Міністра закордонних справ України а.М.Зленка на конференції

Інституту "Схід-Захід"

"Європейський дім - дім України"

(Київ, 27 квітня 2002 року)

Шановний пане Голово,

Шановні учасники конференції,

Пані і панове,

Хотів би насамперед подякувати організаторам цієї конференції та привітати її гостей у

весняному квітучому Києві.

Колись відомий британський журналіст Фред Аллен казав жартома: "Міжнародна конференція - це зібрання важливих людей, які поодинці не можуть нічого зробити, але зібравшись разом, вони можуть прийняти резолюцію про те, що нічого зробити справді неможливо". Будемо відверті: в результаті далеко не кожної дискусії народжується раціональне зерно. Мені б дуже не хотілося, щоб наша конференція була одним з таких зібрань. Я далекий від того, щоб очікувати від сьогоднішньої зустрічі конкретних політичних рішень, але безумовним успіхом буде вже те, якщо ми зможемо вислухати, а головне - почути один одного. Сьогодні в Європі накопичилося надто багато питань без відповіді, щоб витрачати час на порожню політичну риторику, яка врешті-решт веде не до зближення, а до подальшого розмежування. Одним з таких ключових питань є майбутнє України в контексті європейської інтеграції. Напередодні першої хвилі розширення ЄС воно стає все більш актуальним, хоча й не завжди і не всюди отримує однозначні відповіді. Це питання навіть формулюється по-різному по різні сторони нинішніх кордонів ЄС. З одного боку Україна говорить про своє прагнення отримати перспективу членства в Європейському Союзі.Натомість в самому Євросоюзі розмірковують над тим, як підтримати Україну на шляху реформ, не обіцяючи їй при цьому перспективу стати членом ЄС. Ситуація іноді нагадує відому дитячу гру: "так" і "ні" не казати, чорного і білого не обирати. З тією лише різницею, що в даному випадку в ролі табу виступає питання членства України в ЄС. За десять років незалежного існування українці чули досить багато формулювань на зразок (цитую): "Україна повинна отримати можливість мати в майбутньому шанс стати європейською державою". Такі фрази свідчать про майстерне олодіння дипломатичною риторикою. Але, на жаль, не дають Україні реальної перспектив. Саме тому ми з особливою повагою ставимося до тих європейських політиків, які вже зараз намагаються мислити ширше, зазирнути далі, більш реально оцінити ситуацію, відкинувши ті стереотипи, які поки що існують по відношенню до України.

Прикладів можна навести чимало. Так було, коли Швеція, підтримана Австрією, виступила ініціатором запрошення України на Європейську конференцію. Так було, коли Німеччина та Італія порушили табу і підтримали ідею асоційованого членства України в ЄС. Нарешті, це відбувається зараз, коли Велика Британія найбільш послідовно говорить про те, що Україна не повинна залишитися поза рамками європейської інтеграції. Разом з тим, в Європі продовжують звучати побоювання і застереження щодо України як можливого майбутнього члена ЄС. Ми готові приймати ці застереження, якщо йдеться про конструктивну критику на нашу адресу. Проте ми не сприймаємо і не можемо сприйняти застереження, якими Україну апріорі позбавляють її місця у новій Європі. На мою думку, багато застережень і непорозумінь викликані суто психологічними причинами. Відносини України та Європи схожі на стосунки двох родичів, які протягом багатьох років були розлучені та навіть мали досить віддалене уявлення один про одного. І ось вони зустрілися. Але відчуженість, яка формувалася десятиріччями, якщо не сторіччями, не зникає за один день. Мине не один рік, поки Україна і ЄС справді перетворяться на єдину родину. Проте це обов'язково відбудеться. В цьому я не маю жодних сумнівів.Те, що Україна є справді європейською державою - як з історичної, так і з географічної точок зору, гадаю, не потрібно доводити. Проте, як каже Джордж Робертсон, географія та історія вже давно не визначають долю націй. Її визначають насамперед економічний прогрес держави та успіхи на шляху політичних трансформацій. Тому ми, українці, переконані, що наша доля - в наших руках. І лише ми самі можемо і повинні зробити все для того, щоб подолати песимізм щодо майбутнього України. Саме наші успіхи мають розтопити лід відчуженості з боку Брюсселя.

Проблема песимістів у всі часи полягала в тому, що вони не здатні абстрагуватися від стереотипів. Україна ними досі сприймається як острів на карті Європи, який живе виключно своїми проблемами, здебільшого успадкованими від Радянського Союзу, а тому мало зрозумілими для пересічного європейця. При цьому не враховується те, що Україна - не острів, а європейська нація, яка хоча й довго перебувала в ізоляції від Європи, але не забула про своє європейське походження. Європейський дім - це і дім України. Вона прагне повернутися в нього. Ще одна річ, якої не бачать скептики: Україна - це молода держава, яка перебуває в процесі постійної трансформації та динамічного розвитку. І напрям цього розвитку лише один - це Європа. Переконливим свідченням цього стали останні парламентські вибори в нашій державі, на яких жодна велика політична сила не ставила під сумнів європейський вибір України. Українські виборці у своїй переважній більшості віддали голоси за ті партії і тих кандидатів, які підтримують вступ держави в ЄС. Що це, як не вотум довіри по відношенню до курсу на європейську інтеграцію, який послідовно втілюється Президентом України? Що це, як не вагомий аргумент на користь її європейського майбутнього? Часто доводиться чути: Україна надто далека від того, щоб відповідати критеріям членства в ЄС. Так, ми визнаємо це.

І тому, звертаючись до Європи, ми не очікуємо від неї будь-яких конкретних зобов'язань.

На нинішньому етапі для нас принциповими є дві речі.

Перша - отримати від ЄС чіткий сигнал про політичну перспективу нашого членства. Зрозуміло, без фіксації будь-яких термінів чи умов. Адже ці терміни та умови залежать насамперед від нас самих. Друга - не опинитися в ізоляції від ЄС після того, як його членами стануть наші безпосередні сусіди. В цьому плані принципове значення має збереження прозорих кордонів з Польщею, Угорщиною, Словаччиною та іншими країнами, які ведуть переговори про вступ. Це питання не лише політичного престижу. Це - питання економічного розвитку України, психологічної гармонії в суспільстві і, якщо хочете, історичної справедливості. Не секрет, що активні контакти з нашими сусідами є ключовим аспектом розвитку України. Спорудження так званої "паперової стіни" на східному кордоні ЄС означатиме ізоляцію України від динамічних процесів у країнах Центральної Європи. Було б вищою мірою несправедливо, якби Європейський Союз будував своє майбутнє за рахунок співробітництва України із її партнерами в регіоні. Не можу погодитися з тим, що створення нових розподільчих ліній є неминучим атрибутом розширення ЄС. За останнє десятиріччя в Європейському Союзі пройшла успішне випробування цілком дієздатна модель взаємодії між країнами-членами і країнами- кандидатами. Досить згадати про такі тандеми як Німеччина-Польща та Австрія-Угорщина. Чому б не застосувати схожу модель відносин і прикордонного режиму у відносинах Польща-Україна після розширення ЄС? Ми активно працюємо над тим, щоб виробити подібний механізм у рамках співробітництва між Україною та країнами Вишеградської групи. Гадаю, що більшому порозумінню в контексті майбутнього розширення ЄС сприяло б проведення в Києві наступного року зустрічі на рівні міністрів держав-кандидатів на вступ в Євросоюз та України. Цей форум міг би започаткувати механізм постійного діалогу з усіх питань, пов'язаних з подоланням негативних наслідків розширення ЄС. Крім того, на мою думку, в Європейському Союзі назріла необхідність вироблення по відношенню до України реалістичної та справедливої стратегії, яка б залишала для неї відкритою перспективу членства. Я радий, що над цим почали замислюватися не лише в Києві, а й в деяких інших європейських столицях. Про це свідчать, зокрема, результати чергового засідання Ради Міністрів ЄС, яка відбулася 15 квітня в Люксембурзі.На ній було досягнуто домовленості про підготовку нової концепції відносин стосовноУкраїни, Білорусі та Молдови. Реакція в Україні на це рішення була, як відомо, досить неоднозначною. З одного боку, викликає задоволення, що Європейський Союз відчуває потребу у змінах. З іншого - важко собі уявити, як по відношенню до таких різних країн, до країн з такими різними зовнішньополітичними прагненнями, як Україна, Білорусь і Молдова, може бути застосована єдина концепція. Сподіваюся, що пакетне рішення тут не буде застосоване. Хоча б тому, що воно є просто нереальним. В цілому ж, ми вітаємо Люксембурзькі рішення Європейського Союзу. По-перше, це реальна можливість виробити нову модель прикордонного режиму, прийнятну як для України, так і для ЄС після першої хвилі розширення.

По-друге, це ознака того, що Україна визнається Європейським Союзом як один із важливих суб'єктів європейської політики, як складова частина нової Європи. І по-третє, якщо вибирати між мовчанкою щодо перспектив наших відносин і діалогом, то ми обираємо діалог. Навіть якщо він починається не зовсім так, як нам би цього хотілося.

Пані та панове!

Європейський Союз давно вже переріс рівень регіональної організації чи клубу заможних демократичних держав Західної Європи. Сьогоднішній ЄС - це по суті вища ліга європейської політики Якщо правила гри тут справді мають прозорий, справедливий та чесний характер, то ця ліга має бути відкритою для будь-якої європейської держави, що відповідає певним критеріям. Закрити її для України - означало б позбавити зовнішньополітичної перспективи другу за розмірами європейську країну, яка сьогодні має найвищі показники економічного зростання на континенті. Такий підхід не лише завдав би важкого удару по українській незалежності. Це була б серйозна помилка для всієї Європи. Саме тому ми так наполегливо говоримо про те, що становлення України як європейської держави повинно мати кінцеву мету. І ця мета повинна бути визначена спільно з Європейським Союзом вже зараз. Йдеться не про те, щоб, як прийнято казати, "отримати можливість мати у майбутньому шанс." Йдеться про конкретний орієнтир, на який Україна має спрямувати свої зусилля вже зараз. Ви знаєте, що у 2003 році завершиться дія Спільної стратегії ЄС щодо України. Вже сьогодні потрібно думати над тим, який документ прийде їй на зміну. На нашу думку, нова стратегія повинна базуватися не на принципі партнерства, а на принципі асоціації, причому асоціації європейського типу. Я радий, що з цього приводу у нас щойно досягнуто взаєморозуміння з Грецією. Адже саме Афінам, очевидно, доведеться готувати проект цього документу як країни, що головуватиме в ЄС з 1 січня 2003 року.Ми усвідомлюємо необхідність повномасштабного взаємного виконання положень УПС і готові до цього. Але, на жаль, ця угода не дає відповіді на принципові для нас питання перспективного характеру, про які йшлося вище. Розширення ЄС, поза всяким сумнівом, є однією з найбільшихтрансформацій в історії європейського континенту. А європейське єднання - це, мабуть, один з найбільш масштабних політичних проектів в історії людства. Вже одна ця обставина змушує ставитися до будь-яких кроків та заяв щодо кордонів майбутньої Європи з особливою обережністю.Разом з тим, ми пам'ятаємо, як одинадцять років тому, після розпаду соціалістичного табору, аналогічні аргументи, які звучать сьогодні по відношенню до України, висувалися на адресу Польщі, Чехо-Словаччини, Угорщини та інших держав.

Переді мною один цікавий архівний документ, датований березнем 1991 року, повторюю 1991 року. Щойно розпався соціалістичний табір. Радянський Союз доживає останні місяці. У чеському місті Штіржин проходять консультації керівників департаментів планування МЗС ряду країн Європи і Північної Америки, на які запросили і представника УРСР. Дозволю собі зацитувати звіт про цю зустріч:

"Представники країн ЄС радили представникам Центральної та Східної Європи

налагоджувати торгівлю між собою та відновлювати її з СРСР. Вони радили також не

покладати надій на вступ в ЄС. По-перше, за їх словами, вже є черга претендентів -

Швеція, Австрія, Норвегія, Мальта. По-друге, у країн Сходу Європи бракує відповідної

інфраструктури та економічного рівня для участі в Європі без кордонів - їхня економіка

впала б в ЄС на другий день, як впала економіка НДР в об'єднаній Німеччині. Мине

принаймні 50 років, поки Польща, ЧСФР, Угорщина досягнуть західного рівня життя".

Кінець цитати. Я щиро радий за наших друзів в Центральній Європі, що вони не послухалися тоді порад своїх більш досвідчених, заможних і сильних партнерів. Я повністю згоден з тими, хто говорить, що без України європейська інтеграція буде незавершеною.Це буде речення, автор якого забув поставити в кінці крапку. Сподіваюся, що автори об'єднаної Європи достатньо володіють політичною пунктуацією, щоб не припускатися таких елементарних помилок.

Шановні друзі!

Європа - континент невеличкий, де все взаємопов"язано. У цьому ми могли переконатися кілька тижнів тому, коли в Німеччині грабіжники банку захопили заручників. За лічені години вони перетнули кілька країн, і вже наступного дня з'явилися на території України, намагаючись отримати можливість спокійно прямувати далі. Вся Європа спостерігала за тим, як рівненський генерал міліції з характерним прізвищем. Француз вів переговори про звільнення заручниці.

Того дня Україна в черговий раз виявилася останнім європейським форпостом. І, зауважте, форпостом надійним. Реальне життя нерідко може в досить несподіваному ракурсі висвітлити проблему, над якою політики ламають голову не один рік. Наведений приклад свідчить про те, що всі ми, незважаючи на рівень формалізації свого європейського статусу, живемо і будемо жити на одному континенті. Сподіватися на те, що хтось від когось може відгородитися парканом і цим усі проблеми будуть вирішені - ілюзія.

Всі ми тісно пов'язані один з одним. А тому найкращий спосіб бути готовим до вирішення проблем - це завершити будівництво нашого європейського дому, давши можливість жити у ньому всім європейцям, які до цього готові і які до цього прагнуть. Європейська інтеграція почалася свого часу з того, що Конрад Аденауер, Шарль де Голль та інші великі європейці повірили в те, що Європа може змінитися, ставши більш справедливою і мирною. Європейська інтеграція отримала своє продовження, коли Гельмут Коль і Франсуа Міттеран повірили в те, що східні європейці впораються зі своїми домашніми завданнями скоріше, ніж за 50 років. Європейська інтеграція знайде своє логічне завершення, коли політичні нащадки Аденауера, де Голля і Міттерана повірять в Україну як невід'ємної частини нової Європи. Дякую за увагу.

Виступ Міністра закордонних справ А.М.Зленка на спільній

прес-конференції за результатами зустрічі з Міністром

закордонних справ Ізраїлю Шимоном Пересом

(26 грудня 2001 р., МЗС України)

Вельмишановний пане Міністре!

Шановні панове журналісти!

З радістю вітаю на українській землі нашого шановного гостя, Міністра закордонних справ Ізраїлю, пана Шимона Переса. Ваш візит відбувається у день десятої річниці встановлення відносин між Україною та Ізраїлем. Він має ключове значення не лише для підбиття підсумків, але й для визначення нових перспектив наших відносин. Сьогодні ми мали добру нагоду обмінятися думками щодо двосторонніх взаємин, а також щодо питань, які є предметом уваги всього міжнародного співтовариства. На моє глибоке переконання, успішний діалог між нашими державами зумовлений не лише готовністю політиків та підприємців до взаємовигідного співробітництва. Необхідно пам'ятати і про спільну історично-культурну спадщину, на якій виріс не один десяток мільйонів українців та ізраїльтян. Наша бесіда мала відвертий та конструктивний характер. Ми обговорили наступні ключові питання:

По-перше, це активізація політичної співпраці на всіх рівнях. Ми запропонували поглиблювати консультації на рівні МЗС двох країн.

По-друге, це питання торговельних взаємин. Ми домовилися посилити підготовку до другого засідання міжурядової Комісії з питань торговельно-економічного співробітництва. Сподіваюся, воно відбудеться найближчим часом в Єрусалимі. По-третє, були обговорені шляхи вдосконалення існуючої договірної бази наших взаємин, а також низка консульських питань. Особливе місце в наших переговорах посідала близькосхідна проблематика, зокрема нещодавня ескалація напруги в цьому регіоні. Я ще раз наголосив, що зусилля України спрямовані на мирне розв'язання палестинсько-ізраїльського конфлікту. Київ не має преференцій в цьому регіоні і не поділяє держави регіону на "свої та чужі". Головний пріоритет зовнішньої політики України на Близькому Сході - мир. Забезпечення миру, стабільності і безпеки.Це наша головна і єдина зацікавленість. Ми готові зробити свій внесок у досягнення цієї мети. Хочу відзначити, що пан Перес цілковито підтримав нашу позицію. Зрозуміло, що ми не могли обійти увагою і жахливу трагедію, пов'язану із загибеллю пасажирського літака ТУ-154. Ми готові вирішувати весь комплекс проблем, пов'язаних з цією катастрофою. Але мій головний підсумок наших переговорів оптимістичний: українсько-ізраїльські відносини розвиваються. Вони орієнтуються на майбутнє .Долають існуючі проблеми. І вагомий внесок у цей процес робить друг нашої держави - Шимон Перес. Дякую за увагу. Готовий відповісти на Ваші запитання.

Коментар Прес-служби МЗС з приводу перебування трьох

громадян Білорусі на території України

МЗС України отримало ноту Посольства Білорусі в Україні, в якій лише повідомляється про факт "нелегального перебування" на території нашої держави трьох громадян Білорусі. В цій ноті відсутні будь-які прохання, пов'язані з депортацією згаданих громадян. До МЗС згадані громадяни з проханням про надання політичного притулку або статусу біженців не зверталися. Згідно з встановленою практикою, Міністерство направило запит до Державного комітету у справах охорони державного кордону України щодо надання інформації про те, чи законно ці громадяни Білорусі перетнули український кордон, та чи на законних підставах вони перебувають на території нашої держави. Після отримання і аналізу відповідної інформації Міністерство буде діяти згідно з відповідними нормами національного законодавства та міжнародного права. Який би розвиток не отримала ця ситуація, МЗС та інші компетентні органи України при її регулюванні неухильно керуватимуться існуючими юридичними нормами. Водночас згаданий випадок ще раз свідчить про нагальну необхідність укладення з Республікою Білорусь двосторонньої Угоди про реадмісію, що вже неодноразово пропонувалося українською стороною.

Засідання Комісії Україна-НАТО на рівні послів за участю Міністра

закордонних справ України А.М.Зленка

(Київ, 9 липня 2002 року)

Заява

9 липня 2002 року Комісія Україна-НАТО провела своє засідання на рівні послів у Києві. Цим засіданням було відзначено п'яту річницю з дня підписання Хартії про особливе партнерство між Україною та НАТО. Міністр закордонних справ А.Зленко оголосив вітальне послання Президента України Леоніда Кучми, у якому наголошується на значному внеску особливого партнерства Україна-НАТО у зміцнення загальної безпеки у євроатлантичному регіоні та окреслюється політика України, спрямована на євроатлантичну інтеграцію, включаючи її стратегію щодо НАТО. Посли країн-членів Альянсу вітали заяву Міністра А.Зленка про те, що як розширення НАТО, яке зміцнює європейську безпеку, так і політика відкритих дверей НАТО, що є одним з основних елементів загальноєвропейських інтеграційних процесів, підвищують національну безпеку України. Посли країн Альянсу також вітали прихильність України подальшому розвитку її демократичних інститутів та продовженню економічних реформ у контексті прагнення України проводити довгостроковий курс на повну інтеграцію у євроатлантичні структури безпеки. Комісія взяла до уваги Проміжну доповідь щодо вироблення нових механізмів і модальностей подальшого розвитку відносин Україна-НАТО в контексті імплементації завдань, які були визначені під час засідання КУН у Рейк'явіку 15 травня ц.р. з метою її завчасної підготовки до засідання глав держав і урядів у Празі у листопаді 2002 року. Проміжна доповідь містить огляд здобутків особливого партнерства та пропозиції щодо напрямів поглибленого співробітництва політичного і практичного характеру, які увійдуть до нового плану дій Україна-НАТО, що має підняти відносини між Україною та НАТО на якісно новий рівень. Вони включають, зокрема, розвиток політичного діалогу Україна-НАТО, практичну співпрацю у сфері оборонної реформи, діяльність у економічній галузі, співробітництво у сферах охорони державного кордону, озброєнь, планування на випадок надзвичайних ситуацій цивільного характеру, науки. Україна і НАТО продовжуватимуть тісні консультації і співробітництво, у т.ч. на експертному та робочому рівні, з метою визначення, у процесі підготовки до Празького саміту КУН, параметрів та модальностей поглиблених взаємин Україна-НАТО, що базуються на Хартії про особливе партнерство. Комісія також взяла до уваги спільний Підсумовуючий звіт про результати співробітництва Україна НАТО, у якому розглядається співробітництво між Україною та НАТО з 1997 року. Доповідь відзначає кілька значних досягнень, включаючи успішне виконання ІПП України та Робочого плану Україна-НАТО, проектів з перепідготовки військових кадрів та конверсії військових баз, а також діяльність Спільної робочої групи з воєнної реформи та розробку нею 80 цілей національної оборонної реформи. Співробітництво з планування на випадок надзвичайних ситуацій цивільного характеру та підготовленості до катастроф, зокрема проекти з запобігання паводкам і ліквідації їх наслідків, та в рамках програми "Наука заради миру" і Комітету з викликів сучасного суспільства підкреслюють корисність співробітництва Україна-НАТО для широких верств українського народу. Комісія відзначила важливий внесок Центру інформації і документації НАТО та Офісу

зв'язку НАТО в Україні для розвитку особливого партнерства та підтвердила зобов'язання щодо підтримки їхньої діяльності. Посли країн НАТО сподіваються на ратифікацію і виконання у повному обсязі у найближчому майбутньому Угоди про безпеку між Україною і НАТО, що значною мірою сприятиме роботі Спільної робочої групи з воєнної реформи та більш широкому співробітництву в рамках ПЗМ. Члени Комісії відзначили із задоволенням триваючу підтримку Україною зусиль Альянсу в міжнародній боротьбі проти тероризму, включаючи використання українських військових транспортних засобів для розгортання військ союзників у Афганістані, та відкриття повітряного простору України для союзної авіації, що бере участь у антитерористичній кампанії. Україна і НАТО підтвердили свою рішучість вести боротьбу із загрозою тероризму так довго, скільки для цього буде потрібно часу. Члени Комісії вітали підписання Меморандуму про взаєморозуміння між НАТО і Україною про забезпечення підтримки операцій НАТО з боку країни, що приймає, а також початок переговорів щодо стратегічних авіаперевезень. Комісія також відзначила із задоволенням початок реалізації проекту із знищення 400 000 протипіхотних мін у Донецьку під егідою трастового фонду ПЗМ. Україна і НАТО наголосили на своїй прихильності забезпеченню тривалої стабільності на Балканах шляхом регіонального примирення і співробітництва, добросусідства, стабільних і безпечних кордонів, захисту прав представників етнічних груп і меншин, заходів зміцнення довіри та далекосяжного розв'язання проблем біженців і переміщених осіб. Висловивши особливу позитивну оцінку зусиль KFOR у забезпеченні стабільності в Косово, посли НАТО вітали рішення України продовжувати робити внесок у КФОР через український компонент українсько-польського батальйону, а також відзначили роль українсько-польського батальйону в патрулюванні кордону між Косово та колишньою Югославською Республікою Македонія. Комісія вітала підсумки засідання Ради Росія-НАТО на рівні глав держав і урядів, проведеного у Римі 28 травня 2002 р. Комісія вітала поглиблений діалог, співробітництво і консультації між НАТО і Росією, які є внеском у зміцнення євроатлантичної стабільності. Союзники по НАТО подякували Україні за її гостинність і вітали прихильність України розбудові стабільної демократії, що грунтується на верховенстві закону, повазі до прав людини та міцній ринковій економіці. Посли НАТО також вітали можливість обговорити питання співробітництва Україна-НАТО з Президентом України Л.Кучмою та у Верховній Раді України. Після засідання Комісії Україна-НАТО Постійні представники країн-членів Альянсу при штаб-квартирі НАТО і Генеральний секретар взяли участь у семінарах та інших інформаційних заходах у Києві, Донецьку, Львові та Харкові.

ЗАЯВА МЗС УКРАЇНИ У ЗВ'ЯЗКУ З ПІДПИСАННЯМ ДОГОВОРУ МІЖ

РОСІЙСЬКОЮ ФЕДЕРАЦІЄЮ ТА США ПРО СКОРОЧЕННЯ

СТРАТЕГІЧНИХ НАСТУПАЛЬНИХ ПОТЕНЦІАЛІВ

24 травня Президенти Російської Федерації та Сполучених Штатів Америки підписали Договір про скорочення стратегічних наступальних потенціалів (СНП), а також Декларацію про нові стратегічні відносини. Україна вітає та високо цінує цей крок, зроблений двома провідними ядерними державами з метою зміцнення міжнародної стабільності та безпеки. Нова домовленість, яка в юридично зобов'язуючій формі закріплює граничні рівні ядерних потенціалів сторін, є логічним продовженням процесу скорочення ядерних озброєнь, започаткованого. Договором про ліквідацію ракет середньої дальності та меншої дальності (1987р.) та Договором про стратегічні наступальні озброєння (СНО) (1991р.). В Україні сподіваються, що цей процес матиме незворотній характер. Реалізація положень Договору СНП сприятиме виконанню Росією та США зобов'язань у галузі ядерного роззброєння за Договором про нерозповсюдження ядерної зброї 1968 року. Зі свого боку, Україна як сторона Договору про СНО, що зробила вагомий внесок у справу практичного ядерного роззброєння, розраховує на те, що ядерні держави послідовно вживатимуть заходів для просування у напрямі до без'ядерного світу. Закладаючи фундамент для нових стратегічних відносин між двома країнами, Президенти США та Російської Федерації ще раз підтвердили важливість взаємозв'язку між стратегічними наступальними та оборонними озброєннями, що має особливе значення в умовах, коли Договір про обмеження систем протиракетної оборони 1972 року припиняє свою дію. Україна позитивно розцінює наміри Сполучених Штатів Америки та Росії стосовно визначення можливих напрямків співробітництва в галузі протиракетної оборони, зокрема, у контексті нарощування практичної взаємодії з НАТО з питань протиракетної оборони для Європи і, зі свого боку, як країна, що брала участь в імплементації Договору про ПРО, висловлює готовність до співпраці у цій сфері.

Закріплені в Договорі та Декларації принципи формують нові модальності російсько-американських відносин на перспективу, що, безумовно, має сприяти визначенню ефективних міжнародних механізмів забезпечення стратегічної стабільності у майбутньому. Втілення в життя їх положень дозволить поглибити міжнародне співробітництво в галузі контролю над озброєннями та нерозповсюдження зброї масового знищення, що в сучасних умовах є запорукою подолання світовою спільнотою нових загроз безпеці.

ЗАЯВА ПРЕС-СЛУЖБИ МЗС УКРАЇНИ

МЗС України вітає проведення загальнонаціональних президентських та парламентських

виборів у Сьєрра-Леоне, які є важливим кроком на шляху встановлення довготривалого

миру в цій країні та в регіоні Союзу річки Мано.

МЗС України високо оцінює внесок Місії ООН в Сьєрра-Леоне у стабілізацію ситуації в цій

державі та забезпечення мирних виборів. Для України важливо, що вагому роль у цих

процесах відіграють українські миротворці, які продовжують нести почесну миротворчу

місію у Сьєрра-Леоне.

Вибори в Сьєрра-Леоне мають стати важливою запорукою подальшої консолідації

національних та міжнародних зусиль для економічного відновлення та розвитку країни.

Україна зі свого боку готова сприяти цьому процесу.

Щодо повідомлень у ЗМІ про нелегальні поставки зброї з України

до Іраку

Протягом кількох останніх днів як у вітчизняних, так і в зарубіжних засобах масової інформації з'явилась низка повідомлень, з посиланням на колишнього майора держохорони Мельниченка та його скандально відомі записи, про нібито причетність України до постачання зброї до Іраку в порушення режиму санкцій, встановленого Радою Безпеки ООН. При цьому, як і в багатьох інших випадках, не наводиться жодних конкретних даних, які б доводили такі звинувачення.

У цьому зв'язку МЗС вважає за доцільне зазначити таке.

6 серпня 1990 року Рада Безпеки ООН схвалила резолюцію 661 (1990), якою було

запроваджено повне ембарго на торгівлю з Іраком, за винятком тих товарів та послуг, які

постачаються чи надаються в гуманітарних цілях. Всі торговельні та гуманітарні контакти з

Іраком, включаючи транспортне сполучення та поставки продукції цивільного призначення в

рамках програми "нафта в обмін на продовольство", потребують попереднього узгодження

із спеціально створеним з цією метою Комітетом РБ ООН щодо Іраку. На момент схвалення зазначеної резолюції в 1990 році Українська РСР входила до складу Союзу РСР. Тому згідно з розподілом компетенції між Союзом РСР та Українською РСР ембарго на торговельно-економічні і фінансові зв'язки з Іраком було запроваджено Радою Міністрів СРСР 16 серпня 1990 року. В Українській РСР реалізація цих заходів забезпечувалась Радою Міністрів УРСР (в подальшому - Кабінет Міністрів України), зокрема її зовнішньоекономічною комісією (в подальшому - її правонаступниками) та іншими органами. З першого дня введення санкцій проти Іраку, в т.ч. ембарго на постачання товарів військового призначення, РБ ООН впровадила жорстку та різнобічну систему міжнародного контролю за дотриманням Іраком цього режиму. Так, резолюцією 687 (1990) було створено Спеціальну комісію ООН (UNSCOM), яка разом з МАГАТЕ до 1998 року здійснювала моніторинг за виконанням Іраком програм ліквідації або запобігання виробництву зброї масового знищення. Цією ж резолюцією була заснована Місія військових спостерігачів ООН (UNIKOM), яка функціонує до цього часу. Резолюцією 986 (1995) РБ ООН було запроваджено систему контролю за продажем Іраком нафти та нафтопродуктів в рамках програми "нафта в обмін на продовольство" незалежними міжнародними інспекторами, які призначаються Генеральним секретарем ООН. Інститут "нафтових інспекторів" діє до цього часу. Резолюцією 1284 (1999) Рада Безпеки ООН припинила діяльність UNSCOM, передавши функції цього органу Комісії ООН з дотримання, перевірки та інспекцій (UNMOVIC), яка теж діє до цього часу. Резолюція РБ ООН 670 (1990) встановила обмеження на рух літальних апаратів над територією Іраку, польотів до цієї країни та з неї. Цією резолюцією було визначено процедури для отримання дозволів на гуманітарні польоти. Таким чином, міжнародним співтовариством засновано дієвий механізм контролю за імпортно-експортними операціями з Іраком. За 11-річну історію діяльності Комітету РБ ООН щодо Іраку, створеного резолюцією 661 (1990), та акціонування зазначених контрольних механізмів, Комітетом було підготовлено десятки доповідей з питань дотримання санкцій РБ ООН, включаючи ембарго на постачання зброї до Іраку. В жодній із зазначених доповідей фактів, які б свідчили про порушення Україною ембарго ООН проти Іраку, не наведено. Крім того, як неодноразово повідомлялось, чисельні ретельні розслідування, проведені як компетентними відомствами України, так і спеціальними Групами експертів ООН, підтвердили безпідставність будь-яких звинувачень у порушенні нашою державою рішень РБ ООН щодо постачання зброї не лише до Іраку, але й до інших країн світу. Беручи до уваги функціонування згаданих механізмів міжнародного контролю за військовою та зовнішньоекономічною діяльністю Іраку, на думку МЗС, уявляються абсурдними твердженнями про поставки зброї з України до Іраку. Будучи в 2000-2001 роках непостійним членом РБ ООН наша держава активно підтримувала заходи, які вживалися міжнародним співтовариством для забезпечення дієвого контролю за дотриманням санкцій проти Іраку. Українські фахівці також

неодноразово залучались та продовжують залучатись до діяльності в рамках UNSСOM і NMOVIC з інспектування Іраку. Безпідставні звинувачення проти України базуються на неперевіреній інформації з сумнівних джерел та є суцільною вигадкою.

До чергового брифінгу в МЗС

3 вересня ц.р.

1.Про зустрічі, які провів Державний секретар МЗС України з питань

європейської інтеграції О.Чалий в ході робочого візиту до Москви

2.До участі офіційної делегації України на чолі з Прем"єр-міністром А.Кінахом в

роботі Економічного форуму "Криниця -2002"

3.Заходи в рамках ГУУАМ, які проводитимуться у вересні-жовтні 2002 року

* **

Про зустрічі, які провів Державний секретар МЗС України з питань європейської

інтеграції О.Чалий в ході робочого візиту до Москви

2 вересня ц.р. в Москві Державний секретар МЗС України з питань європейської інтеграції

Олександр Чалий провів зустріч з Генеральним секретарем Євразійського економічного

співтоваристваГригорієм Рапотою. Під час зустрічі було обговорено широке коло питань,пов"язаних з участю України в діяльності Євроазійського економічногоспівтовариства (ЄврАзЕС) в якості спостерігача. Російська сторона детальнопоінформувала українську про проблеми, які Співтовариство вирішує насучасному етапі, зокрема стосовно процесу формування зони вільної торгівлі в його рамках, взаємодії країн-учасниць ЄврАзЕС в митній сфері, погодженняпозицій при вступі в Світову Організацію Торгівлі. Співрозмовники також обмінялися думками щодо перспектив та можливих форм співробітництва міжУкраїною та ЄврАзЕС.

Цього ж дня, 2 вересня ц.р., в ході робочого візитуДержавного секретаря МЗС України з

питань європейської інтеграції відбулась зустріч Олександра Чалого з Генеральним

секретарем Співдружності Незалежних Держав Юрієм Яровим. Особлива увага під час бесіди була приділенапитанням, пов"язаним із ходом підготовки наступного чергового самітудержав-учасниць СНД в Кишиневі, завершенням формування зони вільноїторгівлі, а також формам взаємодії СНД з Євразійським економічнимспівтовариством. Під час зустрічі було також обговорено широке колопитань щодо реформування діяльності СНД та перспектив його подальшогофункціонування.

* *