XIII. ПРАГМАТИЗМ

13.1.Семіотичний прагматизм Ч. Пірса

13.2.Радикальний емпіризм У. Джемса

13.3.Інструменталізм Дж. Дьюї

Прагматизм як філософська течія вважається візитною карткою насамперед американської філософії. Живильним ґрунтом цього напрямку стало американське підприємництво. Прагматизм - своєрідна реакція на тривалий розвиток західної філософії, котра наприкінці XIX ст. в англосаксонському світі найбільш явно репрезентується неокантіанцями, неогегельянцями, неотомістами. Критично ставлячись як до скептицизму, так і до діалектики, основоположник прагматизму Ч. Пірс шукав його тверду опору в доцільній поведінці. Остаточною інстанцією пізнання визнаються вчинки людей, котрі здійснюються з певною метою. Пізнавальна якість досягається не за враженнями, не в думках і навіть не у практичних діях, а лише в тому, в чому ставлять певну мету. Потрібно прагнути досягнення мети і певним чином ставитися до цієї діяльності. З кінця XIX cm. ідеї прагматизму почав розробляти і популяризувати У. Джемс, і в цій новій формі вони постали в центрі уваги широкої філософської спільноти, викликавши масштабні дискусії. Створений прагматизмом Дж. Дьюї інструменталізм справив найсильніший вплив на духовне життя США, поширився на всі сфери життя, від освіти до мистецтва, від етики до суспільної науки.

Ключові слова

прагматизм, семіотика, знак, знакова система, радикальний емпіризм, інструменталізм, творчий випадок, «прагматична істина», операціоналізм, семіотична логіка

«Всі люди від природи прагнуть до знання. Вони почали філософствувати, втікаючи від

незнання ».

Арістотель

13.1. Семіотичний прагматизм Ч. Пірса

Значний авторитет у західній філософії здобув прагматизм (від гр. pragma - діло, дія). Ця течія виникає наприкінці XIX ст. у США і найбільшого поширення досягає в середині XX ст. Основоположник прагматизму - американський філософ, логік і математик Чарлз Пірс (1839-1914 pp.). Його філософські погляди поєднують дві протилежні тенденції:

позитивістську (емпіричну) та об'єктивістську. Заперечуючи вроджені ідеї та інтуїтивне пізнання, Пірс вважав, що поняття про об'єкт можна досягнути лише шляхом розгляду всіх практичних наслідків, які випливають із дій з цим об'єктом. Наше знання про об'єкт завжди залишається незавершеним, гіпотетичним. Навіть математичні та логічні судження можна

заперечити контрприкладними. У розвитку пізнання сущого велика роль належить «творчому випадку».

Звинувативши всю попередню філософію у відірваності від життя, абстрактності й споглядальності, Пірс висунув програму «реконструкції у філософії»: вона повинна бути

не роздумами про основи буття і пізнання, а загальним методом вирішення проблем, що постають перед людьми в різних життєвих («проблематичних») ситуаціях у процесі їхньої практичної діяльності, яка відбувається у світі, що постійно змінюється.

Прагнучи реалізувати програму прагматизму, Ч. Пірс розвивав учення про знаки - семіотику, котру вперше було піднято на висоту філософських узагальнень. Без уявлення про знаки, вважав Пірс, не можна зрозуміти жодну з наук. На місце діалектичної логіки Г. Гегеля Ч. Пірс ставить семіотичну логіку - логіку знаків або знакову логіку. Всі сучасні дослідники визнають знакову природу логіки.

Знак - це те, що собою щось заміщає. Він щось представляє, репрезентує. Цей знак утворює в голові тієї людини, якій він адресується, еквівалентний знак - інтерпретант. Почуття і думки виступають як породження одних знаків іншими. При характеристиці знаків потрібно розрізняти Первинність, Вторинність і Третинність. Первинність - це факт сам по собі, його присутність можлива в досвіді. Вторинність - дійсність факту, його включеність у відношення. Третинність - загальне правило, закон, якому відповідають і прогноз, і поведінка.

У рамках семіотики виділяється синтатика, семантика і прагматика. Специфіка прагматизму полягає в тому, що на перший план висувається прагматика. Вона вивчає відношення суб'єкта до знакової системи. Саме у прагматиці обов'язково ведеться мова про

цілі і цінності.

Основну увагу Пірс звертає на проблему істини. Він визначає її як ясне, виразне, незаперечуване знання на даній стадії пізнання. Істинність - умова практичної придатності, результативності у практиці. Значення істини, Ті надійність визначаються корисністю. Практичний інтерес є причиною нашої зацікавленості в пошуках істини, тобто наші вольові прагнення попереджують дії розуму, одночасно стимулюючи його. Сама по собі істина може бути тільки відносною, оскільки практика вимагає її безперервного оновлення, перетворення.

13.2. Радикальний емпіризм У. Джемса

Ідеї Пірса розвиває американський філософ і психолог Уїльям Джемс (1842-1910 pp.). Його погляди є своєрідним поєднанням емпіризму з ідеалістичними і навіть містичними тенденціями. Джемс заперечував існування несвідомого. Відстоював ідею єдності душевного життя.

Утеорії пізнання Джемс визнає виняткове значення досвіду. Він звертається до конкретного - до фактів, дійових актів, заперечуючи значення абстрактного, абсолютного начала, створюючи вчення радикального емпіризму. За Джемсом, істинність знання визначається тим, наскільки воно корисне для наших вчинків. Джемс абсолютує успіх, перетворюючи його не тільки на єдиний критерій істинності ідей, але й на самий зміст поняття істини: у нього істина відкриває смисл моральної добродіяльності, а не повноту інформації про об'єкт пізнання. Отже, американський мислитель висунув новий,

«прагматичний» критерій істинності, згідно з яким істинне тільки те, що відповідає практичному успіху дії, тобто є «вигідним». Джемс вважає, що єдиною реальністю є безпосередній чуттєвий досвід індивіда. Початковий матеріал досвіду «нейтральний», але його елементи можуть виступати у процесі пізнання і як фізичне, і як психічне для практичної зручності.

Думки людини, за Джемсом, як і речі, складаються з відчуттів і вражень.

Упсихології Джемс висунув концепцію «потоку свідомості» - ланцюга цілісних та індивідуальних психічних станів, що безперервно змінюють один одного і відображають фізіологічні процеси в організмі. Свідомість — це стан певної особи, тобто свідомість і самосвідомість завжди особиста. Постійна зміна свідомості є безперервною, і жоден з її станів не буває тотожним з будь-яким іншим. Джемс висуває на перший план принцип активності психічного життя і першість у ньому волі та інтересу. Психіка, вважає Джемс, має життєву, «функціональну» цінність і є знаряддям біологічного виживання індивіда.

Прагматизм, за У. Джемсом, звертається до конкретного, доступного, до фактів, діяльності, влади. Це означає щиру відмову від раціоналістичного методу і визнання панування методу емпіричного; протиставлення розмаїття живої природи догматизмові, штучності, претензіям на остаточну істину.

Джеймс, який не розумів логіки розуму, звертається до «логіки серця». Його багато критикували за суб'єктивізацію питання про істинність (2x2=4 істинне незалежно від того, чи вигідно це комусь). Але Джемс розмірковував досить послідовно, проте тільки як прагматик. Для прагматика істинне те, що приносить життєвий успіх. Щодо цього корисні і релігія, і будь-який інший містичний досвід. Світ цінностей не дано раз і назавжди, він мінливий, відносний і багатоманітний. Авторитаризм будь-якого роду не «проходить».

Філософія, вважає Джеме, повинна сприяти не осмисленню начал буття, а створенню загального методу вирішення життєвих проблем. Мета мислення полягає у виборі засобів, необхідних для досягнення успіхів, адже вісь світу, за словами Джемса, проходить через егоїстичні центри людини.

Філософія У. Джемса — це філософія життя у прагматичному варіанті, їй властива значна доза психологічної фантазії, на шкоду науковій достовірності.

13.3.Інструменталізм Дж. Дьюї

Зусіх представників прагматизму найсильніший вплив на духовне життя США здійснив Джон Дьюї (1859-1952 pp.). Він висуває свій варіант прагматизму, який називає «інструменталізмом». У центрі філософії Дьюї - людина з її практичними проблемами. В цьому, на його думку, полягає «коперниканська революція», яку здійснив у філософії прагматизм. Завдання прагматизму — найкраще допомогти людині влаштуватися у світі. Дьюї вважає, що головна проблема сучасності - встановити правдиві відношення між досягненнями науки і людськими цінностями.

Виходячи з цього, Дьюї обґрунтовує сутність свого «інструментального методу». В сучасному світі, говорить він, постійно відбуваються зміни і виникає дещо непередбачене, поряд з елементами стабільності виникають труднощі та проблеми. Людина потрапляє в серію неочікуваних ситуацій, де наш світогляд обмежено рамками умов, які склалися в даний момент і вимагають прийняття швидкого рішення. В цих умовах звички вже не спрацьовують, і, щоб вийти з цього становища, ми повинні звернутися до більш ефективного інструмента регуляції нашої поведінки. Таким інструментом є інтелект.

Його роль полягає в тому, щоб невизначену, проблематичну, сумнівну ситуацію перетворити на визначену, вирішену. При цьому ідеї, теорії покликані виступити в ролі життєво необхідних інтелектуальних інструментів.

Проблематична ситуація становить певну єдність суб'єктивного і об'єктивного. Вона сумнівна через те, що викликає в нас вагання; вона проблематична через те, що, опинившись у важких для нас обставинах, ми мусимо вирішувати проблему: як змінити ці обставини, цей стан справ на краще; ситуація невизначена через те, що ми ще не знаємо, як нам діяти. Для перетворення проблематичної ситуації на вирішену необхідно дізнатися

про об'єктивні властивості явищ, які складають ситуацію, і закони, за якими вони змінюються.

«Коперниканська революція» у філософії, здійснена нарешті прагматизмом, полягала, згідно з Дьюї, в тому, що, позаяк всі цінності перебувають не поза досвідом, а тільки в ньому, завдання пізнання полягає не у відкритті незмінної, вищої і досконалої реальності, а

увинайденні засобів перетворення досвіду відповідно до людських потреб. Надійність, сталість, вірогідність слід шукати не в тому бутті, яке відбулось, а в самих засобах перетворення.

Згідно з Дьюї, пізнання з самого початку змінює свій предмет. Пізнавальна

активність — це діяльність, спрямована на змінювання вихідного матеріалу і

створення об'єкта пізнання. Філософи, говорить Дьюї, вважали, що знання становить зміни в суб'єкті, який пізнає, але не в самому світі. Під кутом зору інструменталізму знання є спрямованою зміною всередині світу, а об'єкт знання є створеним, екзистенціально виробленим.

Істину інструменталізм Дьюї (як і прагматизм Джемса) визначає як корисність або як працездатність ідеї. На відміну від Джемса, Дьюї згоден визнати ідею істинною лише тоді, коли вона виявилась корисною для вирішення даної специфічної проблеми, якщо здійснене на її основі перетворення ситуації закінчилося очікуваним успіхом.

Отже, істинні ті концепції, ідеї і теорії, що є результативно-вигідними, плідно працюють у життєво важливих обставинах, ведуть до досягнення прагматичних цілей. Але засоби повинні не бути суб'єктивними і свавільними, а відповідати характерові проблеми та поставленої мети; неадекватні засоби можуть створювати найкращі наміри.

Дьюї прив'язує істину до тієї ситуації, в якій вона з'явилась, і не вважає за можливе поширити її повноваження за межі даної ситуації. Але кожна ситуація унікальна, і навіть якщо вона в чомусь схожа на іншу, все ж структура її змісту ніколи не буває двічі цілком однаковою. Звідси випливає, що вік будь-якої істини дуже короткий; істина подібна до актора, який грає свою роль лише один-єдиний раз. Щоправда, Дьюї припускає, що результати минулих або сучасних досліджень може бути використано в майбутніх дослідженнях, але лише як можливі інструменти, потреба в яких попередньо зовсім не очевидна.

Інструменталізм виключає можливість теорії як знання загального, як знання законів. У яких значеннях не трактувалося б знання в інструменталізмі Дьюї, зрозуміло, що воно завжди є знанням часткового, і процес «дослідження» щоразу повинен починатися спочатку. Оскільки результати попереднього дослідження можуть ставати інструментом майбутнього, остільки забезпечується безперервність дослідження, але не спадкоємність знання. Єдиний процес людського пізнання поділяється у Дьюї на нескінченну кількість часткових проблем з їх частковими вирішеннями та частковими відносними істинами.

Основа наукового методу — це заперечення хоч би якої незалежної реальності і визнання того, що кожний об'єкт знання створюється дослідженням. Цей метод Дьюї намагається поширити на сферу суспільного життя. Він стверджує, що застосування такого методу до вирішення соціальних проблем дасть змогу досягнути гармонії між успіхами науки і моральними цінностями, навчить людей вирішувати проблеми.

Прагматизм називають «філософією американського суспільства». Справді, Дьюї, як і його попередники, орієнтується на практику американського життя, на буденну свідомість бізнесмена і політика. Раціоналізацію та обґрунтування цієї буденної свідомості Дьюї