Омела белая (Viscum album subsp. album L.) –

новый синантропный вид?

1САДОВНИЧЕНКО Ю.А., 2САПОЖНИКОВА В.А.

1Национальный фармацевтический университет, кафедра биологии, физиологии и анатомии ул. Мельникова, 12, г. Харьков, 61002, Украина

e-mail: sadovnychenko@mail.ru

2Харьковская гимназия № 47 Харьковского городского совета Харьковской области ул. Космонавтів, 7-а, г. Харьков, 61103, Украина

e-mail: valeria93@ukr.net

Несмотря на то, что вопрос об уровне таксона широко распространенного в Европе эпифитного полупаразита омелы белой (Viscum album L.) не решен окончательно, в последнее время получены убедительные молекулярно-генетические данные в пользу единства вида в составе как минимум четырех его подвидов V. album subsp. album, V. album subsp. austriacum, V. album subsp. abietis и V. album subsp. cretiacum

(Zuber, 2004). Подвид омелы белой V. album subsp. album поражает около 450 видов и подвидов древесных растений (Zuber, 2004), однако его ареал существенно уже ареала потенциальных хозяев. В северном и восточном направлениях он ограничивается климатическими условиями и миграциями птиц, осуществляющими распространение полупаразита (Zuber, 2004). Тем не менее, эти факторы не полностью объясняют наличие анклавов омелы белой, например, в центральной и южной частях Крымского полуострова (Бейлин, 1950; Zuber, 2004). Поэтому целью данного исследования было установление характера распространения подвида омелы белой V. album subsp. album в Украине.

Проведены обследования древесных насаждений в Днепропетровской, Донецкой, Запорожской, Луганской, Харьковской областях и Автономной Республике Крым, при этом особое внимание уделялось климатическим особенностям местности.

Установлено, что южные границы ареала V. album subsp. album в целом совпадают с приводимыми D. Zuber (2004), однако восточная его граница проходит по западным районам Луганской, северо-западным районам Донецкой и северной части Днепропетровской областей. Отмечено, что во всех обследованных регионах в значительной степени поражены древесные растения вдоль рек. В Днепропетровской области высока концентрация полупаразита в районе г. Новомосковска, который является своеобразным анклавом, та же тенденция прослеживается в южной части Харьковской области.

Определение возрастных характеристик популяций омелы в обследованных регионах показало, что, в г. Новомосковске и в целом в южном направлении большая часть растений-полупаразитов имела возраст либо 15, либо 7 лет, что, свидетельствует о заражении в середине 90-х гг. ХХ в. и в начале ХХI в., которые характеризовались суровыми зимами. Полученные данные в значительной степени объясняются сложившимися природно-климатическими условиями и сезонными миграциями видов птиц, являющихся основными распространителями семян и плодов омелы белой – дрозда-дерябы (Turdus viscivorus), рябинника (T. pilaris), черноголовой славки

(Sylvia atricapilla) и свиристеля (Bombycilla garrula) (Zuber, 2004). Однако очаговое поражение растительности в таком крупном промышленном центре как

г. Новомосковск, свидетельствует в пользу предположения о синантропном характере распространения омелы, поскольку города могут выступать «тепловыми островами», привлекающими птиц.

ЛИТЕРАТУРА

Бейлин И.Г. Цветковые полупаразиты и паразиты. – М.: Наука, 1968. – 118 с.

Ревелль П., Ревелль Ч. Среда нашего обитания: В 4-х кн. Кн. 2. Загрязнение воды и во-

здуха. – М.: Мир, 1995. – 296 с.

Zuber D. Biological flora of Central Europe: Viscum album L. // Flora. – 2004. – 199, № 3.

– Р. 181-203.

Антропічний елемент у ценофлорах рослинності лісостепової частини заплави Дніпра

СЕНЧИЛО О.О.

Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, кафедра ботаніки пр. Академіка Глушкова, 2, м. Київ, 03022, Україна

e-mail: senchylo2003@ukr.net

Дослідження проводилися у 1997-2008 рр. в лісостеповій частині заплави р. Дніпра. Об’єктом є природна та напівприродна рослинність у вказаному регіоні. Предметом цього повідомлення – аналіз синантропізації її флористичного складу. Застосовані методи включали розрахунок коефіцієнта синантропізації (вмісту синантропних видів) для виявлених асоціацій, фітоіндикаційні розрахунки за повним видовим складом ценозів різного ступеня синантропізації, дослідження гемеробності видового складу асоціацій та закономірності розподілу синантропної та адвентивної фракції флори між класами Браун-Бланке. Нижче подано результати дослідження.

Вміст синантропних видів у асоціаціях дослідженої рослинності в середньому становить 13 %, коливається від 0 до 33 %, що свідчить про її помірну, а у частини асоціацій про значну антропічну трансформацію. Найбільші значення цього показника спостерігаються у лучних ценозів середнього зволоження (Eleocharito-Elytrigetum,

Alopecuretum pratensis, Potentillo-Poetum) – від 29 до 33 %.

Максимум синантропних видів зосереджений в місцезростаннях 6,6 од. та 5,0 од. за зволоженням і вмістом азоту відповідно (дані фітоіндикації за шкалами Г. Елленберга), які також найбільше освоєні людиною. В середині екологічного ряду, котрий відповідає 5,0-7,0 од. зволоження, коефіцієнт синантропізації є найвищим і сягає 19,5 %. Болотні ценози є менш сприятливими для натуралізації синантропних видів. Так в асоціаціях із рівнем зволоження більше 8,0 од. середній рівень вмісту синантропних видів складає лише 6,5 %. На мезоксерофітних та ксеромезофітних місцезростаннях (рівень зволоження менше 5,0 од.) вміст синантропних видів складає 13,5 %, тобто майже вдвічі вищий, ніж на гідрофітних.

В 34 із 60 (57 %) виявлених асоціацій природної рослинності у цьому регіоні найбільше різноманіття синантропних видів представлено видами Plantaginetea majoris. Друге місце посідає Artemisietea vulgaris, котрий складає основу синантропної фракції 33 % виявлених асоціацій. Меншими масштабами включення у природну

рослинність відзначаються Stellarietea mediae та Bidentetea tripartiti, котрі є провідними у 7 % і 3 % асоціацій відповідно.

Основну частину видового складу флори дослідженого регіону становлять мезогемероби та β-еугемероби, тобто види середні за антропічною вразливістю та види, поширенню яких сприяє незначний антропогенний пресинг, але сильний пригнічує (β- еугемероби). Лише 10 % флори складають олігогемероби, агемероби не представлені. 168 видів (35 % загального флористичного списку) – це α- та полігемероби.

Дослідження синантропної та адвентивної фракцій свідчать про їх ценотичну приуроченість до Isoeto-Nanojuncetea – 25,0 %, 11,0 %; Festucetea vaginatae – 9,4 %, 4,7 %; Molinio-Arrhenatheretea – 22,2 %, 4,2 %, Salicetea purpureae – 18,9 %, 6,0 % відповідно. Значно поступаються Phragmiti-Magnocaricetea – 8,8 %, 0,5 %; QuercoFagetea – 9,0 %, 7,0 %.

Не завжди вміст синантропних і адвентивних видів корелюють: у болотних асоціацій адвенти майже відсутні, в той же час вміст синантропного елементу сягає 17 %. У ценозів Molinio-Arrhenatheretea при вмісті синантропних класів (22,2 %) – лише 4,2 % адвенти. Ценози Festucetea vaginatae помірно синантропізовані (9,4 %), але практично половину (4,7 %) складають адвенти. Ценози Isoeto-Nanojuncetea, що мають осінній максимум вегетації, можна вважати напівсинантропними формуваннями. Цьому сприяє той факт, що максимум їх вегетації співпадає із дисемінацією Chenopodiaceae та Asteraceae. Значною мірою трансформованими є ценози Salicetea purpureae (18,9 %), причому близько третини видів – адвенти. Формування цього класу вздовж водотоку і екотонний характер його ценофлори сприятливі для проникнення адвентів.

Гідрологічні та гідрохімічні особливості ґрунтових вод аренних місцезростань лісу

на шахтних полях Західного Донбасу

СИДОРОВА К.В., ЗВЕРКОВСЬКИЙ В.М.

Дніпропетровський національний університет ім. О. Гончара, кафедра геоботаніки, ґрунтознавства та екології пр. Гагаріна, 72, Дніпропетровськ, 49010, Україна

Західний Донбас є однією з найбільш техногенно навантажених територій Дніпропетровської області. Основними техногенними чинниками впливу на водні ресурси Західного Донбасу є шахтний водовідлив і дренуючий ефект водозаборів підземних вод. Спостерігається утворення негативних елементів рельєфу, затоплення і засолення ґрунтів прилеглих територій, зміна хімічного складу і гідрологічного режиму поверхневих водойм і ґрунтових вод.

Дослідження проводилися у Павлоградському районі Дніпропетровської області, на порушених землях у межах гірничого відводу ВАТ «Павлоградвугілля». Нами були досліджені проби води у зонах впливу підземних робіт на місці піщаного кар’єру, а також на прилеглих до нього територіях. Виявлено, що найменш засолени-

ми виявилися води, відібрані з дна ґрунтових розрізів, поверхневого водоймища і контрольних свердловин, розташованих на аренних ділянках. Найбільшу мінералізацію мали проби відібрані з балок Микуліна і Свідовок, де локалізовані води шахтних відстійників. Проміжне ж положення займають проби з р. Самара, р. Тернівка. Це пояснюється нами як незворотнє підвищення мінералізації річкових вод під впливом інфільтраційних втрат із шахтних відстійників. Досліджені проби за аніонним складом розподілилися на два класи (Альокін, 1953). До сульфатного класу відносяться проби ґрунтових вод на дні кар’єру, більшості свердловин, а також б. Свідовок та р. Тернівка, що свідчить про вплив високомінералізованих шахтних вод не лише на поверхневі води, але й на ґрунтові води арени. До другого − хлоридного класу відносяться проби підземних вод, проби з техногенних знижень на полях ш. Тернівська, склад яких суттєво змінився за період 2005-2008 рр. і б. Микуліна, що наймовірніше і зумовлює такий вміст аніону цього класу. Класифікація природних вод за твердістю та рН середовища була проведена згідно данних Л.П. Травлєєва (1979). За твердістю – дуже м’які води виявлені на аренних ділянках лісу, а також і у балці Микуліна. Як тверді та дуже тверді води класифіковані проби, відповідно, з р. Тернівки і б. Свідовок та з просадки на полях ш. Тернівська і р. Самара. Це засвідчує тривалий негативний вплив ставків-накопичувачів на хімізм вод р. Тернівка і р. Самара. За pH середовища − лужні реакції спостерігались у пробах з балок Микуліна і Свідовок, на р. Тернівка і з просадки на полях ш. Тернівська. Кисла реакція спостерігалася лише у межах кар’єру, що можна пояснити надходженням з шахтними водами великої кількості сульфатів. Найбільший вміст нітратів спостерігався у пробах з б. Микуліна, р. Самара, свердловинах контролю поверхневих вод, трохи менший вміст був у б. Свідовок і зовсім незначна кількість нітратів була виявлена на аренних ділянках. Такий розподіл також пояснюється вмістом органічних домішок у шахтних водах. Моніторинг рівнів ґрунтових вод на свердловинах 22309 а, 22309 б, 22310 не виявляє негативного техногенного впливу шахтних розробок на гідрологічний режим аренних ділянок лісу, оскільки ці коливання рівнів мають сезонний характер і не реагують на осідання території. Але з проведених досліджень можна зробити висновок, що скидові шахтні води непридатні для зрошення і суттєво погіршують стан поверхневих водотоків, зокрема, річок Самара і Тернівка.

ЛІТЕРАТУРА

Алекин О.А. «Основы гидрохимии». – Л., 1953. – С. 126-131.

Травлеев Л.П.,Травлеев А.П. Спутник геоботаника по почвоведению и гидрологии. – Днепропетровск: ДГУ,1979. – 88 с.