Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
индз по педагогике.docx
Скачиваний:
11
Добавлен:
13.03.2015
Размер:
43.97 Кб
Скачать

Система цінностей і зміст виховання за г. Ващенком

Серцевиною будь-якої системи виховання є його зміст. Він завжди дуже адекватно відбиває потреби та світогляд суспільства і ґрунтується на прийнятій ним системі цінностей.

Концепція ціннісного підходу до теорії виховання у Г. Ващенка спеціально не розглядалася. Але сама система цінностей у його працях присутня, власне, у структурі змісту виховання, як його він розумів, і чистоті якого приділяв так багато уваги. Йдеться найперше про поняття ідеалу українського виховання, у деталях ним розкрите і в ряді праць висвітлене. Як відомо, цей ідеал втілюється у формулі “Бог і Україна“. Зміст цих понять репрезентує вершину піраміди цінностей виховання. Бог є Абсолют, а водночас джерело моралі і Головний Моральний Авторитет. Він єдиний для всіх людей, і цим визначаються вселюдський характер моралі та вселюдські моральні обов’язки людини. Поняття України репрезентується як згусток найперше тих цінностей, які випливають з обов’язків людини щодо свого народу, і своєї Вітчизни.

Формула “служіння Богові і Україні" у системі поглядів Г. Ващенка на зміст виховання відіграє ключову роль. По-перше, вона вказує на ідеальну природу цінностей, які засвоюються людиною найперше з допомогою віри. Бо ідеали і віра завжди йдуть у єдності, не існують окремо. По-друге, ідеал служіння Богові й Україні вказує на ієрархізм системи. Бог і мораль, що від нього, - це те, з чого починається людина. Батьківщина - це те, що є другим після Бога. Місце цих понять у свідомості людини чітко визначене. Водночас обидва вони, ці поняття, у системі розташовані над іншими ярусами піраміди цінностей і надають їм свого “звучання“.

Якщо відштовхнутися від його трактування формули “Бог і Україна" і в його розвиток вийти на системно-ціннісний підхід до змісту виховання, то проблему його структури вдасться вирішити цілком конкретно. Людині потрібні не усякі “виховання", які кому спадають на думку. Вона має визначену потребу у засвоєнні тих цінностей (ідей, понять, норм), які на різних рівнях реґулювали б її стосунки із зовнішнім (соціальним і природним) середовищем та відповідали б послідовності її природного становлення - її дорогу сходинками духу: від абсолютного егоїзму окремої новонародженої дитини, через її самоподолання в ім’я родинного, громадського, національно-державного і вселюдського життя. Якщо до цього додати ще сферу ставлення людини до природи, то, таким чином, цих сфер нараховується шість. Виховання людини на цінностях для життя саме в них і дає підстави конкретно визначити аспекти його змісту. До них належатимуть: моральність (сфера вселюдського життя), патріотизм (сфера національного життя), громадянськість (демократизм, сфера цивільних стосунків), родинність (сфера стосунків між членами сім’ї), характерність (сфера індивідуального життя) і природосвідомість (ставлення людини до природи - власної і природи довкілля). Усе решта - зайве і належить або до чисто інформативного поля, або ж є штучно роздутим елементом котроїсь із груп цінностей названих сфер.

Зміст морального виховання у творчості Г. Ващенка визначається відповідно до вектора духовних прагнень людини і суспільства. І оскільки головним орієнтиром християнства є ідеал добра, то найперше завдання моралі полягає у тому, щоб робити людину кращою, добрішою, поряднішою - у вселюдському сенсі.

У конкретніших вимірах трактування моралі у творчості Г. Ващенка визначається такими підходами:

а) зміст моралі складають абсолютні вічні вартості, в тій чи іншій мірі властиві і зрозумілі всім людям на землі;

б) джерелом моральності є Бог, і віра в нього є основою імперативності моралі;

в) категорії моралі носять абсолютний характер, а тому християнство відкидає релятивізм (“класовість“) у їх трактуванні;

г) людині властива вродженість потреб і почуттів моральності;

д) у змісті виховання мораль посідає чільне місце.

Г. Ващенко так само глибоко й різнобічно трактує цінності виховання патріотичного. Найперше він виходить з того, що “нація в історії - не випадкова і не тимчасова категорія. Будучи сумою природовідповідних ознак народу, вона така ж вічна, як і сама людська спільнота". В основі національного лежить дух народу, що в різні періоди історії по-різному втілюється у його культурі та у властивих лише цьому народові суспільних стосунках, в його душі, у зв’язку поколінь, в мові, єдності з територією та кліматом тощо.

Другою особливістю поглядів Г. Ващенка на зміст національного виховання є визнання вирішального значення свободи в житті нації. Лише вільний народ, вважає він, має можливість повноцінного розвитку і самореалізації. Кінцева мета нації - мати власну державу, а тому в ієрархії національних цінностей ідея державності посідає чільне місце.

Виходячи із засад християнства та свого європейського світогляду, Г. Ващенко вважав, що “державний устрій в самостійній Україні не мусить бути деспотичним: він має відповідати волі народу, себто бути демократичним, і то не на словах тільки, але й на ділі. При такому устрої свобода кожного громадянина мусить бути забезпечена, - вона має обмежуватись владою лише тоді, коли хтось порушує свободу і права іншої людини“. Він відстоює рівність громадян перед законом, заперечує будь-яку експлуатацію і привілеї держави, пропагує толерантність до чужих поглядів. Жодна людина, відстоюючи свої права і свою гідність, “не має права насилувати волю і порушувати права другої людини“. Те саме, на його погляд, стосується і народів: “жоден з них не має права поневолювати інші народи".

Серед цінностей демократії Г. Ващенко особливо виділяє свободу. Він присвячує проблемі свободи велику працю “Свобода людини як філософічно-педагогічна і політична проблема“ і наводить в ній висловлювання Ж. - Ж. Руссо: “Відмовитись від своєї свободи - це те ж саме, що відмовитись від гідности людини, від прав людства і навіть від обов’язків. Таке відречення несумісне з природою людини, позбавити її волю свободи означало б позбавити її вчинки всякої моральности".

У сфері родинного виховання Г. Ващенко виходив з визнання великої взаємної залежності морального здоров’я сім’ї і морального стану всього суспільного організму. В цілому ряді праць він підкреслює високий рівень християнської моральності української родини добільшовицького періоду, а відтак трактує її розклад як наслідок ідеологічної корозії, що охопила в 20-30-і роки все наше суспільство. Найшкідливішими тут він вважає вульгарне ставлення офіційної влади до родини в ті роки, руйнування осідлості, втрату зв’язків з Церквою, одержавлення і конвеєризацію виховання дошкільнят тощо.

В окремих розділах другої частини “Виховання волі і характеру" Г. Ващенко висловлює свої поради щодо сучасного родинного виховання, зокрема в еміґрації. Стратегічною засадою тут він вважає повернення до традиційно-християнських основ родинного життя, що передбачає:

а) відродження духовності, зокрема шляхом відновлення традиційної обрядовості та орієнтацією на здоровий консерватизм. Г. Ващенко наводить приклади європейських народів, які поєднують любов до своїх традицій з новітніми виробничими технологіями;

б) відродження цінностей родинного життя на основі християнської моралі, зокрема подружньої вірності, почуття обов’язку щодо власної родини, культ родинної злагоди, любов і взаєморозуміння членів родини тощо;

в) оновлення природної виховної функції родини, бо якщо дитина змалку не пізнає і не полюбить родинне тепло, то вона і не прагнутиме колись створити свою сім’ю;

г) у галузі родинної педагогіки, зокрема у виборі між авторитарністю і свободою виховання, Г. Ващенко дотримується “золотої середини". “... сучасному вихованню українських дітей треба йти середнім шляхом, - пише він, - уникати зайвої суворости і непотрібних кар і в той час не покладатися на природу, а розумно керувати дітьми, рахуючись з їхніми природними нахилами і здібностями";

д) нарешті, Г. Ващенко вважає, що родина повинна залишатися найважливішим інститутом виховання взагалі: основи ідеалу служіння Богові і Україні, демократизм і перші паростки характеру закладаються в дитині саме тут.

Що стосується природного довкілля, то у спадщині Г. Ващенка знаходимо, власне, те, чого найбільше і бракує нашому сучасному екологічному вихованню.

З трьох способів спілкування людини із зовнішньою природою - утилітарно-господарського, духовного та естетичного - він повсюдно вибирає і підкреслює два останні. “Все, що існує, є творіння Боже й має в собі відбиток Творця“, - пише він. На його думку, в стосунках людини з природою має домінувати не лише потреба господарської користі, але й любов, і її - цю любов до природи - треба дитині прищеплювати з раннього віку, зокрема спираючись на її схильність до анімізму. “ Завдяки анімізму дитина несвідомо включається у космос. Природа жива й нежива перестає бути для неї чимось абсолютно чужим; дитина бодай дуже неясно відчуває свою єдність із нею“.

Стосунки людини і природи стали важливим предметом педагогіки порівняно недавно. Зрештою, якщо питання ставлення людини до власної природи - до власного тіла - має вже свою багатовікову історію, а сьогодні переростає у так зване “валеологічне виховання", то проблеми стосунків людини з довкіллям є порівняно свіжими. Відповідно й у творчості Г. Ващенка обидва ці аспекти стосунків людини і природи репрезентовані неоднаково. Питання тіловиховання у нього трактується широко власне, з трьох точок зору:

По-перше, як сфера, що потребує постійного напруження волі самої людини, сфера, яка передбачає прагнення долати зовнішні обставини і свою власну слабкість. Спорт у творчості Г. Ващенка - вагомий чинник виховання характеру.

По-друге, фізичне тіло людини - це предмет, від якого залежить сила і здоров’я духу. Йдеться тут, отже, про чисто християнський догляд за тілом, що не є самоціллю, а умовою панування духу над ним, звільнення людини від болячок і примх тіла, що духові заважають.

По-третє, тіловиховання Г. Ващенко пов’язує також з вихованням готовності людини до захисту своєї Вітчизни, розбудови її господарства, добробуту власної родини тощо.

Як чинники виховання у творчості Г. Ващенка широко розглянуто різні форми культури, мова, мистецтво тощо. Він постійно підкреслює факт, що вони можуть мати як позитивний, так і негативний вплив на людину. Порівнюючи вплив мистецтва із значенням науки в поведінці людини, Г. Ващенко відзначає, що мистецтво діє на "цілу людину", на її почуття, мислення, волю. Його виховну вартість він бачить найперше в тій ідеї, яка в ньому закладена. Мистецтво - не самоціль, а засіб духовного вислову, духовного самовираження людини - такий же, як і мова. Від змісту висловлених ідей і залежить, чи мистецтво підносить людину до висот духовності, чи заганяє у сферу дрібних інтересів і тваринних прагнень. Воно може бути носієм краси й огидності, може виражати високі моральні ідеали або і їх антиподи, слугувати злу. Характерні приклади цього дають сучасне кіномистецтво, естрада і навіть література.