КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Мацько віталій петрович
УДК 82.0: 821.161.2
Концепція людини і світу в українській діаспорній прозі хх століття
Спеціальність 10.01.01 –
українська література
А в т о р е ф е р а т
дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора філологічних наук
Київ – 2010
Д
Роботу виконано на кафедрі новітньої української літератури Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Науковий консультант:
доктор філологічних наук, професор
Гуляк Анатолій Борисович,
Інститут філології Київського
національного університету
імені Тараса Шевченка, професор
кафедри новітньої української літератури.
Офіційні опоненти:
доктор філологічних наук, професор
Гуменюк Віктор Іванович,
Таврійський національний університет
імені Володимира Вернадського,
завідувач кафедри теорії та
історії української літератури;
доктор філологічних наук, професор
Мазоха Галина Степанівна,
ДВНЗ “Переяслав-Хмельницький
державний педагогічний університет
імені Григорія Сковороди”, професор
кафедри літератури і методики навчання;
доктор філологічних наук, доцент
Руснак Ірина Євгенівна,
Вінницький державний педагогічний
університет імені Михайла Коцюбинського,
завідувач кафедри української літератури.
Захист відбудеться 23 вересня 2010 року о 10 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.15 із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01017, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 14.
З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці імені М.О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.
Автореферат розіслано “ ” серпня 2010 р.
Учений секретар
с
Загальна характеристика роботи
Актуальність теми дослідження. Проза письменників української діаспори минулого віку не досліджена належним чином, потребує системного аналізу і вивчення в діахронному зрізі на окремих етапах розвитку. До певної міри заторкується й проблема літературних поколінь, образів, ідей, символів, розкодування метафоричної мови, езотеричного світу під кутом зору спадкоємності та “взаємовідштовхування” письменницьких генерацій.
Актуальність дослідження визначається також постійним зацікавленням науковців та громадськості окресленою проблемою. До того ж, суто літературознавчі проблеми перетинаються тут з історичними, філософськими, націєтворчими, загальнодуховними. Тому прозові твори, що вийшли з-під пера письменників українського зарубіжжя впродовж ХХ століття, давали змогу гартувати національну свідомість, оберігати самобутність, віру в незалежність України.
Заявлена наукова проблема досліджувалася спорадично, відтак оновлений масив літератури не став чільним предметом літературознавчого, історичного, культурологічного осмислення. Опрацювання даної теми суттєво ускладнювалося тим, що жодне книгосховище України не має повних комплектів книг письменників діаспори, бракує оригіналів, епістолярію еміграційних літераторів. Більшість матеріалів, що стали основою дослідження, були знайдені у приватних колекціях або надіслані автору членами українських осередків Австралії, США, Канади, Румунії, Словаччини. Використано й особисте листування автора з Г. Костюком, М. Мушинкою, О. Ізарським, Магдалиною Ласло-Куцюк, Д. Нитченком, Дімою (Діамарою Ходимчук), Лесею Богуславець, Ольгою Мак, В. Дацеєм, О. Гай-Головком, О. Ворониним, О. Коновалом, Світланою Кузьменко, Ганною Черінь, О. Смотричем.
До структури дослідження залучено матеріали Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України (ЦДАВО України), Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України, Відділу рукописних фондів і текстології Інституту літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України, Львівської наукової бібліотеки імені В. Стефаника НАН України, Національної бібліотеки України імені В. Вернадського НАН України (м. Київ); окремі матеріали про життя і творчість М. Чирського, І. Огієнка, С. Гаєвського, Анатоля Юриняка (Ю. Кошельника), Софії Русової, Л. Білецького зберігаються в Державному архіві Хмельницької області.
Отже, на часі постала необхідність ґрунтовного, системного наукового студіювання прози письменників українського зарубіжжя як важливої складової культурного надбання українського народу. Дослідження масиву літературного матеріалу, в тому числі менш відомих та практично невідомих творів, має неабияке значення для створення загальної концепції національного письменства, конкретизації картини його поступування, сприяє розв’язанню важливих загальнотеоретичних проблем. Антропологічні моделі діаспорної прози минулого століття репрезентують водночас історичний та історіософський погляд на переломні події української історії. Дану проблему розглянуто в теоретичному та практичному ключі. Сучасній літературознавчій науці бракує синтетичної студії про феномен діаспорної прози як специфічний простір національної культури, що засвідчив глибоке усвідомлення своєї національної приналежності письменниками в екзилі.
Актуальність дисертаційної праці пов’язана з віднаходженням головних смислів, “тонких шарів” (Г. Кочур) прозового доробку письменників українського зарубіжжя через вдумливе осягнення історичних, суспільних процесів, національних ідей минулого століття.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана як складова частина комплексної наукової теми Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Розвиток і взаємодія мов та літератур в умовах глобалізації” (номер державної реєстрації 06 БФ 044-01). Тема дисертації затверджена на засіданні Вченої ради Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (протокол № 3 від 20 листопада 2006 р.).
Мета роботи – висвітлити особливості онтологічних і антропологічних моделей української діаспорної прози ХХ століття в аспекті жанрово-стильової динаміки та оновлення мовних ресурсів. Реалізація цієї мети передбачає розв’язання таких завдань:
системно осмислити прозу письменників української діаспори минулого століття, з’ясувати особливості цієї літератури на окремих етапах розвитку, торкаючись певною мірою таких проблем, як взаємодія поколінь, розкриття концепції людини і світу крізь призму образів, ідей, символів, дешифрування метафоричної мови й езотеричної концептосфери;
простежити еволюцію прози у вимірах різних стильових художніх систем – від неоромантизму до постмодернізму;
з’ясувати специфіку моделей художнього зображення людини та світу на рівні образів, ідей, символів, емпатичних переживань;
виявити джерела та чинники зародження і становлення діаспорної прози, розкрити її конкретно-історичну зумовленість;
проаналізувати естетичне підґрунтя української діаспорної прози XX ст., презентувати письменницькі доробки, не охоплені літературознавчою рефлексією;
з’ясувати роль архетипів національної художньої свідомості у формуванні образності української діаспорної прози минулого століття;
залучити до наукового вжитку маловідомі та замовчувані свого часу твори діаспорних письменників;
проаналізувати, теоретично обґрунтувати художнє моделювання світу і людини в ньому з літературознавчих параметрів;
дослідити жанрову специфіку діаспорної прози;
висвітлити особливості мовно-образного моделювання антропоцентричної моделі в прозі українського зарубіжжя;
обґрунтувати місце і роль письменників українського зарубіжжя у вітчизняному літературному процесі.
Об’єктом дослідження є прозові твори (новели, оповідання, повісті, романи українських діаспорних письменників ХХ ст.), літературно-критичні статті, листування, щоденникові записи, інформативні повідомлення в періодичній пресі, архівні матеріали відомих і маловідомих авторів.
Предметом наукового аналізу стала художня реалізація дихотомії “людина – світ” у творах письменників української діаспори ХХ століття.
У дисертації використано здобутки сучасного системного, історико-порівняльного, конкретно-історичного аналізу, психоаналітичної критики, культурно-історичного, психологічного та рецептивно-естетичного підходів. Для аналізу прозових текстів, архівних матеріалів (рукописів, листування), вивчення творчих особливостей процесу використано такі методи дослідження: порівняльно-типологічний, філологічний, психологічний, системно-функціональний. Аналіз літературних явищ у реферованій дисертації здійснено в контексті конкретних суспільно-політичних обставин, які, безперечно, справляли помітний вплив на формування і розвиток прози означеного історичного періоду. Тому здобувач послуговується методологічним принципом історизму. Застосування кожного з цих методів на різних етапах дослідження зумовлене колом окреслених завдань.
Теоретико-методологічну основу дисертації склали теоретико- й історико-літературні праці вітчизняних та зарубіжних учених: Віри Агеєвої, В. Антофійчука, С. Аверинцева, К.–О. Апеля, Наталі Арутюнової, О. Астаф’єва, М. Бахтіна, Ніни Бернадської, Ю. Бойка, О. Василевича, О. Веселовського, Л. Виготського, Г.–Г. Гадамера, О. Галича, Р. Гром’яка, А. Гуляка, В. Гуменюка, В. Давидюка, І. Дзюби, М. Жулинського, Р. Інгардена, В. Качкана, І. Качуровського, С. Квіта, Г. Клочека, Ю. Коваліва, М. Кодака, Г. Костюка, І. Кошелівця, С. Кримського, Зоряни Лановик, Галини Мазохи, А. Макарова, О. Мандельштама, М. Наєнка, Д. Наливайка, І. Огієнка, А. Погрібного, О. Потебні, Л. Рудницького, Ірини Руснак, Вікторії Самохвалової, Г. Семенюка, М. Ткачука, І. Франка, В. Швирьова, Ю. Шевельова та інших дослідників.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в системному дослідженні концептуальної антропоцентричної моделі світу та способів її художнього втілення в українській діаспорній прозі ХХ століття. Вперше еміграційна проза розглядається як органічна цілісність, базована на єдиній етнолітературній традиції з різновекторними шляхами її розвитку чи модифікації; у науковий обіг вводиться великий пласт імен прозаїків та фрагментарних прозових текстів (у тому числі рукописів); з’ясовано специфіку моделей художнього зображення людини та світу на рівні образів, ідей, символів, емпатичних переживань; системно окреслено художню концепцію України в націєрозповідній моделі діаспорної романістики й літературно-критичній спадщині письменників українського зарубіжжя; ґрунтовно потрактовано художньо-концептуальну функцію синтезу мистецтв в українській еміграційній прозі ХХ століття; за останні десятиліття широко досліджується жанровий зріз української еміграційної прози у зв’язку з її стильовими пріоритетами та рефлексогенними координатами; розглянуто панорамну адаптацію кардинальних положень західноєвропейської постмодерної філософії в український прозовий контекст; вперше зафіксовано конкретні механізми художнього моделювання дихотомії “людина – світ” від неоромантичних до жанрових форм, від узвичаєних, традиційних сюжетних схем і жанрів до авторського міфотворення і жанрової креації; новим теоретичним і фактичним матеріалом доповнено та частково скориговано концепцію дешифрування езотеричної концептосфери, як своєрідний “ключ” української еміграційної модерної прози; відрефлектовано раціональні параметри християнського міфу окремими письменниками (Докія Гуменна, Оксана Лятуринська, П. Крат) про Надлюдину, систематизовано найбільш загальні тенденції переосмислення біблійної сюжетики, символіки і семантики в контексті сучасних наукових гіпотез; проаналізовано особливості мовно-образного моделювання антропоцентричної моделі в прозі українського зарубіжжя. Встановлено залежність формування національної літератури від політичних чинників: державного устрою України, її визвольних орієнтирів, духовно-культурного розвитку, що відображено окремими письменниками в їхніх художніх творах (Степан Любомирський, В. Бендер, В. Винниченко, Докія Гуменна, Ю. Косач, Ольга Мак). Об’єктом спеціального вивчення стала і хрестоматійна, і маловідома проза письменників-класиків (В. Винниченка, Т. Осьмачки, У. Самчука, В. Барки, Емми Андієвської), а також авторів, знаних на Заході і недостатньо відомих на теренах України (Людмили Коваленко–Івченко, М. Понеділка, О. Грибінського, Ф. Одрача, Степана Любомирського, Ольги Мак, Лесі Богуславець, С. Риндика, О. Смотрича, Світлани Кузьменко, Докії Гуменної, Ю. Тарнавського, В. Дацея, К. Ірода, З. Дончука, Галини Журби та інших). Аналіз цих творів дає можливість залучити до наукового обігу значний літературний масив, покликаний сприяти подальшій розбудові історії українського письменства.
Теоретичне значення дисертації зумовлюється різноаспектністю проведеного аналізу. З’ясування особливостей антропологічних та онтологічних моделей української еміграційної прози минулого століття, її образотворчих, концептуальних домінант сприятиме науковому поглибленню адекватної інтерпретації специфіки літературного процесу, конкретизації та уточненню загальних естетичних принципів розвитку мистецтва слова, що відкриває можливості для створення його цілісної моделі. Здобуті результати сприятимуть подальшому вивченню проблеми художньої літератури, студіювання цілісності й системності художнього тексту, концептуального осягнення дихотомії “людина – світ” в українській літературі.
Практичне значення одержаних результатів дослідження. Введення до наукового обігу нових даних про функціонування української прози за межами батьківщини, аналіз творчого доробку багатьох письменників дає змогу відтворити цілісну картину розвитку національної літератури впродовж ХХ століття, відкриває нові, призабуті імена в історії вітчизняної культури, додає нові штрихи до життєпису, дискурсу духовно-національних пошуків українських літераторів поза Україною. Виконаний аналіз, літературознавча характеристика художньої картини світу дозволяє глибше дослідити основні проблеми вітчизняної історії літератури, заповнити наявні “білі плями”, зокрема, новітньої доби.
Фактичний матеріал, теоретичні положення, висновки дисертації можуть бути використані в літературознавчих студіях для відтворення повноти літературного процесу ХХ століття; у курсах лекцій з історії української літератури, у спецкурсах і спецсемінарах, підготовці підручників і посібників з теорії та історії вітчизняного письменства, у подальших історико-літературних та теоретичних дослідженнях прози. Здобуті результати стануть основою для написання курсових, дипломних, магістерських робіт.
Матеріали дисертації можуть бути використані істориками літератури, культурологами, філософами, істориками, педагогами, викладачами шкіл і ВНЗ, студентами та учнями. Результати дисертаційної роботи можуть використовуватися при створенні нового покоління підручників з української літератури, культури української мови тощо.
Апробація результатів дослідження. Дисертацію обговорено і рекомендовано до захисту на засіданні кафедри новітньої української літератури Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (протокол № 2 від 13 жовтня 2009 року). Окремі аспекти дисертації викладено у виступах на міжнародних та всеукраїнських наукових конференціях: “Освіта, наука і культура на Поділлі” (Кам’янець-Подільський, 1998), “Тарас Шевченко і проблеми сучасної освіти” (Хмельницький, 2001), “Бібліотеки в інформаційному просторі” (Хмельницький, 2001), “Острогіана в Україні і Європі” (Старокостянтинів, 2001), “Національна освіта: традиції і новації у контексті ідей Івана Огієнка” (Житомир, 2002), “Творча спадщина Григорія Костюка в контексті сучасної наукової думки” (Хмельницький, 2002), “Проблеми етнології, фольклористики, мистецтва Поділля та Південно-Східної Волині” (Кам’янець-Подільський, 2002), “Олександр Кисельов і літературний процес в Україні (30–60-ті роки ХХ століття)” (Хмельницький, 2003), “Володимир Січинський – історик, мистецтвознавець, архітектор, педагог України і української діаспори” (Кам’янець-Подільський, 2005), “Актуальні проблеми гуманітарних та природничих наук” (Хмельницький, 2005), “Просвіта в духовно-культурному піднесенні України” (Хмельницький, 2005), “Українська мова вчора, сьогодні, завтра в Україні і світі” (Київ, 2006), “Національна культура у парадигмах семіотики, мовознавства, літературознавства, фольклористики” (Київ, 2007), “Всеукраїнська науково-практична конференція на пошану професора Світлани Яківни Єрмоленко” (Київ, 2007), “Діалог культур: лінгвістичний і літературознавчий виміри” (Київ, 2008) “Проблеми гуманізації навчання та виховання у вищому закладі освіти” (Ірпінь, 2008), “Творчість Віктора Забіли і естетичні пошуки українських романтиків XIX століття” (Ніжин, 2008), “Гуманітарні науки в сучасному негуманітарному ВНЗ” (Чернівці, 2008), “Патріотизм українського народу у творчості Олександра Довженка” (Харків, 2009), у виступах перед слухачами курсів учителів української мови і літератури Хмельницького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти.
Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано монографію, а також 21 статтю – у фахових виданнях, рекомендованих ВАК України.
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаної літератури та джерел (342 позиції). Загальний обсяг роботи – 411 сторінок, із них 381 сторінка основного тексту.