ние – коричневые, веретеновидные, постепенно оттянутые в тонкий носик до 10 мм дл. Носики средних семянок превышают обертку. Хохолок 6-8 мм дл. Цветет VI–VIII.

Растет на полянах, глинистых склонах и оврагах центральных и южных районов Молдовы. Евразиатский терофит (Попеску, Санда, 1998).

ЛИТЕРАТУРА

Катина З. Определитель высших растений Украины. – К., 1999. – С. 369-370.

Клоков М. Флора УРСР. – 1965. – Т. 12. – 340 с.

Флора Европейской части СССР. – Л., 1978. – Т. 8. – С. 127-137.

Черепанов С. Флора СССР. – 1964. – Т. 29. – 690 с. Sell P.D. Flora Europea. – V 4. – 1976. –345 p.

Popescu A., Sanda V. Consp. Fl. Cormof.spontane din România. Bucureşti. – 1998. – 237 p. Negru A. Determinator de plante din flora Republicii Moldova. – Chişinău, 2007. – P. 268-270.

Розповсюдження Solidago canadensis L. на території м. Чернівці

КОРЖАН К.В.

Чернівецький національний університет ім. Юрія Федьковича, біологічний факультет, кафедра ботаніки та охорони природи вул. Федьковича, 11, м. Чернівці, 58022, Україна

e-mail: ksenia506@rambler.ru

Місто Чернівці знаходиться на перехресті транспортних шляхів, які сполучають Буковину із сусідніми областями (Івано-Франківською, Хмельницькою, Тернопільською) з різними регіонами України, а також із Молдовою та Румунією. Розвиток транспортних зв’язків сприяє проникненню на територію міста адвентивних видів. Одним із таких видів є Solidago сanadensis L.

S. canadensis – кенофіт північноамериканського походження, епекофіт з дифузним характером розповсюдження (Протопопова, 1991; Протопопова, Шевера, Мосякін, 2002). На територію Європи інтродукований в XVII сторіччі (Joshi, 2006).

Перший гербарний зразок виду (за даними Гербарію Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича (CHER) на території Чернівецької області зібраний у 1909 р. (с. Луковиця, культивується в садах, M. Guşuleac), а в Чернівцях – у 1948 р. (ботанічний сад, 17.08.1948, І.В. Артемчук (CHER).

На основі польових досліджень виявлено, що рослини виду трапляються у складі екосистем антропогенного походження (Дідух Я.П., Ю.Р. Шеляга-Сосонко, 2001).

За літературними (Паламар, 2006) та власними даними (Коржан, Чорней, 2008) встановлено широке розповсюдження S. сanadensis у межах міста в складі агро-, урбота техногенних екосистем. Рослини S. сanadensis трапляються в агроекоситемах дачних районів, парків; у великій кількості зустрічається в межах лісосмуг, вздовж доріг.

Окремо слід відмітити експансію виду на територіях кладовищ міста Чернівці, де, ймовірно, його рослини вирощували як декоративні, а згодом вони здичавіли і почали розповсюджуватись на прилеглі ділянки.

В межах урбоекосистем S. сanadensis проникає в селітебні зони, де трапляється в межах таких екотопів: газони, клумби, узбіччя вулиць.

Найбільш численні групи рослин трапляються в межах техногенних екосистем: вздовж залізничних колій та автошляхів, на порушених екотопах (щілини пристінні, асфальту та бруківки), пустирях, незаасфальтованих узбіччях вулиць.

Таким чином встановлено, що на території м. Чернівці S. сanadensis є дуже поширеним видом, численні групи рослин якого входять до складу трьох типів екосистем антропогенного походження.

ЛІТЕРАТУРА

Дідух Я.П., Шеляг-Сосонко Ю.Р. Класифікація екосистем – імператив національної екомережі (ECONET) України // Український ботанічний журнал. – 2001. – 58, № 4. – С. 393-403.

Коржан К.В., Чорней І.І. Класифікація екосистем як основа вивчення фіто різноманіття м. Чернівці // Науковий вісник Чернівецького національного університету. Збірник наукових праць. – Вип. 416. Біологія. – Чернівці: «Рута», 2008. – С. 15-20.

Паламар І.Т. Трансофрмація видового складу урбанофлори м. Чернівці у результаті інвазії Solidago canadensis L. // Синантропізація рослинного покриву України (м. ПереяславХмельницький, 27-28 квітня 2006). – Тези наукових доповідей. – К., Переяслав-Хмельницький, 2006. – С. 163-165.

Протопопова В.В. Синантропна флора Украины и пути ее развития. – К.: Наук. думка, 1991. – 204 с.

Протопопова В.В., Мосякін С.Л., Шевера М.В. Фітоінвазії в Україні як загроза біорізноманіттю: сучасний стан і завдання на майбутнє. – К.: Інститут ботаніки НАН України, 2002.

– 32 с.

Joshi L., Abhilasha D. Are there special invasive traits that distinguish European Solidago canadensis plants from their native American conspecifes? // Neobiota from ecology to conservation. 4th European Conference on Biological invasions (Vienna (Austria), 27-29 September, 2006). – Bonn, Germany. – 2006. – P. 161.

Триба Bromeae Dum. (Poaceae) у флорі України:

стан вивченості та можливі напрямки подальших досліджень

КРАСНЯК О.І.

Інститут ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України, відділ систематики та флористики судинних рослин вул. Терещенківська, 2, м. Київ, 01601, Україна e-mail: syst.@botany.kiev.ua

Кількість родів і видів у трибі Bromeae залежить від структурування і розуміння обсягу роду Bromus L., які на сьогодні не є усталеними. За вузького розуміння триба містить 9 родів: Anisantha C. Koch., Bromopsis Fourr., Bromus, Ceratochloa

Beauv., Boissiera Hochst. еx Steud., Littledalea Hemsl., Nevskiella Krecz. et Vved., Stenofestuca (Honda) Nakai та Trisetobromus Nevski (Цвелев, 1987, 2006). У широкому трактуванні – названі таксони мають ранг підроду чи секції (Engler, 1889; Bor, 1970; Garcke, 1972; Seybold, 2006).

Види триби у флорі СРСР (Флора СССР, 1934) були розподілені в межах родів

Littledalea, Bromus (із 4 підродами), Ceratochloa i Boissiera.

У флорі УРСР (Лавренко, 1940) визнано лише один рід Bromus із 12 видами, які віднесені до трьох підродів: Zeobromus Grieseb., Zerna (Panzer) Aschers., Stenobromus Grieseb., які також трактуються як окремі роди: Bromus s. str., Bromopsis та Anisantha (Цвелев, 2006). При цьому таксономічно значущими, передусім, вважалися такі морфологічні ознаки як кількість жилок колоскових лусок, форма та величина колосків, а також особливості життєвих форм видів. У комплексному вивченні бромусів флори України, проведене Л.П. Слюсаренко (1968, 1969, 1971), були досліджені добові ритми цвітіння, морфологія і анатомічна будова листкової пластинки, результати яких увійшли до монографії «Злаки Украины» (Прокудин и др., 1977), згідно з яким триба нараховує три роди: Bromus s. str. (7 видів), Anisantha (4 види) і Bromopsis (7 видів). Більш пізнє детальне вивчення Bromopsis ripariа (Rehman) Holub і споріднених з ним видів, дало змогу описати ряд Ripariae Klok. із 7 ендемічними видами, які перебувають у відношеннях вікаризму (Клоков, 1977).

Згідно із останнім номенклатурним зведенням судинних рослин України (Mosyakin, Fedoronchuk, 1999) роди триби Bromeae представлені наступним чином:

Bromus s. str. (10 видів), Anisantha (4 види), Bromopsis (11 видів) і Ceratochloa

(2 види). За цими даними, у флорі України існують кілька видів, самостійність яких потребує підтвердження (Bromopsis calcarea Klokov, B. cimmerica Klokov, B. heterophylla (Klokov) Holub, B. pseudocappadocica Klokov, Bromus anatolicus Boiss. et Heldr. i B. wolgensis Fisch. ex Jack. f.).

Потребують уточнення поширенняархеофіти Bromus arvensis L., B. secalinus L., кенофіти Anisantha sericea (Drob.) Nevski (поява виду у флорі України вимагає підтве-

рдження), Bromus briziformis Fisch. еt С.A. Mey. (Цвелев, 2006), Ceratochloa carinata

(Hook. et Arn.) Tutin і C. cathartica (M. Vahl) Herter (Мосякін, 1990, 1991; Чопик та ін., 1998; Цвелев, 2006) та аборигенних видів, що мають незначне поширення Bromopsis ramosa (Huds.) Holub i B. erecta (Huds.) Fourr. (Прокудин и др., 1977).

Згідно із найбільш повним дослідженням роду Bromus s. l. на молекулярному рівні (Saarela et al., 2007) лише за даними послідовності ITS ядерних рибосомальних генів монофілетичними є секції Genea Dumort. (або рід Anisantha), Bromus (incl. sect. Tiniusia) i Neobromus Shear (або рід Trisetobromus). Філогенетичні дерева, отримані за хлоропластними (trnL інтрон i 3′- кінець ndhF) і ядерними нуклеотидними послідовностями узгоджено показали монофілетичність лише секції Ceratochloa. Для решти таксонів було отримано суперечливий результат. Філогенетичні зв’язки секції Bromopsis за молекулярними даними залишились повністю нез’ясованими.

Формування монохромних садів на терасованих схилах Кременецького ботанічного саду

КУБІНСЬКА Л.А.

Кременецький ботанічний сад, відділ квітникарства вул. Ботанічна, 5, м. Кременець, 47003, Тернопільська обл., Україна

Монохромні або однокольорові сади відомі багато років і в тих чи інших варіантах зустрічаються у садово-парковому мистецтві різних країн. Вони є добрим способом підкреслити різноманітність кольорової палітри рослин, поєднання відтінків та форм. З огляду на це перспективним напрямком створення квітниково-декоративних композицій є компонуваня ділянок за принципом гармонійного поєднання рослин з квітами одного кольору.

Особливості рельєфу експозиційної частини Кременецького ботанічного саду не дозволяють використання рівнинних ділянок достатніх розмірів для розміщення композицій. Під однокольорові сади відведено терасовані схили південно-східної експозиції, середній розмір ділянки становить близько 60 м кв. Передбачається використовувати терасу під один колір, таким чином, схили між терасами повинні слугувати переходами від одного кольору до іншого.

При розробці проектів використовували наступні принципи:

1.Безперервність цвітіння впродовж вегетаційного періоду;

2.Використання різних за висотою розслин, що утворюють декілька ярусів;

3.Залучення рослин з декоративним листям;

4.Підбір рослин з довгими термінами цвітіння;

5.Поєднання традиційних та простих в догляді рослин з екзотичними видами. Керючись даними принципами наведемо, як приклад, створення білого саду.

На задньому плані (висота до 1,5 м) висаджено рослини виду Gypsophila panioulata L., та плетисті троянди. Середній ярус формують рослини висотою до 1 м: Leucanthemum vulgare Lam., Anemone sylvestris L., види роду Hosta sieboldiana (Hook.) Engl. та ін.

На передньому плані (висота 30-40 см) висаджено: Cerastium biebersteinii DC.,

Dianthus pseudos quarrosus (Novak) Klok., Arabis caucasica Schlecht, Gypsophila elegans

Bieb. Також використовувались рослини з декоративним листям: Arrhenatherum bulbosum, Stahus germanica L. та ін.

Усі кольори сонячного спектра, які ми використовували для створення садів, розміщені у восьмиступеневому кольоровому колі у слідуючій послідовності: рожевий, червоний, жовтий, білий, зелений, фіолетовий, синій, голубий.

Досвід створення монохромних садів в умовах Кременецького ботанічного саду вказує на песпективність однокольорових композицій на терасованих схилах обмежених розмірів.

Нові дані про поширення Epipactis purpurata Smith. (Orchidaceae Juss.) на Закарпатті

ЛОЯ В.В.

Національний ботанічний сад ім. М.М. Гришка НАН України, відділ природної флори вул. Тімірязєвська, 1, м. Київ, 01014, Україна

e-mail: vlastichka@gmail.com

Epipactis purpurata – середньоєвропейський вид, в Україні знаходиться на східній межі свого ареалу, є рідкісною рослиною, що занесена до Червоної книги України. За своїми еколого-ценотичними особливостями E. purpurata є видом широколистяних, інколи мішаних лісів. В Карпатах його поширення насамперед пов’язане з буковими лісами (Тимченко, Андрієнко, 1992). Для Закарпаття наводився в Ужгородському районі на г. Плішка (Загульський, 1994), в Великоберезнянському районі поблизу станції Щербин (Ужанський національний природний парк, 2007) та в Рахівському районі у заповідному масиві Кузій, в урочищі Вільхи (Шушман, 2008). Протягом 2006-2008 рр. нами виявлено 4 нових місцезнаходження E. purpurata. Всі вони знаходяться в букових затінених лісах:

1)Околиці м. Рахів, урочище Ціплен. Основу трав’яного ярусу угруповання складають види Galium odoratum (L.) Scop., Luzula luzuloides (Lam.) Dandy & Wilmott, Fragaria vesca L., Stachys sylvatica L., Salvia glutinosa L., проективнепокриттястановить30 %.

2)Ужгородський район, околиці с. Гута, ліс біля дороги на прикордонну заставу. Трав’яний ярус угруповання представлений Carex pilosa Scop., Aegopodium podagraria L., Asarum europaeum L., проективне покриття становить 20 %.

3)Ужгородський район, околиці с. Кам’яниця біля лісництва, правий берег р. Сирий поток. В тряв’яному ярусі угруповання виявлені Galium odoratum, C. pilosa,

Cephalanthera longifolia (L.) Fritsch, Lapsana communis L., Campanula persicifolia L.,

проективне покриття становить 20 %.

4)Перечинський район, околоці с. Сімер, південно-східні схили г. Боронська. Тут E. purpurata зростає разом з C. pilosa та Hedera helix L. з проективним покритттям 10 %.

E. purpurata є напівсапрофітом, тому в популяціях спостерігаються виключно генеративні особини, популяції мають низьку чисельність (Тимченко, 1996). Усі виявлені нами популяції були малочисленими, нараховували по кілька генеративних особин. Необхідно контролювати стан популяцій E. purpurata та охороняти всі відомі його місцезростання.

ЛІТЕРАТУРА

Загульський М.М. Хорологія, структура популяцій та охорона орхідних (Orchidaceae Juss.) західних регіонів України: Дис. … канд біол наук. – К., 1994. – 396 с.

Тимченко І.А. Структура популяцій видів роду Epipactis Zinn (Orchidaceae) і тенденції її зміни під антропогенним впливом // Укр. бот. журн. – 1996. – 53, № 6. – С. 690-695.

Тимченко І.А., Андрієнко Т.Л. Epipactis purpurata Smith. (Orchidaceae) в Україні // Укр.

бот. журн. – 1992. – 49, № 4. – С. 91-93.

Ужанський національний природний парк. Поліфункціональне значення / ред. С.М. Стойко – Львів: Меркатор, 2007. – 306 с.

Шушман В.С. Ботанічні нотатки про цікаві знахідки // Матеріали Міжнар. наук. конф. «ФіторізноманіттяКарпат: сучаснийстан, охоронатавідтворення». – Ужгород: Ліра, 2008. – С. 177-180.