§9. Поняття, значення і способи
тлумачення правових норм
Тлумачення права — це особливий вид юридичної діяльності, яка полягає в з’ясуванні та роз’ясненні змісту правових приписів, зафіксованих у нормативних актах. Необхідність у ньому зумовлена тим, що сформульовані законодавством правові приписи носять загальний характер, в них відображені найзагальніші, найтиповіші ознаки відносин, які регулюються даним приписом. Реальні чи життєві обставини завжди конкретні та індивідуальні, і тому в кожному випадку реалізації та застосування норм права необхідно з’ясовувати, чи підпадає дана ситуація під ту модель, яка передбачена в правовій нормі. Метою тлумачення є правильне і єдине розуміння змісту юридичних приписів для їх успішної реалізації.
Тлумачення не містить елементів правотворчості, тобто з’ясування та роз’яснення змісту правової норми не призводить до її зміни або створення нової. Незалежно від того, скільки разів припис, що міститься в нормативному акті, тлумачитиметься, він зберігає свою силу аж до його відміни або зміни рішенням уповноваженого на те правотворчого органу. Здійснювати тлумачення можуть будь-які суб’єкти, але юридична сила тлумачення при цьому буде різна.
Офіційне тлумачення виконується уповноваженими на те органами держави. Таке тлумачення обов’язкове для суб’єктів, які реалізують право, тобто має юридичну силу. Офіційне тлумачення може здійснюватися як органом, який видав нормативний акт, так і підпорядкованим йому органом, але в межах певної для нього компетенції. Щодо законів України, то право їх офіційного тлумачення належить Конституційному Суду України.
Неофіційне тлумачення норм права може здійснюватися будь-якими суб’єктами, в тому числі громадянами. Сприяючи, за умови обґрунтованості, успішній реалізації права, воно не має, на відміну від офіційного тлумачення, обов’язкового характеру.
Особливим видом неофіційного тлумачення є таке, що дається вченими-юристами і практичними працівниками (так зване доктринальне тлумачення). Його прикладом можуть бути коментарі до кодексів, що мають скоріше пізнавальне, ніж юридичне значення.
§ 10. Система права
Правові норми, які регулюють найрізноманітніші відносини в різних суспільних сферах, утворюють не хаотичну сукупність, а певну систему, яка характеризується внутрішньою узгодженістю та єдністю. Це проявляється в несуперечності норм, що видаються органами різного рівня, конкретизації загальних норм-приписів регулятивними або охоронними приписами.
Найбільшими утвореннями, з яких складається система права, є галузі права. Галузь — це частина системи, яка включає норми, предметом регулювання яких є коло якісно однорідних суспільних відносин.
У галузі права виокремлюють інститути та підгалузі. Інститут регулює не всю сукупність однорідних відносин, а тільки певну їх частину, яка відрізняється суттєвою своєрідністю. Так, до складу галузі фінансового права входять інститути бюджетного фінансування, банківського кредитування тощо, цивільне право включає інститути права власності, зобов’язального права та ін. Підгалузь об’єднує кілька інститутів однієї і тієї ж галузі.
Кожна галузь права має свій предмет регулювання. Наприклад, управлінські відносини охоплюються нормами адміністративного права, майнові та пов’язані з ними особисті немайнові відносини — нормами цивільного права, трудові відносини працівників — нормами трудового права і т. д. Галузі права розмежовуються також відповідно до методу правового регулювання, тобто заходами впливу, що закріплені в правових нормах. Первинними, тобто основними способами регулювання, що визначають початкові юридичні позиції учасників даного виду відносин, є методи субординації та координації.
Метод субординації базується на відносинах влади та підлеглості, на правовій нерівності сторін. Він застосовується при регулюванні відносин, в яких однією із сторін виступає орган держави, наділений владними повноваженнями.
Метод координації передбачає рівноправність і незалежність учасників відносин, що регулюються, надає їм можливість у рамках, встановлених законом, самостійно визначати взаємні права та обов’язки. Найчіткіше цей метод проявляється в цивільному праві.
Таким чином, система права являє собою об’єктивно зумовлену внутрішню побудову права, яка відображається в розподілі правових норм за галузями та інститутами.
Основними галузями системи права є: конституційне, адміністративне, цивільне, трудове, сімейне, кримінальне, цивільно-процесуальне, кримінально-процесуальне та ін.
Систему права необхідно відрізняти від системи законодавства. Система права — це його внутрішня побудова, яка полягає в розподілі норм за інститутами та галузями. Система законодавства — це зовнішня форма існування правових норм у вигляді нормативно-правових актів, об’єднаних за його відповідними галузями. Система права об’єктивна, її поділ на галузі зумовлений предметом та методом правового регулювання. Вона слугує основою для системи законодавства. Кожній основній галузі права відповідає галузь законодавства.
