Формування історіографії та її значення для розвитку національної свідомості

зростання історичних досліджень

розвиток української історіографії ХVІІ – ХVІІІ ст. та „Історія Русів”

Теорії про авторство та дату написання[ред. | ред. код]

Історія Русів чи Малої Росії (рос. Исторія Русовъ, или Малой Россіи) також відома під скороченою назвою Історія Русів (рос. Исторія Русовъ) — історико-політичний трактат, написаний найімовірніше або наприкінці 18-го або на початку 19-го сторіччя.

Трактат мав значний вплив на українських інтелектуалів 19-го сторіччя, іноді навіть згадувався як «найважливіша історична праця про Україну кінця 18/початку 19 ст.».^[1] У трактаті описується розвиток України від найдавніших часів до 1769 року, однак більша частина трактату фокусується саме на описуванні історії козацької Запорозької Січі/Гетьманату.

Від часу коли трактат було вперше надруковано у Російській імперії у 1846 році, з'явилася значна кількість припущень щодо авторства та дати написання трактату.^[3]

Щодо датування твору, то хронологія датування створення «Історії Русів» коливається в межах 1760—1840-х років.

Щодо авторства твору, то існують дуже різні гіпотези.

Ще до друку книжного видання трактату 1846 року, копії рукопису швидко стали нелегально поширюватися серед українських інтелектуалів на початку 1800-х років, зокрема Історія Русів була популярним серед членів Кирило-Мефодіївського братства (КМБ)

Від самої появи трактату на початку 1800-х років, царська російська влада вважала цей трактат шкідливим антиросійським твором. Продовжила цю політику і радянська російська влада, яка трактувала твір як «антирадянський».^[14]

Головні ідеї трактату[ред. | ред. Код]

Різні дослідники бачили різне коріння головної ідеї трактату, однак серед всіх них вирізняться три основні. По-перше, акцентувалася історична відмінність та протистояння між Малоросією (Україною) та Московією (Росією). По-друге, наголошувалося історична тяглість української нації від часів середньовічної Київської Руси й до козацького Гетьманату. По-третє, підкреслювалася рівноправність руської і козацької еліти з польською шляхтою і російським дворянством.

Отже, Історія русів була важливою спробою осягнути всю історію україни, виділяючи шлях формування українського народу, що було новим на той час.

Становлення української літературної мови

Становлення української літературної мови було складним і довгим процесом, який займав багато століть. Одним з найвідоміших поетів та письменників, який значно вплинув на цей процес, був Іван Петрович Котляревський.

У 18-19 століттях українська мова мала дуже низький статус і заборонялася у багатьох сферах життя. Проте завдяки діяльності Котляревського та інших письменників та мислителів, які були активні українські націоналісти, українська мова почала здобувати все більшу популярність та приймати статус літературної мови.

І.П. Котляревський

Іван Петрович Котляревський є найбільш визначною фігурою при становленні української літературної мови, оскільки він створив перший український роман "Енеїда", який використовував у своєму тексті переважно українську народну мову.

"Енеїда" Котляревського відкрила нову сторінку в історії української літератури та мови, які до цього часу існували у формі народних пісень, дум та історичних літописів. Завдяки Котляревському українська мова стала писемною мовою для літературних творів, і це дало поштовх до подальшого розвитку та удосконалення української літературної мови.

Таким чином, Котляревський став першим письменником, який зробив значний внесок у формування та розвиток української літературної мови.

соціально–культурне значення мови для розвитку етносу

Мова має велике соціально-культурне значення для розвитку етносу. Українська мова допомагає зберегти національну ідентичність та відчуття належності до свого народу. Крім того, українська мова є важливим фактором для розвитку науки, культури та освіти в Україні. Тому збереження та розвиток української мови є важливою задачею для українського суспільства.