Семінарське заняття №5

1. Суспiльство як об’єкт фiлософського пiзнання.

У теоретичному розумінні суспільства, його сутнісних засад існують різноманітні погляди. Одні дослідники вважають, що суспільство є узагальнюючою назвою сукупності та взаємодії значної кількості індивідів, інші — самобутньою реальністю, особливою сферою буття. Якщо суспільство є лише випадковим зібранням індивідів, то чим пояснити, запитують вони, те, що індивіди, відрізняючись між собою психічними особливостями, інтересами (волевиявлення, цілеспрямування, потреби, характер тощо), будучи наділеними всім, що породжує елементи стихійності, хаосу, співіснують у єдності. Чому суспільство не є безладдям, хаосом таких собі людей-атомів, які, на зразок броунівського руху, снують у різні боки, наштовхуючись один на одного, а постає єдністю, де існують спільність і загальний порядок? Питання ці далеко не риторичні. Філософи завжди прагнули зрозуміти специфіку соціальних явищ, з´ясувати механізми соціальної інтеграції, що забезпечують соціальний порядок, незважаючи на величезну різноманітність інтересів індивідів та соціальних груп.

Основними історичними передумовами процесу формування громадянського суспільства є:

• індивід, який має фундаментальні громадянські права і свободи;

• існування вільних від прямого державного втручання «зон», необхідних для створення інститутів громадянського суспільства;

• формалізована законність, свобода підприємництва, публічність, наявність у суспільстві прагнення злагоди, толерантності, взаємоповаги, які мають стати основою мотивації поведінки як окремого індивіда, так і суспільства в цілому.

Суспільство визначається як форма спільного буття при взаємодії людей, пов’язаних спільним походженням, мовою, долею і поглядом. Такі сім’я і народ. Суспільство розуміється як продукт цілеспрямованої і розумно організованої спільної діяльності великих груп людей, об’єднаних не на основі спільності, а спільних інтересів.

Поняття “суспільство” – слід відрізняти від поняття “народ”, “нація” і “держава”. Народ – це форма спільності людей, пов’язаних, перш за все, мовою і культурою (звідси давньослов’янське “язици”), а також походженням. Нація – це форма організації життя одного народу (чи кількох близьких), пов’язана з державністю, економічними, політичними і духовними відносинами людей. Держава – заснована на праві і законі, форма організації життя народів і націй.

Сучасна філософія розглядає людське суспільство як сукупність безлічі різних частин та елементів. Вони не ізольовані, а тісно пов’язані, постійно взаємодіють і суспільство існує як єдиний цілісний організм, єдина система. Подання про системність у суспільстві і природі виникло ще в античності (упорядкованість, цілісність буття), далі в 19-20 ст. над цією проблемою працювали Спенсер, Маркс, Вебер, Сорокін. Вони визначили основні положення і категорії:

– Елемент, частина – дрібна частка системи або їх сукупність (соціальні об’єкти, відносини, інститути)

– Відносини – зв’язок, залежність між суб’єктами суспільства.

– Структура – форма стійких зв’язків, відносин.

– Суб’єкт – носій активності, спрямованої на інше явище.

– Об’єкт – явище, на яке спрямована активність.

«Соціальна система» – сукупність соціальних об’єктів і суб’єктів, їх властивостей і відношень, що утворюють цілісний соціальний організм. Її ознаки:

• множинність (елементів, підсистем, функцій)

• різноякісність (соціальних елементів)

• унікальність основного елемента-людини.

Складність і різноманіття явищ суспільного життя є різновиди спільної діяльності людей і сукупність окремих соціальних груп та їх організацій.

Спільнота: сім’я, рід, плем’я, нація, клас, стани, касти і т.д.

Виділяють 4 типи суспільної діяльності:

• матеріальна-створення певних речей для задоволення потреб людей

• духовна-створення ідей, образів, наукових і художніх цінностей

• регулятивна (управлінська)-підтримка зв’язків між людьми, регулювання їх діяльності

• гуманітарна (соціальна)-діяльність з обслуговування людей (єдність і взаємозв’язок).

Основні властивості суспільства як цілого:

• самодіяльність

• самоорганізації

• самодостатність (головна відмінність суспільства від його складових частин)-здатність своєю діяльністю створювати і відтворювати всі необхідні умови сучасного існування.

Суспільні форми руху матерії включають в себе різноманітні прояви свідомої діяльності людей, всі вищі форми відображення і цілеспрямованого перетворення дійсності. Вищі форми руху матерії історично виникають на основі щодо нижчих і включають їх у себе в перетвореному вигляді відповідно до структури і законами розвитку більш складної системи. Між ними існує єдність і взаємний вплив. Але вищі форми руху матерії якісно відмінні від нижчих і несвідомих до них.