5. Основні концепції політичної думки мислителів Стародавнього світу.

Перші спроби систематизувати знання про політику і надати їм наукоподібну форму починають робитися з VI-IV ст. до н.е. такими вченими, як Конфуцій, Сократ, Платон, Арістотель та ін.

Конфуцій (Кун Цзи, 551-479 рр. до н.е.) - знаменитий філософ і педагог Китаю, один із засновників філософсько-етичної концепції політики. В основі його політичного навчання лежали принципи суворого порядку, заснованого на моральних нормах.

Платон - один з найбільших мислителів в історії людства. Основу вчення старогрецького філософа про суспільство і державу склали діалоги «Держава», «Політик», «Закони».

Платон першим вказав на взаємозв'язок політики і держави з соціальними змінами (розподіл праці, поява класів, нерівності). Арістотель свої основні соціально-політичні погляди висловив в роботі «Політика». Політична теорія Арістотеля:

• затверджувала, що держава є результатом природного розвитку людини (сім'ї, селища), а не божого промислу, і тим самим заперечувала можливість існування ідеальної держави;

• розглядала місто-державу як вищу форму спілкування людей, що відображає сутність людини («політичної тварини»), - в людині закладено інстинктивне прагнення до спільного мешкання, результатом чого є сім'я, община і, нарешті, держава;

• визначала головну мету держави як досягнення «кращого життя», загального блага для всіх громадян.

Цицерон (106-43 рр. до н.е.) - римський оратор, державний діяч, письменник. В роботах «Про державу» і «Про закони» спробував сформулювати механізми удосконалення Римської держави.  Згідно Цицерону:

• держава є «з'єднання багатьох людей, зв'язаних між собою згодою в питаннях права і спільністю інтересів»;

• в основі їх згоди лежать властиві людській природі якості - розум і справедливість, які складають природне право, вищий, істинний закон;

• якнайкращим є змішаний режим, що поєднує достоїнства царської влади (турботу монарха про підданих), аристократія (мудрість правителів) і демократії (свободу народу).

6. Н.Макіавеллі «Державець».

Основний зміст цієї праці складають змалювання образу ідеального, на думку Н. Макіавеллі, правителя та рекомен­дації щодо того, як йому здійснювати і зміцнювати свою владу.

У трактаті, мета якого «привести народ до створення нової держави», автор, будучи реалістичним політиком республіканськогонапряму, намагається пізнати загальні закони політичного життя, трактує роль, місце і значення державця, володаря, зверхника вЄвропітаІталіїXVI ст..

Н. Макіавеллі стверджував, що заради досягнення полі­тичних цілей правитель може використовувати будь-які засоби, незважаючи на вимоги моралі: вдаватися до обману, діяти лестощами і грубою силою, фізично знищувати своїх політичних противників тощо. Правитель має бути схожим на сильного лева, щоб страхати вовків, і на хитрого лиса, щоб не втрапити в пастку.

Якості характеру , якими повинен володіти государ .

• Государ повинен бути скупим , а не щедрим , щоб не оббирати підданих і мати засоби для оборони . Ніщо інше не виснажує держави так , як щедрість.

• Государ повинен бути в міру жорстоким , щоб уберегти суспільство від безладу , який породжує грабежі та вбивства. Від цього страждає все населення , тоді як від кар страждають лише окремі люди.

• Вигідніше для государя , коли його бояться , ніж коли його люблять. Бо люди за своєю природою невдячні й непостійні , схильні до лицемірства і обману , їх відлякує небезпеку і тягне нажива .

• Государ може порушувати своє чесне слово в міру потреби.

• Государ не повинен порушувати презирство до себе. Презирство до себе государі збуджують своєю мінливістю , легковажністю , зніженістю , боягузтвом і нерішучістю .

Висновок: Якщо государ хоче зберегти владу , він повинен іноді відступати від добра , норм моралі і користуватися цим умінням у міру потреби. Про государі судять по кінцевому результату , тому нехай государі намагаються зберегти владу і здобути перемогу. Для цього всі засоби хороші.