Освітня реформа (досвід Голландії)

Свій шлях у проведенні кардинальних освітніх реформ пройшла й Голландія. Цю країну з-поміж інших європейських держав вирізняє своєрідність розвитку системи спеціальної освіти. Її поступ характеризується логікою побудови і відсутністю неапробованих варіантів навчання.

Зауважимо, що наприкінці 40-х років у Голландії спостерігалося значне зростання кількості спеціальних закладів, кількості дітей в системі спеціальної освіти та збільшення типів спеціальних шкіл. Дані, що наводить відомий голландський фахівець у галузі спеціальної освіти K. Raijswaik, свідчать, що у 1948 р. існувало 7 типів спеціальних шкіл; у 1948 р. їх кількість подвоїлася. Кількість учнів, які потребували додаткових освітніх послуг і мали особливі навчальні потреби, в період з 1948 по 1997 рр. збільшилася вп’ятеро (з 24000 у 1948 р. – до 120000 – у 1997 р.). Серед них виокремилася чисельна група дітей, які не мали значних порушень розвитку і за умови надання відповідної допомоги могли здобувати освіту у масових навчальних закладах.

Дослідження голландських вчених свідчать, що до 60-х років ХХ ст. освітня політика країни була спрямована на підтримку дітей з особливостями психофізичного розвитку лише у спеціальних школах. Ця одностороння орієнтація підтримувала розподіл освітньої системи: масові школи з відсутністю адекватної допомоги дітям з порушеним розвитком, з одного боку, спеціальні школи для цих дітей – з другого. Вчені зазначають, що цей поділ призвів до виникнення низки проблем:

• масові школи певною мірою знімали з себе відповідальність за дітей з особливими освітніми потребами, наполягаючи на їхньому навчанні у спеціальних закладах;

• певна частина учнів масових шкіл, у яких не визначалися помітні психофізичні зрушення, теж потребували спеціальних умов і допомоги;

• існування спеціальних шкіл для дітей з проблемами в розвитку провокувало негативну тенденцію у суспільстві щодо ізоляції осіб з девіантною поведінкою;

• функціонування закладів сегрегативного типу не відповідало ідеям рівноправності між людьми;

• спеціальна освіта могла стати інструментом, який сприяє сегрегативним суспільним установкам.

Зважаючи на визначені проблеми і намагаючись їх вирішити шляхом розробки інноваційних моделей навчання, було розпочато проведення експерименту щодо залучення дітей з порушеннями розвитку в масовій школі м. Амстердама. Окрім здорових дітей з мікрорайону, в якому знаходилася школа, 35% контингенту закладу складали учні з особливими потребами, які направлялися упродовж року з інших шкіл міста. Цю школу визначили як альтернативу спеціальному закладові. Школа мала 12 класів по 40 учнів, не одержувала ніякої додаткової (фінансової, навчально-методичної чи кадрової) підтримки. Педагогічний колектив поділяв ідею, що за рахунок самовідданої праці та ентузіазму вчителів, батьків можливо досягти певних успіхів у сумісному навчанні, керуючись принципами рівноправності та безбар’єрності. Однак, проведене через певний час оцінювання навчальних знань, умінь і навичок продемонструвало невідповідність одержаних знань потенційним можливостям як учнів з особливостями психофізичного розвитку, так і здорових школярів.

Оцінюючи проведений експеримент з точки зору сучасного бачення шляхів вирішення проблем сумісного навчання, – це був класичний приклад так званої механічної інтеграції, коли де-юре реалізовувалося право на здобуття освіти, а де-факто – воно порушувалося.

Варто зауважити, що паралельно з реалізацією цього експерименту у Голландії проводилися наукові дослідження, які виявили: 20% учнів масових шкіл потребують додаткової спеціальної допомоги, оскільки, хоч і не мають визначених психофізичних порушень, вирізняються з-поміж однолітків певними особливостями. Саме для цих дітей, були створені «служби шкільного консультування», до складу яких входили психологи, спеціальні педагоги, соціальні працівники, шкільні методисти. Спеціалісти цих служб проводили обстеження дітей, корекційну роботу в позаурочний час, просвітницьку роботу серед батьків, надавали консультаційні послуги. Так почала функціонувати система внутрішньої підтримки дітей з особливими потребами в масових навчальних закладах. У 1991 р. голландським урядом було схвалено освітній проект «Внутрішня підтримка» щодо створення і функціонування відповідних шкільних служб. Цей проект спрямовувався на вирішення проблем дітей з особливостями розвитку, які перебували у масових навчальних закладах. В ньому зазначалося, що школа має чітко визначити, яким дітям необхідна психолого-педагогічна підтримка, як вона забезпечуватиметься, хто нестиме відповідальність за її здійснення, як будуть задіяні батьки, як плануватиметься і здійснюватиметься корекційна робота, як буде проводитися оцінювання навчальних досягнень учнів, визначення рівня їхніх життєвих компетенцій тощо. Перший чотирирічний досвід роботи засвідчив, що 93% вчителів масових шкіл підтримали функціонування служб внутрішньої допомоги і вказали на необхідність введення посади координатора корекційної роботи.

Активно досліджуючи проблеми загальної і спеціальної освіти, голландські вчені визначили основні з них:

• система загальної освіти в цілому має обмежені знання про методики та методи, які використовуються у спеціальній освіті. Водночас, у спеціальній освіті недостатньо інформації про інновації, які запроваджуються в загальноосвітній школі;

• одноаспектність взаємодії, контакти між масовими і спеціальними закладами обмежуються переведенням учнів з одного закладу до іншого;

• тенденції, які виникають у масових школах, – позбутися учнів з проблемами, переводячи їх у спеціальні заклади;

• відчуття певної переваги, яке мають фахівці спеціальної освіти по відношенню до навчання в масових закладах, оскільки вважають, що спеціальна освіта зі своїми методами та атмосферою в цілому є більш прийнятна для дітей з особливостями розвитку;

• фінансування додаткових витрат, що потребує навчання учнів з проблемами в розвитку відбувається лише в системі спеціальної освіти.

Проведені дослідження дали підстави Міністерству освіти Голландії для започаткування національного проекту «Крок за кроком до школи» («Weer Samen Naar School»). Стратегічні плани полягали у зближенні систем загальної та спеціальної освіти, яке мало пройти кілька етапів. На першому етапі, зважаючи на те, що найбільша кількість учнів з особливими освітніми потребами перебуває у спеціальних закладах для дітей з труднощами у навчанні та легкою розумовою відсталістю, було запропоновано масовим і спеціальним школам знайти собі партнерів для взаємодії та вироблення загальної стратегії навчання учнів з проблемами. Одержання від уряду країни 15 доларів на рік за кожного учня з обмеженими можливостями в масовій школі та 3000 тисяч доларів на рік спеціальною школою сприяло цим ініціативам. Досить успішні результати проведення цього проекту зумовили ухвалення у 1994 р. Закону «Крок за кроком до школи», який засвідчив, що всі масові та спеціальні школи для дітей з легкою розумовою відсталістю та труднощами у навчанні мають взаємодіяти в наданні якісної освіти учням з особливими освітніми потребами, використовуючи спільні кадрові, навчально-методичні та інші ресурсні можливості. Прийнятий закон забезпечив покращення умов для одержання освіти учнями з порушеннями розвитку в масових школах на основі внесення змін у систему фінансування їхнього навчання.

Наразі в Голландії у системі спеціальної освіти функціонують спеціальні заклади для глухих і слабочуючих дітей, для дітей з важкими порушеннями мовлення, зору, порушеннями опорно-рухового апарату, хронічними захворюваннями, легкою та тяжкою розумовою відсталістю, порушеннями поведінки, з проблемами в навчанні, з комплексними дефектами. 70% від загальної кількості школярів, які перебувають в системі спеціальної освіти – це діти з розумовою відсталістю та труднощами у навчанні.

Нині ситуація в системі освіти Голландії характеризується регіональною різноваріантністю надання освітніх послуг дітям з особливостями психофізичного розвитку. Батькам надається право вибору освітнього закладу для своєї дитини, однак, відбувається це після ретельного обстеження дитини спеціалістами та визначення її соціальних і навчальних потреб. Голландська система освіти зазнала докорінного реформування, що привело до паралельного та повноправного функціонування різних типів навчальних закладів (спеціальних і масових) в єдиній системі. Відповідно, основною моделлю надання психолого-педагогічної допомоги дітям з особливими потребами є підтримка з боку функціонуючих спеціальних закладів. Саме фахівці спеціальних навчальних закладів виступають основними консультантами-помічниками в наданні спеціальної допомоги як учням з особливими потребами, так і вчителям масових шкіл, котрі їх навчають. За наявності у масовій школі значної кількості дітей, які потребують особливої уваги, у штат навчального закладу зараховується спеціальний педагог, який опікується учнями з особливими потребами, надає консультативну допомогу їхнім батькам і вчителям.

4. Поради вчителям загальноосвітніх шкіл для успішної роботи з дітьми, які мають особливі освітні потреби

Загальні правила спілкування з людьми з особли­вими потребами:

- коли ви розмовляєте з людиною або дитиною з особливими освітніми потребами (ООП), звертай­теся безпосередньо до неї, а не до особи, яка її су­проводжує, батьків або сурдоперекладача;

- при знайомстві цілком природно потиснути руку людині з інвалідністю – навіть ті, кому важко руха­ти рукою, або ті, хто користується протезом, можуть потиснути руку – праву або ліву, що допустимо;

- коли ви зустрічаєтеся з людиною, яка погано або зовсім не бачить, обов'язково називайте себе та всіх, хто з вами. Якщо у вас загальна бесіда в групі, не забувайте пояснити, до кого в даний момент ви звертаєтесь, і назвати себе;

- пропонуючи допомогу, почекайте, поки її при­ймуть, а потім питайте, що і як робити. Якщо не зро­зуміли, не соромтеся – перепитайте;

- звертайтеся до дітей з особливими освітніми потребами по імені, а до під­літків – як до дорослих;

- спиратися або виснути на чиїйсь інвалідній колясці – те ж саме, що спиратися або виснути на її власникові. Інвалідна коляска – це частина недо­торканного простору людини, яка її використовує, зокрема й дитини. Це потрібно обов'язково поясни­ти іншим дітям;

- розмовляючи з людиною, яка зазнає труднощів у спілкуванні, слухайте її уважно. Будьте терплячі, чекайте, поки вона сама закінчить фразу. Не виправляйте і не договорюйте за неї. Не соромтеся перепи­тувати, якщо ви не зрозуміли співрозмовника;

- коли ви говорите з людиною, яка користуєть­ся інвалідною коляскою або милицями, намагайтеся розташуватися так, щоб ваші очі були на одному рівні. Вам буде легше розмовляти, а вашому співрозмовнику не доведеться закидати голову;

- щоб привернути увагу людини, яка погано чує, помашіть їй рукою або доторкніться до плеча. Ди­віться їй прямо в очі й говоріть чітко, але майте на увазі, що не всі люди, які погано чують, можуть чи­тати по губах. Розмовляючи з тими, хто може читати по губах, розташуйтеся так, щоб на вас падало світло, і вас було добре видно, намагайтеся, щоб вам нічого не заважало і ніщо не закривало вас;

- не бентежтеся, якщо випадково сказали: «Поба­чимося» або: «Ви чули про це...?» тому, хто насправді не може бачити або чути.

А ще дуже важливо навчитися правильно ви­словлюватися про дітей з особливими освітніми по­требами. Наприклад, замість фрази «Цей учень не може ходити» краще сказати так: «Цей учень користується ходунком і кріслом-візком».

Нижче розглянемо приклади заміни некоректних мовних зворотів.

Ярлики, які не можна використовувати	Більш коректні вирази
Люди з фізичними або розумовими вадами	Люди, які мають особливі потреби
Розумово відсталі	Люди із затримкою розумового розвитку
Він відсталий	У нього труднощі когнітивного характеру
Мій учень страждає аутизмом	У мого учня аутизм
Вона – даун, монголоїд	У неї синдром Дауна
Він не здатний навчатися	У нього труднощі з навчанням
Він – паралітик	У нього параліч
Вона – каліка	У неї порушення опорно-рухового апарату
Він – карлик (або ліліпут)	Він – невисокого зросту / він невисокий
У неї емоційні розлади	У неї порушення емоційного характеру
Він прикутий до крісла-коляски	Він користується кріслом-коляскою
Нормальні і/або здорові діти	Типові діти / діти без порушень в розвитку
Він навчається в спеціальному освітньому закладі	Він отримує послуги спеціальної освіти / додаткові послуги
Стоянка для автомобілів інвалідів, туалет для інвалідів і т. ін.	Доступна стоянка, туалет і т. п.
У неї проблема з...	У неї є потреба в...

Учитель загальноосвітнього навчального закладу повинен оволодіти необхідними знаннями та навичками

- Ознайомитися з анамнезом, мати уявлення про основні види порушень психофізичного розвитку дитини.

- Вивчити стан уваги, стомлюваності, темп робо­ти кожної дитини.

- Ураховувати стан слуху, зору, особливості мо­торики та загального фізичного розвитку учня. Бути добре ознайомленим з приладами, які використову­ють його учні з порушеннями зору і слуху, переві­ряти придатність слухових апаратів, стежити за чистотою окулярів. Навчитися визначати, оцінювати і створювати навчальне середовище для дітей з різ­ними потребами. Зрозуміти важливість цілеспрямо­ваного залучення до роботи з дітьми членів родини, встановлення з ними партнерських стосунків. Ви­вчати головні принципи і стратегії колективної ко­мандної роботи.

- Навчитися спостерігати за дітьми та оцінювати їх розвиток під час занять.

- Закінчувати заняття, коли діти втомилися чи стали неуважні.

- Навчитися адаптувати навчальні плани, мето­дики, матеріали та середовище до специфічних по­треб дітей.

- Створювати оптимальні умови для спілкуван­ня, сприяти налагодженню дружніх стосунків між дітьми і формуванню колективу.

- Формувати в дітей досвід налагодження та під­тримання стосунків у соціумі, навичок адаптації до соціального середовища.

- З повагою ставитися до дітей та батьків.

Роль вчителів (корекційних педагогів) спеціальних шкіл

Допомогти вчителю загальноосвітньої школи:

• Давати об'єктивну характеристику дитині з осо­бливими потребами, ознайомитися з її особовою спра­вою, медичними та психолого-педагогічними картами.

• Спільно складати календарно-тематичний та ін­дивідуальний плани, готуватися до занять.

• Внести зміни до програм із загальноосвітніх предметів та здійснити їх коригування:

- вводити пропедевтичні розділи з метою підго­товки дітей до сприйняття матеріалу;

- вводити спеціальні навчальні предмети.

Для дітей з вадами зору провести заняття щодо орієн­тування в просторі та розвитку мобільності.

Для дітей з вадами слуху – з розвитку залишко­вого слуху та усного мовлення.

Для дітей із розумовою відсталістю – із соціально-побутової орієнтації.

• Бути (тимчасово) присутнім на уроках з метою кращого задоволення специфічних потреб дітей.

• Надати вчителеві загальноосвітньої школи ме­тодичні рекомендації щодо виготовлення та викорис­тання наочності й дидактичного матеріалу з метою активізації збережених аналізаторів.

• Навчити вчителя використовувати для корекції та компенсації вад розвитку дітей спеціальні технічні за­соби навчання:

- звукопідсилювальну апаратуру індивідуального та колективного використання (під час навчання ді­тей з вадами слуху);

- лупи, окуляри, монокуляри, бінокуляри (для ді­тей з вадами зору);

- статистичні екранні посібники (схеми, малюн­ки, креслення) з метою активізації сприйняття дітьми навчального матеріалу;

- комп'ютерні технології для ефективнішого роз­витку мовлення, навичок читання, письма, матема­тики, психолого-педагогічного тестування дитини на початку навчання та наприкінці року.

• Створити систему «гнучких» класів і активно в них працювати.

• Проводити моніторинг розвитку дитини.

• Співпрацювати з батьками, вчителями, фахівця­ми під час оцінювання дитини.

• Прогнозувати подальший шлях навчання учня.

Отже, успіх інклюзивного навчання залежить від грамотно організованого психолого-педагогічного супроводу учнів з особливими потребами з боку як спеціальної, так і загальноосвітньої школи. Крім цього, кожен член педагогічного колективу має з повагою ста­витися до колег, які будуть працювати в таких класах (групах), у разі необхідності підтримати їх та надати допомогу, вдумливо та наполегливо працювати для реалізації спільної мети.

Під час добору педагогічних працівників для роботи в класах з інклюзивним навчанням потрібно зважати на їхні особисті якості. Їм мають бути притаманні: людяність, терплячість, уміння співчува­ти, врівноваженість, наполегливість, витримка, старанність, готовність до постійної цілеспрямованої роботи, безконфліктність, тому що діти безпосередньо сприймають та навчаються тому, що зустрічають у своєму житті.

5.Визнання нашою державою Конвенції ООН щодо прав дитини підвищило увагу суспільства до проблем дітей з особливостями психофізичного розвитку, створення сприятливих умов для соціальної реабілітації та включення їх в систему сучасних суспільних відносин.

У процесі демократизації суспільства людство переходить на нову парадигму – «єдине суспільство», яке включає людей з різними проблемами психофізичного розвитку, тобто починає формуватися нова культурна і освітня норма – повага до людей з особливими потребами. Соціальне інтегрування дітей з особливостями психофізичного розвитку в загальноосвітній простір України – це один із напрямів гуманізації всієї системи освіти, що відповідає пріоритетам державної політики та має відображення у Національній Доктрині розвитку освіти.

Як підтверджують статистичні дані, нині в Запорізькій області в умовах так званої вимушеної та стихійної інтеграції в масових загальноосвітніх закладах перебуває значна кількість дітей з особливостями психофізичного розвитку. Відповідно, проблеми їхнього навчання, виховання, надання належної соціальної допомоги потребують нагального вирішення.

Для успішного входження в суспільство таких дітей необхідна організація їх навчання і виховання в інтегрованих умовах, що забезпечить соціальний, емоційний та когнітивний розвиток кожної дитини з особливостями психофізичного розвитку з тим, щоб вона відчувала себе повноцінним учасником соціального життя.

Головною метою соціальної інтеграції в умовах загальноосвітнього закладу  є створення умов для особистісного розвитку дитини, її творчої самореалізації та можливості бути корисною іншим людям.

Основними завданнями соціальної інтеграції є:

-         забезпечення прав дитини з особливостями психофізичного розвитку на отримання середньої освіти в умовах навчального закладу з комплексним поєднанням корекційно-реабілітаційних заходів;

-         всебічний розвиток індивідуальності дитини на основі виявлення її задатків, здібностей;

-         формування ціннісних інтересів та потреб;

-         виховання в дітей прагнення до праці, забезпечення їх професійної підготовки;

-         виховання дитини як моральної і культурної людини з етичним відношенням до оточуючого світу і самої себе.

Діти з особливостями психофізичного розвитку, як правило, мають постійну соціальну дезадаптацію, що обмежує можливість їх інтеграції в соціумі. У зв’язку з цим, вчителям та вихователям закладів освіти слід застосовувати заходи, пов’язані з покращенням стану соціальної адаптації, яка включає в себе такі напрямки:

-         встановлення довірливих відносин з дитиною, створення ситуації психологічного комфорту;

-         формування в дитини позитивної самооцінки;

-         формування мотивації досягнень;

-         створення умов для підвищення рівня навчання;

-         виховання правильних навичок поведінки в суспільстві;

-         підвищення рівня самоаналізу;

-         розвиток моральних уявлень, пізнавальних інтересів, розширення світогляду;

-         формування в дитини позитивних життєвих перспектив, визначення разом з нею шляхів самореалізації, сфер самоповаги.

Реалізація цих напрямків буде більш ефективною, якщо соціально- реабілітаційний процес, перш за все, підпорядкований формуванню особистості дитини і зорієнтований на гідні відносини з нею. Соціально-реабілітаційна діяльність педагогів має свої якісні характеристики. Найбільш загальні з них:

          -  цілеспрямованість (усвідомлення того, якими особистісними і психічними якостями повинна оволодіти дитина);

-         опосередкованість (зв’язок унормованих понять – мовлення, норм моралі, цінностей);

-         суб’єктивність (прояв індивідуальності дитини, наявність минулого досвіду, емоції, особливості міжособистісних відносин);

-         інтенсивність (використання різних способів і засобів впливу на особистість);

-         динамічність (наступність в реалізації поточних завдань в роботі з дитиною); ефективність (співвідношення досягнень до запланованих результатів).

Окрім цього, забезпечуючи діяльність дитини, педагог перш за все, повинен направляти свої зусилля на тих дітей, в яких виникають труднощі під час входження в соціальний простір. Саме через це зміст і засоби досягнення визначених цілей, міжособистісних впливів у соціально-реабілітаційній практиці обумовлені специфікою розвитку дитини з особливостями психофізичного розвитку.

Таким чином, здійснення максимальної соціальної інтеграції в закладах освіти забезпечується створенням системи комплексної реабілітації, яка здійснюється у відповідності з програмою розвитку для кожної дитини. Програма може бути представлена трьома основними етапами: адаптаційно-діагностичним, корекційним та інтеграційним, в кожному з яких реалізуються свої специфічні завдання.

На першому етапі проводиться діагностика особистісного розвитку дитини, визначаються шляхи її реабілітації.

Другий етап передбачає організацію роботи щодо реабілітації дитини, навчання педагогів, батьків реабілітаційним технологіям.

На третьому етапі підводяться підсумки комплексної реабілітації за визначений термін та шляхи інтеграції дитини в соціальне середовище.

Сучасна практика організації процесу соціальної інтеграції дітей з особливостями психофізичного розвитку передбачає чимало прикладів комплексного підходу.

В деяких спеціальних закладах освіти більше уваги приділяється  розвитку соціальних умінь і навичок. Для цього організована мережа центрів, гуртків ремесел, комп’ютерного навчання, естетичного розвитку, які допомагають дітям засвоювати найбільш цікаві для них види прикладних ремесел, підвищувати свій освітній рівень. Такий підхід створює кращі умови для успішної соціалізації та трудової адаптації дитини.

Разом з цим, доцільним є комплексний вплив на дитину з особливостями психофізичного розвитку за всіма можливими напрямками: візуальному, мовленнєвому, емоційному. Тобто робота з дітьми може бути організована за узгодженою системою медичних, психологічних, педагогічних, культурологічних та інших заходів.

Така система у роботі з дітьми позитивно впливає на корекцію й розвиток, на максимально повну й ранню їх адаптацію до соціального середовища.

Вищезазначені підходи створюють такі соціальні ситуації, в яких діти на практиці пізнають і засвоюють не тільки найближче мікросередовище, а й багатогранну систему соціальних відносин.

Слід зазначити, що для соціальної інтеграції дітей з особливостями психофізичного розвитку необхідно створювати наступні умови:

-         надання кваліфікованої психолого-медико-педагогічної допомоги, з урахуванням стану здоров’я, особливостей психофізичного розвитку учнів;

-         максимальна свобода дітей у виборі дистанції і позиції спілкування та взаємодії;

     -    самостійність вибору для себе цікавого заняття;

-         поради у спілкуванні  краще подавати в альтернативній формі, що дозволяє дитині отримати можливість вибору;

-         для збагачення емоціонального і поведінкового досвіду дітей збільшувати  коло музично-розважальних і театралізованих програм, надаючи  їм більше змістовності та привабливості;

-         використання гри, як засобу невербального самовизначення дитини, відображення оточуючого світу і свого місця в ньому.

Тільки за таких умов соціальна інтеграція дітей з особливостями психофізичного розвитку може бути ефективною.

При цьому особливо важливим є своєчасне виявлення відхилень у розвитку та здоров’ї дитини, здійснення своєчасної комплексної роботи з нею, що матиме позитивний вплив на підготовку її до інтегрованого навчання.

Значну роль в інтеграції навчально-виховного процесу відіграє психологічна готовність дитини і батьків до навчання, взаємодії з дітьми здоровими, а також готовність колективу прийняти таку дитину.

Соціальна інтеграція передбачає участь дітей з особливостями психофізичного розвитку у позакласній діяльності з іншими учнями навчального закладу (харчування, ігри, екскурсії, свята тощо) як у дошкільних так і в загальноосвітніх навчальних закладах.

У практиці роботи існують й інші типи інтеграції, які запроваджуються у роботі з дітьми, що мають особливості психофізичного розвитку, як от:

-         функціональна – діти вищезазначеної категорії та їх однолітки навчаються в одному класі (при частковій інтеграції діти з особливостями психофізичного розвитку навчаються в окремому спеціальному відділенні або класі та відвідують лише окремі загальні шкільні заходи);

-         зворотна – «здорові» діти відвідують спеціальну школу;

-         спонтанна або неконтрольована – діти з особливостями психофізичного розвитку відвідують загальноосвітні класи без отримання додаткової спеціальної підтримки (існують підстави вважати, що у багатьох країнах чимало таких дітей залишається навчатися на другий рік).

Визначені типи інтеграції дозволяють дітям з особливостями психофізичного розвитку інтегруватися в середовище здорових однолітків, що підвищує їх соціальний досвід, позитивно впливає на комунікативні навички міжособистісних відносин в різних соціальних ситуаціях. З цією метою слід проводити спільні свята, спортивні заходи, розважальні ігрові програми та сприяти неформальному спілкуванню між дітьми. Показниками ефективності у цьому процесі можуть бути: порівняльні позитивні зміни особистості дитини за визначений період, здатність до адаптації і інтеграції в соціальне й економічне життя з урахуванням реабілітаційного потенціалу.

Разом з цим, проведене спеціальне різноаспектне опитування показало, що тільки третина вчителів масових шкіл, 45% вчителів спеціальних шкіл-інтернатів, біля 20% батьків цих дітей вважають, що в цілому суспільство гуманно й милосердно ставиться до цієї категорії дітей.

Таким чином, вищезазначене вказує на те, що в суспільстві ще існує потреба в забезпеченні психологічної готовності до інтегрованого навчально-виховного процесу всіх його учасників.

У зв’язку з цим, робота педагогів у закладах освіти потребує глибоких професійних знань, високих моральних якостей, впевненості в тому, що дитина з особливостями психофізичного розвитку може стати повноцінною особистістю.

Важлива роль в цьому відводиться співпраці з батьками, бо для більшості з них характерне порушення зв’язків з дитиною ще на ранніх ступенях розвитку, оскільки дорослий носій культури не може, не знає, яким чином передати дитині з порушеннями в розвитку той соціальний досвід, який здобуває дитина без спеціально організованих додаткових і спеціальних засобів, методів, шляхів навчання. У зв’язку з цим, важливим є індивідуальне консультування батьків лікарем-психіатром, вчителем-дефектологом, психологом, логопедом, знайомство батьків з корекційно-оздоровчим середовищем навчально-виховного закладу. Залучення батьків до групових та колективних форм роботи (батьківський клуб, дні відкритих дверей, Школа здоров’я, лекції-презентації) матимуть позитивний  вплив на розв’язання актуальних проблем розвитку власної дитини.

Соціальна інтеграція передбачає динамічну систему, в ході якої здійснюється послідовна реалізація виникаючих під час взаємодії з дитиною тактичних завдань на шляху поновлення її соціального статусу.

Таким чином, якість навчально-виховного процесу,  буде визначатися тим, наскільки враховуються й реалізуються потенційні можливості навчання та розвитку кожної дитини з особливостями психофізичного розвитку, адже у дитини завжди є резерви розвитку, використання яких може дієво поліпшити якість її життя.