Копия О / Копия О.Довженко / Кінатограф Довженка

1926-1928 роки – перiод Довженкового злету як кiномитця, i злет цей саме в зазначенi роки вiдбувається на Одеськiй кiностудiї. 1926 року Олександр Довженко поставив повнометражну комедiю «Вася-реформатор», де виступив сценаристом i спiврежисером. Даною комедiєю було започатковано дитячий радянський

кiнематограф. Цього ж року з'явився його короткометражний фiльм «Ягiдка кохання» (сценарiй i режисура). У 1927 роцi Довженко знiмає революцiйно-пригодницький фiльм «Сумка дипкур'єра» в якому зiграв свою єдину за все життя роль кочегара, заявивши про себе при цьому як талановитий актор: в епiзодичнiй ролi йому вдалося створити привабливий символiчно-патетичний образ.

Самобутня творча iндивiдуальнiсть митця розкрилась у новаторському фiльмi «Звенигора» (1928 рiк). Фiльм вiртуозно поєднав iсторiю, казково-мiфологiчну сюжетику i хронiку громадянської вiйни, епос, лiрику, сатиру i глибинну фiлософiю. Так, уперше в iсторiї кiномистецтва до тканини одного фiльму вводилися одночасно епiчна, фiлософська i лiрична стихiї. Наскрiзний мотив «Звенигори» – фольклорна колiзiя пошукiв скарбу. Головний герой кiноповiстi, давнiй український дiд, який є персонiфiкацiєю роду, впродовж тисячi рокiв шукає чарiвний скарб, який може принести йому щастя. Нiколи вже бiльше у Довженка не буде такої таємничої i первозданної природи, як у цьому творi. Саме зi «Звенигори» у творчостi письменника з'являється тема, яка лейтмотивом пройде i крiзь двi наступнi його кiноповiстi – «Арсенал» i «Землю»: пошук iстини в одвiчнiй єдностi людини i природи, вiра в те, що справжнє щастя можна вiднайти лише в їхнiй гармонiї. Довженко намагався створити цю єднiсть, показуючи у творi героя i природу в багатовимiрних i складних стосунках, у взаємодiї. Трагедiю людини митець пояснює розривом цих зв'язкiв, вiдторгненням людини вiд природи, вiд землi, втратою пам'ятi про своє минуле, переходом у свiт вiдлюдностi. Ось чому Дiд, який є одночасно фольклорно-мiфологiчним i реальним героєм, проходить через усю кiноповiсть «Звенигора». На шляху закрiплення жанру кiноповiстi в українськiй лiтературi О. Довженко «Звенигорою» починає складний процес дифузiї лiтературних та мистецьких жанрiв. Художнє моделювання образiв у «Звенигорi» розкривається в аспектi осмислення фiлософської категорiї сенсу людського iснування – скарбу, в аспектi iсторичного творення культурних цiнностей народу, в аспектi осмислення взаємозв'язкiв особистостi й соцiуму, особистостi й особистостi. О. Довженко вiдтворює не тiльки складнiсть внутрiшньосоцiальних зв'язкiв, людина постає як свiт зi своєю вiдкритою системою цiнностей, якi пiддаються осмисленню, а вiдтак детермiнують людину у процесi iсторичного i нацiонального розвитку. «Звенигора» була помiтним явищем у кiномистецтвi 20-х рокiв. Вона свiдчила про народження потужного самобутнього таланту. Справдi, тут не тiльки органiчно переплелися героїчна i водночас трагiчна iсторiя волелюбного українського народу, «а й всепроникаюча фiлософська масштабнiсть, не лише невичерпний фольклорний дивосвiт, а й гiдний захоплення високий лiро-епос». Митець, нiби перебравши надбання столiть, дiйшов висновку: скарби народної поезiї повиннi вiдбивати сучасний змiст, сприяти творенню образiв нових людей. Фiльм швидко обiйшов екрани багатьох країн, демонструвався у Москвi, два великi його перегляди, що закiнчилися овацiями, вiдбулися в Парижi, потiм картина пройшла по екранах Бельгiї, Голландiї, Англiї, Аргентини, Канади, Мексики, США, Туреччини та iнших країн.

У 1929 роцi Олександр Петрович Довженко знiмає стрiчку «Арсенал» за власною кiноповiстю, написаною 1928 року. Iсторична кiнопоема «Арсенал» – це не роман, не повiсть, не драма. Навiть не спектакль. А трагiчна ода, справжня поема. «Арсенал», як i «Звенигора», – епiчний твiр, який складається iз семи частин (пiсень); у змiстовно-сюжетному планi кожна з них викiнчена. Вже на початку творуiмперiалiстична вiйна зображується О. Довженком передусiм як трагедiя матерi: «В хатi злиднi й пустота, тiльки жiнка з слiдами важкої працi i нестаткiв. Руки, як цiвки, спущенi, очi вицвiли. Смуток». Кiнопоема починається епiчно-пiсенним висловом: «Ой було в матерi три сини. Була вiйна». Через три абзаци: «Нема в матерi трьох синiв», – i ми наче чуємо слова з кобзарської думи. «Арсенал» засвiдчив, що митець уже вповнi визначив своє творче кредо: фiльм позначений чiткiстю iдейних оцiнок, гостротою проблематики, стрункiстю композицiї, глибоким осмисленням народної етики й естетики. Цей твiр вирiзнявся символiчнiстю, поетичнiстю i динамiзмом. В «Арсеналi» постав новий герой Довженка – українець, який виборює собi право на життя. Герой «Арсеналу» Тимiш Стоян не без гордостi, вiдповiдаючи своїм ворогам на питання, хто вiн є, заявляє: «Український робiтник!», акцентуючи на своїй нацiональнiй належностi. Героя «Арсеналу» Тимоша Стояна так само символiчно не можуть взяти кулi, як колись кулi та вогонь не брали запорiзьких козакiв.

Фiльми Довженка, знятi у 20-тi роки, вiдбулися як лiро-епiчнi твори, насиченi передусiм зображальними засобами. Для Довженкової стилiстики цього перiоду були характернi повiльне чергування й накопиченняокремих живописних картин-кадрiв. Композицiя, освiтлення кожного кадру – ось те головне, чим вiн скористався для розкриття свого iдейного надзавдання. Вже в «Арсеналi» рельєфно проявилися поетико-лiтературна манера Довженка. Починаючи вiд стрiчки «Арсенал» Довженко ставить фiльми лише за власними сценарiями. Саме корифей українського кiнематографу започаткував, розробив i утвердив у художнiй лiтературi новий жанр кiноповiстi, в якомусинтезував жанровi ознаки кiномистецтва (динамiка i рельєфнiсть зображення) i прози (епiчнiсть i психологiзм). Шедевр свiтового кiно – кiнострiчка «Земля» – з'явилася 1930 року i виводить українське кiномистецтво на мiжнародний рiвень, принiсши Довженковi заслужену свiтову славу. Варто згадати, що свого часу цей фiльм не уник брутальної вульгаризованої критики. У своєму кiносценарiї, як i в його екраннiй реалiзацiї, Олександр Довженко прагнув до узагальненопоетичного осмислення найскладнiших соцiальних процесiв, зокрема, гострої класової боротьби, яка точилася в тi роки.

«Земля» – твiр полiаспектний, i його основне та водночас парадоксальне звучання простежується у взаємодiї iсторичної i мiфологiчної символiки (портрети-фрески селян, яблука i соняшники на весь екран i т. iн.). Як вiдомо, в народi завжди жило прагнення до кращого майбутнього, мрiя про гармонiйне життя нiколи не полишала його. Народ пов'язував свiй iдеал з прекасною i могутньою людиною. Очевидно, ця апрiорна вiра в справжню людину, це глибинне начало теж чимось нагадують мiф, але вони «вмонтованi» в дiалетичну концепцiю дiйсностi, через них О. Довженко i виражає свiй погляд на свiт. Суперечностi тодiшнього життя позначилися i на Довженковiй творчостi. Це вiдчутно насамперед у «Землi», де з пафосом i патетикою йдеться про колективiзацiю, про розорювання меж i перетворення земельних клаптикiв селян-власникiв на колективне колгоспне поле. Варто нагадати, що голодомор 1933 року розвiяв оманливi iлюзiї багатъох прихильникiв колективного господарювання на землi. Там, де йшлося про iдеологiчнi настанови, що були на часi, твори Довженка сьогоднi можуть сприйматися як дещо тенденцiйнi. Але митець при цьому справдi досяг високого рiвня художнього узагальнення, i тому його патетика, його пафос, що звеличували просту людину, трудiвника, позначеного глибинною внутрiшньою красою, могутнiстю i силою духу, були цiлковито виправданi. Трагедiйнi конфлiкти селянської буттєвостi Довженко розкривав на тлi поетичного оспiвування розкiшної української природи, яка має сили постiйно оновлювати свою незбагненну красу. Пiднесенi, величнi образи народження i смертi людини, її кохання i працi зливалися в яскравий фiлософiчний твiр i наближали творчiсть Довженка до найкращих лiтературних взiрцiв української словесностi – до народної пiснi, прози . «Земля» здобула заслужене визнання. Так, 1958 року на всесвiтнiй виставцi кiномистецтва у Брюсселi 117 відомих кінознавців і кінокритиків із 20 країн, добираючи 12 найкращих фільмів усіх часів і народів, назвали і «Землю».

1932 року до 15-ї рiчницi Жовтневої революцiї О. Довженко ставить свою першу звукову стрiчку – фiльм «Iван». Тут кiномитець контамiнує публiцистику, кiнодокументалiстику i художнiй кiнематограф: документальнi кадри публiцистичного навантаження органiчно вводяться у художню канву кiнострiчки. Цей фiльм з особливою силою передавав не лише образ могутнього Днiпра, а й торкався проблем помiркованого ставлення до цiєї нацiональної святинi. На тлi розповсюдженої тодi «теорiї безконфлiктностi» виникають i загострюються непорозумiння мiж самогутнiм митцем i тодiшнiм керiвництвом Кiївської кiностудiї. Фiльм «Iван» зазнає численних несправедливих нападок, його знiмають з екрана, а Довженка звiльняють з роботи. Тому митець прийняв рішення працювати на «Мосфільмі». Наприкiнцi цього ж року на екрани виходить «Аероград» – стрiчка про Далекий Схiд, про вiру у неосяжний край майбутнього та про невичерпнiсть його природних багатств. Але навiть у цьому оптимiстично-соцреалiстичному фiльмовi вiдчувається потаємна тривога: фiльм сповнений передчуття небезпеки майбутньої вiйни.

Рiк 1929 стає роком виходу на екрани героїчної епопеї «Щорс», поставленої на Київськiй кiностудiї. Як i в «Арсеналi», у цiй картинi сусiдять документальнiстьi алегоричнiсть героїко-романтичний струмiнь. Олександр Довженко виступає тут i як фiлософ, i як лiтописець, i як iсторик. Втiм, замiсть узагальнених алегоричних героїв «Арсеналу», на екран виведено постатi конкретних iсторичних особистостей, котрi уособлюють український нацiональний характер. Але при всiй iсторичнiй достовiрностi цi образи зберiгають романтичний розмах, пiднесенiсть героїв народної епопеї. Сюжетна колiзiя кiнострiчки – це бойовий похiд дивiзiї Щорса. У художньому просторi розкриття цiєї лiнiї батальнi епiзоди перемежовуються лiрико-психологiчними сценами, сповненими роздумiв, народного гумору, високих душевних почуттiв персонажiв. Навiть пейзаж тут слугує не тлом, на якому розгортаються подiї, а є елементом образу рiдної землi, заради якої герої фiльму йдуть на смерть. У масових сценах майстерно контамiнованi просторова масштабнiсть та динамiчнiсть дiї. Епопею «Щорс» у 1941 роцi було вiдзначено Державною премiєю СРСР. Олександр Довженко першим з-помiж великих майстрiв iгрового кiно взяв участь у розробленнi художнiх засобiв воєнної кiнопублiцистики.

У 1940 роцi вiн поставив документальний фiльм «Визволення» про возз'єднання Захiдної України з УРСР, i цей фiльм став одним iз найбiльших творчих провалiв режисера.