12 Вчення Жана Бодена про державу

У боротьбі за формування такої держави у Франції в останній третині XVI ст. склалося вчення видатного політичного мислителя Жана Бодена (1530—1596). Погляди на державу, на шляхи й методи зміцнення централізованої монархічної влади він виклав головним чином у праці «Шість книг про республіку» республікою» автор мав на увазі державу взагалі.

Ж. Боден визначає державу як управління спільним у множинності сімей, яке здійснюється суверенною державою на основі права. Осередком держави у нього виступає сім´я (домогосподарство). За своїм статусом глава сім´ї є прообразом і відображенням державної влади. Держава як організація виникає в результаті угоди, і вища її мета полягає не в забезпеченні зовнішнього благоденства людей, а в тому, Щоб, гарантуючи мир у спільноті й захищаючи її від зовнішнього нападу, піклуватися про істинне щастя індивідів. Не повинно бути жодних причин для виступів проти держави, бо вона суверенна. Розробка теорії державного суверенітету є найвагомішим внеском Ж. Бодена у розвиток політичної думки.

Суверенітет він розуміє як абсолютну, постійну й неподільну владу. Абсолютність суверенітету буде тоді, коли суверенна влада не знатиме ніяких обмежень для виявів своєї могутності.. Ж. Боден виокремлює такі п´ять основних ознак суверенітету: видання законів,обов´язкових для всіх; вирішення питань війни і миру; призначення посадових осіб; дія як суду в останній інстанції; помилування.

Розглядаючи різні форми державного правління, Ж. Боден віддає перевагу суверенній, тобто абсолютній, монархії. На його думку, вона є найприроднішою з усіх форм. Подібно до того, як у Всесвіті над усім панує Бог, а на небі — Сонце, так і в людської спільноти має бути один правитель. Проте це зовсім не означає категоричного заперечення мислителем окремих елементів аристократичного й демократичного правління за умов монархізму. . Найкращою, за Ж. Боденом, є така держава, в якій суверенітет належить монархові, а управління має аристократичний і демократичний характер. Таку державу він називає королівською монархією.

Таким чином, доводячи необхідність державного суверенітету, сильної монархічної влади, Ж. Боден водночас накреслював межі діяльності державної влади.

13 Політико-правова ідеологія в Стародавньому Китаї. Даосизм. Етико-політичні погляди Конфуція.

Перші правові і політичні ідеї давнього Китаю знаходять своє закріплення у книзі історичних переказів "Шу дзін", датованій приблизно VIII ст. до н.е. Походження державної влади пояснювалося божественним походженням. Втіленням бога на землі був син неба (Ті) — володар, який, завдяки знанню законів неба, міг добре панувати на землі.

Основним завданням володаря було забезпечення у світі гармонії

В середині IX ст. до н.е. у Китаї починає панувати династія Чжоу, започатковуючи період феодалізму в цій країні; відбувається ряд змін у суспільстві і, відповідно, у політичній та правовій думці. Витворюються чотири суспільно-політичні напрямки.

Перший — започаткований Лао-цзи даосизм, прихильники якого висловлюються проти будь-якого втручання влади у справи суспільства.

Другий — започатковане Конфуцієм конфуціанство.

Третій — вчення Мо-дзи, в основу якого покладалася ідея всеосяжної любові, на якій повинні були базуватися відносини між людьми.

Четвертий — легізм.

Основи вчення Лао-цзи, жив десь у VI ст. до н.е., викладені у книзі "Дао де цзін". Основою вчення Лао-цзи є дао — щось невидиме, нечутне, невловиме, нематеріальне, а, водночас, таке, що починає, проникає і закінчує всі явища і речі. Говорячи про державу, Лао-цзи вважає її природним утворенням, яке не залежить від волі і діяльності людей і розвивається своїм шляхом. Управління державою мають здійснювати мудро людина, який забезпечить "серця жителів пустили, а шлунка повними" Основою розвитку держави визначалася природний шлях відповідно до якого процвітаючою є та держава де не порушується природні закони, тому право визначалось суто як природнє, яке походить від мудрого правителя.

Конфуціанство, засновник Мислитель Конфуцій, який у своїх працях обстоював ідеї гуманізму та лояльності, які мають знаходилися в основі взаємовідносин між людьми. Саме людяність та гуманність мають бути закладені в основу діяльності держави, а насильство та жорстокість держави призводить до її занепаду. Найкращою формою правління Конфуцій вважав аристократію, проте висуває до неї наступні вимоги: мудрість, добречесність та справедливість. Державу Конфуцій пов'язував з сутністю сім'ї та родини, де правитель визнавався батьком а усі піддані- члени його родини. За таких умов, матеріальні блага розподілялися б рівномірно, як результат відсутність бідності та протирічь між людьми.

Моїзм - загальна суспільна любов та взаємна користь( Моциз). Саме за таким принципом має здійснюватись державна влада, що забезпечить гармонії та спокій суспільства, а в іншому випадку це призведе до розколу держави. Доступ до влади мав бути вільним та рівноправним, а керувати державою мали б мудро та авторитетні правителі. В свою чергу право визначалася як загальне благо, яке повинно було забезпечити основні потреби кожного громадянина. Саме заьдопомогою права мають бути закріплені та гарантовано мінімальні потреби кожної людини.

Легізм - в основу якої вкладалися ідеї законності невідворотності дії закону, суворо ті покарань та державної авторитетності. Саме в основі суспільного порядку мав бути закон оскільки гуманність були згубною для держави. В основі закону була монополія держави на законодавчу діяльність та монополія на застосування покарань.

-Політико-правові ідеї структуруються на окремі школи.

-Вони закладається в основу тогочасного державного будівництва. А ідеї конфуціанства становлять офіційну ідеологію держави.