42.Державне регулювання міграції робочої сили

МЕТОДИ РЕГУЛЮВАННЯ ММРС :Адміністративно-правові:законодавство про юридичний, політичний та професійний статус імігрантів;національні служби імміграції;міжурядові угоди з регулювання міграції робочої сили.Економічні методи:вербування іноземних робітників.залучення приватних посередників до вербування іммігрантів.видача ліцензій, які дозволяють вербувати за кордоном.

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІММІГРАЦІЇ:

Професійна кваліфікація – законодавства всіх приймаючих країн встановлює жорсткі вимоги до рівня освіти і досвіду роботи за спеціальністю. Мінімальною вимогою до освіти вважається закінчення повного курсу середньої школи або професійно-технічного училища, що повинно бути підтверджено дипломом.

Обмеження особистого характеру – вимоги до віку, здоровя, політичного та соціального обліку.

Кількісне квотування – більшість країн, що приймають іммігрантів, встановлює їх максимальну кількість.

Економічне регулювання – приватні особи мають право на імміграцію тільки за умови можливості інвестування в економіку приймаючої країни визначену законом суму.

Тимчасові обмеження – законодавства більшості країн встановлюють максимальні строки перебування іноземних робітників на їх території, по закінченню яких вони повинні виїхати з країни або отримати від компетентних органів дозвіл на продовження свого перебування в ній.

Географічні пріоритети – практично кожна країна, що приймає іммігрантів, законодавчо встановлює географічну та національну структуру імміграції Вона звичайно регулюється за допомогою кількісних квот на вїзд іммігрантів з певних країн.

Заборони – явні та скриті заборони наймати іноземну робочу силу звичайно включені в закони про професії, якими іноземцям займатися заборонено.

Проблемами трудової міграції на національному рівні займаються міністерства праці, юстиції, внутрішніх справ, закордонних справ через свої структури. Всі вони реалізують національне законодавство як в галузі еміграції, так і в галузі імміграції. Національне імміграційне законодавство кожної країни має свої особливості. Проте в більшості країн імміграційне законодавство та підзаконні акти мають такі основні риси. По-перше, встановлює жорсткі вимоги до рівня освіти і стажу роботи за спеціальністю. По-друге, щодо здоров'я іммігрантів. В країни не допускаються наркомани, психічно хворі, заражені вірусом СНІД.

По-третє, країни-імпортери, як правило, встановлюють кількісні квоти на іммігрантів. Квотування може торкатися всієї економіки, окремих галузей, окремих підприємств. По-четверте, заходи щодо економічного регулювання імміграції (встановлення мінімального обсягу товарообороту фірми, після досягнення якого вона має право наймати іноземних працівників; дозвіл на імміграцію тільки тим фізичним особам, які-здатні інвестувати в економіку країни визначену законом суму, попередньо доказавши її легальне походження, і створити певну кількість робочих місць.

43.Сутність платіжного балансу

ПЛАТІЖНИЙ БАЛАНС – співвідношення між сумою грошових надходжень, отриманих країною з-за кордону, та сумою здійснених нею платежів за кордон протягом певного періоду. Платіжний баланс є вартісним вираженням масштабів, структури та характеру зовнішньоекономічних операцій країни та її участі у світовому господарстві. За формою складання платіжний баланс є статистичним звітом, у якому в систематизованому вигляді наведено сумарні дані про зовнішньоекономічні операції резидентів країни з резидентами інших країн (з нерезидентами) за певний період (місяць, квартал, рік), складається на певну дату.

Основні компоненти платіжного балансу групуються за двома рахунками: рахунком поточних операцій, рахунком операцій з капіталом і фінансових операцій. Рахунок поточних операцій включає всі операції з реальними цінностями, що відбуваються між резидентами та нерезидентами, а також операції, пов’язані з безоплатним наданням або одержанням цінностей, які призначені для поточного використання. У структурі поточного рахунка виділяються чотири основні компоненти: товари, послуги, доходи та поточні трансферти. Рахунок операцій з капіталом охоплює всі операції, які включають одержання або оплату капітальних трансфертів (трансферти на інвестиційні цілі, прощення боргу, перекази мігрантів тощо), а також придбання або реалізацію нефінансових активів та прав власності, таких як, наприклад, торгові марки, патенти, авторські права, права на видобуток корисних копалин та інші. Платіжний баланс складається з двох частин – надходжень і платежів. Якщо грошові надходження перевищують платежі, П.б. є активним (профіцитним), а якщо сума платежів більша від надходжень – П.б. пасивний (дефіцитний).

В Україні відповідальність за складання П.б. на законодавчому рівні покладено на Національний банк. П.б. складається щоквартально та публікується в аналітично-статистичному виданні Національного банку України «Платіжний баланс і зовнішній борг України» та на сторінці Національного банку в мережі Інтернет. Платіжний баланс має дві частини — дебет та кредит. До дебету належать операції, внаслідок яких у країни з'являються платіжні зобов'язання щодо інших держав. До кредиту належать операції, в результаті яких з'являються платіжні зобов'язання інших держав щодо певної країни.