На території басейну зростає багато рідкісних видів грибів, зокрема види, за-

несені до Червоної Книги України (1996): Boletus regius Krombh., Strobilomyces floccopus (Fr.) Karst., Macrolepiota puellaris (Fr.) Mos. apud Gams., Phaeolepiota aurea (Fr.) Maire ex Konr. et Maubl., Catathelasma imperiale (Fr.) Sing., Russula turci Bres. S. Maire.

ЛІТЕРАТУРА

Бурова Л.Г. Экология грибов-макромицетов. – М.: Наука, 1986. – 222 с.

Визначник грибів України. Т. 5. Базидіоміцети / М.Я. Зерова, П.Є. Сосін, Г.Л. Роженко. – К.: Наук. думка, 1979. – 565 с.

Дудка И.А, Вассер С.П. Грибы. Справочник миколога и грибника. – К.: Наук. думка, 1987. – 535 с.

Червона Книга України. Рослинний світ / ред. Ю. Р. Шеляг-Сосонко. – Київ: Українська енциклопедія, 1996. – 608 с.

Лихенологические исследования в окрестностях Ивановского озера (Кузнецкий Алатау)

МАРТЮШЕВА Е.А., ЛАРИНА О.А.

Хакасский государственный университет им. Н.Ф. Катанова ул. Ленина 90, г. Абакан, 655017, Республика Хакасия e-mail: larina_o_a@mail.ru

Ивановское озеро расположено в высокогорном поясе Кузнецкого Алатау, в 8 км от поселка Приисковый Орджоникидзевского района Республики Хакасия на площади 4237 га. Район Ивановского озера представляет собой северный форпост высокогорной растительности Алтае-Саянской горной области. В районе прекрасно выражен субальпийский и альпийские луга (Седельников, 1988).

В течение летних месяцев 2008 года маршрутным методом нами проводилось изучение лишайников, произрастающих в окрестностях Ивановского озера. Всего было собрано около 150 гербарных образцов. Сбор лишайников осуществлялся в самых различных местообитаниях: на крупных каменистых склонах, валунах, скалах, на почве, валежнике, коре деревьев и кустарников. На основе собранного материала был составлен список видов лишайников. Объемы семейств и родов лишайников даны в основном в соответствии с работой O.E. Eriksson, D.L. Hawksworth (1998) с учетом

R. Santesson et al. (2004). Некоторые виды уточнялись по работе R. Santesson et al. (2004). В результате исследований установлен 51 вид из 27 родов и 13 семейств. Ве-

дущими семействами являются Parmeliaceae Zenker, Cladoniaceae Zenker, Lecanoraceae Körb., Porpidiaceae Hertel et Hafellner., Rhizocarpaceae M. Choisy ex Hatellner., что подчеркивает бореальность флоры.

Изучая жизненные формы, выявили, что наиболее богаты видами группа накипных лишайников, которые первыми поселяются на горных породах. К таким, на-

пример, относятся Buellia stigmatea Körb., Ophioparma ventosa (L.) Norman,

Rhizocarpon geographicum (L.) DC и другие. Большое значение имеют и кустистые лишайники, из которых наиболее обычны: Cladonia amaurocraea (Flk.) Schaer.,

Cl. rangiferina (L.) Wigg., Cetraria islandica (L.) Ach., Flavocetraria cucullata (Bellardi)

Kärnefelt et Thell и др. Реже всего встречались лишайники с листоватым слоевищем. К

ним относятся Flavoparmelia caperata (L.) Hale, Parmeliopsis ambigua (Wulf.) Nyl.,

Vulpicida pinastri (Scop.) S.-E. Mattson et Lai, Peltigera rufescens (Weiss) Humb. и др.

При установлении экологических групп лишайников учитывалась приуроченность вида к местообитаниям с определенными условиями влажности, тепловым режимом, мощностью снегового покрова и особенно обращалось внимание на отношение к субстрату. Преобладающая роль принадлежит лишайникам мезофитам (29 видов). К данной группе относятся в основном лишайники, обитающие, как правило, на затененных скалах или у их основания в местах с достаточно умеренной влажностью. Это,

например, такие виды как Lecanora polytropa (Ehrh. ex Hoffm.) Rabenh., Usnea hirta (L.) Web. ex Wigg., Cladonia coniocraea (Flk.) Spreng., Parmelia sulсata Tayl. и др. Второе ме-

сто по количеству видов (8) занимают криофиты, к которым отнесены: Aspicilia asiatica

(H. Magn.) Oxner, Flavocetraria cucullata, Umbilicaria proboscidea (L.) Schrad. и др.

К ксеромезофитам и ксерофитам относятся по 5 видов. Наименее представлена группа психрофитов (4 вида). Это такие лишайники как Thamnolia vermicularis

(Sw.) Schaer., Parmelia omphalodes (L.) Ach., Rhyzocarpon macrosporum Räsanën, Rhizocarpon oportense (Vain.) Räsänen.

ЛИТЕРАТУРА

Седельников В.П. Высокогорная растительность Алтае-Саянской горной области. – Новосибирск, 1998. – 221 с.

Eriksson O.E., Hawksworth D.L. Outline of the Ascomycetes. – 1998. – V. 16. Р. 1 – 2. 161 р. Santesson R. et al. Lichenforming and lichenicolous fungi of Fennoscandia. – Museum of

Evolution, Uppsala University, 2004. – 359 p.

Роль военных полигонов в сохранении лихенофлоры степей Южного Урала

МЕРКУЛОВА О.С.

Институт степи УрО РАН, лаборатория биогеографии и мониторинга биоразнообразия ул. Пионерская, 11, г. Оренбург, 460000, Россия

e-mail: mer.os@mail.ru

К настоящему времени природа степных регионов претерпела значительные антропогенные преобразования: степень измененности ландшафтов колеблется от 10 до 70 %. Район исследований относится к максимально освоенным: на сельскохозяйственные угодья приходится около 88 % территории, а распаханность достигает более 52 %. За период освоения целины в наибольшей степени пострадали плакорные степи и их комплексы, а зонально-степной тип растительности стал одним из самых редких (Левыкин, 2000). Лишайники, входящие в состав растительных сообществ, также в значительной мере пострадали, сократив свою численность и видовое разнообразие.

В ходе изучения лихенофлоры степной зоны Южного Урала и прилегающих территорий, нами было выявлено 336 видов лишайников (Меркулова, 2006); около 83 % лихенофлоры обитает на охраняемых и проектируемых к охране территориях, среди которых в основном бывшие военные полигоны. В данной статье мы отмечаем

роль военных полигонов (бывший Орловский и действующий Донгузский) в сохранении лихенофлоры региона. Их территории представляют собой целинную степь, сочетающуюся с участками залежных земель. По границам участков располагаются лесозащитные полосы. Находясь длительное время в военном ведомстве, эти участки были защищены от интенсивного скотосбоя, пожаров и других воздействий, что способствовало сохранению при ограниченном наборе местообитаний высокого разнообразия лишайников (90 видов), особенно эпигейных, и формированию полноценных зональных лишайниковых сообществ. Именно благодаря этим участкам мы имеем представление о последних стадиях послепожарного восстановления сообществ; полигоны дают богатый материал для изучения экологии и ценологии многих видов лишайников.

ЛИТЕРАТУРА

ЛевыкинС.В. Стратегия сохранения и восстановления эталонных плакорных ландшафтов степной зоны Южного Урала: Автореф. дис. … канд. геогр. наук. – Оренбург, 2000. — 19 с.

Меркулова О.С. Лишайники степной зоны Южного Урала и прилегающих территорий: Автореф. дис. … канд. биол. наук. – СПб, 2006. – 23 с.

Види групи «Lecanora muralis» на Донецькому кряжі

НАДЄІНА О.В.

Інститут ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України, відділ ліхенології та бріології вул. Терещенківська, 2, м. Київ, 01601, Україна

Розетковидно-лопатеві жовто-зелені літофільні види роду Lecanora розгляда-

лись у межах роду Protoparmeliopsis Choisy (1929), Placolecanora Räsänen (1940) або підроду Placodium Poelt (1958). Молекулярно-філогенетичний аналіз різноманітних лопатевих видів Lecanora показав їх поліфілетичність, з гарною підтримкою групи

«Lecanora muralis», що найближча до видів Rhizoplaca і Lecanora pruinosa (Arup & Grube, 1998; Grube et al., 2004). На даному етапі лопатеві види Lecanora знов розглядаються у широкому сенсі у межах роду Lecanora Ach. (Lumbsch, Huhndorf, 2007), але, безумовно, потребують подальших комплексних досліджень із застосуванням порівняльних морфологічних, анатомічних, хімічних і молекулярно-філогенетичних даних.

При детальному розгляді зразків лишайників з Донецького кряжа, що переважно наводились під назвою Lecanora muralis (Надєіна, 2009), було визначено кілька видів: L. achariana, L. bolcana, L. laatokkensis, L. garovaglioi і L. muralis s. str. Всі ці види зростають на силікатних кам’янистих відслоненнях; L. achariana, L. garovaglioi і L. muralis іноді трапляються на прошарках грунту між відслоненнями; L. muralis може зростати також і на карбонатних відслоненнях. На деяких зразках L. laatokkensis і L. muralis з Донецького кряжа зрідка трапляється ліхенофільний гриб Cercidospora macrospora (Uloth) Hafellner & Nav.-Ros. Пропонуємо удосконалений, модифікований ключ для розмежування видів групи L. muralis:

3а. Центральні ареоли слані товсті, поліедричні, щільно з’єднані, крайові лопаті короткі, апотеції довго лишаються зануреними-----------L. bolcana (Pollich) Poelt

АР Крим (Копачевская, 1986 (за усним повідомленням А.М. Окснера), Ходосовцев, 2004), Миколаївська область (Кондратюк, Михайлюк, 2004), Донецький кряж

(Надєіна, 2009).

3б. Центральні ареоли слані тонкі, більш-менш округлої форми, часто роз’єднані, крайові лопаті видовжені, з чорною каймою підслані, апотеції сидячі-------

------------------------------------------------------------------------L. laatokkaensis (Räsänen) Poelt

А.М. Окснер із сумнівами наводив цей вид з Донецької області під назвою

Placodium diffractum (Окснер, 1961; Kondratyuk et al., 1998). Звичайно не відрізняється ліхенологами від L. muralis, в Україні відомий ще з Запорізької області (Ходосовцев, Зав’ялова, 2008) і Донецького кряжа.

4а. На силікатних відслоненнях, ареоли слані та лопаті товсті, добре випукловздуті, складчасті, притиснені одна до одної, на кінцях долей псевдоцифели (вигля-

стратах, слань притиснена, лопаті не глибоко роздільні---L. muralis (Schreb.) Rabenh. Широко поширений в Україні вид.

Різноманіття видів групи «Lecanora muralis» на Донецькому кряжі, поліморфність зразків та обмежена кількість видів цієї групи, проаналізована у молекулярнофілогенетичних роботах (Arup, Grube, 1998; Grube et al., 2004), вказують на необхідність подальших досліджень, зокрема оцінки філогенетичної ваги окремих морфологічних ознак.

До вивчення лишайників залізистих кварцитів в басейні річки Інгулець

НАУМОВИЧ Г.О.

Херсонський державний університет, кафедра ботаніки вул. 40 років Жовтня, 27, м. Херсон, 73000, Україна e-mail: naumovich_anna@i.ua

Вивчення ліхенофлори окремих регіонів України є важливим для проведення інвентаризації флори в цілому. Виявлення закономірностей поширення певних видів лишайників, специфіки їх екології є основою для подальших комплексних досліджень біоти. Вивчення ліхенофлори в межах Криворізького залізорудного басейну було до-

м. Кривий Ріг знаходимо в праці М.І. Котова (1927), який досліджував флору долини річки Інгульця. Автор наводить 4 види лишайників: Lecanora frustulosa, Ramalina pollinaria, Ramalina polymorpha та Xanthoparmelia conspersa, що були зібрані на від-

слоненнях залізної руди. В межах м. Кривий Ріг залізисті кварцити відслонюються в ландшафтному заказнику загальнодержавного значення «Балці Північна Червона» (Тернівський район) та окол. мікрорайону Новогданцівки (Центральноміський район). Збори матеріалів проводились протягом експедиційних виїздів 2007-2009 рр. на територію Дніпропетровської області.

Ландшафтний заказник «Балка Північна Червона» знаходиться в північній частині колишнього рудника, в долині річки Саксагань (права притока Інгульця). По схилах балки виходять породи скелеватської, саксаганської та гданцевської світ криворізької серії. Найбільш добре представленим є сьомий залізистий та сланцевий горизонти саксаганської світи, які відслонюються по двом сторонам балки в північносхідній її частині, по північному та південному відрогам. Залізисті кварцити відслонюються у вигляді окремих брил, розміром до 2 м заввишки по днищу балки та до 10 м заввишки на її вершині, утворюючи невеликі скелі. На добре освітлених горизонтальних вертикальних поверхнях домінують види лишайників: Dimelaena oreina, Lecanora muralis та Aspicilia cinerea, що займають разом із мохами до 80% всієї поверхні субстрату. Рідше зустрічаються види: Rhizocarpon geographicum, R. distinctum,

Aspicilia contorta та Verrucaria sp., що загалом займають до 3 % проективного покриття. Дуже рідкісним видом для цієї території (одне місцезнаходження) виявився вид Lecanora swartzii. На вертикальних стінках переважають види лишайників:

Candelariella vitellina, Ramalina polymorpha та Lecanora muralis, що займають до 40 %

всієї поверхні субстрату, рідше зустрічаються – Candelariella aurella, Lecanora dispersa та Physcia dubia. Дуже рідко на вертикальних поверхнях, у місцях, де утворюються тимчасові водотоки трапляються види: Trapelia іnvoluta, T. obtegens та

Thelidium bryoctonum. Вид Thelidium bryoctonum вперше знайдений для рівнинної час-

тини України. Загалом ліхенофлора ландшафтного заказника загальнодержавного значення «Балки Північної Червоної» представлена 34 видами лишайників, що відносяться до 20 родів та 12 родин.

В околиці мікрорайону Новогданцівка, на місці колишнього кар’єру, неподалік від залізничного мосту відслонюються залізисті кварцити. Вони представляють собою окремі брили до 20 м заввишки, подекуди вкриті прошарками ґрунту. На цій території також спостерігається чергування сланцевих та залізистих горизонтів, але останні переважають. На добре освітлених горизонтальних поверхнях домінують ви-

ди лишайників: Aspicilia cinerea, A. intermutans, Xanthoparmelia somloensis та X. pulla,

що займають до 50 % всієї поверхні субстрату. Рідше зустрічаються види Lecanora dispersa та Caloplaca decipiens (до 5 % проективного покриття). Загалом для цієї території знайдено 14 видів лишайників, що відносяться до 7 родів та 6 родин.

Таким чином, ліхенофлора залізистих відслонень в басейні річки Інгулець представлена 38 видами лишайників, що відносяться до 21 роду та 12 родин. Відносно невеликий видовий склад пояснюється специфічністю субстрату та антропогенним впливом.