2009_12_17 konf

формалізованим. Длятого, щобзайняти постійнопосадув апараті, кандидати передусімповинні скластидвадержавнііспитипереднезалежнимжюрі ускладі чиновниківта викладачівуніверситету. Ізцьогоправила євинятки, протенавіть успіхна цихдвохетапахневеде автоматичнодозайняттяпосадиудержавному апараті, а лише дає право на зайняття посади. У випадкуоголошення вакансії кадровою службою конкретного адміністративного органу, як правило проводяться співбесіди з претендентами, і аж тоді приймається рішення про призначення[4, с.63].

ВАвстралії цюпроцедуруумовноможна поділитинатриетапи.По-перше, публічно оголошуються вакансії із зазначенням вимог, що ставляться до кандидатів, і зацікавленіособи подаютьзаяви продопуск доучасті вконкурсі. По-друге,нимискладаєтьсяписьмовийіспит,результатиякогонеєобов’язковим критерієм,але вониберутьсядоувагипідчаснабору. По-третє, групуучасників, якихвизнанотакими, щовідповідаютьвакансії,запрошуютьнаспівбесідущодо служби[2, с.123].

УВеликійБританіїдлянаборуцивільнихслужбовців таксамопроводяться конкурсніписьмовііспититаспівбесіда.Причомуусномуекзаменові(співбесіді) надається визначальна роль. Британці обґрунтовано вважають, що співбесіда дозволяє визначити справжній рівень претендента. Екзамени та співбесіди проводятьсянезалежнимикомісіями [3, с.42].

УФранції іспити відбуваються за наперед відомою програмою і розпочинаються з письмовийіспитів, успіх на якихдаєправо бутидопущеним до усних іспитів. Під час письмового іспиту суворо дотримується принцип анонімності, що є додатковою гарантією неупередженості конкурсного журі. Формицихіспитів можутьбутинайрізноманітнішими:завданняможеполягати

уредагування тексту, підготовці певного досьє тощо. На усному іспиті оцінюєтьсярівеньзагальної культурикандидатів, їхспеціальні знання, а також здатністьлогічновикладатисвоїдумки[3,с. 25;4,с.63–64].

Основноюметою правовогорегулюваннята організаційногозабезпечення конкурсних процедур є мінімізація впливу суб’єктивного фактора на вибір найбільш достойних та потенційно ефективних кандидатів на зайняття посад публічнихслужбовців.

На підставі аналізу зарубіжних нормативно-правових актів, а також нормативних документів України можна зроби висновок, щопризначення без проведення конкурсу, тобто на розсуд уповноваженого у справах персоналу органу чи посадової особи, вважається винятковим, і можливе в наступних випадках:

1) на посади керівників органів публічної адміністрації, а також інколи і керівниківструктурнихпідрозділів.Так,відповіднодочастини2статті8німецького закону «Про чиновників» «обов’язок на оголошення конкурсу на заміщення посади не стосується посад державних секретарів, керівників управлінь у федеральнихміністерствахікерівниківустанов,якібезпосередньопідпорядковані федеральнимміністерствам, атакожфедеральнихкорпорацій, публічнихустанов і фондів публічного права». Подібно, в Іспанії міністрам або державним секретарям надаєтьсяправовільноговідборукандидатівна посадизаступників генерального директора, територіального чи провінційного представника, а такожуповноважених департаментуміністерства[1, с.114].

2) на посади працівників патронатних служб (якщо останні належать до

посадпублічної служби). Процезазначеноустатті12 законуРеспублікиЛитва «Про публічну службу»: «набір на посаду публічних службовців політичної (особистої)відданостіздійснюється без конкурсунавибір державногополітика абоколегіальноїдержавноїінституції.Набірнацюпосадуздійснюєтьсянатермін, що не перевищує термін повноважень державного політика або колегіальної державноїінституції,щонаймаєйогонапосаду»[4, с.59].Такіжумоввизначені

ів українськомузаконодавстві.

3)у разі призначення виконуючих обов’язки публічних службовців. Тут мова йде лише про тимчасове виконання обов’язків і тому застосування конкурсної процедури уцьомувипадку є зайвим, адже для зайняття посади на постійній основі все одно буде проведено конкурс. Така норма наявна у відповіднихестонськомуталитовськомузаконах[4, с. 59].

4)у разі призначення на посаду в порядку просування по службі іншого службовця. Так, відповіднодочастини4 статті8законуРеспубліки Латвія«Про державнуцивільнуслужбу»:«дозволяється неоголошувати відкритийконкурс на вакантне місце у цивільній службі, якщо в середині інституції підвищено службовцярішеннямкерівника інституціїабовінтересахдержавинавідповідну посадупереведеноособурішеннямАдміністрації(державноїцивільноїслужби)» [4,с.59]. Слідзазначити,щотакоговиняткунемаєвзаконодавствібагатьохкраїн, втомучислі іУкраїні.

Слід зазначити, що можуть бути і інші випадки призначень на посади публічної служби без проведення конкурсу. Наприклад, у німецькому федеральному законі міститься таке положення: «стосовно подальших виключень з обов’язку оголошення конкурсу на заміщення посад рішення приймає Федеральний комітет з особливого складу державних службовців». Тобто, винятки можуть встановлюватись уповноваженим органом з питань персоналу[4, с.59].

Проведенийаналіздаєнампідставистверджувати,щовиняткиіззагального конкурсного порядку повинні бути мінімальними і визначеними в законі, що регулюєвідносини державноїслужби.

Напідставі проведеногоаналізуслід зазначитинаступне.

1. З метою здійснення об’єктивного оцінювання кадрів під час прийому, пропонуєтьсястворити незалежнийЦентроцінювання державнихслужбовців, доскладуякогобудутьзалучатисяпровідні вченіз науки державногоуправління, відомігромадськіта політичнідіячі. Оцінюваннябуде здійснюватисяанонімноі тількиукінцевомурезультаті, особа, яка оцінюється отримуєвисновок.

2. Методивідборуповиннібутирізними:це анкетування, іспит, співбесіда. Однак, визначальнурольвіддатиуснійспівбесіді зпретендентом.

Списоквикористаноїлітератури

1.Административное право зарубежных стран : учебник / под ред. А.Н. Козырина,М.А. Штатиной.–М.: Спарк,2003.–324с.

2.Грицяк, І. А. Управління в Європейському Союзі: теоретичні засади: монографія/І.А. Грицяк.–К.: Вид-воНАДУ, 2005. –236с.

3.Озірська, С. М. Системидержавної службиєвропейськихкраїн :Велика Британія, Російська Федерація, Україна, ФранцузькаРеспубліка :наук.-аналіт. дослідж/С.М. Озірська,Ю.Д. Полянський.–К. :Вид-воУАДУ,1999. –168с.

4.Публічна служба. Зарубіжний досвід та пропозиції для України / А. В.

Кірмач, В.К. Тимощук, М.В. Фігель та ін.; за заг. ред. В.П. Тимощука, А.М.Школика; Центрполітико-правовихреформ. –К.:Конус-Ю,2007. –735с.

Микола ЛАХИЖА

к.і.н.,доцент,заступникначальника Управління державної служби Головдержслужби України в Полтавській області

АДАПТАЦІЯДЕРЖАВНОЇСЛУЖБИУКРАЇНИДОСТАНДАРТІВЄС: РЕГІОНАЛЬНІАСПЕКТИ

НеобхідністьадаптаціїдержавноїслужбиУкраїнидостандартівЄСвипливає із стратегічного завдання держави на інтеграцію до Європейського Союзу і сприймаєтьсяпереважноюбільшістю практиківтанауковцівякаксіома. Проце свідчать, зокрема, низка указів Президента України та інших нормативно – правовихактів,активізація науковихдослідженьусферієвропейськоїінтеграції, атакожпоступовевпровадженнявдіяльністьорганіввладиУкраїниєвропейських принципівта методівдіяльності.

Якнаголошує начальникГоловногоуправліннядержавної службиУкраїни Т.В. Мотренко, пріоритетами Головдержслужби є подальший розвиток нормативно-правової бази з питань державної служби; запровадження в адміністративнупрактикудержслужбипередовихзарубіжнихметодик, щотісно пов’язано із підвищенням професійного рівня держслужбовців; посилення роботи з запобігання проявам корупції та забезпечення прозорості державної служби перед суспільством; запровадження в практику державної служби сучаснихінформаційнихтехнологій[3,с.20].

Реалізуючи пріоритети Головдержслужби, Управління державної служби Головногоуправліннядержавної служби Українив Полтавській області(далі– Управління) в рамках пілотного проекту «Розвиток спроможності державної службиусфері європейськоїінтеграції»вивчаєзарубіжнийдосвідреформування органіввладитанамагаєтьсяйоготворчовикористатинарегіональномурівні, а такождонестицейдосвідшляхомпублікаційуфаховихвиданняхдоукраїнських науковців та практиків. Суттєвоюскладовою пілотногопроектусталощорічне проведеннявПолтавіВсеукраїнськоїнауково-практичної конференції«Вивчення тавпровадженняв Українііноземногодосвідуудосконалення діяльностіорганів влади».Участьуконференціївітчизнянихтазакордоннихдослідниківтапрактиків дозволяє глибше зрозуміти вузлові проблеми європеїзації державної служби України.Зокрема, у2008році,з урахуванняміноземногодосвіду, булообговорено тенденції розвитку державного управління та місцевого самоврядування України, шляхи та методи модернізації органів влади на регіональному рівні, впровадженнясистемиуправлінняякістювдіяльністьорганіввладитапроблеми підготовкиі підвищеннякваліфікаціїкадрів[1]. У2009роціпредметомнаукової дискусіїсталитеоретичні таметодологічніаспектимодернізації органіввлади, іноземний досвід упровадження сучасних систем і методів управління в діяльністьорганіввладиташляхиіметодиоптимізаціїдіяльності органіввлади нарегіональномурівні.

Управлінням налагоджено творчу співпрацю з Дніпропетровським,

Одеським та Харківським регіональнимиінститутамиНАДУприПрезидентові України, що дозволило коригувати напрями досліджень та враховувати напрацювання науковців цих навчальних закладів. У свою чергу, важливим є залученняпрактиківдо виконаннянауковихпрограм цих закладів. Наприклад, науково-досліднаробота НТК«Європа»ХаРІДУНАДУза темою«Становлення тарозвитокрегіональнихмеханізмівінтеграціїУкраїнидоЄвропейськогоСоюзу» включає наше дослідженнякадровогозабезпеченняінтеграційних процесівна регіональномурівні[4, с.56–76].

Проведенотакожроботуповивченнюспецифікидіяльності місцевихорганів державної влади та органів місцевого самоврядування Полтавської області та виявленнюіснуючих проблем. Співставленняукраїнської практикидіяльності органів влади та зарубіжного досвіду дозволило нам зробити висновок, що адаптація державної служби до стандартів Європейського Союзу має бути комплексним процесом, який повинен координуватися і законодавчо забезпечуватисянацентральномурівні. Протеів рамкахдіючогозаконодавства нарегіональномурівні можнаінеобхіднопроводити роботуповпровадженню кращогозарубіжногодосвіду. Переконанняуцьомута нагромадженіматеріали дозволили розробити концепцію обласної програми «Сучасна публічна адміністрація», що за результатами широкого експертного і громадського обговореннябулатрансформована уобласнупрограму«Сучасна влада», проект якої рекомендований до затвердження. Обґрунтування положень проекту програми опубліковано [2; 1, с.38 – 41], а робота по їх реалізації уже активно проводитьсяУправлінням спільноз партнерами.

Автором проведенотакождослідженняцивілізаційнихпередумовсучасних трансформаційнихпроцесівупосткомуністичнихкраїнах,якедозволилозробити висновокпрозакономірністьєвроінтеграційнихпрагненьУкраїнитанеобхідність у той же час враховувати особливості її історичного розвитку. Нами аргументованонеобхідність засвоєння насампереддосвідудержав із схожими умовами діяльності органів влади. Виявлено, що процеси євроінтеграції прискорюють модернізацію публічної адміністрації. Підготовка до вступу до Європейського Союзу дисциплінує суспільство та владу країни-кандидата завдякиясностімети тапроцедур, атакожможливостіповнішевикористовувати програмита фонди ЄС.

Аналіздослідженьукраїнськихтазарубіжнихавторівтавивченнязарубіжної івітчизняноїпрактикидіяльностіорганіввладидозволяютьнамзробитивисновок пронеобхідністьвходіпосткомуністичноїмодернізаціїзастосуваннякомбінацій різних дій:імітації – застосування уконкретних ситуаціяхметодів дій, які вже використовуються українах ЄС та засвідчили свою ефективність; дифузії, яка передбачає активнийобмін досвідом міжрізнимисуб’єктами перетворень, що рівною мірою стосується як центральних органів публічної влади, так і регіональних, а також неурядовихорганізаційіпередбачає навчання, вивчення досвіду за кордоном, запрошення зарубіжних фахівців тощо. Водночас варто відзначити, щовивчення іноземногодосвідупокищовідбувається хаотично, а результатичасто буваютьмінімальними як з об’єктивних, так із суб’єктивних причин. Тому нами внесено пропозицію створити, за польським прикладом, електронну скарбничку кращого досвіду діяльності органів влади, яка була б загальнодоступноютапростою длявикористання.

Вивченняпроцесуєвропеїзаціїпублічноїадміністраціївпосткомуністичних

державах дозволяє нам виділити також основні тенденції, які необхідно враховувати в Україні: інституціалізація, використання ринкових механізмів, респонсивність, прозорість, відкритістьтавідповідальність, децентралізаціята деконцентрація,впровадженняновихуправлінськихтехнологій, посиленняуваги до управління людськими ресурсами, інноваційність. Усі вони діють як на центральному,такінарегіональномурівняхімусятьвраховуватисяупрактичній діяльностіорганіввлади.

Одним із важливих напрямів роботи, що сприяють адаптації публічної адміністраціїУкраїнидостандартівЄС,єорганізаціятаметодичнезабезпечення підвищеннякваліфікаціїкадрів, якемаєздійснюватисякомплекснотаспільними зусиллями.

Списоквикористаноїлітератури

1.Вивченнята впровадженнявУкраїнііноземного досвідуудосконалення діяльності органів влади: матеріали III Всеукр. наук.-практ. конф. за міжнар. участю,26листоп. 2008р.–Ч. 1–2. –Полтава,2009.

2.Лахижа,М.І.Модернізаціяпублічноїадміністраціїнарегіональномурівні/ М.І. Лахижа //Вісникдержавноїслужби України. –2009 –№2–С.47 –51.

3.Мотренко,Т.В.Новийзаконпродержавнуслужбунампотрібенякповітря/ Т.В. Мотренко//Віче.–2009. –№1–2.–С.20 –23

4.Регіональні механізми інтеграції України до Європейського Союзу : монографія/зазаг.ред.О.Труша.–Х.:Вид-воХарРІНАДУ«Магістр»,2009.–124с.

ЛеонідПРОКОПЕНКО

к.і.н., доц., завідувач кафедри права та європейської інтеграції

ДРІДУНАДУпри ПрезидентовіУкраїни

ІСТОРИЧНИЙДОСВІДЄВРОПЕЇЗАЦІЇДЕРЖАВНОГОУПРАВЛІННЯ ТАМІСЦЕВОГОСАМОВРЯДУВАННЯВУКРАЇНІ

Важливою складовою базових політичнихзмінв Україні є реформування публічногоуправління. Поглибленняпроцесуадаптації державногоуправління України до стандартів ЄС актуалізує питання як вивчення сучасного досвіду йогоєвропеїзації вкраїнахЄС,таківпливунапрактикудержавно-управлінської діяльностівУкраїні.

Уцьомуконтекстіможнавиокремитидекількахвиль європеїзаціїУкраїни,

вході якої відбувалася європеїзація державного управління. Перша хвиля розпочалася на рубежі нашої ери і була пов’язана з розвитком різноманітних зв’язків з існуючими вПівнічномуПричорномор’ї давньогрецькими містамидержавами – центрами грецької та елліністичної культури, за висловом Ю.М. Теплицького, форпостами європейської цивілізації. Саме сприйняття слов‘янськоюелітоютрадиційпередовоїєвропейськоїантичної державностівін характеризує як зачаток євроінтеграційного процесу слов‘янства [12, с. 278]. Завершенняцієїхвилі відбулосяв Х-ХІІІст. унаслідок цивілізаційноговибору Володимира Великого, якийставнайважливішоюкомпонентою длявирішення євроінтеграційного процесу східного слов’янства – його християнізації і тим самим входженняДавньоруської держави якрівногоі повноправногочлена до

християнськогоспівтовариства Європи. Упідсумку,зазначаєОрестСубтельний, Русьсталаневід’ємноюскладовоюпроцесуформуванняєвропейськоїцивілізації [11,с.55].

Причому молода держава у своєму політичному та культурному житті була тіснопов’язана як з західноєвропейським світом, так і з Візантією. Тому, загалом, давньоруське суспільство демонструвало тенденції, характерні для становлення сучасної європейської цивілізації. Особливо посилився синтез впливівуГалицько-Волинськомукнязівстві,колиувжитокувійшлобезлічнових реалійполітичногоі соціальногожиття. Метафоричносуть цихвідмінностейН. Яковенко окреслює як початок зближення русько-візантійського Сходу з латинськимЗаходом[16, с.108].

ДругахвилямаламісцевXІV–першійполовиніXVIІст., колиУкраїнапісля входженнядоскладуПольщііВеликогокнязівства Литовськоговекономічному, політичномутакультурномувідношенніставаласкладовоюєвропейськогосвіту. Це розширюваломожливості для синтезудавньоруської спадщинита надбань Західної Європи. Так, Литовські статути, в яких органічно поєдналися норми «Руськоїправди», римськогоправа,привілеїввеликогокнязя, звичаєвогоправа, ряду чеських, польських та німецьких судебників, радикально зреформували усю системувлади й управлінняі перетворили Велике князівствоЛитовське в ціломуі Українузокрема, наскладовуєвропейськогоправовогопростору[4, с. 174-175]. Запровадженняпротягом кінцяХV–початкуХVІІст. магдебурзького праваубільшості значнихмістУкраїнипевною мірою «європеїзувало»міське життя, ввелойоговчіткіправовінормиісприялопоявінових рисментальності населення, формуванню засад громадянського суспільства [1, с. 116-117]. Виходячи саме з цього, І.А. Грицяк у своїй періодизації розвитку місцевого самоврядування в Україні перший період визначає як час зародження, становлення й розвитку вітчизняних форм місцевого самоврядування, а цей періодвиділяєякчасйогоєвропеїзації[2, с. 54].

Особливе значення мали процеси Реформації та Контрреформації, які сприяли активному засвоєнню на національному ґрунті надбань західноєвропейської культури. Процес національного відродження ідейно підготував Українську національну революцію, яка розчистила шлях до формування модерної нації.

ТретяхвиляохоплюєперіоддругоїполовиниXVІІ–XVIІІст.–часіснування Української козацької держави, виникнення і розвиток якої, за висловом В.В. Головка,сталорезультатомзасвоєнняукраїнськимкозацтвом західнихцінностей життя [3, с. 496]. Майже півторастолітнє існування автономної Гетьманщини, попри постійний наступ на її права, було часом активного розвитку процесів європеїзації убагатьох сферах, утомучислі й усфері державного управління. ЗависловомМ.С. Грушевського,Україна«жилаєдиним життям, однимиідеями з Заходом», її культура і мистецтво в ХVІІ-ХVІІІ ст. «до самого упадку гетьманщини»булизахідними [5, с117].

Але, унаслідок ліквідації наприкінці ХVІІІ ст. автономії, Україна зазнала різкого повороту у геополітичному напрямку: була відірвана від Заходу й обернена обличчям на північ, за його висловом, «ткнута носом у глухий кут великоросійської культури й життя» [7, с. 54]. Водночас, що стосується європеїзації публічного управління, то її четверта, п’ята та шоста хвилі були спільними з процесами російської модернізації і пов’язані відповідно з

2.Грицяк І. Місцеве самоврядування в Україні в історії та сучасності / І.Грицяк//ВісникУАДУ.–1996.–№1. –С.54

3.ЕнциклопедіяісторіїУкраїни:в5т./редкол.:В.А.Смолій(голова)[таін.].– К.:Наук.думка, 2003-2005.–Т.1.–С.496

4.Ерошкин Н.П. Историягосударственных учрежденийдореволюционной России/Н.П.Ерошкин.–2-еизд.,испр.идоп.–М.:Высш.шк.,1968.–С.131,150,154;

5.Копиленко О.Л. «Сто днів» Центральної Ради / О.Л. Копиленко. – К.: Україна,1992.–С.117.

6.КульчицькийВ.С.Історіядержавиі праваУкраїни/В.С.Кульчицький,М.І. Настюк,Б.Й.Тищик. –Л.:Світ,1996.–С.129

7.Мадіссон В.В. Сучасна українська геополітика: навч. посіб. / В.В. Мадіссон,В.А.Шахов.–К.:Либідь,2003.–С.54

8.НарисиісторіїдержавноїслужбивУкраїні. –К.:Ніка-Центр,2008. –С.115

9.Політикаєвропейськоїінтеграції:навч.посіб. /підред. В.Г. Воронкової.– К.:ВД«Професіонал»,2007.–С.187

10.Семенникова Л.И. Россия в мировом сообществе цивилизаций: учеб. пособие/Л.И.Семенникова.–Изд.3-е,перераб.идоп.–Брянск:Курсив,1999.–С.220

11.СубтельнийО.Україна:історія/О.Субтельний;пер.зангл.Ю.І.Шевчука; вст.ст. С.В. Кульчицького.–3-тевид., перероб.ідоп.– К.:Либідь,1993.–С.55

12.Теплицкий Ю.М. Откуда пошла земля славянская и какого мы рода племени.Этногенез славянстваистановлениегосударственностиКиевскойРуси

вконтексте взаимоотношений «Запад» – «Восток» / Ю.М. Теплицкий. – К.: Аристей,2004.–С.278

13.Україна і світ: навч. посіб. / за заг. ред. Б.Д. Лановика. – К.: Генеза,

1994. – 249, 251

14.Українськийвибір:політичнісистемиХХстоліттяіпошуквласноїмоделі суспільногорозвитку/ В.Ф.Солдатенко(керівник).– К.:Парламентськевид-во, 2007.–С.16-17

15.Федосов П.А. Просвещенный абсолютизм в России / П.А. Федосов // Вопр.истории. –1970.–№9. –С.54

16.ЯковенкоН. Нарисісторіїсередньовічної та ранньомодерноїУкраїни/ Н.Яковенко. –2-гевид., перероб. та розшир. –К.:Критика,2005. –С.108

ВіталійБАШТАННИК

к.держ.упр., доцент кафедри права та європейської інтеграції ДРІДУНАДУпри ПрезидентовіУкраїни

ТРАНСФОРМАЦІЯДЕРЖАВНОГОУПРАВЛІННЯ УКОНТЕКСТІФОРМАЛІЗАЦІЇ

ЄВРОПЕЙСЬКОГОАДМІНІСТРАТИВНОГОПРОСТОРУ

Дослідження сучасного державного управління як системи суспільних відносин у контексті формування європейського адміністративного простору актуалізуєтьсявнаслідоксталоїтенденціїдоглобалізаціїсуспільногоуправління, реалізації базових принципів такого управління через імператив принципу гуманізму, формування суто європейського підходу до концепту публічного адмініструванняяк принциповоновоговиміруіснування інтегрованихсистем

публічногоуправління. Напрацюваннята чіткадетермінація засаддержавного управління в умовах трансформації інтегрованої системи наднаціональних, національних, регіональнихта самовряднихструктуруправління вУкраїнській державі виступає важливою складовою процесу демократизації суспільних відносин в межах європейського адміністративного простору, імплементації європейськихпринципів взаємодіїорганіввладирізнихрівнів, концептуалізації засад організації і розподілу владних повноважень, чіткої побудови системи делегованогоуправління, ефективноїімплементаціїпринципусубсидіарностів діяльностіуправлінськихструктур всіхрівнів. Аджеусистемінаднаціональних інтеграційнихпроцесівдержавнеуправління,державно-управлінськівідносини, державно-управлінська діяльність набувають нових характерних ознак, посилюється суб’єктність управлінськоїдіяльності, виокремлюються їїзасади танапрями. Фактично, мовайдепровідкритусистемудержавногоуправління– складну адміністративну систему, в якій відбувається постійний процес гармонізації принципів, механізмів та методів територіального врядування з посиленням інструментів і механізмів делегування повноважень, побудови багаторівневих, вертикальноінтегрованих структуруправління.

Основною метою суспільно-політичного розвитку України є становлення громадянськогосуспільства,формування демократичнихпринципівполітичних, економічних, соціальних та духовних відносин, забезпечення прав, свобод та інтересівлюдиниі громадянина.Громадянськесуспільство,ідеюякогорозвивали ізстародавніхчасів ідосьогодення,одночасновиступаєсамостійноюсоціальноорганізованоюструктуроюта сприяєузгодженнюінтересівлюдей, реалізаціїїх прав і свобод, формуванню взаємодії суб’єктів політичного процесу. Одним із базових принципів системи демократичного врядування є відкритість законотворчогопроцесу, завдяки якійстворюютьсясприятливіумовидляучасті вньомубагатьохсоціальнихгруп.Вокремихкраїнахучастьтакихгрупофіційно регламентується, в інших - ці стосунки та взаємні зв’язки можуть бути менш формалізованими, хоча йгарантованимизаконом. Завдяки врахуваннюрізних точок зору з’являється можливість найбільш ефективно надавати послуги населенню, атакожзабезпечуватисуспільнупідтримкудіяльностізаконодавчих та виконавчих органів. За умови адекватного сприйняття більшості громадян власної належності до управлінського процесу зростає ймовірність, що вони схвально поставляться до продукту, одержаного як результат управлінської діяльності. Характерною властивістю відкритих суспільних систем є більш ефективнеуправління, аніжузакритих - оскількисоціальнігрупи маютьзмогу заявити про свої прагнення і вплинути на процес вироблення державноуправлінськихрішень.

Дослідження особливостей європейського досвіду організації демократичногодержавногоуправліннята системні характеристики розвитку інтеграційних процесів дозволили визначити такі напрями вдосконалення державно-управлінської діяльності: вплив європейського адміністративного простору на систему державного управління в Україні, організаційні аспекти (децентралізація,кар’єра), гуманізація державногоуправління, систематизація управління, що можуть слугувати завданнями окремих грунтовних наукових дослідженьзврахуванням адаптаціїзарубіжногодосвідудонаціональнихумов. Європейськийадміністративнийпростір (ЄАП)aprioriвиступаєдляУкраїнине лишевзірцеморганізаціїуправлінськоїдіяльності,ай безпосереднімчинником,

що визначає раціональність публічно-адміністративної функції суспільного управління.ПридослідженністановленнятарозвиткуЄАП доцільнозазначити, що відповідно до системного характеру дослідження Європейський адміністративний простір є досконалою системою, адже характеризується багатоваріантними зв’язками між рівнями управління, й такі зв’язки мають характерсистемоутворюючих зв’язків.

Утакому сенсі Європейський адміністративний простір – відкрита інтегрована система публічного управління на наднаціональному рівні, яка: грунтується на принципах європейськогоправа; функціонально, структурноі предметно базується на ключових принципах договорів про Європейський Союз, закріпленанормаминаціональногозаконодавствакраїн-членів, включає правові засади співробітництва з європейськими країнами – не членами ЄС в межахдвота багатосторонніх угод, реалізує програмніположеннявідносинз групами держав в межах Європейського континенту, формує принципи регіонального, транскордонного та міждержавного співробітництва, регулює суспільнівідносиниміж різнимирівнямиуправління, і водночасміжорганами управлінняі громадянами, забезпечує дотриманнянорм міжнародногоправау різних сферах соціального управління, перш за все, щодо дотримання прав і свобод громадян, і інтегрально пов’язує економічні, політичні , соціальні та гуманітарніаспекти управліннявскладнихадміністративнихсистемах.

Як і будь-яка адміністративна система, ЄАП формалізованийчерез низку юридичних норм, що напрацьовані у процесі формування на теренах Європи сучасних національних держав та наднаціональних утворень. Разом з тим, унікальність ЄАП у тому, що такий простір не применшує роль національних держав, а навпаки, за рахунок власних механізмів регулювання діференційно посилюєуправлінськуфункціюорганіввлади, дозволяє«приземлити»публічне управління. Ключовим принципом реалізації управлінських повноважень в сучасномувимірі в ЄАП виступає принцип субсидіарності.

Безумовно, питання політичного розвитку кожної країни базуються на визначенні напрямів державної політики в системі зовнішньота внутрішньополітичнихпріоритетів. Вумовахреформуванняполітичноїсистеми Україниособливоїваги набуваєаналіз змістустратегічногопартнерства нашої держави та Європейського Союзу (ЄС) в контексті адаптації національного законодавства до норм ЄС та принциповий підхід довизначення європейської інтеграції як важливої складової забезпечення національної безпеки. Характеризуючи загальні принципи стратегічного партнерства: спільну заінтересованість в ефективному співробітництві, намагання враховувати інтереси іншої сторони, взаємну відмова від дискримінаційних заходів, довгостроковийхарактерпартнерськихвідносин, правовезакріплення змістута засобів стратегічного партнерства - слід перш за все вказати на необхідність формуваннядієвогомеханізмуреалізаціїпартнерськихвідносин.

Усучаснихумовах трансформаціїміжнароднихвідносинта зростанняролі наддержавнихтарегіональних(умежахнаціональнихдержав)рівнівуправлінської діяльностівідбувається конституюванняпринциповоновоготипууправління– управління в системі наднаціональних інтеграційних процесів, при цьому раціоналізаціядержавногоуправліннябезпосередньозалежитьвід:формування досконалої національної концепції участі у наддержавному інтеграційному процесі; впровадження інноваційних світових (європейських) принципів

державногоуправління; диверсифікаціїуправлінськихповноважень зарівнями прийняттярішеньуконтекстіреалізаціїпринципусубсидіарності,напрацювання ефективної моделі взаємодії «держава – регіон»; удосконалення галузевих механізмів інтеграційної політики. Разом з тим, удосконалення державноуправлінськоїдіяльності виступаєреальним проявом сучасногодемократичного суспільногоуправління, а впровадженнянауково-обгрунтованихуправлінських моделей і технологій конституювання наддержавного управління сприяє інноваційнійспрямованостіуправліннявмежахнаціональноїдержави, єзасобом реального впливу на стабільність життєдіяльності українського суспільства, забезпечує дотримання прав ісвобод людини.

ОлексійЛІТВІНОВ

начальник відділу координації, маркетингу та моніторингу науковихдосліджень, ДРІДУНАДУпри ПрезидентовіУкраїни

УДОСКОНАЛЕННЯДЕРЖАВНОЇРЕГУЛЯТОРНОЇПОЛІТИКИ ВКОНТЕКСТІЄВРОПЕЙСЬКОЇІНТЕГРАЦІЇУКРАЇНИ

Дерегулюванняекономіки,щорозпочалосяу70-хрокахминулогосторіччя у Великій Британії, а також поширення цього підходу в інших європейських країнах як і адаптація та гармонізація національного законодавства із законодавствомЄСможевважатисяоднимізприкладівєвропеїзації.Так, згідно з Європейськоюхартією малихпідприємств–останнірозглядалися, якосновна рушійнасила інновацій,зайнятості,атакожсоціальноїталокальної інтеграціїдо Європи, і саме з цієї причини перед європейськими країнами булопоставлено завдання – створити найсприятливіше середовище для малого бізнесу та підприємництва[1].

Використовуючипідходи,якізастосовуютьсявусіхпровіднихкраїнахсвіту, вУкраїніз 1998р.проводиться регуляторнареформа,результатом якоїмаєстати запровадження регуляторного менеджменту або регуляторної політики. Хоча поняття «регуляторна політика» безпосередньо пов’язане з державним регулюванням економікитаіншихсферсуспільногожиття, протев усьомусвіті характеризує певний феномен – скасування державою існуючих регулювань, відмовувідзапровадженняновихрегулюваньутійчиіншійсфері. Такимчином, під поняттям «регуляторна політика» розуміється затвердження та виконання заходів, спрямованих назменшеннявтручання держави векономікуабоповна відмова від такого втручання, а також запровадження особливих процедур розробкиіприйняття регуляторнихактів.Натомістьвтручаннядержавишляхом запровадження регулювання певної сфери можливе лише у випадках коли це пов’язано з неспроможностями ринку, є обґрунтованим, а вигоди від такого втручання значно перевищують витрати на його запровадження і виконання. Однак більшість дослідників в Україні навпаки під поняттям «державна регуляторна політика» розуміють державне регулювання певної сфери суспільного життя, що призводить до невірного розуміння сутності та змісту регуляторноїполітики вУкраїні.

Аналіз досвіду країн-членів ЄС із проведення регуляторних реформ та запровадженнярегуляторноїполітикисвідчитьпровеликийспектрінструментів,

підходівта методівобґрунтування необхідностідержавноговтручання, чільне місце серед яких займає аналіз або оцінка регуляторного впливу (відповідно АРВта ОРВ). ЗавдякиАРВ(ОРВ)представникиорганіввладиобґрунтовуютьта доводятьнеобхідність запровадженнятогочиіншогодержавногорегулювання

упевнійсфері. Громадськість, зацікавленіособи, науковціможутьбратиучасть вобговореннізапропонованого регулювання, а також наводити свої аргументи «за» або «проти». Таким чином, запровадження регулювань є відкритим, передбачуваним процесом. Разом з тим гарантієюдотримання державоюсвоїх обов’язків під час реалізації регуляторної політики є відкритість і прозорість цьогопроцесу, а також незалежний контроль.

Особливістю здійснення регуляторної політики в країнах-членах ЄС є діяльність суб’єктів господарювання в межах єдиного європейського ринку. Таким чином, будь яке регулювання може спричинити негативні наслідки для національних виробників, зниження їхньої конкурентоспроможності, втрату традиційнихринків, унеможливленнявиходунанові ринкитощо.Утакихумовах надзвичайна увага приділяється будь якому новому регулюванню, особливо, якщо воно стосується малого та середнього бізнесу. Згідно з Європейською хартією малих підприємств – малі підприємства є основою європейської економіки.Саметомудеякікраїнизапровадилиобов’язковийрозділвАРВ(ОРВ),

уякому здійснюється аналіз впливу нового регулювання на малий і середній бізнес. Не меншважливим аспектом євимогиСОТ, особливощодоможливості використанняпредставникам закордонногобізнесунайкращогонаціонального режиму. Таким чином, запровадження будь якої преференції для вітчизняного бізнесу автоматично поширюється й на закордонний бізнес. За недотримання цієї умови або дискримінацію закордонного бізнесу до держави-порушника можутьбутизастосовані відповіднісанкції.

Аналіз сучасногостануреалізаціїдержавноїрегуляторноїполітики усфері господарської діяльності в Україні свідчить про надзвичайно низький рівень дотриманняорганамивладипринципівтаневиконання обов’язковихпроцедур. Особливоактуальноюзазначена проблемаєнарівнімісцевогосамоврядування. Якнаслідок, Україна маєнизькийінвестиційнийімідж, несприятливийбізнесклімат та одну з найбільш корумпованих систем державного управління та місцевогосамоврядування. За такихумовпідвищеннясоціальних стандартіві якості життя населення є нездійсненою мрією. Одним із можливих шляхів розв’язання зазначеної проблеми є запровадження більш суворої відповідальності посадових осіб за невиконання або неналежне виконання державноїрегуляторноїполітики усферігосподарськоїдіяльності. Разом з тим запропонована рекомендація майже нездійсненна без проведення в Україні судовоїреформи, томущосуворістьвітчизняногозаконодавства компенсується необов’язковістюйоговиконання.

РозробленаКомісієюЄвропейськихСпівтовариствБілакнига«Європейське врядування» визначила актуальну проблему, що постала перед політичною елітоюЄвропи, зокрема,громадяниєвропейськихкраїннаполегливовимагають розв’язати нагальні суспільні проблеми, однак люди при цьому майже не довіряють«інституціямта політиці, абозовсімнезацікавленівних»[2]. Такожу зазначеній Білій книзі наведені такі основні напрями реформування системи європейського врядування:

–краще залученнягромадськостітабільшевідкритості;

–кращаполітика,їїрегулюваннятанаданняпослугпередбаченихполітикою;

–внесок ЄС усвітовеврядування;

–новіпріоритети ІнституційЄС.

УБілійкнизівиділеноп’ятьпринципівефективноговрядування:відкритість, участь,підзвітність,ефективністьтазлагодженість.Зметоюпідсиленнязазначених принципів додатково визначенощепринципи відповідності ідоповнюваності. Дотриманняцихпринципів маєсприятикращомувикористанню влади,атакож «наблизитиЄС догромадяніпризвести дотвореннякращої політики»[2].

Зважаючи на європейський досвід, та з метою приведення системи державного управління (публічного адміністрування) перед Україною постає новезавдання з удосконалення основногоінструментудержавноїрегуляторної політикиусферігосподарськоїдіяльності–АРВ.Зокрема,слідпривестиметодику проведення АРВу відповідність із ст. 8 Закон України «Про засади державної регуляторної політики усфері господарської діяльності». Також, зважаючи на європейський досвід, доцільно доповнити існуючуметодикупроведення АРВ регуляторногоакта такимирозділами:

–аналіз впливурегуляторногоактанамалий ісереднійбізнес;

–аналіз впливурегуляторногоактана конкурентноздатністьвітчизняного малогота середньогобізнесуна зовнішніхринках;

–аналіз можливостірозв’язаннявизначеноїпроблемита досягненняцілей державногорегулювання шляхом запровадження саморегулювання;

–аналізвпливурегуляторногоактанаекологіютанавколишнєсередовище;

–аналіз впливурегуляторногоактана гендернурівність.

РозширенняіснуючоїметодикипідготовкиАРВрегуляторногоакташляхом доповнення зазначеними розділами, а також належна підготовка державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування дозволить привести існуючусистемудержавногоуправліннядокращихєвропейських зразків. Що також сприятиме більш результативній співпраці з країнами-членами ЄС, запровадженнюзонивільноїторгівліізЄС, атакожінтеграціїУкраїнидоЄС.

1.Європейська хартія малих підприємств. – Режим доступу : zakon1.rada.gov.ua.

2.Європейськеврядування:Білакнига. –Брюссель, 2001. – 40с.

ГаннаЩОЛОКОВА

к.політ.н.,старший викладач кафедри політології ДНУіменіОлесяГончара.

КОНЦЕПТУАЛЬНІАКЦЕНТИУВИЗНАЧЕННІЗМІСТУПРОЦЕСУ ЄВРОПЕЇЗАЦІЇ:УПРАВЛІНСЬКИЙПІДХІД

Європеїзація–один ізнайбільшпопулярнихта водночасполісемантичних термінів у сучасному суспільно-політичному дискурсі. Причому науковці вкладають у це поняття різний зміст, що визначається контекстом того чи іншогодослідження.

Всі існуючи контексти вживання аналізованого нами поняття умовно можливоподілитинадвівеликігрупи:1.управлінськийпідхід;2.підхід,врамках

якогодосліджується феноменідентичності(йдетьсяпропроблемуформування європейськоїідентичності таїїспіввідношенняіз національноюідентичністю, зокрема українською). Отже, існують наступні «магістральні» напрями у визначеннізміступроцесуєвропеїзації: дослідницький інтерес спрямовується абона проблемиперенесеннянанаціональні рівні країн-членівЄС чидержав, якіпокилише прагнутьдолучитисядоцьогоінтеграційногооб’єднання, певних стандартівпублічногоадміністрування, абодофокусууваги вченихпотрапляє такий ідейний конструкт, як ідентичність. Звичайно, що все багатоманіття досліджень процесу європеїзації неможливо «вписати» у цю схему, тому, на нашу думку, доречним виглядає звернення саме до проблеми розставлення акцентів у науковому осмисленні цього процесу.

Узагальненоможливозазначити,щодослідженняв рамкахуправлінського підходуобертаютьсянавколодвохосновнихтем: 1. адаптаціядоєвропейських стандартів систем державного управління та місцевого самоврядування; 2. проблема співвідношення в межах ЄС трьох рівнів прийняття рішень – наднаціонального, національногота субнаціонального(регіонального).

Перш за все необхідно відзначити, що два названих тематичних аспекти органічновзаємопов’язані, адже європеїзація політичногожиття стосується в томучислі необхідностівизначенняоптимальногорозподілуповноважень між інституціями ЄС, національними та регіональними (місцевими) органами управління щодо прийняття рішень. Тепер розглянемо особливості даних тематичних напрямів. Так, стосовно першого із них варто зазначити, що європеїзація аналізується в декількох напрямах: 1. як процес трансформації управлінських структур безпосередньо країн-членів ЄС; 2. як адаптація до європейськихуправлінськихстандартівкраїн-претендентівнавступдоЄС;3.як наближеннядоєвропейської моделіуправліннятихдержав, дляякихінтеграція до ЄС виступає довгостроковою метою. Причому у перших двох випадках розглядаєтьсядосвіднасампередкраїнЦентральноїтаСхідноїЄвропи.Стосовно ждругого аспекту, якийзнаходитьсяуфокусідослідницькоїуваги прививченні особливостей процесу європеїзації та містить у собі звернення до аналізу наднаціонального (так званого «Брюссельського») рівня, то, зрозуміло, що йдеться провивченняполітичної практикивже тільки країн-членів ЄС. Проте такісфери,якформуваннярегіональноїполітикидержави,процесирегіоналізації тощо стають предметом дослідження при визначенні особливостей розвитку тихкраїн,які неєчленамиданогоінтеграційногооб’єднання.

На думку сучасних дослідників, при розгляді принципів функціонування ЄС управлінський підхід використовується поряд з такими усталеними у науковомудискурсінапрямами досліджень, яктеоріїміжнародних відносинта порівняльна політологія. Особлива увага при цьомуприділяється визначенню особливостей змісту понять «government» та «governance». Що ж стосується безпосередньо вивчення процесу європеїзації з точки зору управлінського підходу, то предметом дослідження він виступає в рамках концепції багаторівневоговрядування. [2, p. 36– 48].Прицьомуважливим єпідкреслити, що концепція багаторівневого врядування спрямована в тому числі на осмисленнявзаємодії наднаціонального, національногота регіональногорівнів політичногоуправліннявЄС. [1, с. 13].

Насамкінецьвартозвернутиувагунате, щоіуправлінськийпідхід, іпідхід, в рамках якого увага акцентується на феномені ідентичності, визначальним

чином впливають на зміст одне одного. Так, предметом дослідження може виступати процес формування наднаціональної ідентичності серед осіб, які приймаютьрішеннявЄС.Мовайдепродослідженнянаднаціональноїлояльності

учиновників, якірепрезентуютьнаціональніурядові структури. [3].

Вякості висновку необхідно зазначити, що європеїзація як динамічний процес, на протікання якого впливає багато чинників, є вкрай цікавим та при цьомускладним предметом дослідження. В рамках управлінського підходудо тлумаченнясутностієвропеїзації увага акцентуєтьсяна ряді розглянутихвище аспектів, котрі йможутьбутивизначеніякконцептуальніакцентиунауковомуїї осмисленні.

Списоквикористаноїлітератури

1.Громогласова Е.С. Теория и практика политического управления в Европейском Союзе/ ГромогласоваЕ.С. –М.: ИМЭМОРАН, 2009. –116с.

2.Policy-Making in the European Union / Ed. by H.Wallace, W.Wallace, M.A. Pollack. – Fifth edition. – Oxford: Oxford UniversityPress, 2005. – 570 p. – (The New European Union Series).

3.Trondal J. Beyond the EU Membership-Non-Membership Dichotomy? Explaining Supranational IdentitiesAmong EUDecision-Makers / Trondal J. //ARENA WorkingPapers.WP01/5.:Режимдоступу://http://www.arena.uio.no/publications/ wp01_5.htm – Title from skreen

СЕКЦІЙНІ ЗАСІДАННЯ

СЕКЦІЯ1 Теорія та історія європеїзації публічного адміністрування

ІванБЕЦА

магістр права Апарат Верховної Ради України

Лариса ШЕРЕМЕТЬЄВА

аспірант кафедри європейської інтеграції НАДУпри ПрезидентовіУкраїни

ОСНОВИПОНЯТТЯ«ЄВРОПЕЇЗАЦІЯ» ТАЙОГОСЕНСУСУЧАСНОМУСУСПІЛЬСТВІ

Поняття «Європеїзація» стало відомим1 завдяки аналізу інституційної динаміки Європейського Союзу і його впливу на національні політики, у тому числі, політикустарихчленів Євросоюзуі політикутих держав, які нещодавно приєдналися.

Осмислення(концептуалізація)європеїзаціївідрізняєтьсяяквпідході,таків застосуванні.Лейдерх(Laderch)[1994]даввдалийстартвизначеннюєвропеїзації:

«поступовий процес переорієнтації напрямку і моделей політики у такий спосіб, що економічна і політична динаміка Європейської Комісії стане частиною організаційної логіки державних політик і розробки політичних рішень.Бозель(Borzel)[1999]детальнішезупинивсяна«проникаючій»властивості європеїзаціїіпроцесах,завдякияким:внутрішніполітикивсебільшезалежать від європейського формування політики», в той час як Балмер (Bulmer) і Бах (Bach)[2000] розглядаютьєвропеїзацію як«впливєвропейськихінтеграційних процесів на національний рівень і, особливо, на національну систему органів управління».Останнєвизначеннявідображаєточкузору,згідноякоїєвропеїзація– це особливе поняття, ототожнене з впливом політичного процесу [тобто, європейськоїінтеграції]івпливом насистемиуправління. ВизначенняЛейдерха і Бозеля зосереджене винятково на позиції Європейського Союзу, в той час як визначенняБалмераі Баха–проводитьпаралельміжвибором,запропонованим країнам, які прагнуть інтегруватися до Європейського Союзу, і процесами, визначеними Європейським Союзом, для ухвалення низки правил, норм, інституційнихструктур,ідей, значень,інтересів.

Радаеллі (Radaelli) [2000] схвалює такі багатовимірні властивості і дає визначення європеїзації як «сукупності процесів, завдяки яким політична, соціальна і економічна динамікаЄвропейського Союзу стає частиною логіки внутрішнього дискурсу, ідентичності, політичних структур і державних політик». Ці визначення корисні для визначення суті європеїзації і можливих наслідківєвропейськоговиборуУрядуУкраїни.

Однак,цівизначеннясформульованіпозаполітичним середовищемУкраїни

1 Наприклад, Meny et. al. 1996; Bulmer and Burch 2000, Lehmkhul 2000; Knill and

Lenschow, 2001; Jordan, 2002; Guillen and Bruno (eds) 2004; Ferge and Juhasz, 2004; and Piana, 2005.

36

і вони сформульовані раніше від Європейської політики сусідства і Плану дій Україна – ЄС. Визначення, також, не враховують взаємодію між нещодавніми геополітичними подіями і попереднє членство країн з перехідною економікою, такихякУкраїна,уРадіЄвропи2 .Отже, вконтекстіУкраїнипоняття«європеїзація» повиннобутиширшим, ніжвищенаведенівизначення.

Зосередивши увагу на питаннях політики у сфері соціальних послуг сучасногосуспільства, можнадатитакевизначенняпоняттю «європеїзація»–це

побудова, поширення і інституціоналізація офіційних і неофіційних правил, процедур,політичнихстилівіспільнихвигодтанорм,яківпершебуливизначені консолідовані в процесах Європейського Союзу та Ради Європи, а потім включені в логіку українських внутрішніх політичних структур і державної політики на шляху інтеграції України до Європейського Союзу.

Таке визначення європеїзації видається більш прийнятним, оскільки воно враховує той факт, що інтеграція до Європейського Союзу – це інтерактивний процес, уякомуУряд України, втілюючи європейський вибір, не лише отримує мотивації і політичні директиви Європейського Союзу, але й бере участь у створенні переговорного порядку, коли інтеграція до Євросоюзу визначає внутрішні політики і політичне життя посткомуністичних держав. У рамках цього узгодженого порядку Урядові Україні необхідно спроектувати свої інтереси утакий спосіб, щоб визначити траєкторію інтеграції, і задовольнити національні інтереси в рамках Плану дійУкраїна – ЄСіпопередньогочленства вРадіЄвропи. Кнілл (Knill)іЛемкал (Lehmkhul) [1999] виділяють три механізми, які керують і впливають на узгоджений порядок за умов європеїзації та інтеграції до Європейського Союзу:

першиймеханізм –Позитивнаінтеграція–включаєнав’язуваннямоделіз обмеженою свободою вибору на загальнонаціональному рівні, у тому числі зразки/шаблони політики з метою досягнення цілей корекції ринку. Механізм носить примусовий характер і ґрунтується на засадах європейського права; передбачається що механізм буде запроваджуватися в країнах, які прагнуть інтеграціїдоЄвропейськогоСоюзу;

другиймеханізм–Негативнаінтеграція–використовуєшаблониполітики впевнихсекторахімаєнаметі інтеграціюнавнутрішнійринок. Правовізаходи

2 УкраїнасталаповноправнимчленомРадиЄвропи9листопада1995.РадаЄвропи відрізняється від ЄвропейськогоСоюзу. Вона була заснована, щобзахищати і оберігати права людини, плюралістичну (парламентську) демократію і верховенство права; розробляти угоди з питань соціальних і правових практик країн-членів Ради Європи; сприяти усвідомленню європейської єдності на основі поєднання цінностей і розмаїть культур. З 1989 року, після певних змін уцентральній і східній Європі, Рада Європи діє якполітичнийякіріспостерігачзпитаньдотриманняправлюдинивпост-комуністичних країнах Європи; допомагає країнам Центральної і Східної Європи впроваджувати, зміцнюватиполітичні,правовііконституційніреформиразомзекономічнимиреформами, передаючидосвідутакихсферахякправалюдини,соціальнаадаптаціямісцевоїдемократії, освіти,культуриісередовища.ВконтекстівзаєминУкраїнизРадоюЄвропи,Венеційська КомісіяРади Європивідіграла значимурольурозробці КонституціїУкраїни, прийнятої ВерховноюРадоюУкраїни28червня,1996 року.У1997роціУкраїнатакож ратифікувала через РадуЄвропи «ЄвропейськуКонвенцію з прав людини і основних свобод». Жодна країна не вступала до Європейського Союзуне маючи членства в Раді Європи.

37

пояснюютьвимоги політики. Проте, регуляторневтручання єменшим, ніжпри позитивнійінтеграції;

третіймеханізм–Координаціяполітичнихпропозицій–використовуєм’які заходи, при яких можливість Європейського Союзу використати примусові методи послаблена. Координація пропонування ідей щодо політики стосується зміни переконань і сподівань суб’єктів внутрішньої політики, хоча система когнітивної (пізнавальної) логіки, коли знання з політики, адміністративного клімату, установ та ідеї зібрані в одній системі (минулій або існуючій), використовуютьсяприформулюванні, вадміністративномукліматііустановахв іншомумісціі віншийчас3 .

Процесєвропеїзаціїсучасногосуспільства–цемодерні динамічніпроцеси, вякихзадіянівнутрішніінституціїтаінституціїЄвропейськогоСоюзу,іде,зчасом, очікуютьсязмінив політиці,пріоритетахтаспрямованості. Процесінтеграціїв ЄС для кожної додаткової країни все більш ускладнюється. Не лише тому, що змінивсязакон, змінзазнав іСпільнийринок, змінилисяорієнтири, пов’язаніз впровадженнямнаціональних планівщодоадаптації[NAP/Inc] та національних планівдійщодозайнятості[NAP/Empl],іширокезастосування«Відкритогометоду координації[OMC]»4 , тощо.

Списоквикористаноїлітератури

1.Bulmer, S. and Burch, M. (2000)The «Europeanisation» ofCentral Government: theUK and Germany in historical institutional perspective in Aspinwall, M. and Scheider, J. (eds): The Rules of Integration, Manchester University Press, Manchester.

(«Європеізація»центральногоуряду: історичнаінституціональнаретроспектива Об’єднаногоКоролівства таНімеччини).

2.Dolowitz, D., and Marsh, D. (2000) Learning from abroad: the role of policy transferin contemporarypolicy-making.Governance.Vol. 13(1)pp5–24(Вивчення закордонногодосвіду:роль запозиченняполітикиурозробці сучасноїполітики).

3Адаптовано, Dolowitz and Marsh, 2000:5

4Відкритий метод координації (ОМС) - частина нової управлінської структури, запровадженої рішеннями Європейської Ради в Лісабоні [23 – 24 травня 2000 року ] з метою ознайомити розробників політики з термінологією для розв’язання проблем узгодженостіміжконкурентоспроможністюісоціальноюполітикою.Оскільки Відкритий методкоординаціїспрямованонапошукузгодженостіоцінокпричиннихмеханізмівпевних сферполітики,визначеннябажанихінебажанихполітик[тобто,щопрацює],судженьпро те,якреалізуєтьсяполітика,іпоширеннянайкращоїпрактики дляформулюваннячітких цілей Європейського Союзу. Підхід відкритого методу координації є кращим, ніж традиційніметодиперенесенняреалійполітики,томущоцейметодстимулюєнавчанняі забезпечує гнучкість системи врядування [див, Радаеллі, 2003]. Розробка методології відкритого методу координації паралельна з розробкою показників, інструментів зіставлення, системмоніторингу,експертноїоцінки іаналізу. Затехнічними завданнями відкритий метод координації тісно пов’язаний з третім механізмом, тобтоКоординація перенесенняреалій,якийзосереджуєувагунасумісництвірізнихвнутрішніхособливостей країн, а не однаковості між країнами. Включення програм обміну між державними і посадовцями та механізму обміну інформацією про технічну допомогу до Плану дій Європа-Європейський Союз, запозичене з процесурозширенняв центральній і східній Європі, передбачає, що відкриті методи координації надзвичайно важливі для процесу перенесення реалійполітики, щовідбуваєтьсяв Україні.

3.Ferge, Z., and Juhasz, G.; (2004) Accession and social policy – The case of Hungaryin Guillen, A., and Bruno, P., (eds) EU accession, europeanisation and social policy,Special Edition, Journal of European Social Policy, Vol. 14(3), Sage

Publications.(«РозширенняЄС ісоціальнаполітика– специфіка Угорщини»).

4.Guillen, A. and Bruno, P., (eds) (2004) EU accession, europeanisation and socialpolicy, Special Edition, Journal of European Social Policy, Vol. 14(3), Sage

Publications.(«РозширенняЄС,європейськістандартита соціальнаполітика»).

5.Jordan,A., (2002)TheEuropeanisation ofBritish Environmental Policy, Palgrave

Press, London/ («Наближеннядоєвропейськихстандартівбританськоїполітики охоронидовкілля»).

6.Knill, C., and Lenschow,A., (2001)Adjusting to EURegulatory Policy: Change and Persistence of Domestic Administrations in Caporaso, J., Cowles M., Risse, T. Transforming Europe: Europeanisation and Domestic Change, Cornell University

Press, Ithaca. («Пристосування до регуляторної політики ЄС: зміни та спротив вітчизнянихуправлінськихструктур»).

7.Lehmkuhl, D.; (2000) «Under Stress: «Europeanisation» and Trade Associations in Member States, European Integration online Papers» (EIoP) Vol.

4(14)(«Вумовахстресу:«Європеізація»іторговіасоціаціївкраїнах-членахЄС»).

8.Meny, Y., P.Muller and J-J Quermonne (eds) (1996)Adjusting to Europe. The Impact of the European Union on National Institutions and Policies, Routledge, London

95 («Пристосування до Європи. Вплив Європейського Союзу на національні організаціїтаполітику»).

9.Piana, D.; (2005) Reforms of Judicial Cooperation in the European Policy of Promotion of the «Rule of Law»: A Comparative Analysis of New Members, Italian

Association ofPoliticalScience,September21 –232005, Cagliari, Italy.(«Реформи юридичноїспівпрацівсферієвропйськоїполітикисприяння«пануваннюзакону»: порівняльнийаналіз новихчленівЄС»,Італійськаасоціаціяполітологів).

ТетянаБРУС

к.держ.упр.,доцент, доцент кафедри державної служби та митної справи

Академії митноїслужби України

ІНСТИТУТДЕРЖАВНИХСЕКРЕТАРІВЯКЗАСІБРОЗМЕЖУВАННЯ ПОЛІТИЧНИХТААДМІНІСТРАТИВНИХФУНКЦІЙ:

МІЖНАРОДНИЙДОСВІД

Становлення демократичного суспільства в Україні вимагає, перш за все, трансформацію системи державного управління на демократичних засадах. Одним з демократичних принципів побудови апарату державної влади є чітке розмежуванняполітичнихтаадміністративнихпосад.Світовийдосвіддоводить ефективністьзастосуванняцьогопринципуійогопрямийвпливнаефективність функціонування всієї системи в цілому.

Запровадження інституту державних секретарів міністерств є розповсюдженим досвідом запровадження принципу розподілу політичних та адміністративних посад. У багатьох країнах Європи та в Канаді міністерство очолює міністр, який має одногочи декількох заступників. Посади міністра та