44-45 . Аналіз платіжного балансу та рівновага

Якщо загальна сума платежів за міжнародними операціями країни відповідає бюджету, то такий стан називається рівновагою платіжного балансу. Коли ж держава не може підтримувати рівень витрат відповідно до бюджету, то спостерігається нерівновага платіжного балансу.

Порушення рівноваги платіжного балансу потребує певних змін, зокрема: змін рівня цін; доходу; валютних курсів та інших макроекономічних показників.

Аналіз рівноваги платіжного балансу ґрунтується на визначенні стану: балансу поточних платежів; базового балансу; балансу офіційних розрахунків.

З поняттям рівноваги платіжного балансу пов’язане поняття фінансування сальдо платіжного балансу.

Як і будь-яка інша економічна система, платіжний баланс зазнає впливу різних зовнішніх та внутрішніх факторів, дія яких має різну тривалість у часі.

Отже, розрізняють рівновагу платіжного балансу: довгострокову; середньострокову; короткострокову.

Довгострокова рівновага — забезпечується відсутністю сальдо з торгівлі товарами та послугами протягом тривалого періоду часу, тобто NBc = 0, NBс — чистий баланс поточного рахунка.

Середньострокова рівновага підтримується через механізм довгострокового кредитування. Стан базового балансу визначає середньострокову рівновагу. Сальдо базового балансу — це сумарний результат поточного балансу і балансу руху довгострокового капіталу, тобто NBc + NBk = 0, NBk — чистий баланс рахунка руху довгострокового капіталу.

Короткострокова рівновага має місце у тому разі, коли у звітному періоді відсутні будь-які дії урядових органів щодо використання офіційних резервних активів. Вона має місце за відсутності сальдо рахунка офіційних резервів, тобто NBr = 0.

Аналіз причин порушення рівноваги платіжного балансу ґрунтується на визначенні категорії незбалансованості зовнішніх розрахунків даної країни, до яких належать:

• сезонний, або випадковий дисбаланс — сезонні коливання обсягів експорту та імпорту;

• структурний дисбаланс — країна недостатньо швидко пристосовується до змін попиту на експорт та імпорт;

• циклічний дисбаланс;

• дисбаланс через дестабілізуючі спекуляції і «втечу капіталу»;

• дисбаланс з інших причин, до яких відносять заходи валютного регулювання, а також глобальні технологічні зміни в економіці.

Загальними умовами, що мають виконуватися для досягнення рівноваги платіжного балансу, є: досягнення нульового сальдо, тобто рівність дебету та кредиту, у базисному балансі чи балансі офіційних розрахунків; повна зайнятість по країні; відсутність істотних обмежень за міжнародними операціями в країні.

46.Регулювання платіжного балансу

Платіжний баланс будь-якої країни підлягає процесу безперервного коригування. Необхідність коригування пояснюється впливом на платіжний баланс різних економічних факторів. Платіжний баланс є одним із об’єктів державного регулювання. Це обумовлено такими причинами: нерівноваженістю платіжного балансу, що проявляється у значному дефіциті в одних країнах і значному активному сальдо в інших; після відміни золотого стандарту в 30-х роках ХХ ст. стихійний механізм вирівнювання платіжного балансу шляхом цінового регулювання діє дуже слабо. Тому вирівнювання платіжного балансу потребує цілеспрямованих державних заходів; в умовах глобалізації господарських зв’язків зросло значення платіжного балансу в системі державного регулювання економіки.

Матеріальна основа регулювання платіжного балансу: офіційні золотовалютні резерви; національний дохід, що перерозподіляється через державний бюджет; пряма участь держави в міжнародних економічних відносинах як експортера капіталів, кредитора, гаранта, позичальника; регламентація зовнішньоекономічних операцій за допомогою нормативних актів та органів державного контролю.

Заходами регулювання платіжного балансу є: дефляційна політика — спрямована на скорочення внутрішнього попиту шляхом зменшення дефіциту бюджету; зміни облікової ставки центрального банку; введенням кредитних обмежень; установленням меж зростання грошової маси. Девальвація — зниження курсу національної валюти спрямовано на стимулювання експорту і обмеження імпорту товарів. Валютні обмеження — включають блокування валютної виручки експортерів, ліцензування продажу іноземної валюти імпортерам, скупчення валютних операцій в уповноважених банках.

Фінансова і грошово-кредитна політика — полягає у використанні бюджетних субсидій експортерам, протекціоністському підвищенні імпортних мит, відміні податку з процента, що виплачується іноземним держателям цінних паперів. Спеціальні заходи державного впливу на платіжний баланс, коли формуються його основні статті: торговельний баланс-для стимулювання експорту держава застосовує цільові експортні кредити, страхування від економічних і політичних ризиків, введення пільгового режиму амортизації основного капіталу тощо; «невидимі операції» —обмеження норми вивезення валюти туристами цієї країни; пряме чи посередня участь держави в створенні туристичної інфраструктури з метою залучення іноземних туристів; сприяння будівництву морських суден за рахунок бюджетних коштів для зменшення витрат за статтею «Транспорт»; розширення державних витрат на науково-дослідні роботи з метою збільшення надходжень від торгівлі патентами, ліцензіями, науково-технічними знаннями і т. п.; регулювання міграції робочої сили. Зокрема, обмеження в’їзду іммігрантів для скорочення переказів іноземних робочих. рух капіталу — регулювання руху капіталу спрямовано на заохочення зовнішньоекономічної експансії національних монополій та одночасне стимулювання іноземних інвестицій у країну.