Копия О / Копия О.Довженко / Пропагандистський заряд Ночі перед боєм

Пропагандистський заряд «Ночі перед боєм» був зумовлений насамперед Довженковим глибоким усвідомленням трагічної ситуації і прагненням письменника передати суворі настрої народу, його від¬верті погляди на відступ та поразки радянської армії. Оповідання, проте, не має звичних для Довженкової манери письма ліричних монологів, публіцистичних відступів чи безпосеред¬ніх авторських коментарів. Народну мораль тут репрезентують традиційні у творчості митця образи дідів. Вони уособлюють глибоку народну мудрість, совість і справедливість, по¬стають символом «могуття духу народного, людської величавості» (О. Гончар). Образи «воєнних» дідів Довженко збагачує новими гранями, виводячи їх на загальнолюдські орбіти. «Діди-перевізники — це образ епохи. Діди-перевізники через ріки. Харони. Їх багато. Вони сміливі, не бояться смерті і ніби зговорились», — записав митець до «Щоденника», окреслюючи в загальних рисах дану тему.

В оповіданні «Ніч перед боєм» цей задум конкретизується. Письменник виводить колоритні, любовно виписані постаті дідів-перевізників через Десну — Платона та Савки, зберігаючи, однак, первісний, міфологічний, акцент. Ці діди — не просто перевізники, а духовні поводирі, а переправа через річку — чистилище душ та сердець для роз¬гублених бійців, що відступають на схід, залишаючи ворогові рідну землю.

Не жалісливими, а гнівними словами зустрічає Платон Півторак відступаючих: «Тікаєте, бісові сини? Багато я вже вас перевіз. Ой багато, та здорові все, та молоді, та все — перевези та перевези». «Щось ви, хлопці, не той, не як його, не туди неначе йдете... Одежка ось нова, і торбочки, і ремні, еге, і самі ось молоді, а звертає те неначе не туди, га?!», — іронічно додає Платонів сімдесятилітній, схожий на Миколу-угодника сусід Савка. Під час недовгої переправи почули бійці із уст мудрих дідів, які розмовляли поміж собою, ніби в човні, окрім них, не було більш нікого, «гірку та солону» народну правду про «отаке паскудство». «Не вміли битися, от тобі і відступ», — категорично заявляє Платон Півторак.

І гнів, й іронія, і зверхність та зневага дідів-перевізників викли¬кані, проте, глибоким батьківським болем. Ці почуття, як і нагадуван¬ня про власних синів, які б стояли на смерть, а не відступили, і згад¬ка про народного героя Морозенка спрямовані на те, щоб викресати в душах бійців «живий вогонь ненависті», без якого, за глибоким переконанням дідів, ворога не здолати: «Не з тієї пляшки наливаєте. П'єте ви, як бачу, жаль і скорботи. Марно п'єте. Це, хлопці, не ваші напої. Це напої бабські. А воїну треба напитися зараз кріпкої ненависті до ворога та презирства до смерті. Ото ваше вино. А жаль — це не ваше занятіє. Жаль підточує людину, мов шашіль. Перемагають горді, а не жалісливі! — сказав Платон і примовк. Він висловив, нарешті, свою думку. Це була його правда. Він стояв на кормі з веслом, суворий і красивий, і дивився вперед поверх нас».

У цих словах діда Платона виражена основна думка твору. В такий спосіб Довженко виявив своє бачення ситуації, пропагуючи таку необхідну на той час «науку ненависті». її своєчасність та актуаль¬ність стверджує в оповіданні командир Петро Колодуб, від імені яко¬го ведеться розповідь. Для нього, як і для багатьох відступаючих бій¬ців, переправа через Десну стала справжнім духовним очищенням. Тоді, як сам про те розповідає, його охопив сором і розпач, зникли жаль і туга, натомість «нестерпний вогонь пропік наскрізь». Завдяки цьому вогню, що викресав дід Платон, тепер він, капітан Колодуб, «у бою сторукий, помножений стократ на гнів і ненависть».

Проте найвищої емоційної напруги сповнений в оповіданні епізод незвичайної смерті мужніх дідів. Платон і Савка гинуть, потопивши посеред Десни свій човен, вщерть наповнений фашистами. Ця драматична сцена теж працює на основну ідею твору. Адже героїчний вчинок дідів — це приклад мужності та відваги для відступаючих бій¬ців, це переконливе підтвердження істинності та щирості їхньої науки. Але, окрім цього, тут спостерігаємо прагнення Довженка-гуманіста відкрити для читача велич звичайної людини, підняти факт її само¬пожертви до широкого узагальнення.

Цей епізод, як свідчать щоденникові нотатки, Довженко окреслював поступово, шукаючи саме такого, героїчного, фіналу. В першому начерку оповідання діда-перевізника (спочатку він був один) фашисти розстріляли. У наступній нотатці німці в присутності всіх людей повішали дідів посеред села. Проте сміливі і мудрі, такі дорогі Довженковому серцю діди (недаремно письменник у творі змінив і місце дії: у записних нотатках — це Дніпро, в оповіданні — рідна Десна), не могли помирати буденно і просто. Тому митець знайшов третій варіант цього епізоду, де мужній вчинок Платона і Савки символізує невмирущий героїчний дух рідного народу. Невипадково для цієї ситуації письменник-романтик обрав саме « крайню» вікову категорію — старість. Вона якраз увиразнює кращі народні риси: глибоку мудрість, зневагу до смерті, сміливість, здатність до самопожертви в боротьбі з ворогом. Пізніше Довженко продовжить цей мотив у кіноповісті «Україна в огні», де сцена смерті старого пасічника Демида Запорожця несе таке ж глибоке смислове навантаження. Оповідання «Ніч перед боєм» — це перший твір у воєнній творчості О.Довженка та й у тогочасній літературі, в якому митець прагнув художньо узагальнити об'єктивні картини війни початкового періоду, передати тривожні народні настрої.