих діячів Української Центральної Ради, як М. Грушевський, В. Винниченко.

Державу Грушевський визначає як «суверенний союз народу, який дорогою планової діяльності, зверхніми засобами задовольняє індивідуальні і загальнолюдські солідарні інтереси в напрямі поступового розвою громадянства». Право визнавалося ним як єдність норм, що виражають соціальну солідарність об´єднаних в націю людей.. Грушевський відстоював принцип федералізму, національно-територіальну автономію України

Разом з М. С. Грушевським активно відроджував українську державність Володимир Винниченко (1880—1951). Ідеї конкретизувалася в двох завданнях: досягнення національної державності і швидкий суспільний прогрес на шляху до моделі західноєвропейської соціал-демократії. Акцент ставився на першому завданні як передумові другого.