20 Загальна характеристика головних напрямків політичних і правових вчень хх

Особливою рисою політико-правової думки XX ст. є те, що в ній немає єдиного генерального напрямку, а існує плюралізм поглядів, теорій і тенденцій. Зокрема, XX ст. породило численні спроби відобразити доктрину природного права і пристосувати її до нових умов. Суттєвих змін зазнав у XX ст. і юридичний позитивізм, який трансформувався в неопозитивізм. З´явилася низка напрямків у рамках розвитку попередньої аналітичної юриспруденції (нормативізм Г. Кельзена), сформувались і набули досить великого поширення деякі нові юридико-позитивістські підходи до права (лінгвістичні, юридико-логічні, структуралістські та деякі інші варіанти неопозитивістського вчення про право

Нормативістська теорія права Ганса Кельзена.Свою теорію Кельзен назвав «чистим вченням про право» і виклав її в основній праці «Чиста теорія права. Це вчення про право, пояснював він, називається «чистим» тому, що воно зайняте самим лише правом і очищує пізнавальний предмет від усього, що не є правом у чіткім сенсі. Із цих неопозитивістських позицій Кельзен критикував не тільки природноправові вчення, а й традиційне позитивістське правознавство ХІХ-ХХ ст. за його нечистоту. Отже, за чистою теорією права Кельзена право має розглядатись у повному відриві від соціального буття. Поруч із положенням про основну норму ще одним наріжним каменем нормативізму є теза про ступеневу будову права. Ця теза сповіщає, що в правовому комплексі юридичні норми зв´язані між собою за принципом субординації. Тобто, за допомоги основної норми Кельзен створив порядок, в якому нижчі норми випливають із вищих. З позицій ототожнення права і держави Кельзен уважав, щовсяка держава є правовою. Але як радикальний позитивіст він відкидав поняття «правова держава» в загальноприйнятому смислі. Він же під правопорядком (і як право, і як державу) має на увазі тільки позитивне право з будь-яким довільним змістом.

Політико-правові ідеї солідаризму та інституціоналізму На початку XX ст. поняття «солідарність» посіло значне місце у вченнях про державу і право відомого французького мислителя Центральною об´єднавчою ідеєю для Дюгі стала ідея солідаризм. Розглядаючи соціальну солідарність як факт взаємної залежності, яка з´єднує між собою, через спільність потреб і поділ праці, членів роду людського, Дюгі називав цей факт «соціальною нормою». Критикуючи народний суверенітет, мислитель протиставляв йому, синдикалістський федералізм - нову політичну систему, покликану заступити ліберально-парламентські установи, забезпечити суспільну солідарність і гармонію класів. Теорію інституціоналізму найбільш успішно розробив Моріс Оріу (1859-1929). Він розрізняв громадянське суспільство і державу. Державний режим, на його думку, існує лише там, де політична влада не збігається з приватною власністю.. Схвалюючи в цілому капіталістичні відносини, він відзначав, насамперед, їхню перевагу перед феодальними. Велику увагу Оріу приділяв засобам надання стійкості існуючому режиму. Найважливішим із таких засобів він вважав зміцнення і розвиток у суспільстві інститутів. До них мислитель відносив: власність (речовий інститут), торгові організації, державу, профспілки (корпоративні інститути)

Психологічна теорія права Л. Петражицького Філософ запропонував розглядати правові явища під кутом зору психічних переживань окремого індивіда. Право, на його думку, існує не в суспільстві, а лише у психіці людини. Право -це душевне переживання людини, психічне явище. Норма, вважав учений,- це психічна діяльність людини. Якщо явище не переживається як право, це означає, що права нема.

Засновником соціології права, школи «вільного права» називають Євгена Ерліха

Право коріниться не в текстах законів, не в судових прецедентах, а в житті суспільства. Право, згідно з Ерліхом, — «загальний регулятор поведінки людей». Наука про право є частиною теоретичної науки про суспільство. Крім цього розвивалисьтакі теорії як теорій солідаризму.