2009_12_17 konf

НаталяКОЛІСНІЧЕНКО

к.держ.упр.,доцент, докторант кафедри європейської інтеграції

ОРІДУНАДУпри ПрезидентовіУкраїни

ФЕНОМЕНЄВРОПЕЇЗАЦІЇТАШЛЯХИРЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМПІДГОТОВКИДЕРЖАВНИХСЛУЖБОВЦІВ

Тискз бокуЄСвключаєрізні«механізмиєвропеїзації»імоделіурядування [1]. В результаті цього європейський підхід до вироблення політики не тільки спровокував внутрішні зміни, скільки висував конкретні інституційні трансформації, яким повинні відповідати члени, модифікував „внутрішні структуриіможливості»і,відповідно,розподілвладиіресурсівміжвнутрішніми акторами. Основною характеристикою цих змін була європеїзація, що спрямовувалапроцесперетвореньунапрямкустандартіві вимогЄвропейського Союзу, в томучисліів системі підготовкидержавнихслужбовців.

УЄвропіроль професійногонавчання з державного управління змінилася підвпливом багатьохчинників,включаючиновізавданняівидидіяльностіуряду, зростаючіочікуваннящодоуправління,утомучисліщодотрансформаціїбагатьох урядових функцій у бік кращого задоволення клієнтів. Для сучасної системи професійного навчання характерні: зростаюче різноманіття і комерціалізація освітніхпослуг; утилітарна спрямованість; розвиток системи освітидорослих, який ініціюється громадськими об’єднаннями; розвиток освіти «ушир» (в освітнюдіяльністьвключаютьсямігранти,інвалідийінші категоріїнаселення).

Урезультатіцих змінстала очевидноюнеобхідність переглядунавчальних програм у сфері державного управління, введення нових предметів або напрямків, перегляду принципів управління навчальними закладами, які займаються підготовкою фахівців в галузі державного управління, з більшою орієнтацієюна практичнускладову.

Зоглядунапорівняннятрадиційних(старих)тановихпідходівдоорганізації професійного навчання за кордоном можна зробити такі висновки:

– відбувається перехід підготовки та розвитку від окремих міністерств (органівуправління)доформуванняцентральноїполітикитастратегічногоплану длядержавноїслужбизагалом наосновіформулювання загальнихнапрямківта інструкцій;

–розробляютьсявідповіднісистемиуправлінняінформацієюдлятого, щоб проводити моніторинг та оцінювання професійного навчання на рівні міністерств(органів управління)ідержавноїслужби вцілому;

– запроваджується аналіз потреб, орієнтований не на використання необхідних ресурсів, а на необхідні результати підготовки, які забезпечать досягненняцілей;

–ініціюється орієнтаціянанавчальніпотреби державнихслужбовців. Системапідготовкикадрівзмінюєтьсявідповіднодоновихвимог,пов’язаних

зівступом доЄС, асаме -забезпеченняякостінавчаннядержавнихслужбовців, якевключає в себе:

– визнання того, що інституції, що пропонують курси з державного управління надають таким чином послуги з професійної підготовки своїм споживачам – органам виконавчої влади та їх працівникам – державним службовцям;

–аналіз потреб у навчанні удержавномусекторі;

–аналіз таоцінкарізноманітнихінституцій, щонадаютьпослугизнавчання

зметоюзалученнянайкращихз них;

–оцінка навчання та освіти, що надається з точки зору ефективності та результативності (тобто вплив підготовки на професіоналізм державних службовців);

–моніторинг розвитку у сфері державного управління для ідентифікації новихпотребунавчанні, щоз’являються.

Отже, професійне навчання з державного управління тісно пов’язане із якістюуправління. Втихрегіонах, де такапідготовкаорганізована нависокому рівні,якість управління,якправило, такожвисока.

Проведенийаналіз професійногонавчаннядержавнихслужбовців урізних країнах ЄС дозволяє порівняти вітчизняну і закордонні системи підготовки/ перепідготовкидержавнихслужбовців(табл.).

Порівняльнатаблицясистемпідготовки/перепідготовки державнихслужбовціввУкраїнітакраїнахсвіту

Таким чином, однієюз важливихскладових професіоналізації державної службинашляхудоїїєвропеїзаціїєорганізаціяізабезпеченняцільовоїпідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців з питань державного управління.Аналізєвропейськогодосвідупоказує,щобез розв’язанняпроблеми здійснення«європеїзації»державногоуправління,щопередбачаєвдосконалення системи державного управління з позицій європейського виміру, досягти належногорівняпідготовкидержавнихслужбовцівзпитань євро-інтеграціїбуде надзвичайноскладно.

Задля забезпечення ефективності професійного навчання державних службовців України варто використовувати європейський досвід: вивчення потреб державних службовців та посадових осіб органів місцевого самоврядуванняунавчанні;регламентувативідповідальністькерівниківорганів влади за підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації державних службовців; регулярно здійснювати моніторинг європейських навчальних програмзакладів,якіготуютьдержавнихслужбовців,враховуватидосвідЄвропи щодопідготовкиуправлінськихкадрівтаїхрозподілу;активнішезапроваджувати навчальніпланиіпрограми,наближенідоєвропейськихстандартів,розширювати спектр спеціальностей і спеціалізацій в галузі державного управління, утому числіпередбачитийпідготовкуфахівцівз питаньєвроінтеграції.

1.Knill, C., HowEuropematters. DifferentmechanismsofEuropeanisation /С. Knill, D. Lehmkuhl // European Integration online Papers. – 1999. – №7. URL. –

Access mode: http://olymp.wu-wien.ac.at/eiop/texte /1999-007.htm. – Title from screen.

КрістінаКУБЛІК

аспірант кафедри політології ДНУімені ОлесяГончара

ЄВРОПЕЇЗАЦІЯТАСТАНДАРТИЗАЦІЯНОРМТАВИМОГ ДОДЕРЖАВНОГОУПРАВЛІННЯ

ТАКАДРОВОЇПОЛІТИКИВДЕРЖАВНІЙСЛУЖБІ

Удокладірозкриваєтьсявпливєвропейськихпринципівнорм тастандартів на забезпечення правової впевненості на особистісні утворення державних службовців. Висвітленоосновні здібності, умінняй навички, якінеобхідні для

реалізаціїпринципівюридичноїбезпекиадміністративнихдій:комунікабельність, стратегічне й прогностичне мислення, вміння вести переговори й досягати консенсусу, психологічна готовністьдозміни форматудіяльності.

РеалізаціяідеїзначногопоглибленнястосунківЄСта Україниімперативно зумовлює європеїзацію вітчизняного державного управління. Виходячи з основнихнапрямівспівпраці (І.Боуг, 2008), останнємає відбуватисяуплощині демократичного розвитку й належного врядування, регуляторної реформи й розвитку адміністрування та інфраструктури. Об’єктивно, що такі вимоги неминуче змінюють формат роботи органів державної виконавчої влади: від закритості в прийнятті рішень, формалізму у взаємодії з громадськістю – до відкритостійзалученнязацікавленихсторіндопроцесуформуваннятареалізації державноїполітики.

Аналіз останніх досліджень і публікацій свідчить про висвітлення європейського виміру в державному управлінні з різних позицій та в різних контекстах.

Зміст європеїзації державного управління розкривається в науководослідній роботі «Розроблення системної моделі державного управління процесами європейської інтеграції України з урахуванням досвіду країн Центральної та Східної Європи». Вищезгадане поняття охоплює вплив ЄС на структури, інституції і національну державну політику та пристосування національних норм, стандартів, правил і процедур до формальних чи неформальних стандартів ЄС, які охоплюють різні сфери: право, економіку, політичнісистеми, охоронунавколишньогосередовища, організаціюдержавної служби, процесиприйняття рішеньівиробленнядержавної політики[7].

Дослідник Є.О.Коваленко посиланням на І.А.Грицяка підкреслює, що «європеїзація» державного управління передбачає вдосконалення системи державногоуправлінняз позиційєвропейськоговиміру, а самевідповіднізміни вструктуріміністерств івідомствтамеханізмах міжвідомчоїкоординації[3].

Однак,напоглядН.М.Колісниченко,слідрозрізнятитерміни«європеїзація» та«європейськийадміністративнийпростір»,оскількиєвропеїзаціяпов’язанаіз процесом зростаючоговпливу, а виникнення європейськогоадміністративного простору означає процес сходження або конвергенції. Дослідник розрізняє європейський вплив за декількома напрямами, і, серед інших, виокремлює «європеїзаціюнаціональнихдержавнихслужбовцівчерез процесипереговорів, прийняттярішеньта їхреалізаціїнарівні ЄСтананаціональномурівнях»[4].

Визнаючи факт існування політичного, економічного, правового й культурноговпливунанаціональнісистемидержавногоуправління, І.А.Грицяк розкриває способи і зміст їх європеїзації. Наразі це відбувається через дії інституційнаднаціональногорівняєвропейськогоуправлінняуплощиніреалізації національними системами державногоуправління законодавства ЄС, участі в переговорах, ухваленні рішень та їх виконання системою державної служби, налагодженняуправлінськоїспівпраці, використанняпрецедентногоправа ЄСі створення відповідних структур у сфері національних державних служб. Європеїзація державного управління в Україні потребує систематичного виокремленнявимог доуправлінськихтаорганізаційнихструктур,національної кадровоїполітики, законодавства продержавнуслужбу, адаптації політичнихта правовихпроцесівдоєвропейськихстандартів[2].

Таким чином, усередовищі дослідників процесів європейської інтеграції

підтримується думка провплив останньоїна національнісистеми державного управлінняі, якнаслідок,надержавнихслужбовців,якієїїсистемнимелементом. Разом з тим, питаннядіїєвроінтеграційнихпроцесівнаціелементизалишається відкритим.

У зв’язку з цим, метою доповіді є висвітлення впливу європеїзації та стандартизації державного управління на принципи формування персоналу державноїслужби вУкраїні.

Доповідьдоцільнорозпочатиізрозглядуосновнихпринципівєвропейської інтеграції,якіпокладенівосновуєдиногоєвропейськогосоціально-економічного простору. Їх важливістьобґрунтовується тим, щовонимають бути реалізовані кожноюкраїною, яка інтегруєтьсядоЄвропейськогоСоюзутасповідуєцінності демократичного суспільства [5, c. 53]. Запровадження цих принципів покладається,впершучергу,надержавніструктуритаінституції,якірозробляють

івтілюютьєвроінтеграційнуполітику.Свідченнямактуальностіщойновикладеної тезислугуєдумка І.Тодоровапроте, щовнутрішнєзабезпеченняєвропейського татрансатлантичногоспівробітництваУкраїниохоплює діяльністьцентральних органів:ВерховноїРади, центральнихорганіввиконавчоївлади, судовоївладиі регіональнихструктур.Зосередившисьнанайбільштиповихіпоказовихаспектах їх роботи, цей дослідник відводить державним інституціям провідне місце в реалізації європейського покликання. Це зумовлено тим, що саме державні структуривиконувалиі виконуютьчисельніпрограмиі планищодоконкретного втіленняєвроінтеграційноїполітикидержави[8].

Розкриваючизакономірностійпослідовністьєвроатлантичнихінтеграційних процесів В.Рижих вказуєна необхідність їх державногорегулювання на трьох рівнях: стратегічному, оперативному й робочому. В контексті розглядуваної проблеми,найважливішимиє дваостанніхрівня,оскількисаметутвідбувається персоніфікація політики в особідержавнихполітичних діячівікерівників таїї реалізаціяпрацівникамивідповіднихструктурнихпідрозділівдержавнихорганів. Загалом,процес імплементаціїосновнихінтеграційнихзасадвжиттєдіяльність українського суспільства стає, з одного бокуфактором, а з іншого– важливою складовоюєвропеїзаціїдержавногоуправління[5].

Зоглядуна викладене,мирозглянемовищезгаданіпринципивінтерпретації колективунауковців підкерівництвом В.Горбуліна[5, c.54].

Так,принципсолідарностівтілюєтьсяоб’єднанимизусиллямиуполітичній, економічній,соціальній,культурній, екологічнійтавійськовійгалузяхіпередбачає «спільне ухвалення рішень на основі досягнення загальної згоди під час проведення консультацій». Тобто, державний службовець має бути налаштованийнаколективнийформатрозробкийприйняттярішень,вмітивести переговорийдосягатикомпромісуабоконсенсусу. Особливуувагуслідзвернути на те, що конфлікти й кризи розглядаються як один з етапів розвитку, який спонукаєдо переоцінкинапрацьованогойпошукуновихрішень. У своючергу, це зумовлює не просто необхідність трансформації підходів до розв’язання конфліктів та кризових ситуацій, а потребує формування нового світогляду, системицінностейі докорінноїзміни стилюмислення державнихуправлінців. Затаких умовпротиріччябудутьрозглядатися як стимулдорозвиткуінтеграції

іфактор мобілізації інтелектуального й соціально-економічного потенціалу учасниківпереговорівдля їхподолання.

Запровадження принципу поступовості або поетапності забезпечує рух

впередна основічітковиділенихпріоритетнихзавдань,яківирішуютьнапевному етапірозвитку, забезпечуючипершість спільнихдовгострокових інтересів над неузгодженостяминаціональнихінтересів. За цихумов актуалізуєтьсяздатність доаналітично-синтетичного, прогностичногойстратегічногомислення, вміння встановлювати національні пріоритети й співвідносити їх із загальноєвропейськими.

Реалізація принципу інституційної автономії полягає в незалежному формуванніправовихтаінституційнихмеханізмівдіяльностідержавногоапарату і, в цілому, – публічної адміністрації. Головною є необхідність виконання державою-членом взятих на себе зобов’язань і завдань, незалежно від рівня, видуйстатусувідповідноїлегітимноїсуспільно-політичноїінституції. Прицьому, посилання на відсутність компетентного чи ефективно функціонуючого національного органу є неприпустимими. На практиці це може означати виконання державним або самоврядним органом не властивих йому функцій, необхідністьперекваліфікації державнихслужбовцівдлявиконанняотриманих державоюзавдань.

Дія принципу субсидіарності (допоміжності) трактується як заборона взаємного втручання законодавчого органу й виконавчого апарату державичленатаапаратуЄвропейськогоСоюзувсферузаконодавчихповноваженьодин одного.Інакше кажучи, субсидіарністьвизначаємаксимальнусферукомпетенції національних публічних адміністрацій. Тут актуальними стають уміння обмежувати втручання у сферу повноважень національних інституцій та контролюза дотриманням прерогативикомпетенції європейськихструктур.

Функціонування принципу верховенства права охоплює механізм забезпечення надійності та передбачуваності, який ґрунтується на нормі «управління згідно із законом». Тобто, державні органи діють відповідно до чинногозаконодавства, а тому–приймаютьрішення із дотриманням загальних правил і принципів. У свою чергу, для державного службовця це означає неупередженеставлення дофізичноїабоюридичної особи,якапідпадає піддію йогоповноважень.Вінповиненвмітизберігатинейтральністьтавикористовувати узагальнені підходи до безпристрасного розв’язання проблем, конфліктів чи кризовихситуацій. Виробленнярішеньбазуєтьсяна принциповінедискримінації із дотриманням затверджених процедур та увідповідності з існуючою судовою практикою.

Дотримання принципу пропорційності означає адекватність та рівномірністьадміністративнихдій, якінапрактицімають бутискоординовані такимчином, щобневимагативідгромадянбільше,ніжпотрібнодлядосягнення мети. Окрім цього, в межах реалізації зазначеного принципу забороняється використання законодавства тоді, коли вищезгадані дії можуть призвести до непередбачуванихзаконом наслідків.

З огляду на фактор пропорційності вимог у процесі адміністрування, державний службовець має не лише володіти необхідними юридичними знаннями, вміти користуватися відповідними законодавчими важелями й адміністративними механізмами, а йуміти спрогнозуватинаслідки відтих чи іншихадміністративних дій.Цепотребуєаналітико-синтетичних здібностейта наявності умінь і навичок передбачення й прогностичногомислення.

Упровадження принципу процедурної справедливості зорієнтоване на гарантування акуратності й неупередженості під час застосування права до

громадянина. Головною виступає законодавча вимога щодо дотримання прав та інтересівлюдини і, взв’язкуз цим, ознайомленняїїз фактамиіпроблемами, що спричинили певні дії та врахування думки особи відповідно до існуючої процедури. Словом, в межах цього принципу встановлюється обов’язковість інформуваннягромадянинапромайбутніадміністративнідії.

За цих умов державний службовець повинен орієнтуватися на існуючі суспільні цінності, проявляти повагу до людини, стояти на захисті її честі й гідності. Також, управлінець має бути психологічно готовий до «суб’єктсуб’єктної» комунікативної взаємодії із громадянином, який здійснив адміністративне порушення. Зрозуміло, що в нинішніх складних вітчизняних соціально-політичнихумовах танизькомурівніправової свідомостісуспільства реалізація людинознавського підходу дійсно потребує виходу свідомості держслужбовця за межі соціальних стереотипів і бюрократичних штампів міжособистісних відносин у системі «державний службовець-громадянин». Томупрацівник органудержавної влади має знати йрозуміти соціальнінорми таморальніцінності, якісповідуютьсявданийчасусоціумі. Разом зтим,знання європейськихцінностей дозволитьспіввіднестирівеньі характер вітчизняних суспільнихцінностейдлятого,щобвизначитимісцепроблемноїситуаціївсистемі цінніснихінормативно-правовихкоординат.Цедастьйомузмогудотримуватися такогокомунікативногоформатуведенняадміністративнихдій, якийзабезпечить коректне врегулювання відносин з громадянином у правовому полі, створить передумови для досягнення компромісу, а в ідеальному варіанті й консенсусу між обома сторонами.

Принципсвоєчасностідопомагаєуникнутизатримкиуприйняттіорганами державної влади рішень. Адже, уповільнення вирішення гострих соціальноекономічнихпроблем призводитьдорозчаруваннясеред громадян, збільшення недовіридодержавнихінституцій, апочасти можезашкодитияк суспільним,так й особистим інтересам. Тому, законодавчо визначені часові межі розв’язання актуальних питань упереджують бюрократизм і затримку їх розгляду й забезпечують вчаснеприйняття державно-управлінськогорішення.

В особистісному плані від державного службовця вимагається власна організованість, умінняправильнорозподілятисвійчасі планувативтермінах власну діяльність. Тобто, реалізація принципу своєчасності значною мірою визначається уміннями й навичками, які знаходяться у площині самоменеджменту і таймменеджменту. Так, застосовуючи самоменеджмент, управлінецьзабезпечує послідовнуйцілеспрямовануреалізаціювипробуваних методів роботи вповсякденній державно-управлінськійпрактиці, щостворює передумови для оптимального й змістовного використання свого часу. Окрім максимального використання власних можливостей, «самоменеджмент допомагаєвиконуватироботи зменшимивитратами, кращеорганізуватипрацю (отже, одержати кращі результати), зменшити завантаженість роботою і, виходить, зменшитипоспіхиістреси»[6].

Впливпринципупрофесіоналізмутапрофесійної доброчесностібазується на поняттях неупередженості й професійної незалежності. Ігнорування цього положення на практиці означає необ’єктивне оцінювання проблемної ситуації або конфліктуі, як наслідок, прийняття необґрунтованого рішення на користь однієїіз сторінта щей з нехтуваннясуспільних інтересів. Тому, розглядуваний принцип діє на основі правової норми про заборону державним службовцям

братиучасть узацікавленихдляних справахабопредставляти інтереситретьої сторони.

Дотримання принципу відкритості передбачає відкритість державного управліннядозовнішньоїперевіркивтой час, якпринцип прозоростізабезпечує перевірку або нагляд управлінської структури зовнішнім аудитором. Це дає можливістьзацікавленим особам дізнатисяпропідставита обґрунтованістьтих чиіншихадміністративнихдій,аперевіряючиморганам –полегшитипроведення зовнішніх перевірок. Будучи втіснійвзаємодіїта взаємозв’язкувідкритість та прозорістьтрансформуютьсявінструментарійреалізаціїпринципуверховенства права,рівностіпередзакономтапідзвітності.

Діяльністьдержавногослужбовця уформатівідкритостіпотребуєвіднього вміння дати зацікавленим особам відчути, що їх позиція, думки або вимоги заслуговують на увагу, мають сенс і цінність в контексті покращання роботи державноїструктури.Такожважливезначеннямаєвідкритістьусерединіорганів виконавчої влади як спосіб налагодження командної роботи і формування відносин між працівниками на основі поваги, довіри і надійності. В основі відкритості лежить відсутність упередженості й дискримінації за віковими чи гендерними ознаками, за віросповідуванням, культурними відмінностями чи фізичнимивадами[1, c.94].

Доцільно зауважити, що відкритість, як модель поведінки державного управлінця,може слугуватичинникомналагодження конструктивнихстосунків іздержавнимичигромадськимінституціяминаосновідовіри,трансформуватися взасіботриманнякористівідзнаньідосвідуіншихлюдей.Більшетого,відкритий ідоступний длягромадянпосадовецьскладає нелишегарневраженняпросебе йпродержавнуструктуру, а, будучипредставник держави, формуєпозитивний імідждержавивцілому.

Забезпечення функціонування принципу відповідальності потребує від посадових осіб або органів влади пояснення й обґрунтування своїх дій перед тими, хто цього вимагає. Інакше кажучи, кожен орган влади має бути підконтрольним,підзвітнимівідповідальнимзаприйнятірішенняпередіншими адміністративними, законодавчими та судовими органами. Важливість цього принципу визначається тим, що він гарантує дотримання принципів ефективності,результативності, продуктивностітапередбачуваності. Сліддодати, щодляпідзвітностітаздійсненняпублічноюадміністрацієювласнихповноважень увідповідностііз законом таіснуючимипроцедурами здійснюєтьсянагляд.

За цих умов державний управлінець повинен вміти зосереджуватись на виконанні завдань з метою отримання оптимального результату від адміністративнихдій. Цезабезпечуєтьсячерез адекватнуповедінку, прагнення довести справу до логічного завершення, пошук і реалізацію нестандартних рішень. Актуальним єкритичнийпоглядна існуючийстансправ, сумнів уйого відповідностісоціально-економічній, політичнійабоуправлінськійситуації та,в разінеобхідності, пошукшляхівдля йогопокращання.

Одним з варіантів забезпечення відповідальності слугує досягнення особистої продуктивності державного службовця через рентабельне використаннячасутаресурсів, ефективнезастосування управлінськихметодів, процедур і регламентів діяльності. Зазначене ґрунтується на чіткому уявленні працівникапрокінцевийпродукт,умінніделегуватизавданняідовірятиколегам. В умовах політичної невизначеності й економічної нестабільності слід

акцентуватиувагуна вміннітриматиситуацію«під контролем»,відслідковувати виконання задач, а, в разі ускладнень, пропонувати нетривіальні рішення й альтернативи.

Узагальнюючи зазначимо, що європеїзація вітчизняного державного управління пов’язана із впливом на неї значної кількості різнопланових та різнорівневихсистемнихзовнішніхівнутрішніхфакторів:європейськіструктури та інституції, державні та галузеві політики, наднаціональне законодавство, соціально-психологічні артефакти, цінності, норми й правила, історичні й культурнітрадиції,євроінтеграційнийдосвідіншихкраїн.Площиноютаосновою впливу слугують базові принципи європейської інтеграції, реалізація яких спрямована на створення єдиного соціально-економічного простору і здійснюється у відповідності з суспільними демократичними цінностями. Відсутністьєдинихінституційнихрамокїхзапровадження[5, с.58],об’єктивно виокремлює персоналдержавної служби як системнийкомпонент державного управління, який забезпечує процес європеїзації. Внаслідок дії на державних управлінцівімперативівдержавноїінтеграційноїполітики,від нихвимагається, упрофесійно-функціональномуплані,змінапідходівдляефективноговирішення проблемгромадянна рівнієвропейськихстандартівнаданнядержавнихпослуг.

В особистісно-психологічних структурах особистості державного службовцявідбувається розширеннясвітогляду, корекціята подолання стереотипів, трансформація цінностей, розвиток й удосконалення поведінкових компетенцій: ведення переговорів, залагодження конфліктів, узгодження, відкритість, орієнтаціяна результат, розумінняцінностейінших, етичність.Тому, в подальшихдослідженняхдоцільнорозглянутисоціально-психологічніаспекти діяльності державного службовця і, на цій основі, розробити модель психологічноїготовності дороботи вумовах європейськоїінтеграції.

Списоквикористаноїлітератури

1.Бушуев, С.Д.Управлениепроектами:Основыпрофессиональныхзнаний

исистемы оценки компетентности проктных менеджеров / С.Д.Бушуев, Н.С.Бушуева(NationalCompetenceBaseline,NCBUAVersion3.0).–К. :ІРІДІУМ, 2006.–208с.

2.Грицяк, І.А. Розвиток європейського управління у контексті впливу на державнеуправлінняв Україні. –Режимдоступу:www.academy.gov.ua/ej2/txts/ philo/05giaduu.pdf. –Назва з екрану.

3.Коваленко, Є.О. Діяльність держави щодо створення передумов для інтеграції України до ЄС. – Режим доступу : www.zgia.zp.ua/gazeta/ VISNIK_34_20.pdf.–Назва зекрану.

4.Колісниченко, Н.М. Європейська державна служба між традицією та реформуванням. – Режим доступу : www.nbuv.gov.ua/e-journals/DeBu/2007-1/ doc/3/02.pdf. – Назва з екрану.

5.ОсновиєвропейськоїтаєвроатлантичноїінтеграціїУкраїни:навч.посіб./ В.В.Говоруха,В.Г.Бульба, Ю.П.Сурмінтаін.;зазаг.ред.академіка НАНУкраїни, д.т.н.В.П.Горбуліна. –К.:ДП«Євроатлантикінформ», 2006.–416с.

6.Самоменеджмент. – Режим доступа : works.tarefer.ru/55/100660/ index.html#.–Загл. сэкрана.

7.Тематика науково-досліднихробіт. –Режим доступу:www.napa-eurostu- dies.org.ua/scientific_work.htm. –Назва з екрану.

8. Тодоров, І.Я. Україна на шляху до європейської та євроатлантичної спільноти:монографія /І.Я. Тодоров. –Донецьк :ДонНУ, 2006. – 268с.

Максим ЛЕГЕНЧЕНКО

головний спеціаліст юридичного відділу Управліннякомунальної власності Дніпропетровської міської ради

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІПІДСТАВИ ОРЕНДИКОМУНАЛЬНОГОМАЙНА

На сучасному етапі державотворення в Україні, проведення адміністративної реформи, оновлення й пристосування органів місцевого самоврядуваннядоновихсоціально-економічних ісуспільних процесівгостро постаютьпитання врегулюванняправовідносиноренди комунальногомайна.

Враховуючи регіональну особливість відносин з оренди комунального майна(оскількиформидоговорів,умовипередачіворенду,методикарозрахунку, надання дозволу на поліпшення тощо визначаються місцевими радами у кожному окремому випадку) на сьогоднішній момент не існує ґрунтовного дослідженнятакихправовідносин.

У своєму дисертаційному дослідженні на тему договорів оренди державноготакомунальногомайна Ю. О. Серебрякова визначаєправовізасади оренди такого майна, його нормативно-правове регулювання, укладення, пролонгаціютавідповідальністьзадоговорами[4].Втім,насьогоднівідчувається брак практичних наробок у даній сфері, відсутні практичні узагальнення та рекомендації органам місцевого самоврядування при укладанні договорів оренди комунального майна. Останні вимушені розробляти типові договори орендинапідставітиповогодоговоруорендидержавногомайна,затвердженого Фондом державногомайна усерпні2000р.

Чіткоговрегулюванняправовідносинизорендикомунальногомайнадістали у квітні 1992 року із виходом Закону України «Про оренду державного та комунального майна». На сьогоднішній момент існують постанови Кабінету МіністрівУкраїни, численні наказиФондудержавногомайна України, рішення органівмісцевогосамоврядування щодозазначеногопитання, сам законзазнав чималих змін, але лишається безліч неурегульованих правових моментів. Зокрема, це питання здійснення невід’ємних поліпшень об’єкта оренди, автоматичної пролонгації дії укладених угод, збільшення орендної ставки внаслідокзміни методикиїїрозрахункутощо[2,5].

Правовідносинисторінорендирегулюютьсяувідповідності доКонституції УкраїниГосподарськимтаЦивільнимкодексамиУкраїни,законом України«Про місцевесамоврядування вУкраїні», законами продержавнийбюджет, атакож, з урахуванням предмета правовідносин – Законом України від 10.04.1992р. за №2269-XII(із доповненнями) «Проорендудержавногоі комунальногомайна» та рішеннями органів місцевого самоврядування, укладеними договорами оренди[1, c.12].

Положеннями статті 5 закону про оренду орендодавцями комунального майна визначені уповноважені органи місцевого самоврядування. У місті Дніпропетровську таким органом є управління комунальної власності

Дніпропетровськоїміськоїради,щоєїї виконавчиморганом,танаякерішенням міської ради покладено функції орендодавця комунального майна від імені територіальноїгромади міста.

Особливостідіяльності органівмісцевогосамоврядуванняз питаньоренди комунального майна у Дніпропетровському регіоні характеризуються прийнятим відповіднодост.26ЗаконуУкраїни«Промісцевесамоврядуванняв Україні»рішеннямДніпропетровськоїміськоїрадивід21. 03. 2007р.за№41/11 «Про оренду нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста». Невід’ємними додатками до цього рішення є Порядок передачі в оренду нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста, Положення про конкурсний відбір суб’єктів оціночноїдіяльності, Порядок проведення конкурсуна право оренди об’єктів нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста та Типовий договір оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста. Дані нормативно-правові акти визначені конкретно для міста Дніпропетровська, а, відтак, мають характерні особливості, які необхідно враховувати у роботі виконавчим органам місцевого самоврядування.

Цивільним Кодексом України,Господарським Кодексом України,Законами України «Про засади державної регуляторної політики», «Про оренду державноготакомунальногомайна»таіншимизаконодавчими актамиУкраїни встановлюютьсяєдині організаційнііправовізасади використаннядержавного такомунальногомайнашляхом передачійоговорендуфізичним таюридичним особам, а зазначені вище документи регулюють процедурупередачі в орендуі укладання договорів оренди нерухомого комунального майна, що належить територіальнійгромаді.

Безумовними перевагами прийняття відповідними радами органів місцевого самоврядування рішень, що регулюють правовідносини з оренди комунального майна (включаючи порядок укладення, проведення конкурсу, методику розрахункуорендної ставки та типову формудоговоруоренди) є:

–створення єдиного механізму передачі в оренду і укладання договорів оренди нерухомого майна, що є об’єктом комунальної власності;

–ефективне використання комунального майна шляхом передачі його в орендувідповіднодовимогдіючогозаконодавства тарішеньвідповіднихрад;

–прозорийта відкритийпроцеспередачінерухомогомайна, щоналежить докомунальноївласності, в оренду;

–забезпечення збереження нерухомого майна укомунальній власності та запобіганняпозаприватизаційним шляхам вибуттятакого;

–упорядкування порядку передачі в оренду комунального нерухомого майна та надання рекомендацій для роботи посадовим особам та службовцям органів місцевого самоврядування;

–поповненнямісцевих бюджетівтавласнихобіговихкоштівпідприємствбалансоутримувачів;

–чіткийконтрользацільовим використанням об’єктів, переданихворенду

[3].

Відповіднимрадаморганівмісцевогосамоврядуваннятихадміністративнотериторіальниходиниць,делишаєтьсяневизначеним порядокпередачі воренду комунальногомайна,щоналежитьвідповіднійтериторіальнійгромаді, слідвзяти

до уваги досвід попередників та визначитися у відповідності до чинного законодавства(ст.26законупросамоврядування, ст.1-5законупрооренду)щодо організаційно-правовоїосновитакихвідносин.Рішеннямивідповіднихрадмають бутизатвердженіпорядокпередачіворендукомунальногомайнатериторіальної громади, типовий договір такого, методика розрахунку із встановленими ставкамизоглядунаоб’єктрозміщення,порядокпроведенняконкурсуорендарів тавідборусуб’єктівоціночноїдіяльності.Узв’язкузтим,щовідповіднодоЗакону України «Про місцеве самоврядування в Україні» питання використання комунальногомайнавирішуютьсяназасіданняхвідповіднихрад,альтернативних способіввирішення цихпитань чинним законодавством непередбачено.

Списоквикористаноїлітератури

1.Волков, А.Т., Некоторые правовые аспекты аренды коммерческой недвижимости/ А.Т. Волков //Юридическая практика. – 2009. –№588 (13). – С.12–13.

2.Коташевська, Т. Арендатор,защищайся!/Т. Коташевська//Юридическая практика. – 2007. – №477 (7). – Режим доступу : www.yurpractika.com/ article.php?id=10007118.–Загл. сэкрана.

3.Нагребецька, І.О. Управлінняназасадахдоцільності: досвідНімеччини/ І.О. Нагребецька // Урядовий кур’єр. – 2007. – Режим доступу: http:// dialogs.org.ua/issue _full.php ?m_id=10778. –Назва з екрану.

4.Серебрякова, Ю.О., Договір оренди державного та комунального нерухомогомайна:автореф.дис...канд.юрид.наук:12.00.04/Ю.О.Серебрякова, 2008.–Режим доступу:www.disser.com.ua/content/ 343976.html.–Назвазекрану.

5.Шинкарчук, А. Арендатор, защищайся в меру! / А. Шинкарчук // Юридическая практика. – 2007. – №488 (18). – Режим доступу : www.yurpractika.com/article.php?id =10007627.–Загл.сэкрана.

ОлександрЛИЧУК

аспірантНАДУпри ПрезидентовіУкраїни

ЄВРОПЕЙСЬКЕЗАКОНОДАВСТВОВСФЕРІНЕПРЯМОГО ОПОДАТКУВАННЯТАНЕОБХІДНІСТЬАДАПТАЦІЇНАЦІОНАЛЬНОГО ПОДАТКОВОГОЗАКОНОДАВСТВАДОЄВРОПЕЙСЬКИХСТАНДАРТІВ

Регулювання стягнення прямих податків з юридичних осіб передбаченоу національному законодавстві кожної окремої держави-члена Європейського Союзу. Дані податки не є гармонізованими. Європейський союз практично не проводитьполітикигармонізаціїабокоординаціїпрямихподатків. Існуючиакти лишечастковорегулюють питання подвійногооподаткування.

Договоромпрозастосування ЄСнепередбаченостатті, щорегулюєпитання прямогооподаткування, та всежзаконодавстводержав-членів ЄСпопрямому оподаткуваннює об’єктом гармонізації.

Існуєтількидекілька директив, нормиякихнаправлені назближеннянорм законодавствакраїн-членів ЄСпопитанням прямогооподаткування.

Так, Директива Ради 90/434/ЄЕС від 23 липня 1990 рокущодо загальної системи оподаткування,, яка застосовувалася у випадках злиття, поділу, переведення активів та обмінуакціями, коли товариства знаходяться в межах

юрисдикціїрізнихдержав-членів,булаприйнятазметоюузагальненняподаткових положень, які підлягають застосуванню при транскордонному перетворенні компаній, ідля врегулювання питаньоподаткуванняматеринських тадочірніх компаній,щоналежатьрізнимдержавам-членам ЄвропейськогоСпівтовариства.

Нарядуз непрямими податками, пряміподаткискладають меншучастину надходжень до бюджету країн. Проте прямі податки є більш гнучким інструментом державного регулювання надходжень до бюджетної сфери, стимулюванняпевнихвидівгосподарськоїдіяльності.Цедосягаєтьсязарахунок зміниставок податку,наданняпевнихпільг абозвільненням відсплатиподатку. Значна частина податків використовується для потреб тієї території на якій розташований платник. Особливістю в адмініструванні цих податків є те, що місцевіорганивладинаділеніширокимиповноваженнями щодостимулювання певного виду господарської діяльності на їх території через встановлення спеціальних податкових режимів для корпорацій. Перелік прямих податків, платниками яких є юридичні особи, встановлений унаціональних податкових системах держав-членів Європейського Союзу. Проте, в податковій системі кожної держави-члена Європейського Союзу можна виділити лише кілька основнихпрямихподатків,надходженнявідякихскладаютьнайбільшіпоказники уВВП країни. Так, уФранціїце – Податокна прибуток (Businesstax);Податок на прибуток – податок з корпорацій (Corporate income tax - Corporate tax) та Податокна нерухомість–податок на будівлі (Tax on realestate– Propertytax on buildings);уНімеччині–Податокна прибуток(Corporateincometax) та Податок наторгівлю(Trade tax);уВеликобританії–Податокнанерухомість– ставкидля бізнесу(Англія,УельстаШотландія);ставки(ПівнічнаІрландія)(Taxonrealestate

– Business rates (England, Wales and Scotland), Tax on real estate – Rates (Northern

Ireland)та Податокнаприбуток(Corporate incometax).

Спільним для всіх трьох країн є прямий податок, платниками по якому виступають юридичні особи, це податок на прибуток корпорацій. Об’єктом оподаткування виступає прибуток, отриманий корпораціями (юридичними особами) протягом встановленого звітного періоду (фінансового або календарногороку).

Податоксплачується щоквартально. Вкожнійкраїні передбаченийперелік пільгта випадкизвільненнявідсплатиподатку.

Адаптація законодавства України про пряме оподаткування із законодавством ЄвропейськогоСоюзує низькою. Пояснюється цеперш за все тим, що в Україні вже тривалий час знаходиться на розгляді та неприйнятий проектПодаткового кодексуУкраїни.

Списоквикористаноїлітератури

1.Вовк, Т. Податкові аспекти права СОТ та acquis ЄС / Т. Вовк, О. Водянникова,І. Коноваленко. –Харків: Консул, 2004.

2.Поліщук, Л.С. ГармонізаціяподатковоїполітикиЄвропейськогоСоюзу/ Л.С.Поліщук// Міжнароднівідносини:Вісн. –2003. –№25.–С.77–82.

3.Щербак, С.В. Реформування національного законодавства з питань оподаткування у контексті європейських стандартів / С.В. Щербак // ОподаткуваннявновійсистеміекономічнихвідносинУкраїни:матеріалиміжвуз. студент.конф. –Ірпінь/Нац.акад. ДПСУкраїни, 2005.–236с.

ДмитроЛЯПІН

к.т.н.,провіднийнауковий співробітник НІСД,Центру нормопроектного забезпеченнядіяльності ПрезидентаУкраїни

ЩОДОТИПОВОЇСТРУКТУРИЩОРІЧНОЇНАЦІОНАЛЬНОЇДОПОВІДІ ПРОСТАНІПЕРСПЕКТИВИРОЗВИТКУПІДПРИЄМНИЦТВАВУКРАЇНІ

Європейський вектор розвитку України визначає та вимагає корінну трансформацію системи публічноїадміністрації, приведенняїї увідповідність досучаснихвимог.Однієюзіскладових такоїтрансформаціїєреформасистеми публічногоадмініструваннярегулюванняпідприємницькоїдіяльності вУкраїни. Іхоча напротязі2008–2009роківвідбулосьдекілька змінвцьомупитанні, алев ціломусистема залишається обтяжливоюта надмірною,з нечітковизначеними цілямирегулювання.

Державнаполітика щодорозвиткумалогота середньогопідприємництва, якевиступає уякостіодногоз головнихчинниківформування середньогокласу, розвитку демократії та побудови громадянського суспільства, у всьому світі становитьзавданняцентральної влади. Ітомусамена вдосконаленнідержавної політики щодо підприємництва наполягав Президент України в Указі «Про стимулюваннярозвиткупідприємницькоїдіяльностівумовахсвітовоїфінансової кризи» від 22 червня 2009 року №466/2009, зокрема передбачивши завдання забезпеченнящорічноїпідготовкиНаціональноїдоповідіпростаніперспективи розвиткупідприємництва вУкраїні(далі– Національнадоповідь).

Національнадоповідьмаєзабезпечитиформуваннята реалізаціюдержавної політикищодопідприємництваякміжвідомчогозавданнядлядержавноївладив цілому,анеокремихвідомств.Цявимогавочевидьмаєзнайтисвоєвідображення уструктуріНаціональної доповіді, але цепитання потребуєокремогорозгляду.

Задля забезпечення комплексного підходу до щорічної доповіді з питань підприємництва можлива структура доповідіможебутиоднакова длябудь-якого року, або бути сфокусована на окремих питаннях. Вбачається для єдності методологічного підходу за доцільне використовувати типізовану структуру щорічноїдоповіді, предметніжпитаннярозглядати якокремідодатки досамої доповіді.ЗатакоїлогікиструктураНаціональноїдоповідімаєбезумовновиконати двоєдинезавдання: реалізувати поставленев Указі ПрезидентаУкраїни від 22 червня 2009 року №466 завдання щодо визначення: а) стану та б) перспектив розвиткупідприємництватазабезпечитидетальнийаналіз найбільшактуальних на даний час проблем. Реалізація такого підходу може бути реалізована при наявності в Національній доповіді трьох рівновеликих розділів, а саме: Стан, ПроблемитаПерспективи, тазадопомогоюДетальнихпредметнихдодатківдо доповіді.

Розділ «Стан» має надати статистичну та іншуінформацію, яка дозволяє зробити висновки простан розвиткупідприємництва в Україні та порівняти з іншими країнами світу – наприклад результати національних досліджень, результатирейтингів IFC,TransparencyInternational,WB,WorldCompetitiveness Yearbook, Heritage Foundation, Всесвітнього економічного форуму, Rating and InvestmentInformation таінших.

Розділ «Проблеми» має забезпечити аналіз розділу «Стан» з позиції

поставленихпереддержавною політикоюзавданьтавизначенняперешкодщодо їх реалізації. Цей аналіз має скоріш за все відбуватись на визначених в Національнійдоповідіположенняхщодоринковогорозвиткутапершочергового розвитку економіки як забезпечую чого фактору розвитку соціальної сфери. Невизначеність вНаціональній доповідіцихположеньпризведе дозменшення логіки в такомуаналізі. Наприклад позиція розвиткупідприємництва лише як інструментудлянаповненнябюджетіввсіхрівнівтасоціальноївідповідальності лишепризведе донеможливостіаналізуяктакого.

Розділ «Перспективи» має визначити дві складові – стратегія розвитку підприємництва на довготривалуперспективута короткострокові завдання на наступний та найближчі роки. І бути зв’язано з розділом «проблеми» щодо наявнихта можливихперешкодна шляхуперспектив.

З урахуванням висловлених вище міркувань типова структура щорічної Національноїдоповідіможе матинаступнийвид:

Вступ. Розділ1.Стан.

1.1.Основністатистичніпоказникирозвиткупідприємництвазапопередній рік. (Примітка: Окремо по великому, середньому та малому підприємництву. Мале–урозрізімалоготамікро(такожможливоза юридичними тафізичними особами). Обов’язково – у територіальному розрізі. Необхідно продемонструвати зв’язок між розвитком підприємництва та зайнятістю населення, середнімирозмірами заробітноїплатиірівнем доходу, купівельною спроможністюта міжрегіональнимизв’язками).

1.2.ОсновніурокизапопереднійрікдляпідприємництваУкраїни.(Примітка

–наприклад: уроки світової економічної кризи внаслідок сировинної спрямованостіекономіки України).

Розділ2. Проблеми

2.1.Основнийперелік проблем впідприємництвіУкраїни з розподілом за йогорозмірами (велике, малета середнє), атакожможливой затериторіальним розподілом (якщомає місце і можебути доведено).

–зарезультатами національнихдосліджень;

–за міжнародними рейтингами.

2.2.Морфологічний аналіз основних причин проблем та визначення можливихточоквпливузпозиціїдержавноїполітикитазабезпеченняполітики розвиткупідприємництва як наскрізногозавдання для усіх органів державної влади.

Розділ3.Перспективи

3.1.Визначенняможливих напрямківрозвиткутааргументаціяїхуспішної реалізації. Необхідні та достатні умови. Визначення стратегічних та короткостроковихперспектив.

3.2.Визначеннята деталізаціятрьохнапрямківнанайближчіроки. Висновки.

Вбачається, що типізація структури Національної доповіді про стан і перспективи розвиткупідприємництва в Україні дозволить розглядатиїї не як звітокремихорганів владиз цьогопитання, авиведе нарівень документів для прийняття політичних рішень, що й є однім з завдань для нашої країни щодо приведенняпрактики державноїслужбидостандартів європейськихкраїн.

ТетянаСАЛОВА

аспірант кафедри європейської інтеграції ОРІДУНАДУпри ПрезидентовіУкраїни

ЄВРОПЕЙСЬКИЙДОСВІДЗАПРОВАДЖЕННЯ СИСТЕМИОЦІНКИПЕРСОНАЛУДЛЯУКРАЇНИ

Організація системи державного управління та державної служби є особливою частиною процесу інтеграції до ЄС, оскільки в європейському законодавстві не існує однозначних та жорстких норм, які визначають модель державногоуправління, щоповиннабутизапровадженакраїнами, якіпрагнуть статичленомЄС. Стандартидержавногоуправліннята проходженнядержавної службивкраїнахЄСвизначаютьосновніпринципиадміністративногоправа,що єспільнимидлявсіхчленівнезалежновідособливостейїхнаціональнихсистем.

Принципи надійності, прогнозованості, відкритості, прозорості, відповідальності,результативностітаефективностіскладаютьосновудляпобудови інституційтареалізаціїефективнихтадемократичнихадміністративнихпроцедур на усіх рівнях державного управління. Державні службовці законодавчо зобов’язанідотримуватисяцихпринципів.Дотриманняпринципівдержавними службовцями всіх рівнів забезпечується незалежними органами контролю, системою правосуддя, та всебічним контролем з бокупарламенту.

ЗгіднозпідходамитапринципамиЄС,сучаснапрофесійнадержавнаслужба вимагає добре освічених та вмілих менеджерів сфери державного управління, щопередбачаєдостатню захищеність,стабільністьтавідповіднийрівеньоплати праці.

На сьогоднішній день державні органи в Україні, як і в усьому світі, розвиваються відповідно до тискунових вимог суспільства. Існуюча на даний час система оцінювання державних службовців є формалізованою і малоефективною. Але перед тим як висувати вимоги для її реформування в контекстієвроінтеграціїнеобхіднопройтидовгийшляхподальшогореформування українськоїсистеми державноїслужбиподосягненню стандартівЄС.

Найкращісистемиоцінювання персоналуприреченіна невдачу, якщовони не сприймаються належним чином. Якщо до них ставитися як до рутинної процедури, вони перетворюються на ритуал і відтак ніколи не досягатимуть визначеноїмети.Отже,найголовніше–визначитицілі системиоцінюванняроботи персоналуістворити необхідніумовидляїї мотиваціїтасприйняття.

УкраїнахЄСнеіснуєуніверсальноїсистемитакогооцінювання.Восновному підходи різнятьсязалежновід професійнихякостей працівника тапідходів, які залежать від якості роботи. В останньому випадку оцінюється, як правило, ставленняпрацівникадороботи. Підхід, орієнтованийна результат,передбачає оцінювання результатів роботи (наприклад, у формі цільових угод) та характеристицііндивідуальнихуміньтанавичок,необхіднихдляроботинарізних посадах[1].

Цілі, критерії та сам процес оцінювання можуть бути досить різними. У країнахЄСспостерігаєтьсязагальнатенденціящодозменшенняроліпопередньої оцінкитаоцінюванняособистихякостей.Натомість,неабияка увагаприділяється кінцевомурезультату роботи (наприклад, виконання цільових угод чи участь в організаційній діяльності), комунікаційним аспектам. Враховуються наступні

фактори:результатироботи,правильністьвиконання,творчийпідхід,надійність, організаційні навички, робота в команді тощо. Просування послужбі можливе якщослужбовецьотримав оцінку„відмінно»за усіма належнимикритеріями.

ФормиоцінкиперсоналудержавноїслужбивкраїнахЄС

Наприклад, уЧехії критерії оцінювання включають: патріотизм, належну якість роботи, дисциплінованість та успішне навчання, у Словаччині щорічно оцінюють знання нормативно-правової системи, якості роботи, трудову дисципліну. Характерна риса процесуоцінюванняв Литві:уразівідміннихабо, навпаки,незадовільнихрезультатіватестаційнакомісіяможеприйматирішення, від якого залежить просування державногослужбовця по службі або навпаки – йогозвільнення. ВУгорщиніоцінювання персоналупроводитьсяраз на чотири роки,аспівбесідазіслужбовцями(з метоювизначенняпреміальнихнадбавок)– щорічно. У Румунії має місце щорічне оцінювання на основі цільових угод, у Польщіоцінюванняздійснюєтьсяразнадвароки–уразідвохнегативнихоцінок,

– працівник може бути звільнений з роботи. Щорічне оцінювання має місце в ЛатвіїтаЧехії.

Усібез виняткукраїни–новічлениЄСвідзначають,щодоцільновстановити окремівимогидоекзаменаторівтаекспертівз оцінюванняперсоналу.Наприклад, керівник зобов’язується не лише оцінити роботупідлеглого, але й разом з ним, аналізувати вади й переваги трудового процесу, давати пропозиції щодо його поліпшення.Отже,питанняпідготовкита(усвоючергу)атестаціїкерівниказаймає специфічне місце в системі оцінювання якості роботи персоналу.

Дослідженняздержавногоуправліннявзахіднихкраїнахсвідчать,щовисока ефективність організації забезпечується завдяки балансуванню механізмів контролю, коли формальні та неформальні правила органічно поєднані в тому чи іншому культурному середовищі. В Україні добре діє командноадміністративнасистема управління(культура послухута однаковогорозуміння ідеології) та попереджувальний контроль. Але разом з цим потрібнорозвивати інтерактивний контроль (пошук діалогу з суспільством щодо альтернативних варіантіврішень)тадіагностичнийконтроль,якийвимагаєсистематичногопідходу довизначеннястратегічнихцілей.

Необхідно покращити стан міжвідомчих консультацій щодо створення можливостіпосилення інформаційногообмінуміж державнимислужбовцями,

атакож обмінудосвідом та знаннями. Крімтого,необхідноврахуватинайкращі принципи інформаційної політики ЄС та європейської моделі налагодження зв’язківдержавнихструктур з громадськістю.Останнім часом багатозроблено для розширення інформаційного простору та спрощено доступ громадськості до інформації, але цей процес потребує продовження.

Значну підтримку на шляху євроінтеграції, реформування як системи державноїслужбивціломутакіреформуваннясвідомостідержавнихслужбовців надаютьінструментиінституційноїрозбудовиЄСTwinning,TAIEXіSIGMA.

Таким чином, реформа оцінювання державних службовців потрібна, але вона будеефективною вконтекстієвроінтеграціїякщопривестиувідповідність до європейських стандартів стимули та систему оплату праці державних службовців, цимсамим мипідвищимопрестиждержавної служби,залученняна роботупрофесіоналіввисокогорівнятапідвищеннязацікавленості вефективній роботі; запровадження системи стратегічного планування відобразить ефективностіоцінкининішньоїполітикитанавчаннянапомилках.

Списоквикористаноїлітератури

1.Механізмивдосконаленнявиконавськоїдисциплінидержавнихслужбовців та посадових осіб місцевого самоврядування (вітчизняний та зарубіжний досвід). – Режим доступу : www.niss.gov.ua/Monitor/May2009/2.htm. – Назва з екрану.

2.Про затвердження Програми розвитку державної служби на 2005-2010 роки [текст]/ постановаКабінетуМіністрівУкраїни від8 черв. 2004 р. № 746// Вісникдержавноїслужби.–2004.–№2.–С.66–80

3.Про Концепцію адаптації інституту державної служби в Україні до стандартів Європейського Союзу [текст] / Указ Президента України від 5 бер. 2004р.№278/2004//ОфіційнийвісникУкраїни.–2004.–№10.–С.578.

ОлексійЧИКАРЕНКО

начальник управління інформатизації процесів оподаткування Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську

ПРОБЛЕМИРЕАЛІЗАЦІЇСТРАТЕГІЇРОЗВИТКУДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇСЛУЖБИУКРАЇНИВКОНТЕКСТІЇЇАДАПТАЦІЇ ДОСТАНДАРТІВЄВРОСОЮЗУ

НацейчасУкраїнаробитьпевнікрокищодоадаптаціїдіяльностіпублічних інституційта інших організаційдостандартівЄвропейськогоСоюзу(ЄС). Так, напідставі прийнятогоу2008 р. Радою міністрівз питаньекономіки іфінансів ЄС рішення про узгодження з третіми країнами положення про належне управлінняоподаткуванням, продовжується реформуванняподатковоїсистеми України з урахуванням дотримання принципів податкової недискримінації і створеннярівнихумов оподаткуваннядлявсіхсуб’єктів господарювання. Це– основна вимогаЄС доУкраїни, якаінтегрується уєвропейськеспівтовариство.

Стратегіяреформування податковоїсистемиУкраїнипередбачає, упершу

чергу, адаптацію державної податкової служби України (далі – ДПСУ) до стандартів ЄС. За оцінками експертів міжнародних фінансових інститутів, результаттакої роботи – практичноповне наближення вітчизняних стандартів оподаткування до європейських. Але основною проблемою українського законодавства усферіоподаткуванняєне стількийогозміна убіквідповідності європейськимстандартам,скількидоведенняйогоувідповідністьзукраїнськими реаліями[4].

Роботуз модернізаціїДПСУбулорозпочатоу1997р. відповіднимнаказом ДержавноїподатковоїадміністраціїУкраїни(далі–ДПАУ)зрозробкиКонцепції та Стратегічних напрямів розвитку ДПСУ. Значною віхою у процесі запровадження останньої стало розроблення Стратегічного плану розвитку ДПСУ (далі – Стратегічний план), який був затверджений наказом ДПАУ від 07.04.2003№160 «ПрозатвердженняСтратегічногопланурозвиткудержавної податкової служби України на період до 2013 року». Стратегічний план був підготовлений Департаментом модернізації та розвитку ДПАУ за участю експертівСвітовогобанку, якийє основним інвестором «Проектумодернізації державної податковоїслужбі –1».

ЗтогочасуСтратегічнийпланпідвпливомзовнішніхтавнутрішніхфакторів декілька разів змінювався, деталізувався та доповнювався. Остання редакція Стратегічногопланубула офіційнозатвердженаунаказом ДПАУвід29.09.2005 р. № 420 «Про внесення змін до Стратегічного плану розвитку державної податкової служби України на період до 2013 року». Але, незважаючи на періодичні перегляди та доопрацювання зазначених документів, процес модернізаціїДПСУздійснюється занадтоповільно,і, навіть, «буксує»намісці.

Недоліком останньогоСтратегічногоплануєте, щорозробникаминечітко визначенаголовна мета проведеннямодернізаціїДПСУ. Із загальнихположень, викладених у розд. 1 Стратегічного плану її можна лише «виокремити»: «трансформаціяподатковоїслужбиУкраїниупровіднудемократичнутапідзвітну суспільству високоефективну державну інституцію, яка діятиме на правових засадах та користуватиметься довірою і підтримкою суспільства» [2]. Там же зазначено,щомодернізаціяДПСУмаєвідповідатицілям європейськоїінтеграції країни, івизначенопринципипроведеннямодернізації. Однак мова йдетільки профінансовіпоказникидіяльностіорганівДПСУ,асаме:збільшеннянадходжень добюджетутазменшеннявитратна адмініструванняоподаткування.

Позитивним досягненням розробників Стратегічного плану є визнання вищим керівництвом ДПСУ та експертами Світового банку того, що місія податкової служби у системі органів державної влади полягає не тільки у виконанніфіскальноїфункції, айустимулюванніекономічногорозвиткукраїни, створенні умов для залучення інвестицій, розвитку приватного бізнесу, зниженнюподатковоготягаря, отриманнюсталихдоходівдобюджетіввсіхрівнів.

Більш узагальнений, концептуальний погляд на проблему реформування податкової системи України в цілому викладено у «Концепції реформування податкової системи України», розробленої КМУ та затвердженої постановою №56-рвід19лютого2007р.(далі –Концепція).

НавідмінувідСтратегічногоплану,урозд. 2Концепціїчіткосформульовано основну мету реформування податкової системи України: «приведення податковоїсистемиувідповідністьзпріоритетамидержавноїполітикисоціальноекономічного розвитку, сприяння сталому економічному зростанню шляхом

лібералізації податкової системи на основі виваженої інвестиційноінноваційної політики, забезпечення достатньогообсягусукупнихподаткових надходжень до бюджетів усіх рівнів на основі проведення збалансованої бюджетної політики, встановлення ліберального відношення до платників, які сумлінно виконують свої податкові зобов’язання, і посилення відповідальностіза несплатуподатків» [1].

Отже, при формулюванні мети фактично відразу ж були визначені й основні стратегічні напрями реформування ДПСУ: сприяння сталому економічномузростанню шляхом лібералізації податкової системи на основі виваженої інвестиційно-інноваційної політики; забезпечення достатнього обсягу сукупних податкових надходжень до бюджетів усіх рівнів на основі проведення збалансованої бюджетної політики; встановлення ліберального відношення доплатників, які сумлінновиконують свої податковізобов’язання, іпосилення відповідальності за несплатуподатків.

Але відсутність у Концепції чіткого визначення координатора виконання заходів, а також часті зміни в політиці Урядупризвели до того, щовона також фактично не виконується, хоча й не скасована. Так, згідно з Концепцією, результатомвиконанняІетапу(протягом 2007 р.)повиненбувстатиПодатковий Кодекс України. Але й наприкінці 2009 р. цьогоне було зроблено. Відповідно, виконаннязаходів наступних етапівє простонеможливим.

Прийняття зазначеної Концепції – політичний акт, але якби уряд тодішнього прем’єр-міністра В. Ф. Януковича «запустив» механізми її реалізації, призначивши технічногорозпорядника й координатора тактичних заходів, наступний уряд мав би лише три варіанти дій: продовжувати впровадження Концепції, запропонованої попереднім урядом; скасувати Концепцію, щобуло б політичнонепопулярним кроком, оскільки стратегічна ціль України вступ до Євросоюзу та НАТО залишається незмінною; доопрацювати Концепцію у відповідності з власними пріоритетами та продовжити її виконання.

Отже,Концепцієювизначеніцілі,задачітапринципиреформуванняДПСУ до 2015 р., тому, фактично, Концепція має передувати Стратегічному плану модернізації ДПСУ, який повинен розроблюватися ДПАУ на базі неї, і стати одним з основних інструментівреалізаціїподатковоїполітики держави. Також Департаменту модернізації та розвитку ДПСУ спільно з ДПАУ необхідно доопрацюватиПрограмумодернізаціїДПСУ(далі–Програма)[3]зурахуванням стратегічнихцілей, визначених КМУ, інакшекажучи, узгодити інтересирізних групстейкхолдерів.Тобто, Стратегічнийпланповиннийстатибазисом,наякому необхіднореалізовувати Програмутапроекти, щомістятьсяуїїскладі. Алеза час, що пройшов з моменту оприлюднення Концепції (2 р. 7 міс.), будь-яких заходів з гармонізації зазначених документів Департамент модернізації та розвиткуДПСУ непредприйняв.

Дляз’ясування,наскількипідчасреформуванніподатковоїсистемиУкраїни ціліодногоз їїстейкхолдерів(платників податків)співпадаютьіз цілямиінших стейхолдерів(Урядута органівДПСУ),необхіднопровестиоцінюванняступеню синергітичного впливу та релевантності цілей до діючої податкової політики. Наступнийкрок – інтеграціятрьох вищезазначених стратегічнихдокументіву єдину стратегію розвитку ДПСУ (рис. 1), яка буде відповідати європейським вимогам усферіреалізаціїдіяльностіз оподаткування.