4. Життя та діяльність Ральфа Дарендорфа (1929 – 2000 рр.):

Ральф Дарендо́рф (нім. Ralf Dahrendorf; 1 травня 1929, Гамбург — 17 червня 2009, Кельн) — німецько-британський соціолог, політолог, політичний діяч, прихильник теорії ліберального суспільства і держави, відомий як автор теорії соціального конфлікту, лорд. Професор Берлінського наукового центру соціальних досліджень (WZB).

а/ теорія конфлікту;

Альтернативою для структурно функціоналістських поглядів є теорія конфлікту. П засновником вважається Карл Маркс, який наголошував на взаємній боротьбі антагоністичних суспільних класів. Більш Сучасні теоретики Ральф Дарендорф (нар. 1929), Чарльз Райт Міллз (1916—1962), Льюїс Козер (1918—2003) не концентрують усю свою увагу на конфлікті між суспільними класами, вважаючи не менш важливими й інші види конфліктів: між різними расовими, етнічними, релігійними, та іншими групами.

Ральф Дарендорф запропонував нову всеохоплюючу теорію соціального конфлікту, відому як конфліктна модель суспільства: кожне суспільство постійно змінюється, а зміни означають конфлікти нового зі старим; конфлікти всюдисущі. Картина соціального світу, з точки зору Дарендорфа, становить поле бою багатьох суспільних груп, які борються між собою, зникають і виникають, створюють і руйнують різноманітні альянси. Суспільства відрізняються одне від одного не наявністю чи відсутністю конфліктів, а тільки різним ставленням до них з боку влади. У демократичному суспільстві переважають раціональні методи їх врегулювання.

конфліктологи розглядають суспільство як динамічне утворення, всі елементи якого перебувають у стані боротьби. Критики теорії конфлікту вказують на радикалізм її представників, їхню тенденцію концентрувати свою увагу на аспектах, які поділяють і конфронтують суспільство, не помічаючи процесів гармонізації суспільних взаємин.

б/ нерівномірність розподілу влади серед соціальних груп.

У своїх відомих роботах «Класи і класові конфлікти в індустріальному суспільстві» (1959), «Елементи теорії соціального конфлікту», «Конфліктпосле класу» (1967), «Сучасний соціальний конфлікт. Нарис політики свободи »(1994) вся увага Дарендорф зосередив на обгрунтуванні теорії соціального конфлікту. На відміну від К. Маркса, Р. Дарендорф вважав, що головним джерелом конфлікту є не економічні, а політичні протиріччя між соціальними групами, пов'язані з концентрацією влади в одних і її відсутністю у інших, а диференціальне розподіл влади «незмінно стає визначальним фактором систематичних соціальних конфліктів » [2] . Конфлікти на економічному грунті між робітниками і підприємцями вже позбавлені колишньої вибухової сили.

5. Життя та діяльність Льюіса Козера (1913 – 2003 рр.):

Люїс Альфред Козер (англ. Lewis Alfred Coser, Людвіг Кохен) — американський соціолог, 66-й президент Американської соціологічної асоціації (1975), який здебільшого відомий завдяки вивченню конфлікту.

а/ суть конфліктологічної парадигми;

б/ боротьба за власність і владу.

У своїх дослідженнях Л. Козер виходить з неминучості конфліктів у суспільстві. Вчений відзначає, що в соціальній структурі будь-якого типу завжди існує привід для конфліктної ситуації, оскільки «час від часу в ній спалахує конкуренція окремих індивідів або груп з приводу дефіцитних ресурсів, престижу і влади». Таким чином, конфлікти виявляють існуючі в суспільстві протиріччя, а також визначають положення різних соціальних груп усередині системи, розподіляючи між ними «позиції влади».

Козер зазначає, що політичні конфлікти найчастіше виникають у сучасному світі або з приводу розподілу ресурсів влади, або внаслідок розбіжності політичних ідеалів і цінностей, а також зміни соціального статусу, визначення своєї громадянської чи етнічної приналежності.

Вчений підкреслює, що, далеко не всі різновиди конфлікту сприятливі для політичної системи. Конфлікти, що зачіпають інтереси різних політичних суб'єктів носять, як правило, позитивний для системи характер, дозволяючи погодити вимоги, які надходять до політичної системи. Конфлікти цінностей набагато небезпечніші - вони складніше піддаються вирішенню й завжди несуть у собі загрозу розпаду самої системи.

Розвиваючи теорію конфлікту в роботі «Завершення конфлікту» (1970) Козер відзначає, що одним із найефективніших способів вирішення конфлікту є досягнення компромісу, тобто такого врегулювання конфлікту, який досягається шляхом взаємних поступок.

Отже, соціологічна наука повоєнних десятиліть здобула нові течії, такі як структурний функціоналізм Толкотта Парсонса і Роберта Мелтона, а також теорії конфліктів Козера і Дарендорфа. Поглибилося розуміння того, що суспільство є складною і багатогранною системою. Також розвинулися знання про конфлікти, часту їхню неминучість та не обов’язково негативне забарвлення, конфлікти почали розглядатися в тому числі як рушійна сила прогресу.