Концепція державного стандарту

Освіти учнів з порушеннями

Мовленнєвого розвитку

Тарасун в. В.

Особливе значення стосовно дітей з порушеннями мовленнє­вого розвитку (ПМР) має повноцінна реалізація соціально-педаго­гічних функцій дошкільного та початкового шкільного навчання, які, розв'язуючи ряд спеціальних проблем, що характерні тільки для цих ланок, водночас покликані створювати надійну змістов­но-операційну основу успішного навчання учнів на наступних етапах.

Відхилення та порушення мовленнєвого розвитку, що входять до структури більш складного симптомокомплексу, негативно впливають на засвоєння шкільної програми, формування особис­тості дитини, певним чином позначаються на процесах її соціаль­ної адаптації в цілому. Причини цього — різноманітні фактори як специфічного, так і неспецифічного характеру, недоліки ус­ного мовлення та немовленнєвих процесів, безпосередньо та опосередковано пов'язаних з мовленням, несформованість най­важливіших передумов навчальної діяльності та недостатня ефек­тивність методик її формування у дошкільних і шкільних закла­дах.

Основною метою державного стандарту навчання дітей з ПМР є визначення обсягу і змісту роботи та планомірне впровадження у цілісний процес їх дошкільного і шкільного навчання системи психолого-педагогічних засобів запобігання виникнення труд­нощів (найближчих і віддалених) у засвоєнні програмного мате­ріалу, що забезпечить якісне засвоєння знань, умінь та навичок.

Основні завдання державного стандарту загальної шкільної освіти цієї категорії дітей:

1. Окреслення обсягу напільної шкільної освіти та рівнів його засвоєння.

2. Визначення держаних вимог (критерії та форми оцінки) до мінімального ріння засвоєння змісту освіти, що засвідчує досягнення мети загальноосвітньої підготовки па певному піковому етапі розвитку дитини.

3. Визначення корекційно-превентивних психолого-педагогічних засобів запобігання загальної та парціальної неуспіш­ності.

Розробка освітніх стандартів — комплексна полідисциплінарна проблема із залученням логіків, філософів, педагогів, психо­логів, юристів. Застосування діяльнісного підходу в їхній роботі передбачає розгляд освіченості людини не лише як відтворення певного набору інформації з різних навчальних предметів, а та­кож як формування здібності вчитися, ставити і розв'язувати задачі в різних предметних галузях. Важливим поняттям, що дає змогу трактувати освіченість, є поняття «поля найближчо­го розвитку» (за Л. С. Виготським) та розробленого «поля най­ближчих і віддалених труднощів у навчанні» (В. В. Тарасун).

Отже, ходом корекційно-превентивного навчання логопатів передбачено оперативне і безперервне спрямовування на прогно­зування та запобігання виникнення у них труднощів у навчанні шляхом інтенсивного розвитку достатньо зрілих психічних про­цесів і функцій. На цій основі у подальшому відбувається фор­мування інтелектуальних навичок (читання, письмо, рахунок). Другий аспект поняття передбачає забезпечення планомірного прискорення переходу сформованих пізнавальних умінь у навички шляхом скорочення ланцюга фіксації суттєвих ознак і надання цьому процесові значної швидкості.

Корекційне і превентивне навчання об'єднує спільність мети — розвиток аномальної дитини. Однак корекційне навчання до­сягає цього через виправлення порушених у дитини психічних структур, процесів, функцій, а корекційно-превентивне — шля­хом інтенсивного розвитку достатньо зрілих, сформованих струк­тур.

Основним критерієм корекційно-превентивного навчання виз­начаються прогресивні зміни в навчальній діяльності дітей, а головним його положенням є ствердження, що навчання веде за собою розвиток, спираючись як на рівень актуальних і потенцій­них можливостей, так і враховуючи «зону прогнозованих труднощів». У засвоєнні прогностичною-його ланкою є інтенсивне формування сукцесивних і симультанних синтетичних структур (відповідно послідовних та одночасних актів), які розглядаються як базові інваріантні дії та операції, що є спільними для різних видів навчальної діяльності (графічної, мовленнєвої, математич­ної, читацької та ін.). У даному випадку робота зосереджується не на корекції труднощів у навчанні, а на діагностиці і прогнозу­ванні «зони труднощів» (найближчих і віддалених) з подальшим їх запобіганням шляхом розвитку і формування. Отже, етапи корекційно-превентивного навчання мають забезпечити необхідний рівень сформованості інваріантних дій та операцій (тобто таких, що є одними і тими ж у різній формі в різних видах діяльності): навчальних здібностей, логоритмізовано вироблених знань, умінь, навичок і прийомів розумової діяльності в їх єдності, здібностей до спілкування. Положення корекційно-превентивного навчан­ня можуть поширюватися на всі категорії дітей, оскільки розви­ток базових дій і навчальних здібностей сприяє підсиленню про­цесу засвоєння інтелектуальних навичок. У свою чергу, на ос­нові виявленого рівня розвитку інваріантних дій та здібностей створюється можливість розробки варіативних програм, різних технологій навчання і, як наслідок, різних навчальних посібників.