47. Структура, функції та типологія політичних систем. Політична система сучасної України.

Політична система суспільства — це складна, багатогранна система взаємин державних і недержавних соціальних інститутів, які виконують відповідні політичні функції для за­хисту інтересів певних класів та соціальних груп.

Політична система виступає як одна з частин або підсистем сукупної суспільної системи. Вона взаємодіє з іншими її підсистемами: соціальною, економічною, ідеологічною, етичною, правовою, культурною тощо. Політична система конкретного суспільства визначається його класовою природою, соціальним устроєм, формою правління, типом держави, характером політичного режиму. Сьогодні в політичній практиці можна виділити такі типи політичних сис­тем: постіндустріальні, посткапіталістичні, перехідні, постколоніальні та ін.

Вивчаючи політичну систему, доцільно, на наш погляд, визначити такі її компоненти (структура): 1) політичні відносини; 2) політична організація; 3) ЗМІ; 4) політичні, правові та моральні норми; 5) політична культура і свідомість. Функції:

1. Регулятивна-координація поведінки індивидів, груп, спільнот, введенгня політ і сусп норм, дотр якиз забезп виконання влади

2. Інтеграційна – покликана інтегрувати різні елементи соц. і національної структур на базі консенсусу осн. цінностей та ідеалів

3. Дистрибутивна – розподіл благ, привілеїв, соц статусів

4. Реагування-відбив. у здатності системи сприймати імп., що надходять із зовн середовища

5. Легімітизації-діяльн, яка спрямована на досягнення в межах пол сист взаємної відп.

6. Політ соціалізац.-залучення людей до політ д-сті сус-ва

7. Артикуляц,інтер.-пред”ялення виіог до особ, які виробл пол.

Ознаки ПС: 1)взаємозв”язок групи елементів; 2) управл цими елементами; 3) внутр взаємодія всіх елементів; 4) прагн до самозабезп, стаб та динамізну; 5) здатн вступати у взаємовідн з ін системами

Становлення політичних партій і громадських рухів в Україні відбувається за надзвичайно складних умов. Тривала економічна криза, крах попередніх суспільних ідеалів, які поділяла значна частина населення нашої держави, призводять до стрімкого зрос­тання соціальної напруженості в суспільстві, дискредитують в очах певної категорії громадян демократичні цінності

48. Соціальні та ідейні витоки демократії, її сутнісні характерист.

Термін "демократія" перекладається з грецької мови як народовладдя, або, використовуючи визначення американського президента А. Лінкольна, "правління народу, вибране народом і для народу". Даним терміном в Стародавній Греції позначали державний лад, за якого вирішальна роль у прийнятті рішень і врядуванні належала народним зборам і голосуванню. Ідея демократії вперше була висловлена Геродотом у V ст. до н.е.

Демократія - це така форма держави, його політичний режим, при якому народ або його більшість є (вважається) носієм державної влади.

Найважливішими ознаками демократії є:

1. Юридичне визнання верховної влади народу.

2. Періодична виборність основних органів влади.

3. Загальне виборче право, що гарантує кожному громадянину брати участь у формуванні представницьких інститутів влади.

4. Рівність прав громадян на участь в управлінні державою

5. Ухвалення рішення по більшості поданих голосів і підкорення меншини більшості.

6. Контроль представн. органів за діяльністю виконавської влади.

7. Підзвітність виборних органів своїм виборцям.

Способи реалізації демократії:

Пряма демократія - весь народ (має право голосу) безпосередньо ухвалює рішення і стежить за їх виконанням. Така форма демократії найхарактернішої є для ранніх форм демократії, наприклад, для родової общини. Пряма демократія існувала і в античні часи в Афінах. Так головним інститутом влади був Народний збір, який ухвалював рішення і нерідко міг організовувати їх негайне виконання. Подібного роду демократія існувала і в Стародавньому Римі, в середньовічному Новгороді, у Флоренції і у ряді інших міст-республік.

Плебісцитарна демократія - народ ухвалює рішення лише в певних випадках, наприклад, під час референдуму з якогось питання.

Представницька демократія - народ обирає своїх представників, і вони від його імені управляють державою або якимсь органом влади. Представницька демократія є найпоширенішою формою народовладдя. Недоліки представницької демократії полягають в тому, що народні обранці, отримавши владні повноваження, не завжди виконують волю тих, кого вони представляють.